Стисло охарактеризуємо сліди пострілу (тобто сліди на: гільзах; кулях (снарядах); перешкодах).
Характеризувати сліди на гільзах і кулях найкраще з одночасним розгляданням механізму їх утворення, відповідно до етапів пострілу: заряджання, пострілу та екстрагування стріляної гільзи.
Механізм утворення слідів під час заряджання зброї: під час заряджання неавтоматичної зброї патрон вручну вставляють у патронник, потім замикають ствол.
На денці гільзи утворюються сліди ковзання від щитка колодки, інколи сліди від бойка у вигляді трас, але це не закономірні сліди, а тому вони лише подеколи використовуються для ідентифікації як індивідуальні ознаки.
Під час заряджання автоматичної зброї замок, рухаючись уперед, наражається на патрон, який міститься в магазині, і досилає його в патронник, при цьому на крайці денця гільзи може утворитися слід досилання, характерний для АК та АКС.
Тут гільза ковзає по губках магазина, і на її корпусі інколи виникають лінійні сліди ковзання у вигляді паралельних борозенок, які розміщені діаметрально протилежно одна одній (названі вище сліди не завжди є закономірними і здебільшого не використовуються в ідентифікації зброї).
Далі замок продовжує рухатись уперед, досилає патрон у патронник, і коли патрон повністю увійде в патронник, зачіпка викидача (зуб викидача) заскочить у кільцеву проточку (або увійде в зачіп із виступом шляпки денця гільзи) і залишить слід ковзання (динамічний) на ребрі денця гільзи (або на виступі головки).
Рух замка припиниться, патронник виявиться закритим, а зброя зарядженою.
Отже, під час зарядження автоматичної зброї утворюється один закономірний і придатний для ідентифікації зброї слід -від зачепа (зуба) викидача зброї: слід динамічний, на гільзі! На кулі ще нічого цікавого не утворюється!
Утворення слідів зброї (пострілу) на гільзі під час пострілу
Із натиском на спусковий гачок ударник із бойком зривається з бойового зводу і, рухаючись уперед, натискає на капсуль, утворюючи на ньому об'ємний слід тиснення, статичний, який за формою схожий на форму бойка (відображає поверхню бойка). Цей слід використовується в ототожненні зброї.
Від удару бойка капсуль загоряється і підпалює пороховий заряд. У патроннику виникає великий тиск порохових газів, під дією яких снаряд отримує кінетичну енергію і виштовхується з дула, а гільза з такою ж силою притискується до замка, і на її денці утворюються сліди тиску, які називаються слідами попереднього зрізу замка (патронного упора).
Оскільки метал капсуля значно тонший від денця і м'якший, тому сліди попереднього зрізу замка утворюються насамперед на капсулі навколо сліду бойка.
Практично слід бойка і слід попереднього зрізу замка залишаються на гільзах, відстріляних із будь-якої зброї, як заводської, так і атипової. Звичайно, під час цього стану по одному сліди утворюються і на кулях, але про це згодом.
Утворення слідів під час екстрагування (викидання) гільзи
Процедура пострілу триває мить, за цей час замок набуває моменту руху і, переборюючи стан спокою, починає рухатись назад.
Зачіпка викидача, який утримує гільзу в чашечці (вінчику) замка, витягує гільзу і разом з нею відходить назад.
У цей час на стінках гільзи, під час її руху в патроннику, можуть утворюватися сліди патронника від нерівностей, які є на його стінках (але це - не закономірні сліди).
Сліди патронника мають форму паралельних трас, розміщених на циліндричній частині гільзи, ближче до її денця.
Тільки-но гільза покине патронник, вона наражається на відбивач, одержує обертовий момент і викидається.
Оскільки відбивач майже в усіх зразках зброї розміщений зліва внизу, то гільза вилітає праворуч.
Під час цього від удару гільзи об відбивач на її нижній крайці утворюється закономірний статичний слід тиску, який називається слідом відбивача.
