Фінанси виникають лише не стадії розподілу.

Об’єкт: ВВП (ВНП)

Суб’єкт: держава, підприємства, фіз. ос

Передумови виникнення:

1. Існування держави

2. Виникнення грошей

3. Розвиток товарно-грошових відносин

4. Розподіл суспільства на класи

5. Три великих розподіли праці

Ознаки фінансів:

1. Грошовий характер фін відносин

2. Фін відносини спричинені фактом наявності держави як органу управління

3. Фін відносини мають розподільчий характер

1. Пов’язані з розподілом і перерозподілом частини національного валового продукту.

2. Функції фінансів

Розподільча ф-я пов’язана з розподілом і перерозподілом ВВП і нац. доходу, в результаті чого формуються централізовані та децентралізовані грошові фонди держави, підприємства, установ та організацій і населення.

Під час розподільчої функції ВВП проходить дві стадії: первинний та вторинний перерозподіл.

На стадії первинного розподілу формуються доходи юр та фіз. ос, що безпосередньо стосуються створення ВВП. До первинних доходів держави належить прибуток державного сектору, який акумулюється у бюджеті, надходження від державних послуг, угідь, ресурсів і непрямі податки; до первинних доходів юр ос – прибуток; до населення – з/п робітників виробничої сфери діяльності.

До вторинних доходів держави належать податкові надходження; юр ос – прибуток, що залишається в розпорядженні господарюючих суб’єктів після виконання усіх зобов’язань перед державою, субсидії, субвенції та дотації; населення – з/п робітників, зайнятих у бюджетній сфері, субсидії, безоплатні послуги з централізованих фондів.

Регулююча ф-я фінансів пов’язана із стимулюванням розвитку суспільства. В умовах економічнго спаду необхідно зменшувати податкове надходження, а державні видатки доцільно спрямовувати на розвиток пріоритетних галузей економіки.

Контролююча ф-я фінансів обумовлена тим, що за своєю економічною природою фінансові показники фокусують результати діяльності всіх суб’єктів господарювання. Фінансовий контроль забезпечує використання коштів відповідно до затвердження показників, дотримання встановлених норм і нормативів. Суть контрольної функції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом контролю за формуванням і використанням доходів суб'єктів обмінно-розподільних відносин. У процесі цього контролю охоплюється вся діяльність юридичних і фізичних осіб та держави

3. Фінансові відносини

Фінансові відносини – це відносини, що відображають рух вартості від одного суб’єкта до іншого і характеризують розподільчі, перерозподільчі та обмінні процеси і матеріально проявляються у грошових потоках.

Вони виникають між:

· Державою і юр ос (сплата податків. Надання фін допомоги, операції з державними цінними паперами)

· Державою і населенням. Фіз. ос вносять до бюджету податки, а держава надає різні безкоштовні послуги, пільги. На ринку капіталів населення виступає інвестором, а держава – емітента державних боргових зобов’язань.

· Юр особами з приводу формування виробничих фондів, орендних відносин, операцій з цінними паперами

· Підприємствами, організаціями, установами та їх робітниками. Ці відносини пов’язані з формуванням та використанням фонду споживання (нарахування і виплата дивідендів, соц виплати)

· Державами, міжнародними фін-кредитними інститутами (обслуговування зов боргу)

4. Фінансові ресурси

Фінансові ресурси – сформовані доходи і грошові нагромадження в процесі розподілу ВНП у підприємств, організацій, держави

. В залежностi вiд рiвня, на якому проходить формування i використання фiнансових ресурсiв, їх подiляють (так як i всi фонди грошових коштiв) на:
— централiзованi — які утворюються на рівні держави, окремих адміністративнотериторіальних одиниць, об'єднань, міністерств;
— децентралiзованi — створюються окремими суб'єктами господарювання.
Обсяг фiнансових ресурсiв залежить вiд ступеня розвитку економiки країни, методiв господарювання. Найважливiшi елементи фiнансових ресурсiв та чинники, що впливають на їх розмiр.
Головним джерелом фiнансових ресурсiв є нацiональний дохід, тобто заново створена в суспiльствi вартiсть.

Фін ресуси держави:

1. Прибуток

2. з/п

3. доходи населення від особистого підсобного господарства

4. нарахування органами державного соціального страхування

5. амортизаційні відрахування

6. чисті податки (ПДВ та акцизний збір)

Основні напрями використання:

1. розвиток галузей економіки

2. соціально-культурна сфера діяльність

3. оборонна

4. управління

5. зовнішньоекономічна діяльність

6. інші витрати

 

Тема2: Фінансова система

1. Суть, принципи побудови і структура фін системи

Фінансова система – це сукупність різних сфер фін відносин, кожна з яких має свої особливості у формуванні та використанні грошових фондів, відрізняється роллю в соціально-економічному розвитку суспільства.
Основні елементи:

1. Загальнодержавні фінанси

2. Фінанси суб’єктів господарювання усіх форм власності

3. Фінанси невиробничої сфери діяльності

4. Фінанси населення

5. Фінансовий ринок

6. Фінансова інфраструктура

Загальнодержавні фінанси – це система економічних відносин, за допомогою яких держава формує централізовані фонди та використовує їх на потреби суспільного виробництва, соціально-культурні заходи та оборону. До них належать: держбюджет, держобов’язкове соц. Страхування, ін. державні цільові фонди, держкредит.

Місцеві фінанси складаються з місцевих бюджетів, регіональних позабюджетних цільових фондів і комунального кредиту. Це регламентована частина відповідною законодавчою базою.

Фінанси невиробничої сфери – фінанси установ та організацій культури, науки, освіти, охорони здоров’я. Вони формуються за рахунок бюджетного фінансування і доходів від комерційної діяльності.

Фінанси господарюючих суб’єктів – фінанси підприємств усіх форм власності. Вони розвиваються на самостійній основі і рівень дохідності залежить від ефективності діяльності.

Фінанси населення формуються і використовуються усіма видами доходів громадян. (доходи від основної діяльності, доходи від операцій з цінними паперами)

Фінансовий ринок – формує і використовує фонди фінансових ресурсів на комерційній основі.

