Страховий ринок: сутність, характеристика, організаційна структура.

Страховий ринок являє собою всю сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу страхових послуг, тобто ринок забезпечує органічний зв’язок між страховиками і страхувальниками і тут здійснюється обов’язкове визнання страхової послуги. При цьому необхідною умовою існування страхового ринку є наявність суспільної потреби на страховиків, які можуть задовольнити ці потреби. Організаційна структура страхового ринку може бути представлена так. 1. Страхове товариство або страхова компанія, де відбувається формування страхового фонду і пе реплітаються індивідуальні, колективні та групові інтереси. 2. Страхові товариства можуть об'єднуватись у спілки, асоціації, пули та інші об'єднання для координації діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Вони не мають права займатися страховою діяльністю. 3. Товариства взаємного страхування — юридичні особи — страховики, створені відповідно до ЗУ"Про страх" з метою страхування ризиків цього товариства. Сплата страхового платежу здійснюється за рахунок чистого прибутку, що залишається у розпорядженні членів товариства, крім випадків, передбачених законодавством України. 4. Страхові агенти та страхові брокери — страхові посередники,— через яких страховики здійснюють страхову діяльність. 5. Перестрахувальні компанії — організації, які не виконують прямих страхо вих операцій, а приймають у перестрахування ризи ки інших страховиків і можуть передавати частину з них в ретроцесію. 6. Перестрахові брокери — юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як посередник. 7. Моторне (транспортне) страхове бюро — юр особа, яка утримується за рахунок коштів страховиків, котрим дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо вказаного виду страхування. 8. Спеціальний Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю, який здійснює нагляд з боку держави з метою дотримання вимог учасниками страхового ринку законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників. За економ сутністю фін ринок - це сукупність економ відносин, пов'язаних з розподілом фін ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.

 

40. Фінансовий ринок як економічна категорія, його призначення та економічні передумови функціонування. (!сегменти)

Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи держави. За економічною сутністю фінансовий ринок — це сукупність економічних відносин, пов’язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів. Об’єктами відносин на фінансовому ринку є грошово-кредитні ресурси, цінні папери та фінансові послуги, суб’єктами відносин — держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни. Фінансовий ринок досягає найбільшої ефективності, коли задіяні усі його складові: ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів, ринок фінансових послуг. передумовою функціонування фінансового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами її задоволення. Кошти можуть бути в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших. Фінансовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників до користувачів. Він являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у народному господарстві і має своїм призначенням забезпечити підприємствам, державі і фізичним особам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Фінансовий ринок являє собою механізм перерозподілу фінансових ресурсів підприємств і нагромаджень населення між суб’єктами господарювання і галузями економіки, «зв’язування» частини грошових коштів, не забезпечених споживчими товарами, а також засобом покриття дефіциту державного бюджету.

Сегментація фінансового ринку – це класифікація потенційних споживачів фінансових послуг згідно з їхніми вимогами до розвитку фінансового ринку. Вона базується на застосуванні різних критеріїв поділу споживачів на групи, що представляють різний за якістю й обсягом попит на окремі види фінансових активів (послуг). Виділяють 4 основні сегменти фінансового ринку: ринок грошей, ринок капіталів, кредитний ринок, фондовий ринок. Грошовий ринок – ринок обігу грошей та короткострокових кредитних операцій. Кредитний ринок – ринок середньо- та довгострокових кредитів. Фондовий ринок – ринок, на якому відбувається емісія та купівля-продаж цінних паперів. Валютний ринок – ринок, на якому відбувається купівля-продаж іноземної валюти, а також операції з валютними цінностями. Також виділяють ринок золота – ринок, де здійснюються операції з купівлі-продажу золота для його промислового використання, придбання іноземної валюти або приватного накопичення.

41. Ринок грошей і ринок капіталів, їх призначення і характеристика.