У деяких зразках вітчизняної зброї (АК, АКС, СКС, ПМ) гільза, що екстрагується, в польоті вдаряється об край вікна кожуха замка або ж ствольної коробки, і на гільзі утворюється характерний слід тиску або ковзання, який називається слідом вікна кожуха замка (для пістолетів), або слідом вікна ствольної коробки (для автоматів і карабінів СКС).
Сліди на снарядах (кулях, шроті)
На снарядах (куля, шріт) залишаються сліди каналу ствола зброї.
Для нарізної зброї ці сліди поділяються на первинні та вторинні.
Під тиском газів снаряд, що рухається стволом, ковзає по його стінках і на циліндричній частині кулі утворюються сліди полів нарізів і сліди граней нарізів, а саме:
- куля, залишаючи патронник, рухається прямолінійно, і коли входить у нарізи, на ній залишаються первинні сліди нарізів (полів і граней), які є динамічними (тертя) і розміщені паралельно осі кулі у вигляді борозенок і валиків;
- під час подальшого руху куля повторює напрями нарізів, набуває обертового руху (робить оберт на 360°), і на її поверхні залишаються сліди граней і полів нарізів у вигляді нахилених пучків трас.
У вітчизняній бойовій зброї ствол має чотири нарізи, які в'ються зліва вгору направо, як уже зазначалося.
Ширину полів і нарізів може бути визначено за їхніми слідами па циліндричній частині кулі.
Ці сліди від нарізів, що вже перебувають під кутом до повздовжньої осі, називаються вторинними (повторними) слідами каналу ствола нарізів зброї.
У гладкоствольпій зброї не всі шротинки торкаються ствола, а лише крайні, до того ж не всією поверхнею, а тільки окремими точками.
У цих точках і утворюються сліди каналу ствола у вигляді площадок поверхні на сферичній частині шротин (це перша група слідів - динамічні, тобто сліди тертя у вигляді мікротра-сового рельєфу).
На шроті, розміщеному всередині заряду, слідів каналу ствола не залишається, але інколи трапляються незначні поглиблення від контакту з сусідніми шротинками.
Такі сліди утворюють другу групу слідів, яку називають -контактними полями (статичні сліди).
Контактні поля інколи можна зустріти на поверхні пижа або ж картонної прокладки.
Сліди на гільзах і снарядах атипової зброї не часто відповідають стандартним слідам, оскільки атипова зброя зазвичай не нарізна, не автоматична, не має викидача.
Якщо ж атипову зброю, наприклад, обріз, виготовлено із заводської зброї, то механізм утворення і види слідів на кулях і гільзах залишаються такими ж, як і для зброї, з якої виготовлено атиповий екземпляр.
Стосовно саморобної зброї, яка найчастіше виготовляється під дрібнокаліберний патрон 5,6 мм, то все залежить від якості виготовлення.
Від використання ствол зношується, а тому висота полів зменшується, і під час пострілів куля починає дедалі більше контактувати з дном нарізів.
Це призводить до появи слідів овальної форми, що розташовуються між слідами полів нарізів.
За подальшого зношення ствола грані полів нарізів округляються, поля зношуються, знижуються, а тому межа між первинними та вторинними слідами суцільних подряпин -трас поступово зникає.
Сліди на перешкодах поділяються на: основні (наслідок дії основного чинника пострілу) і на додаткові (вторинні - наслідок дії додаткових чинників пострілу).
Основний чинник пострілу - це дія снаряда на перешкоду.
Слідом основного чинника пострілу, тобто основними слідами, є різні за значенням зміни (ушкодження) перепони (можуть називатись пробоїною або пораненням - раною).
Під час пошкодження перепони кулею утворюється одна пробоїна.
Множинний снаряд (дріб, картеч) на дистанції 1-2 м утворює одне ушкодження, а на більшій відстані - фрагментується, залишаючи декілька пошкоджень, а їхні кількість і площина розповсюдження збільшується зі збільшенням дистанції пострілу.