Фінансова інфраструктура:

1. Нормативно-законодавча база

2. Підготовка та перепідготовка кадрів для фін системи

3. Органи управління фін системою

4. Спеціалізоване виробництво бланків цінних паперів

5. Рейтингові агентства

6. Консалтингові фірми

7. Інформаційне забезпечення

Принципи побудови:

· Єдність, обумовлена єдиною економічною і політичною основою суспільства, єдиною фін політикою, що реалізується в життя через фін систему

· Функціональне призначення ланок виражається в тому, що в кожній з них вирішуються свої завдання специфічними методами, існують відповідні фонди грошових коштів, апарат управління.

2. Зміст, осн напрями фін політики

Фінансова політика – це діяльність держави та кожного господарюючого суб’єкта у сфері організації фінансових відносин

Завдання фін політики:

· Забезпечення зростання нац. багатства

· Досягнення суспільної рівноваги шляхом мобілізації та використання фін ресурсів для соц гарантій членам суспільства

· Забезпечення безперервності відтворювальних процесів у суспільстві

· Вплив на раціональне використання природних ресурсів

Мета фінансової політики: оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства та соціальними групами населення, територіями

Напрями:

• формування науково обгрунтованих концепцій розвитку фінансів на основі вивчення вимог економічних законів, всестороннього аналізу перспектив удосконалення виробництва і потреб населення;

• визначення основних напрямів використання фінансів в перспективі і в поточному періоді, тобто формування стратегії і тактики фінансової політики. На цьому етапі виходячи з поставлених цілей слід враховувати можливості збільшення і зменшення об’ємів фінансових ресурсів, а також зовнішні, політичні і економічні чинники;

• безпосередні практичні дії, направлені на досягнення поставленої мети.

3. Фінансовий механізм

Фінансовий механізм – сукупність фінансових методів і форм, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Елементи:

1. Система органів управління фінансами

2. Фінансове планування

3. Фінансові показники і стимули

4. Норми і нормативи, ліміти та резерви

5. Фінансове законодавство

6. Фінансовий контроль

Об’єкт: фінансові відносини

Суб’єкт: фінансовий апарат (різні організаційні структури): ВР, апарат Президента, уряд, Мінфін, Держказначейство та ін.

4. Управління фінансами

Управління фінансами — це складова частина управління економікою, його здійснює спеціальний апарат з допомогою специфічних прийомів і методів.

Об 'єкт: Найважливіші об'єкти — це фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, державні фінанси.

Суб'єкт: держава (в особі законодавчих і виконавчих, в тому числі фінансових органів), фінансові служби підприємств, організацій, установ.

Елементи:

— планування займає важливе місце в управлінні фінансами, тому що саме в ході планування кожен суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів, напрямки їх ефективного використання;
— оперативне управління, як комплекс заходів, що проводяться на основі оперативного аналізу конкретної фінансової ситуації. Мета оперативного управління — досягти максимального ефекту при мінімальних затратах шляхом своєчасної зміни фінансових відносин, маневрування фінансовими ресурсами;
— контроль, який пронизує всі стадії управлінської діяльності і в той же час має велике самостійне значення. В процесі контролю співставляються фактичні результати із запланованими, виявляються резерви.

Види:

Стратегічне управління — це управління на перспективу, виражається у встановленні обсягів фінансових ресурсів на перспективу для реалізації цільових програм, пов'язаних з піднесенням економіки України, проведенням її структурної перебудови, конверсії оборонних галузей, зміцнення аграрнопереробного комплексу, а також вирішення соціальних проблем

Оперативне управління фінансами здійснюють Міністерство фінансів України, дирекції позабюджетних фондів, страхових організацій, фінансові служби міністерств, підприємств та організацій і т.п.

Функції в управлінні фінансами між органами державної влади і управління:
Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади, приймає закони, в тому числі з фінансових питань, затверджує Державний бюджет України та вносить зміни до нього; здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України; приймає рішення щодо звіту про його виконання; визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики.
Верховна Рада України утворює постійно діючий орган контролю Рахункову палату, яка підпорядковується і є підзвітною Верховній Раді. Рахункова палата: здійснює контроль за виконанням законів України та постанов Верховної Ради, виконанням Державного бюджету України, фінансуванням загальнодержавних програм в частині, що стосується використання коштів Державного бюджету України; здійснює за дорученням Верховної Ради та її комітетів контрольні функції в межах своєї компетенції; контролює ефективність управління коштами Державного бюджету України Державним казначейством України; контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої влади; контролює виконання рішень Верховної Ради про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України; контролює касове виконання Державного бюджету України Національним банком України та уповноваженими банками; перевіряє кошторис витрат, пов'язаних з діяльністю Верховної Ради України та ін.
Президент України, як глава держави, створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби; підписує закони, прийняті Верховною Радою України; має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.
Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організовує розробку проекту закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, надає Верховній Раді України звіт про його виконання.
Міністерство фінансів України, як центральний орган державної виконавчої влади, підпорядкований Кабінету Міністрів України, забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики. Спрямованої на реалізаціє визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.

5. Поняття, методи та принципи фін планування

Фінансове планування — це один з елементів діяльності, пов'язаної з управлінням фінансами, складова частина всього народногосподарського планування.

Об'єкт: фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу валового національного продукту, найважливішими серед них є прибуток, амортизаційні відрахування, податки, обов'язкові збори в цільові фонди та ін.

Фінансовий план — це план формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. Особливість фінансових планів — вони складаються виключно в грошовій формі.

Принципи фінансового планування:
— наукова обгрунтованість, яка передбачає проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик, з врахуванням кращого досвіду; використання засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;
— єдність фінансових планів полягає в єдності фінансової політики, єдиному підході до розподілу валового національного доходу, єдиній методології розрахунку фінансових показників та ін.;
— безперервність, яка означає взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів;
— стабільність, тобто незмінність показників фінансових планів.

За тривалістю дії розрізняють:
— перспективні фінансові плани (на період понад 1 рік);
— поточні (на 1 рік);
— оперативні (на квартал, місяць).