Ринок грошейявляє собою ринок, дездійснюється короткострокове інвестування коштів(до 1 року): короткострокові казначейські зобов'язання, ощадні та депозитні сертифікати, векселі, різні види короткострокових облігацій тощо. На ринку грошей корпорації за­лучають кошти для підтримки обігового капіталу в разі виникнення тимчасових короткострокових потреб у грошових коштах. Фінан­сові інститути, зокрема комерційні банки, залучають кошти на тако­му ринку для надання позичок іншим суб'єктам ринку та для під­тримки ліквідності на належному рівні. Короткострокові цінні па­пери на ринку грошей більш ліквідні і характеризуються меншим коливанням цін, ніж на ринку капіталів, тому здійснення інвестицій на грошовому ринку менш ризикове, ніж на ринку капіталів. Ринок капіталівпризначений для довгострокового інвестування коштів в основний капітал. На ринку капіталів надаються середньо- та довгострокові кредити, перебувають в обігу середньо- та довгостро­кові боргові цінні папери, а також інструменти власності — акції, для яких термін обігу не встановлюється. Емітуючи акції та облігації, залучаючи банківські кредити, корпорації формують на ринку капі­талів фінансові ресурси, необхідні для модернізації і розширення виробництва, впровадження нових технологій, освоєння виробницт­ва нових видів продукції. Фізичні особи та будівельні організації за­лучають кошти для придбання та будівництва нерухомості. Фінан­сові інститути формують власні фінансові ресурси, які перебувають у їх використанні протягом усього періоду функціонування і забез­печують економічне зростання та економічну стабільність фінансо­вому інституту. В цілому на ринку довгострокових запозичень держава, підприєм­ницькі структури і населення отримують за визначену плату в дов­гострокове або безстрокове користування фінансові ресурси інших учасників ринку. Ринок капіталів розвивається більшою мірою в країнах з досить визначеними та сприятливими економічними пер­спективами. Становлення ринку капіталів передбачає невисокі тем­пи інфляції, а також стабільність політичної та економічної ситу­ації в країні.

42. Класифікація фондового ринку за характером руху інструментів і за формою його організації. Суб’єкти фондового ринку.

Функціонування ринку цінних паперів забезпечується його суб’єктами: емітентами, інвесторами, посередниками, фондовою біржою. Емітент — це юридична особа, чи уповноважений державою орган, який здійснює випуск цінних паперів в обіг. Інвестор — це юридична чи фізична особа, а в окремих випадках держава, яка, купуючи цінні папери певного емітента, вкладає (інвестує) кошти в його діяльність. Посередники виконують роль сполучної ланки між емітентом та інвестором. З одного боку, вони виконують посередницькі функції стосовно емітента, проводячи операції з випуску і розміщення цінних паперів на ринку, їх реєстрації і зберігання. За характером руху фінансових інструментів фінансовий ринок поділяється на первинний і вторинний (тут мова йде виключно про фондові інструменти). Первинний ринок характеризує ринок цінних паперів, на якому здійснюється первинне розміщення їх емісії. Це розміщення, як правило, організовує андерайтер (інвестиційний дилер), який самостійно або з групою інших андерайтерів купує весь (або основний) обсяг емітованих акцій, облігацій і т. п. з метою їх наступного продажу інвесторам більш дрібними партіями. Вторинний ринок характеризує ринок, де постійно обертаються цінні папери, які раніше були продані на первинному ринку. Вторинний ринок охоплює переважну частину біржового і позабіржового обороту цінних паперів. Без розвиненого вторинного фондового ринку, який забезпечує постійну ліквідність і розподіл фінансових ризиків, не може ефективно існувати первинний ринок цінних паперів. Однією із основних функцій вторинного ринку є встановлення реальної ринкової ціни (курсової вартості) на окремі цінні папери, що відображає всю інформацію про фінансовий стан їх емітентів і умови емісії. за формою організації фінансові ринки поділяються на організаційні та розподільні. Прикладом організаційного ринку є біржі.

43. Суб’єкти фінансового ринку і їх функції. Місце і роль держави на фінансовому ринку.

Фінансовий ринок — це сукупність обмінно-перероз­подільних відносин, пов’язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності. Суб'єктами фінансового ринку можуть бути: фізичні особи, не обмежені законом у правосуб'єктності та дієздатності, групи громадян (партнерів), трудові колективи, юридичні особи усіх форм власності, держава. Найбільш узагальнено суб'єктів фінансового ринку можна класифікувати за формою: — домогосподарства (населення); — суб'єкти господарювання (інститути позафінансової сфери); — держава.