За ступенем зміни слідосприймального об'єкта (перешкоди) всі вогнепальні пошкодження можна поділяти на:
• проникні (не наскрізні) із заглибленням циліндричного снаряда не менше ніж на величину його довжини, а кулькопо-дібного - не менше, ніж на його діаметр (сліпі, тобто не наскрізні, бо є вхід і канал, але немає виходу);
• проникні наскрізні (що мають вхідний і вихідний отвори);
• поверхневі у вигляді ум'ятин або слідів рикошету: утворюються, коли куля вже падала, тобто втратила швидкість чи перепона була дуже міцною (тоді вм'ятина), коли ж куля від дотику змінює напрям польоту або має малий кут зустрічі з перепоною, утворюється рикошет.
Додаткові чинники пострілу характеризуються явищами, що супроводжували та доповнювали дію основного фактору пострілу.
До додаткових чинників належать:
- віддача, тобто подавання зброї назад та її рефлексивно інерційне повернення вперед до мішені (цілі);
- викид із каналу ствола з великою швидкістю розжарених порохових газів і повітря;
- контакт поверхні снаряда з краями пошкоджень на перешкоді.
Як наслідок дії додаткових чинників за певних умов утворюються додаткові сліди пострілу, зокрема:
- слід віддачі зброї та її рефлекторного повернення вперед (це завжди має місце за будь-якого пострілу).
Але, якщо постріл проводився впритул, звичайно в людину (коли зріз ствола зброї повністю або частково контактує з об'єктом ушкодження), тоді він супроводжується ударом передньої частини зброї (ствольного зрізу, переднього зрізу кожуха ствола, глушника, полум'ягасника або ствольного компенсатора) об наявну перепону.
Як наслідок цього, утворюється відбиток (від її механічного удару), який у криміналістиці та судовій медицині називають «штанцмаркою».
- викид порохових газів викликає появу комплексу слідів додаткових чинників пострілу:
• сліди їх термічного впливу на перепону;
• сліди їх механічного впливу на перешкоду;
• сліди відкладення на перешкоді продуктів пострілу, тобто речовин, що входять до складу пороху тощо.
Але всі ці сліди утворюються тільки за умови близького пострілу.
> Термічний вплив відбувається як за рахунок високої температури порохових газів, так і внаслідок догоряння угарного газу в кисні повітря.
Відображається цей чинник у вигляді двох слідів: поверхневих (обпалення, обгорання опіків, спікання тощо) або глибинних - об'ємних структурних змін перешкоди (обвуглення, оплавлення тощо).
> Механічний вилив на перепону відбувається ще до дії порохових газів. Снаряд, що рухається каналом дула, штовхає перед собою повітря, яке заповнювало ствол, тобто виникає ударна хвиля, яка, власне, і є джерелом звуку від пострілу.
І знову ж таки, на близькій відстані (дистанції) стовп повітря першим ударяється в перепону і першим ушкоджує такі об'єкти, як текстильні тканини і тіло людини. А вже за мить снаряд проходить крізь це ушкодження, розширює його і проникає у глибину перепони.
Порохові гази, що рухаються за снарядом, вдаряються у перепону, частина їх заходить (проникає) усередину каналу пошкодження (отвору), інша - розтікається поверхнею об'єкта.
Краї наявного отвору пошкодження в таких матеріалах, як текстиль, повсть, картон, оброблена шкіра, м'які тканини тіла людини, отримують додаткові надриви саме від механічної дії повітряної ударної хвилі.
Сукупно ці сліди можуть мати форму хреста, зірки з різною кількістю променів, букв «Т», «Н», «К» залежно від структури слідосприймального об'єкта, дистанції пострілу і розташування дульного зрізу відносно площини перешкоди.
Механічний вплив порохових газів зазвичай проявляється па дистанції від 2-3 до 10-15 см.
> Відкладення на переіпкоді продуктів пострілу. Це є реалізація третьої групи додаткових факторів пострілу - контакт поверхні снаряда з краями пошкоджень тощо).