№	етапи	методи
	Аналіз виконання показників фінансових планів за попередній період	Економічний аналіз
	Розрахунки доходів і видатків на плановий період	Коефіцієнтів, нормативний, економіко - математичні методи
	Збалансування доходів і видатків фінансового плану	Балансовий

Методи:

· Метод економічного аналізу

· Метод коефіцієнтів (розповсюдження встановлених у минулому тенденцій на майбутній період даних на ін. частину сукупності сукупності досліджуваних об’єкті, які самі не були досліджені)

· Нормативний (за вимог: 1. Має бути наук обґрунтування, 2. Прогресивним, 3. Тривалої дії, 4. стабільним)

· Балансовий (передбачає відновлення податків джерелами їхнього покриття)

Види фін планів:

Балансдоходів і видатків складається на підприємствах – це поточний фінансовий план, розраховується на рік з розбивкою по кварталах.

Платіжний календар — це оперативний фінансовий план. Головна мета його складання — спрогнозувати фінансовий стан підприємства на певну дату, на відміну від балансу доходів і видатків, який складається за певний період

Бізнес-план — план реалізації певного проекту або угоди. Це не суто фінансовий план, але він містить розділи, в яких наводиться розрахунок фінансових показників, таких як затрати, прибуток, рентабельність, строк окупності затрат. Бізнес-плани обов'язково складаються у випадках приватизації підприємства, продажу контрольного пакета акцій на неконкурсних основах іноземному інвестору, при створенні спільних підприємств за участю держави

6. Суть, види, методи фін контролю

Фінансовий контроль - це функція управління, яка включає сукупність спостережень, перевірок за діяльністю об'єкта управління з метою оцінки обгрунтованості й ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання.

Елементи:

- Відомство головного ревізора-аудитора (рахункова палата) з підпорядкуванням безпосередньо парламенту чи президенту країни. Главная цель этого ведомства – общий контроль за расходованием государственных средств; Головна мета цього відомства - загальний контроль за витрачанням державних коштів;

– налоговое ведомство с подчинением президенту, правительству или министерству финансов, контролирующее поступление в казну налоговых доходов; - Податкове відомство з підпорядкуванням президенту, уряду або міністерству фінансів, яке контролює надходження в скарбницю податкових доходів;

– контролирующие структуры в составе государственных ведомств, осуществляющие проверки и ревизии подведомственных учреждений; - Контролюючі структури в складі державних відомств, які здійснюють перевірки і ревізії підвідомчих установ;

– негосударственные службы контроля, осуществляющие на коммерческой основе проверку достоверности отчетной документации и законности финансовых операций; - Недержавні служби контролю, які здійснюють на комерційній основі перевірку достовірності звітної документації та законності фінансових операцій;

– службы внутреннего контроля, основная задача которых – снижение издержек, оптимизация финансовых потоков и увеличение прибыли. - Служби внутрішнього контролю, основне завдання яких - зниження витрат, оптимізація фінансових потоків і збільшення прибутку.

До органів здійснюють фінансовий контроль в Україні належать:

– Счетная палата; - Рахункова палата;

– Контрольно-ревизионная служба; - Контрольно-ревізійна служба;

– Государственное Казначейство; - Державне Казначейство;

– Государственная налоговая администрация; - Державна податкова адміністрація;

– Государственная комиссия по ценным бумагам и фондовому рынку; - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

– Комитет по надзору за страховой деятельностью; - Комітет з нагляду за страховою діяльністю;

– Аудиторская палата и аудиторские фирмы. - Аудиторська палата і аудиторські фірми.

Сферою фінансового контролю є практично всі операції, що здійснюються з використанням грошей, а в деяких випадках і без них (бартерні угоди і т.п.).

Суб'єкт: це носій контрольних функцій щодо об'єкта контролю.

Об'єкт: фінансова діяльність підприємницьких структур, бюджетних установ та організацій, фінансових інститутів, що здійснюють фінансову діяльність.

 

Тема3: Бюджетна система

1. Суть, призначення, роль і функції держбюджету

Державний бюджет – централізований фонд грошових ресурсів, що знаходиться в розпорядженні уряду для фінансування держапарату, збройних сил, виконання соц.-економічних функцій

Функції:

Завдяки розподільчій функції бюджету держава концентрує грошові кошти в своїх руках і використовує їх для задоволення загальнодержавних потреб

Регулююча полягає в проведення такої бюджетної політики, яка б забезпечували відповідний розвиток соц.-ек процесів у суспільстві, враховуючи фази економічного процесу.

Контрольна дає можливість визначити результати управління фінансами, своєчасно та повно оцінити фінансові ресурси, фактично складаються пропорції з розподілом бюджетних коштів, наскільки ефективно вони використовуються.

2. Поняття, класифікація, причини дефіциту бюджету

Бюджетний дефіцит – перевищення видаткової частини бюджету над дохідною.

Причини:

1. Падіння виробництва

2. Зниження ефективності функціонування окремих галузей

3. Несвоєчасне проведення структурних змін

4. Висока питома вага держсектору в структурі народного господарства

5. Великий рівень військових витрат

Класифікація:

- Циклічний – це дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва(скорочення нац. доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон’юктнивних коливань

- Структурний – дефіцит, який є результатом дискреційної політики (встановлення ставок оподаткування на соц. Забезпечення, розмір оборотних видатків)

За формою прояву: відкритий, прихований

За причинами виникнення: вимушений, свідомий

За спрямуванням коштів: інвестиції, поточні витрати

Наслідки:

- Вплив на знецінення грошей

- Інфляція

Шляхи подолання:

- Скорочення бюджетних витрат

- Пошук джерел додаткових доходів

- Емісія незабезпечених грошей з метою використання для фінансування держвитрат

- Позика грошей у банків, госп організацій, громадян ін. держав, іноземних та міжнародних фін організацій

3. Бюджетна система: зміст,структура, принципи побудови

Бюджетна система – це сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, адміністративно-територіального поділу та урегульована нормами права.