Домогосподарство є одним із надзвичайно важливих суб'єктів фінансового ринку, тому що частина доходу, що не використовується домогосподарством упродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і за наявності відповідного фінансового механізму може бути потужним джерелом економічного зростання країни. нститути поза-фінансової сфери (суб'єкти господарювання) — юридичні особи, резиденти певної держави, які займаються виробництвом товарів та наданням послуг. До інститутів поза фінансової сфери належать промислові та сільськогосподарські підприємства, кооперативи, орендні підприємства, фермерські господарства, малі підприємства, корпорації, асоціації, консорціуми, спільні (змішані) підприємства, установи, організації тощо. Разом з іноземними учасниками ринку вони або є інвесторами, або емітують і розміщують на ринку власні фінансові активи. Держава також є активним учасником фінансового ринку. Оскільки державні витрати, як правило, перевищують доходи, то виникає бюджетний дефіцит, який може покриватися за рахунок позик, що здійснюються на фінансовому ринку. Ці позики реалізуються шляхом продажу урядових облігацій те інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо підприємствам і домогосподарствам. Держава на фінансовому ринку є, в основному, позичальником, регулярно розміщуючи на зовнішньому і внутрішньому ринках свої боргові зобов'язання; вона також виконує специфічну і дуже важливу функцію — регулювання фінансового ринку. За допомогою законів та нормативних актів держава впливає на поведінку учасників ринку і певною мірою спрямовує розвиток ринку в заданому напрямі. Іноді держава може бути на фінансовому ринку інвестором, здійснюючи фінансову підтримку певних суб'єктів господарювання. Це відбувається у тому випадку, коли в держави виникає надлишок фінансових ресурсів. Тоді уряд стає постачальником грошових коштів на фінансовий ринок.

44. Дайте визначення сутності цінних паперів. Назвіть і охарактеризуйте боргові і дольові цінні папери.

Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником і, як правило, передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Цінні папери виступають як економічна і юридична категорія. Як юридична категорія цінні папери визначають такі права: володіння цінним папером; засвідчення майнових і обов'язкових прав; право управління; задоволення передання або отримання власності. Цінні папери як економічна категорія мають певні властивості й характеристики: ліквідність, дохідність, курс, надійність, потенціал приросту курсової вартості, наявність самостійного обігу тощо. Основні цінні папери поділяють на два типи: дольові цінні папери та позичкові (боргові) цінні папери.

 

45. Інструменти фінансового ринку, їх склад і характеристика.