Речовини, що входять у склад порохових газів і відкладаються на перепоні, можуть за суттю й характером поділені на три фракції:
• кіптява (мікроскопічні частинки вугілля й металу);
• не повністю згорілі порошинки вибухової речовини;
• мікроскопічні краплинки мастильних речовин (змазка і осадки).
Зона відкладення кіптяви може мати форму від доволі правильного кола до багатопроменевої зірки, колір її може бути від темнувато-бурого до світло-сірого, інтенсивність відкладення -від щільної однорідної до двох-трьох концентричних зон.
Часто зона відкладення кіптяви має металічний відблиск.
Зазвичай вона добре проявляється, якщо постріл зроблено з відстані до 80 см.
Наскільки об'ємний пороховий заряд, настільки значною є зона відкладення кіптяви.
Зона відкладення не повністю згорілих порошинок зазвичай буває достатньо правильної форми або овалу, її розміри значно збільшуються зі збільшенням дистанції пострілу.
Складається вона з окремих, достатньо великих частинок темно-сірого або чорного кольору.
Одночасно окремі порошинки липнуть, прикипають або проникають у матеріал перепони.
Окремі порошинки інколи пролітають відстань, що перевищує навіть 1 м, але найчастіше вони виявляються за дистанції пострілу до 50 см.
Мікроскопічні краплини мастил і розтопленої осадки проявляються на перешкоді у вигляді краплинних плям жовтуватого кольору, або її поверхня стає почорнілою, немовби забрудненою.
Стикаючись із перешкодою, снаряд (куля) контактує з краями утвореного ним отвору.
Відбувається доволі інтенсивне обтирання поверхні снаряда матеріалом перешкоди, внаслідок якого можуть виникати два сліди: поясок обтирання (металізації), спікання (топлення) країв пошкодження у деяких синтетичних тканинах.
Отже, можна констатувати, що сліди дії додаткових чинників пострілу утворюються в основному за умови пострілу впри гул, або пострілу з близької відстані (до 1 м).
Але тут треба пам'ятати, що постріли з деяких типів сучасної зброї у багатошарову перешкоду, наприклад, одяг із верхньої та нижньої білизни, залишають кіптяву між цими шарами (біля вхідного отвору), навіть коли постріл зроблено з відстані 1000 м та більше («феномен Виноградова»).
А зараз про специфіку механізмів утворення слідів пострілу на перешкодах залежно від особливостей матеріалу.
Дерев 'яні перешкоди
Характер пошкоджень дерев'яних об'єктів значною мірою залежить від кута, під яким снаряд входить у перепону, і ступеня вологості деревини. У сухому дерев'яному об'єкті (дошці) за перпендикулярного входження снаряда вхідний отвір має округлу форму і діаметр, дещо більший за діаметр кулі.
Краї вхідного отвору - нерівні, зазубрені; нерівності співвідносні зі структурними одиницями - головними шарами деревини.
Вхідний отвір зазвичай має неправильну чотирикутну форму.
Його бокові сторони, що проходять по бокових шарах деревини,- доволі рівні, а ті сторони, що розміщуються поперек цих шарів,- нерівні, зазубрені, з відщепами й відколами.
Канал походження трохи розширюється в напрямку руху снаряда, його поверхня має численні відокремлені волокна деревини, кінці яких обернені в бік вихідного отвору, тобто за ходом руху снаряда.
Перешкоди з листового заліза
Тут - трохи інший механізм, аніж попередній.
Коли прострілюється ринва, металевий дах, кузов автомашини тощо, метал під дією кулі спершу розтягується у формі ямки, потім у найбільше витягнутій, напруженій частині - розривається.
Отже, канал пошкодження в листовому металі звужується за ходом руху снаряда.
Краї отвору на виході вихідного отвору мають форму променів неправильної форми - зірки.
Розміри отвору за розміром майже відповідають діаметру кулі.
Перешкоди з листового скла
Характеризуються залежно від умов утворення пошкоджень.
Найбільш типовими є ті, що утворюються від кулі, яка рухається з достатньо великою швидкістю і контактує зі склом своєю головною частиною (передньою частиною), перпендикулярно до площини об'єкта.