Складається з:

1. Державний бюджет України

2. Республіканського бюджету АРК

3. Місцеві бюджети

Принципи побудови:

· принцип єдності означає існування єдиного розрахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Він забезпечується єдиною правовою базою, бюджетною класифікацією, формами бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, грошовою системою, соціально-економічною, політикою;

· принцип збалансованості - це повноваження на здійснення витрат бюджету, які повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

· принцип самостійності - Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами Державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи влади місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів та правом відповідних органів державної (місцевої) влади визначати напрями використання коштів відповідно до законів України, а також самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети;

· принцип повноти полягає у відображенні в бюджеті усіх надходжень та витрат бюджету, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади та місцевих органів;

· принцип обгрунтованості - формування бюджету на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави на основі розрахунків надходжень та витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

· принцип ефективності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягти запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та отримати максимальний результат при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

· принцип субсидіарності - розподіл видатків між бюджетами різних рівнів, повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

· принцип цільового використання бюджетних коштів - кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

· принцип справедливості і неупередженості - бюджетна система України будується на засадах справедливості і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

· принцип публічності та прозорості - Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами;

· принцип відповідальності учасників бюджетного процесу - кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

4. Бюджетний процес: стадії, учасники

Бюджетний процес – регламентована нормами права діяльність, пов’язана зі складанням, розглядом. Затвердженням бюджетів, їх виконням і котролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Стадії:

1) складання проектів бюджетів;
2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України,
рішень про місцеві бюджети;
3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності
внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про
місцеві бюджети;
4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і
прийняття рішення щодо нього.

Учасники: органи та посадові особи, які наділені бюджетними повноваженнями.

Тема4: Державні доходи

1. Економічна суть, призначення держдоходів

Державні доходи – це грошові відносини. Що складаються між державою та фіз. І юр особами в процесі вилучення частини вартості сукупного суспільного продукту, формування фондів фін ресурсів

Осн.джерело: ВВП, частину якого використовує держава.

Ця частина ВВП переходить у власність держави і складає державні доходи.

Об’єкт:вартість суспільного продукту і часткове нац. багатство

Суб’єкти: держава, юр ті фіз. особи

2. Класифікація державних доходів

1. В залежності від рівня централізації

· Централізовані (доходи, що формуються державою та місцевими органами самоврядування)

· Децентралізовані (формуються юр та фіз. ос)

2. В залежності від методів формування

· Податкові

· Неподаткові

3. В залежності від джерел формування

· Внутрішні

· Зовнішні

4. В залежності від умов залучення

· Зворотні

· Беззворотні (податки як джерело формування)

3 Методи формування держдоході (методи мобілізації)

1. Податки – загальнодержавні та місцеві податки, обов’язкові збори та платежі, які є примусовим вилученням частки національного доходу на користь держави

2. Позики (кредити) – залучення державою тимчасово вільних фін ресурсів, юр та фіз ос, інших країн та міжнародних фінансово-кредитних установ, сплата відсотків за їх використання

3. Емісія(грошова та кредитна) – проведення грошової та кредитної емісії, які надають можливість державі сформувати додаткові фін ресурси

4 Доходи держбюджету

Доходи бюджету – це та частина ресурсів, створених у суспільстві, яка централізується на рівні держави для виконання нею відповідних функцій

Класифікація

1. Згідно з БКУ

· Податкові

· Неподаткові

· Доходи від операцій з капіталом

· Трансферти

· Цільові фонди

2. Залежно від повноти зарахування до бюджету

· Закріплені

· Регульовані

3. За умовами повернення

· Зворотні

· Незворотні

4. За урегульованістю надходження

· Звичайні

· Надзвичайні

5. За способом зарахування

· Доходи загального фонду бюджету

· Доходи спеціального фонду бюджету

6. За методами залучення

· Податкові

· Що формуються за допомогою неподаткових надходжень

Система доходів бюджетів – сукупність усіх видів доходів бюджетів, що формуються різними методами і мають взаємозв’язки застосування

Завдання:

· стимулювання зростання виробництва, підвищення його ефективності;

· Сприяння прискоренню НТП;

· Забезпечення соціальних гарантій населенюю;

· Розвиток соціальної сфери.

Податкові надходження – передбачені податковими законами україни загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі

Поділяються на 6 груп:

1. Податок на доходи, на прибуток, на збільшення ринкової вартості

2. Податки на власність

3. Внутрішні податки на товари та послуги

4. Збори за спеціальним використанням природних ресурсів

5. Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції

6. Інші податки

Неподаткові надходження:

1. Доходи від власності та підприємницької діяльності

2. Адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного продажу

3. Надходження від штрафів та фін санкцій

4. Інші неподаткові надходження

5. Власні надходження бюджетних установ

Доходи від операцій з капіталом - це доходи бюджету,що мобілізуються неподатковими методами:

1. Надходженням від продажу основного капіталу

2. Від реалізації державних запасів товарів

3. Від продажу землі і нематеріальних активів

Трансферти – це кошти, одержані від органів держвлади, АРК, органів місцевого самоврядування, ін. держав або міжнародних організацій на безоплатній і безповоротній основі.

Доходи Держбюджету містять:

1. Доходи, що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори та обовzзкові платежі та Закону України «Про основи соц. Захищеності інвалідів»

2. Відсотки, дивіденди. Нараховані на частку майна, що належить державі в майні госп товариств

3. Плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок держбюджету та ін. визначених законодавством джерел

4. Гранти та дарунки у вартісному обрахунку

5. Міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів

Тема5: Державні видатки

1. Зміст і принципи організації держвидатків

Державні видатки – сукупність фін відносин, що виникають на затвердженому етапі розподільчого процесу у зв’язку з використанням грошових фондів держави

Об’єкт: грошові фонди, які сформовані у процесі розподілу та перерозподілу частини вартості сукупного суспільного продукту та спрямовані на потреби суспільного розвитку

Принципи фінансування:

Принцип плановості означає, що витрати з державного бюджету визначаються законом про державний бюджет на наступний рік.
Принцип цільового спрямування фінансування державних витрат полягає у тому, що кошти плануються, відпускаються та використовуються на чітко визначені нормативними та індивідуально-плановими фінансовими актами цілі та заходи: виплата заробітної плати, поточні видатки, видатки розвитку тощо.
Принцип безоплатності означає відсутність плати за виділені бюджетні кошти.

Принцип ефективності використання коштів має на меті досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Принцип справедливості і неупередженості – бюджетне фінансування на засадах справедливого і неупередженого розподілу бюджетних ресурсів між усіма розпорядниками коштів.

Принцип публічності та прозорості полягає в оприлюдненні звітів про використання бюджетних коштів їх розпорядникам та прийнятті відповідних рішень.