Виконуючи операції на фінансовому ринку, його учасники вибирають відповідні фінансові інструменти — фінансові документи, що обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку. За окремими видами фінансових ринків розрізняють: - Інструменти ринку позичкових капіталів (гроші і розрахункові документи, які обертаються на грошовому ринку) - Інструменти ринку цінних паперів (різноманітні цінні папери, що обертаються на ньому ринку) - Інструменти валютного ринку (іноземна валюту, розрахункові валюті документи, а також окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок). - Інструменти страхового ринку (страхові послуги, розрахункові документи та окремі види цінних паперів). - Ринок золота (срібла, платини) та дорогоцінного каміння (вказані види цінних металів та каменів, які купуються з метою формування фінансових резервів і тезаврації, а також розрахункові документи і цінні папери). - До інструментів ринку нерухомості відносять цінні папери та документи, що засвідчують право власності на той чи інший вид нерухомості. За термінами обігу виділяють: - Короткострокові фінансові інструменти (з періодом обігу до одного року). -Довгострокові фінансові інструменти (з періодом обігу більше одного року). За характером фінансових зобов'язань фін. інстр. Поділяються: - Інструменти, наступні фінансові зобов 'язання за якими не виникають (інструменти без наступних фінансових зобов'язань). - Боргові фінансові інструменти. Ці інструменти, характеризуючи кредитні відносини між їх покупцем і продавцем, зобов'язують боржника погасити в передбачені терміни їх номінальну вартість і заплатити додаткову винагороду у формі відсотка (якщо вона не входить до складу номінальної вартості боргового фінансового інструменту, який погашається). - Дольові (пайові) фінансові інструменти. Вони підтверджують право їх власника на частку (пай у статутному фонді їх емітента) і на отримання відповідного доходу (у формі дивіденду, відсотка і т.п.). Залежно від пріоритетної значимості розрізняють: - Первинні фінансові інструменти (фінансові інструменти першого порядку). - Вторинні фінансові інструменти або деривативи (фінансові інструменти другого порядку) характеризують виключно цінні папери, що підтверджуючі, право або зобов'язання їх власника купити або продати первинні цінні папери, які обертаються, валюту, товари або нематеріальні активи на попередньо визначених умовах у майбутньому періоді. Залежно від складу первинних фінансових інструментів деривативи поділяються на фондові, валютні, страхові, товарні і т. п. Основними видами деривативів є опціони, свопи, ф'ючерсні і форвардні контракти. За гарантованістю рівня дохідності: - Фінансові інструменти з фіксованим доходом. (привілейовані акції) - Фінансові інструменти з невпзначеним доходом. (прості акції) - За рівнем ризику виділяють: - Безризикові фінансові інструменти (державні короткострокові цінні папери, короткострокові депозитні сертифікати найбільш надійних банків тощо) - Фінансові інструменти з низьким рівнем ризику (короткострокові боргові фінансові інструменти, що обслуговують ринок грошей тощо) - Фінансові інструменти з помірним рівнем ризику. - Фінансові інструменти з високим рівнем ризику. - Фінансові інструменти з дуже високим рівнем ризику ("спекулятивні ") (акції "венчурних" (ризикових) підприємств; облігації з високим рівнем відсотка).

46. Фондова біржа: сутність, функції.

Фондова біржа - це передусім місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом і пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів.

За організаційно-правовою сутністю фондова біржа є фінансово-посередницькою структурою, де, згідно з чинним законодавством та статутом такого підприємства, здійснюються торгові угоди між продавцями і покупцями фондових цінностей за участю біржових посередників.

Функції фондової біржі: а) створення постійно діючого ринку; б) визначення цін; в) поширення інформації про товари і фінансові інструменти, їх ціну умови обігу; г) підтримка професіоналізму торгових і фінансових посередників; д) вироблення правил; е) індикація стану економіки, її товарних сегментів і фондового ринку. Фондова біржа виконує також ще такі функції: забезпечує мобілізацію тимчасово вільних грошових засобів; встановлює ринкову ціну (курс) цінних паперів; здійснює переміщення капіталу між галузями.

47. Проведіть порівняльну характеристику перестрахування і співстрахування.

Співстрахування — це участь у страхуванні відразу кількох страховиків. Перестрахування — це передання договору страхування від одного страховика до іншого. Співстрахування має такі ознаки: - при співстрахуванні укладається тільки один договір страхування; - при співстрахуванні страхується один і той самий об’єкт; - перелік страхових подій, на випадок настання яких укладається договір страхування, є однаковим для всіх страховиків;

- у разі настання страхового випадку кожен із співстраховиків виплачує страхувальникові лише частину збитків, яка заздалегідь визначена в договорі. Ознаки перестрахування: - перестрахування в істинному сенсі – це страхування, а не спільне комерційне підприємство, як іноді вважалося раніше; - ризик прямого страховика с оригінальним і становить предмет договору перестрахування. Договір перестрахування може включати й інші елементи ризику, наприклад, валютні ризики та ризики перерахування платежу; - укласти договір перестрахування можливо лише з іншою страховою компанією. За загальним правилом між перестраховиком і страхувальником не існує ніяких правовідносин – у цьому суттєва різниця між перестрахуванням і страхуванням Слід звернути увагу на те, що згідно із Законом України «Про страхування» страховик, який укладає договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування. У співстрахуванні, на відміну від перестрахування, страховик залишається відповідальним перед страхувальником лише в розмірі своєї частки.