У цьому випадку утворюється пробоїна (ямкоподібної або кратероподібної форми), яка розширюється за ходом руху снаряда.
У момент руху снаряда скло вигинається за рухом снаряда, за рахунок чого утворюються радіальні тріщинки (що відходять, розгалужуються від центру отвору пошкодження).
Потім скло пружно подається назад, у зворотному напрямі, тобто супроти руху кулі.
Але ділянки навколо пошкодження продовжують рухатись за кулею, утворюючи концентричні тріщини, що розміщуються між радіальними.
На бокових краях тріщин, що оточують кульові пошкодження у склі, утворюються траси, кінці яких (закінчення яких) в одній із площин скляного листа немовби збираються в пучки, а в іншій - розходяться віялом.
На радіальних тріщинах відщепки розкриті віялом у напрямку руху кулі, а в концентричних - у бік, протилежний цьому
руху.
Якщо кут зустрічі наближається до 90°, діаметр пошкодження в листовому склі майже дорівнює величині калібру кулі.
Дослідження вогнепальних пошкоджень у листовому склі у деяких випадках ускладнюється не тільки обставинами пострілу («знесилена» куля, маленький кут зустрічі з перепоною тощо), але й через те, що сучасні стекла містять різні мультиплекси чи інші додатки, які характеризують спецекло.
Тканини
Вогнепальні пошкодження текстильних тканин та деяких інших матеріалів (обробленої шкіри, замші, повсті тощо) достатньо чітко відображають не тільки основні, а й додаткові сліди пострілу.
Снаряд, проходячи крізь тканину, утворює отвір круглої або квадратної форми залежно від структури тканини.
Снаряд руйнує та несе за собою волокна ниток, а в місці свого контакту з перепоною утворює «мінус тканини», тобто просвіт між кінчиками ниток, коли краї пошкодження наближувати.
Кінці ниток - нерівні, розволокнені, обернуті всередину просвіту, за рухом снаряда.
Розміри вхідного отвору, зазвичай, однакові з діаметром кулі або навіть трохи менші.
Ушкодження тканини на виході кулі з тіла потерпілого частіше за все мають неправильну форму через те, що куля, переборюючи опір м'яких тканин і кісток людини, значно втрачає кінетичну енергію, а тому рухається вперед не головною частиною, а боком.
Декілька слів про сліди пострілу на тому, хто стріляв, в основному на руках та його обличчі.
Необхідність у знанні таких слідів та їх виявлення виникає, коли існує версія про вбивство чи самовбивство.
Під час пострілів гази, що несуть продукти пострілу, виходять не тільки крізь ствол, а й просочуються крізь інші взаємодіючі частини зброї: замок, ствольну коробку, кожух-замок і раму пістолета тощо.
Як наслідок, на руці, де був пістолет, відкладаються деякі компоненти вибухової речовини та продукти її згорання.
Під час стрільби з довгоствольної зброї продукти пострілу відкладаються ще й на щоці того, хто стріляв.
Насамкінець декілька слів про методику виявлення цих слідів. Є чимало методик, зокрема, використовують теплий розтоплений парафін, яким покривають руку стрілка.
Або ж змивають руки розчином дистильованої води, після чого змиви досліджують із використанням оптичних, електрон-по-мікроскопічиих пристроїв, проби на дифеніламін у концентрованій сірчаній кислоті, чи використання нейтронно-активованого аналізу.
Сліди вибуху
Необхідно зазначити, що в сучасній криміналістичній літературі установлюється стійка тенденція виокремлення із судової балістики наукових напрацювань із вибухової справи у самостійний підрозділ «Вибухознавство».
Вибух є процесом швидкого вивільнення великої кількості енергії в обмеженому об'ємі.
Уражаюча дія, а отже, і слідоутворення, відбуваються внаслідок механічної, фізичної та хімічної взаємодії вибухової хвилі, відламків, що розлітаються, теплоти, що виділяється, і хімічних з'єднань при згоранні вибухової речовини.