Принцип контрольованості витрачання бюджетних коштів означає використання всіх видів, форм і методів бюджетного контролю щодо кожного розпорядника коштів.

2. Класифікація держвидатків

· Залежно від форм власності суб'єктів, що здійснюють публічні витрати, витрати поділяються на державні та муніципальні.

· За характером участі в суспільному виробництві державні і муніципальні витрати поділяються на основні кошти, оборотні кошти та резерви.

· За джерелом отримання й використання державні і муніципальні витрати поділяються на централізовані та децентралізовані. Виробничі підприємства в системі господарства покривають свої потреби за рахунок власних коштів або залучених у кредитно-фінансових установах кредитних ресурсів. За своєю фінансовою природою такі витрати є децентралізованими. Витрати бюджетних організацій є централізованими, оскільки здійснюються за рахунок коштів відповідного бюджету (державного або місцевого). В той же час бюджетні установи, що фінансуються за рахунок коштів централізованого фонду, мають можливість отримати доходи від власної діяльності. У зв'язку з цим існує два режими бюджетного фінансування: кошторисно-бюджетний режим та режим фінансування підприємств і організацій, які мають свої доходи, а бюджетні асигнування одержують як фінансову допомогу.

· За цільовим призначенням витрати можуть здійснюватись на заробітну плату, на господарські витрати, на поточний ремонт.

· За роллю в суспільному виробництві витрати спрямовуються: на розвиток матеріального виробництва та на нематеріальну сферу.

· За функціональною ознакою (кошти спрямовують відповідно до функцій діяльності держави) основні напрями витрат на:

ü - загальнодержавні функції;

ü - економіку держави (з виокремленням її галузей: будівництво, промисловість, зв'язок і т. д.);

ü - національну оборону;

ü - громадський порядок, безпеку та судову владу;

ü - духовний та фізичний розвиток;

ü - соціальний захист та соціальне забезпечення.

ü - науку й освіту;

ü - державне управління й місцеве самоврядування;

ü - охорону здоров'я;

ü - охорону навколишнього природного середовища, попередження та ліквідацію надзвичайних ситуацій, наслідків стихійних лих;

ü - житлово-комунальне господарство;

ü - обслуговування державного боргу;

ü - міжнародну діяльність тощо.

Методи фінансування:

Бюджетне фінансування — це фінансування, що проводиться за рахунок бюджетних коштів, тобто це безповоротний, безвідплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій, функцій місцевого самоврядування та забезпечення функціонування бюджетних підприємств, установ, організацій.
Самофінансування використовується для покриття видатків державних та комунальних підприємств за рахунок їх власних фінансових ресурсів.

Кредитне забезпечення

3. Видатки держбюджету

Видатки держбюджету – економічні відносини, які виникають у зв’язку з розподілом грошових ресурсів централізованого фонду для виконання державою своїх функцій.

Зміст і характер полягає у забезпеченні потреб діяльності держави.

Призначення полягає у задоволенні найважливіших потреб суспільства у розвитку економіки і соціальної сфери, державного управління. Оборони, забезпечення громадського порядку, безпеки держави тощо.

Якісна характеристика дає змогу встановити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, а кількісна – їх величину.

Особливості:

1. Мають імперативних характер

2. Націлені на відтворення економічних і соціальних відносин, які існують у конкретній державі на даний відрізок часу

3. Є додатковою експлуатацією населення (податки)

4. Мають невиробничий характер, оскільки становлять частку нац доходу, що вибула з виробничого процесу

Функції:

Розподільча полягає в забезпеченні розподілу за рахунок видатків бюджету частини ВВП і нац доходу в різні сфери виробництва, галузі, підприємницькі структури. У результаті формуються фонд відшкодування, фонд накопичення і фонд споживання.

Стимулююча (регулююча) забезпечує через видаткову частину бюджету певі народногосподарські та соціальні пропорції.

Класифікація:

1. За функціями, з виконанням яких пов’язані видатки

1 рівень: розідли, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідних загальних функцій держави. АРК чи місцевого самоврядування

2 рівень: підрозділи і групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення функцій держави, АРК, місцевого самоврядування

2. За економічною характеристикою операцій, під час проведення яких здійснюються видатки

(класифікація застосовується винятково в аналітичних і статистичних документах)

3. За ознакою головного розпорядника бюджетних коштів

· Поточні видатки – платежі бюджету, що передбачаються на поточні цілі (з/п, витрати на медикаенти)

· Капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашень, склад яких визначається Мінфіном України (придбання стратегічних запасів товарів, землі, нематеріальних активів)

4. За бюджетними програмами (застосовується у формування бюджету а програмно-цільовим методом)

Бюджетне призначення – це повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дає змогу надавати бюджетні асигнування

Тема6: Податкова система

1. Зміст, призначення та функції податків

Податки – це обов’язкові платежі юр та фіз. Ос до бюджетної системи держави залежно від вартості майна, розміру доходу або обсягів споживання.

Об’єктивний характер податків проявляється у тому, що їх необхідність обумовлена виконанням державою своїх функцій, а суб’єктивний – тим, що податкова система формується відповідними державними структурами та відображає певне розуміння політичних, економічних і соціальних явищ.

Завдання податків:

Забезпечення фін буза держави

Регулювання соц.-економічних процесів у суспільстві

Ознаки податків:

1. Обов’язків порядок стягнення

2. Відсутність цільового спрямування

3. Безеквівалентний характер відносин платника податків державою

4. Періодичність спати податків

Переваги податків:

1. Обовязковий характер

2. Висока ефектвність

Недоліки податків:

1. Низька стабільність

2. Залежність від політичного тиску

Функції:

· Фіскальна - пов’язана із забезпеченням доходів держави для задоволення суспільних потреб

· Контрольна – реалізується в процесі оподаткування, визначає раціональний збалансований характер податкової системи, її відповідальність поставленим цілям

· Розподільча – пов’язана з первинним та вторинним перерозподілом ВВП та нац. Доходу

· Стимулююча/де стимулююча (регулююча) – полягає у тому, що податки або стимулюють розвиток

2.Принципи оподаткування та елементи податку

Принципи:

· стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного
оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на
світовий ринок високотехнологічної продукції; { Статтю 3 доповнено
абзацом другим згідно із Законом N 285-XIV ( 285-14 ) від
01.12.98 }

· стимулювання підприємницької виробничої діяльності та
інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування
прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

· обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків і
зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних
даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення
відповідальності платників податків за порушення податкового
законодавства;

· рівнозначність і пропорційність - справляння податків з
юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого
прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів
(обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших
податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи;

· рівність, недопущення будь-яких проявів податкової
дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів
господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів)
при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів);

· соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки
малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно
обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та
застосування диференційованого і прогресивного оподаткування
громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

· стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів
(обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг
протягом бюджетного року;

· економічна обгрунтованість - встановлення податків і зборів
(обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку
національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням
необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його
доходами;

· рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і
зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності
забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для
фінансування витрат;

· компетенція - встановлення і скасування податків і зборів
(обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються
відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною
Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і
сільськими, селищними, міськими радами;

· єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки
податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і
збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела
сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового
періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків
та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

· доступність - забезпечення дохідливості норм податкового
законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових
платежів).

Елементи:

1. суб’єкт оподаткування, або платник податків (юр чи фіз. ос)

2. об’єкт оподаткування: прибуток, або його частина, вартість окремих товарів, майно платників податків, окремі види їх діяльності, додана вартість та ін. об’єкти, які встановлюються законодавчими актами

3. Джерело оподаткування: дохід платника податку, для юр ос – прибуток

4. Одиниця оподаткування: одиниця виміру об’єкта податкування (грошова або фізична форма виявлення)

5. Податкові пільги: повне або часткове звільнення від сплати податків

6. Податкова ставка: це законодавчо встановлена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування

7. Податкова квота: це встановлена частка податку в доході платника в абсолютному або відносному виразі

8. Термін сплати податків: встановлюється законодавством з питань оподаткування окремо для кожного з них

9. Податкові санкції: визначають відповідальність платників податків перед державою за порушення податного законодавства

3. Класифікація податків

1. В залежності від платника:

Податки юр ос

Податки фіз. Ос

Змішані податки (на землю, рекламу)

2. В залежності від форми оподаткування:

· Прямі – податки, що встановлюють на дохід або майно

ü Реальні - податки на землю, промисел і т.п.

ü Особисті - прибутковий податок, податок на прибуток, податок на доходи від грошового капіталу, ресурсні платежі, податок на майно

· Непрямі- податки, що визначаються обсягами споживання і є надбавкою до ціни товарів, робіт (послуг)

3. В залежності від компетенції органу, який справляє податок:

· Загальнодержавні (податки, які встановлюються вищими органами держвлади і діють по всій території)

· Місцеві (податки, які встановлюються місцевими ораганми влади відповідно до переліку і в межах граничних розмірів встановлених законами)

4. В залежності від терміну виплати:

· Разові (сплачуються для проведення якихось дій)

· Систематичні (сплачуються упродовж усієї діяльності сплтаника)

5. В залежності від джерела сплати:

· Податки, що сплачуються за рахунок виручки від реалізації

· Податки, що включаються до собівартості товарів, робіт, послуг

· Податки, що сплачуються за рахунок прибутку

4. Зміст, структура та методи побудови податкової системи

Податкова система – це сукупність встановлених у державі податків, обов’язкових зборів платежів, принципів та методів оподаткування, контролю за дотриманням податкового законодавства, організаці податкової служби.

Елементи:

1. Система оподаткування:

а) система оподаткування та зборів

б) мехіназми та способи розрахунку та сплати податків

2. Платники податків

а) юр ос

б) фіз. ос як платники податків

3. Контролюючі органи

а) податкова служба

б) митна служба

в) дирекції держфондів соц. страхування та пенсійного фонду

Методи:

1.Експериментальний – перевіряється на практиці з урахуванням тих спроб та помилок, які мають місце у функціонуванні податкової системи або її окремих елементів.

2.Науково – обґрунтований передбачає:

- Системність (по-перше. Усі податки повинні бути взаємопов’язані між собою. Доповнювати один одного, не вступати в протиріччя; по-друге, системний підхід – це органічне поєднання усіх функцій податків; по-третє, врахування зв’язку податків з такими розподільчими категоріями, як собівартість, з/п, кредит))

- Встановлення визначальної бази податків (визначальна база податків – це обсяг запланованих видатків бюджету. З позиції фінансової діяльності держави податки вторинні щодо видатків, а це своєю чергою обумовлює бюджетний дефіцит)

- Врахування правової основи (правова основа податкової системи – відносини власності. Залежно від того, яка форма власності домінує в суспільстві, встановлюється відповідний метод формування доходів бюджету)

- Дотримання принципів оподаткування

3.На підставі досвіду зарубіжних країн.

 

5. Поняття та потреби податкової політики

Податкова політика - це діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері встановлення та збирання податків і зборів (обов'язкових платежів) (далі - податків), яка реалізується через визначення платників податків та інших обов'язкових платежів, об'єктів оподаткування і ставок податків; видів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що справляються на території України, місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів; основних принципів надання пільг та звільнення від оподаткування.

Головною метою податкової політики України є форму­вання достатнього державного бюджету і стимулювання економічного. Головним завданням податкової політики України на сучасному етапіє ефективне застосування елементів системи оподаткування, виходячи зі стратегічних пріоритетів соціаль­но-економічного розвитку України.

Розв'язання існуючих проблем податкової системи України має відбуватися через послідовну реалізацію страте­гічних цілей реформування податкової системи України, а саме: підвищення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу; легалізація тіньового сектору; активізація інвестиційних про­цесів в економіці; розробка простих і зрозумілих податкових норм для суб'єктів господарювання; скорочення витрат плат­ників на нарахування і сплату податків і держави на їх адміністрування; адаптація податкового законодавства України до законодавства ЄС; забезпечення умов для добровільного виконання вимог податкового законодавства платниками податків; запровадження інформаційно-аналітичної системи державної податкової служби в національному масштабі; автоматизація процесів оподаткування з використанням сучасних технологій.

Отже, виходячи з дослідження сутності проблем і стратегічних цілей реформування податкової політики України, виникає необхідність удосконалення податкової політики України за такими напрямами: підвищення ефективності системи адміністру­вання; вдосконалення законодавчого забезпечення податкової системи шляхом розробки і прийняття Податкового кодексу України; детінізація економіки та боротьба з корупцією в системі адміністрування податківшляхом поси­лення кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та корупцію у системі держаних органів влади; реформування спрощеної системи; реформування системи відрахувань до фондів соціального страхування шляхом запровадження єдиного соці­ального податку.

Тема 7: Державний кредит

1. Сутність державного кредиту

Державний кредит – це сукупність економічних відносин, що виникають між державою як кредитором та позичальником з одного боку та юр і фіз. ос, урядами іноземний держав та міжнародними фін-кредитними установами з ін. боку щодо залученя та використання додаткових фін рес.

Функції:

- Фіскальна (полягає у формуванні додаткових фін рес у позичальника)

- Регулююча (впливає на стан грошового ринку, ринку капіталів, вироб та зайнятості)

- Розподільча (полягає у перебігу тимчасово вільних коштів на світовому або нац. фін ринку у відповідності з попиту та пропозицією)

Принципи та умови функціонування відносин у сфері держкредиту є:

1. Поверненість

2. Строковість

3. Відсотковості

Призначення держкредиту:

- Є засобом мобілізації в руках держави додаткових фін рес

- Створює умови для досягнення збалансованості доходів і видатків юр та фіз. ос

- Є важелем нормалізації грошового обігу в країні

- Держкредит є джерелом збільшення грошових доходів у власників ЦП

2. Форми державного кредиту

- За джерелами формування : вн та зов

Існує дві основні форми держкредиту: товарна і грошова. Сутність товарної форми полягає в тому, що держава взяті на себе боргові зобов’язання погашає товарами. Ця форма використовується в період економічної кризи. Коли спостерігаються високі темпи інфляції.

Цивілізованою формою держкредиту є грошова.

Її основні різновиди:

- Державні позики (випускаються центральним урядом і місцевими органами влади; переважно облігації)

- Ощадна справа (полягає у тому, що залученні частини вкладів населення відбувається через установи комерційних банків; вони є фін посередниками між державою і населенням)

- Використання державою коштів позикового фонду (є економічно невиправданим видом,оскільки провокує інфляційні процеси; суть полягає у тому, що держкредитні установи передають частину кредитних ресурсів на фінансування витрат уряду)

- Гарантовані позики

- Міжнародний кредит

Залежно від того. В якій кості виступає держава (кредитора чи боржника):

- Активна форма держкредиту пов’язана з наданням державою фін допомоги юр та фіз. ос

- Пасивна (в умовах економ кризи; держава-боржник)

Позитивні риси держкредиту:

1. За рахунок запозичень стимулюються додаткові інвестиції в економіку держави

2. Держкредит є безінфляційним джерелом покриття бюджетного дефіциту

3. Дає можливість здійснювати антициклфчну податкову політику

4. Акумулювання вільних коштів на ринку держ боргових зобов’язань сприяє стримуванню інфляції

5. Низькі відсоткові ставки за кредитами міжнародних фін-кредитних організацій

Негативні риси:

1. Ефект зниження видатків держави. Оскільки частина нац. продукту у вигляді відсотків та осн суми боргу передається ін. державам

2. Використання міжнародних кредитів дає можливість іноземним державам втручатися в економіку держаив-боржника та підвищує її чутливість до стану на світових фін ринках

3. Відбувається витіснення приватних інвестицій, оскільки держава вилучає частину вільних фін рес підприємств у державі боргові зобов’язання

4. Розширення державних запозичень ризводить до підвищення відсоткових ставок на ринку державних ЦП.

5. Існує загроза збільшення податкового тягаря для обслуговування держборгу

3. Зміст державного боргу та його класифікація

Державний борг – розмір заборгованості держави на конкретну дату перед своїми кредиторами за всіма вилученими і непогашеними борговими зобов’язаннями та відсотками, які необхідно сплатити за користування залученими коштами

Поділяється на:

1. Вн.державний (представлений заборгованістю юр та фіз. ос своєї країни, тобто резидентами)

- Активий

- Пасивний

2. Зовнішній(заборгованість нерезидентам, міжнародним фін-кредитним організаціям)

Буває:

Капітальний(сума усіх випущених боргових зобов’язань держави і непогашених боргових зобов’язань, у тому числі відсотків. Які вона повинна виплатити)

Поточний(сума витрат держави на погашення зобов’язань, за якими настав перелік сплати. А також на виплату процентів на термін)

Чистий борг – сума зобов’язань держави без урахування відсотків за користування позиками

Державний борг вимірюється у грошових одиницях або відсотках до ВВП

Осн причини зов боргу:

- Витратний характер економіки

- Енергетична залежність від зовнішніх ринків

- Скорочення експортних операцій

- Недосконалість механізму обслуговування зов боргу

Кредитори:

- Міжнародний валютний фонд

- Світовий банк

- Європейський банк реконструкцій та розвитку

Наслідки держборгу:

1 група: пов’язана з гіпотетичною можливістю банкрутства держави

2 група: зводиться до морального фактора: використання держборгу означає перекладання його на плечі майбутніх поколінь

3 група: безперервне збільшення державою позик на ринку позикового капіталу підриває приватні інвестиції через ефект витіснення

Ріст державного боргу – зростання витрат його обслуговування, яке складається з погашення позик і виплати відсотків за ними, уточнення та зміни умов погашення

Внутрішній борг має переваги над зовнішнім. Насамперед, це обумовлено тим, що обслуговування вн боргу не зменшує фінансового потенціалу держави, в той час як зовнішні запозичення спричиняють відплив капіталу за межі держави. Платоспроможність держави за вн позиками забезпечується всім майном, що перебуває у власності держави; за зов позиками – залежить від сальдо торговельного балансу. Його позитивне значення означає достатню можливість держави виконати зовнішні зобов’язання та урегулювати свфій платіжний баланс.