Тому слідами вибуху є:
— частини зруйнованого вибухом цілого (відламки), частини вибухового пристрою, снаряда, пакувального матеріалу, шматки паперу, тканини і т. ін.);
— частки непрореагованої вибухової речовини (порошинки, запалювальні суміші, бертолетова сіль, селітра, гексоген тощо);
— сліди кіптяви і згорання вибухових речовин на пошкоджених об'єктах;
— сліди запаху вибухової речовини;
— сліди механічних, фізичних і хімічних змін пошкоджених предметів (розриви, злами, кручення, зрушення, оксидація, поява нової речовини тощо).
Під час вибуху на тілі людини залишаються сліди розриву тканин, переломи, синці, опіки і под.
Вибухові пристрої складаються", із заряда вибухової речовини, приводного (реагуючого) пристрою, вибухівника і корпуса (металічного, дерев'яного, пластмасового).
Деякі види саморобного вибухового пристрою можуть бути безкорпусними, їх часто маскують під портфелі, посилки, ручні ліхтарики, термоси тощо.
За конструкцією привідного пристрою і вибухівника саморобні вибухові пристрої можуть бути контактними та безконтактними.
Вибухівники можуть бути: ударні (що спрацьовують від удару, натискання), дистанційні (механічні або електричного впливу), неконтактні (вібраційні, акустичні, радіолокаційні тощо), запрограмовапо-виконуючі (що спрацьовують за закодованим сигналом).
3. Слідчий огляд і дослідження зброї та слідів пострілу на місці події
Виявлення, фіксація, огляд і вилучення слідів застосування вогнепальної зброї та самої зброї мають певну специфіку.
Виявлення вибухової зброї, гільз, куль, патронів, шротинок, пижів тощо передбачає цілеспрямований пошук цих об'єктів серед інших предметів на місці події, а також на інших можливих місцях.
Практиці відомі випадки, коли стріляні гільзи, викинуті з автоматичної зброї, виявлялись у неочікуваних місцях - у кишені того, хто стріляв, потерпілого, за кабелями зовнішньої електропроводки, на шафах, за картинами, в абажурах, усередині порожніх пляшок тощо.
Кулі зазвичай залишаються в перепоні або, подолавши її та втративши кінетичну енергію, виявляються на підлозі або ґрунті тощо.
Особливу увагу треба приділяти одягові потерпілої особи, бо куля на виході з тіла може залишитися між шарами одягу.
Під час пошуку дрібних об'єктів (куль, гільз тощо) у траві, снігу, серед каміння чи в сипучому просторі - треба використовувати спеціальні засоби і методи:
- якщо є достовірні припущення про те, що об'єкт перебуває під шаром снігу, в траві, рідкому бруді, воді, використовують міношукачі, металошукачі, магнітні підіймальники;
- виявляти дрібні об'єкти допомагає просіювання снігу, різних порошкуватих речовин, а також розтоплювання снігу чи льоду і проціджування отриманої води;
- якщо в процесі огляду буде знайдено місце, з якого проводилися постріли з автоматичної зброї (сліди взуття, недопалки, загублені патрони тощо), а також установлено напрям польоту кулі, тоді пошуки необхідно проводити з урахуванням напряму і дальності викидання стріляних гільз зі зброї певної системи.
Виявлення слідів пострілу на різних перешкодах проводиться через з'ясування їхньої природи, тобто під кутом зору морфологічних ознак вогнепальних пошкоджень у різних матеріалах, а також наявності й характеру слідів додаткових чинників пострілу.
Для фіксації слідів пострілу використовують, насамперед фотографування вузла місця події, де виявлено той чи інший слід застосування вогнепальної зброї.
Потім виготовляється детальний вимірювальний (масштабний) фотознімок об'єкта вогнепального характеру.
Після цього об'єкт оглядають, а результати огляду детально описують у протоколі слідчої дії.