4. Поняття та управління держборгом, його методи

Управління боргом – процес циклічний і охоплює стадії залучення коштів, їх використання і погашення боргу (виплата відсотків та основної суми)

Способи можливого використання залучених коштів:

1. Фінансове розміщення. Надані зов позики використовуються для фін забезпечення інвестиційних проектів і розвитку економіки. Цей спосіб найпрогресивніший

2. Бюджетне використання. Залучені кошти спрямовуються на фінансування поточних бюджетних витрат. Це найменш ефективний спосіб

3. Змішане бюджетно-фінансове розміщення, коли запозичення використовуються і на фінансування поточних бюджетних потреб, і на розвиток економіки в цілому.

Джерела погашення боргу:

- Економія коштів від зменшення видатків

- Додаткові надходження від податків

- Дохід від приватизації державної власності

- Нові запозичення

- Емісія грошей

Методи управління:

1. Конверсія – зміна дохідності позики.

Добровільна конверсія відбувається, коли уряд пропонує власникам облігації добровільно обміняти старі облігації на нові з більш низьким доходом.

Обов’язкова конверсія відбувається, коли старі облігації обмінюються на нові або повертаються державі в обмін на гроші

Примусова конверсія передбачає отримання нових облігацій упродовж встановленого терміну. Коли ця умова порушується, облігації анулюються.

2. Уніфікація – це об’єднання кількох раніше випущених позик в одну. При цьому спрощується робота в системі державного кредитую

3. Анулювання боргу – це повна відмова від зобов’язань (вн та зов). Трапляється з двох причин: 1.фін неспроможність держави; 2. Через зміну політичного устрою, а також уряду, який відмовляється визначити зобов’язання свого попередника.

4. Рефінансування боргу – раніше випущені позики покриваються випуском нових позик

Тема 8: Державні цільові фонди

1. Сутність ДЦФ та їх класифікація

ДЦФ – це сукупність коштів. Що знаходяться в розпорядженні держави або місцевих органів влади і мають цільове призначення.

Причина виникнення: необхідність виділення важливих для суспільства витрат у спец групи і забезпечення їх самостійними джерелами фінансування.

Передумови виникнення:

- У процесі держрегулювання економічних процесів у державі можуть виникати витрати, пов’язані з необхідністю втручання в госп діяльність недержавного сектору економіки

- Цільові фонди більш мобільні і завдяки цільовому характеру дають можливість здійснювати ефективніший контроль з боку держави за використання коштів

- Фонди можуть бути додатковим джерелом фін рес держави через залучення тимчасово вільних грошових коштів юр і фіз. ос для подальшого кредитування бюджетного дефіциту, інвестування тощо

Завдання:

- Забезпечення надання соц. захисту

- Забезпечення природоохоронних заходів, фінансування їх за рахунок спец визначених джерел

- Сприяння економічному піднесенню держави через фінансування та кредитування

- Фінансування розвитку науки

- Фін розвиток технічних та військових досліджень

- Надання позичкових кредитів

Класифікація:

1. За джерелами фінансування

- Бюджетні фонди

- Позабюджетні фонди

2. За цільовим призначенням

- Економічні фонди

- Соціальні фонди

3. За рівнем формування

- Держфонди

- Місцеві фонди

4. За періодом функціонування

- Постійні

- Тимчасові

5. За економічним призначенням

- Інвестиційні

- Позикові

- Наук-дослідні

- Соц. захисту

- Соц. розвитку

- Військові

2. Фін рес ДЦФ та напрямки їх використання

Фінансові ресурси ДЦФ – це сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави або місцевих органів влади та управління. А також дирекції ДЦФ

Джерела фінансування ДЦФ:

- Обов’язкові відрахування та платежі юр та фіз. ос

- Цільові бюджетні витрати

- Надходження у формі платежів та дивідендів від ЦП

- Надходження від продажу корпоративних прав

- Надходження у формі запозичень

Обсяги фін рес ДЦФ залежить ті визначається завданнями, у зв’язку з якими створюються фонди,а також характером цих завдань та їх масштабність

Крім того, на обсяги фін рес ДЦФ впливає економічна та фінансова ситуація в країні

Напрямки використання фін рес ДЦФ залежать від:

- Призначення фонду

- Змісту розроблених програм, які реалізуються

- Економ, фін, соц. ситуації в країні

3. Необхідність, зміст, роль соц. позабюджетних фондів

Соціальні позабюджетні фонди є формою перерозподілу ВВП у грошовому вираженні з метою формування централізованих фондів грошових коштів та їх використовують на соц. програми

Головною необхідністю створення соц. позабюджетних фондів є те, що в умовах товарно-грошових відносин держава має ефективно організувати перерозподіл ВВП, формуючи фонди грошових коштів з метою повної реалізації своєї соц. політики

Відносини щодо формування та використання коштів соц. позабюджетних фондів характериються ознаками:

- Цільове призначення коштів фондів

- Правове регулювання формування та використання коштів фондів

- Перебування коштів у розпорядженні спец органів державної виконавчої влади

- Перерозподіл коштів всередині кожного напряму соц. політики

- Формування резервних фондів у складі соц. позабюджетних фондів

- Мобільність та динамічність щодо формування та використання коштів фондів

Джерелами фінансування фін рес в соц. позабюджетних фондах:

- Обов’язкові внески та відрахування юр та фіз. ос

- Бюджетні витрати цільового призначення

- Доходи від комерційної діяльності фондів

- Добровільні внески та пожертвування

- Надходження у формі отримання кредитів

- Інші джерела

Особливістю держ соц. позабюджетних фондів є те, що вони вирішують завдання в соц. захисту населення через механізм загальнодержавного соц. страхування

До соц. позабюджетних фондів в Україні належать:

- Пенсійний фонд

- Фонд загальнодержавного соц. страхування та безробіття

- Фонд загальнообов’язкового держ соц. страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності

4. Цільові фонди місцевого самоврядування

Цільові фонди місцевого самоврядування – це фонди грошових коштів, які акумулюються на окремих рахунках та використовуються за цільовим призначенням з метою фінансування та окремих програм та заходів, які здійснюють місцеве самоврядування

До них належать:

- Резервні фонди

- Валютні фонди

- Приватні фонди адм-терит одиниць

- Фонди буд реконструкцій та ремонту автодоріг

- Фонди охорони навколишнього природного середовища

Джерела формування:

- Надходження від продажу об’єктів комунальної власності