Загальним для опису всіх об'єктів і слідів є обов'язкове зазначення у протоколі положення (розташування) об'єкта чи сліду на місці виявлення з прив'язкою до не менше двох орієнтирів.
Вогнепальну зброю описують за такими позиціями: вид, система, модель зброї (якщо вони відомі слідчому), наявні маркування, положення ударно-спускового механізму, стан каналу дула під час огляду на просвіт, наявність чи відсутність запаху пороху з каналу, наявність і характер інших слідів на зброї.
Вистрілену гільзу описують у такій послідовності: вид, матеріал, колір і форма, розміри, спосіб кріплення кулі, наявність кільцевої проточки або фланця денця гільзи, маркувальні позначення, конструкція і колір капсуля, колір антикорозійного лаку, наявність і розміщення слідів вогнепальної зброї (слідів пострілу) та інших слідів.
Під час описування кулі в протоколі відображають: її вид, конструкцію, колір поверхні, сліди закріплення в гільзі, маркування (якщо вони є), наявність і характер слідів каналу дула, інших слідів.
Сліди пострілі/ на перешкоді описують за комплексом ознак: форма і розміри пошкодження, характер країв пошкодження і наявність «мінуса матеріалу», стан каналу пошкодження (якщо є можливість оглянути його на просвіт); наявність і характер слідів, наслідків дії додаткових чинників пострілу, якщо такі будуть.
Патрони, пижі, прокладки тощо оглядають й описують так само, як і попередні об'єкти.
У протоколі обов'язково зазначають спосіб вилучення й характер упакування об'єктів, через що складення протоколу відбувається паралельно з подальшою роботою над слідами.
Важливим під час огляду місця події, пов'язаного із застосуванням вогнепальної зброї, є складання планів місцевості або приміщення, оскільки план сприяє зведенню в єдину систему різних слідів, які часто перебувають на значному віддаленні між собою, а також створює умови для встановлення місця, з якого стріляли, чи місця перебування потерпілого, використовуючи розрахунково-графічний спосіб.
У разі виявлення па нетранспортабельних і нероздільних об'єктах слідів, що нагадують вогнепальні, після їх фотографування, з країв об'єкта беруть зразки для проведення майбутніх необхідних лабораторних досліджень.
У деяких випадках на місці події використовують метод кольорового відтиску (контактно-дифузійний метод) для встановлення наявності слідів того чи іншого металу у складі кіптяви чи пояска обтирання.
Важливо виготовити копію (зліпок) зі сліпого пошкодження після фотографування та описання сліду у протоколі, але до порушення каналу пошкодження під час вилучення із отвору кулі.
Для цього використовують зліпкові маси, достатньо розрід-нені та придатні для заповнення будь-якого каналу пошкодження, міцні та еластичні.
Для забезпечення збереження і придатності для подальшого дослідження об'єкти і сліди з місця події (пострілу) повинні вилучатися й піддаватися консервації.
Огляд вогнепальної зброї вимагає спеціальних заходів безпеки:
• слідкувати, щоб не відбулося пострілу випадковим натиском спускового гачка, для чого треба зброю тримати дулом доверху, не кидати його, не порушувати слідів трасологічного та іншого характеру па поверхні зброї;
• після огляду й завершення дій щодо фіксації слідів вогнепальну зброю (крім револьверів) розряджають, ударно-спусковий механізм ставлять у положення запобігання або на запобіжник.
У револьверів курок обережно опускають у положення запобіжного зводу і роблять відмітку комори барабана, що містилася навпроти ствола на момент виявлення зброї.
Мисливські гвинтівки зі зламними стволами розбирають на частини: ствол (дуло) з цівкою та ложем.
Зріз ствола зброї (а в розібраної мисливської - ще й казенний зріз) покривають паперовою чи матер'яною затичкою або ковпачком, який обв'язують мотузкою (для збереження запаху в каналі).
Кулі й гільзи після їх відшукання вилучають (інколи в літературі пишуть, що вилучають по одному екземпляру - це на практиці не використовують, бо вилучають усі наявні - хіба що їх дуже багато для однієї зброї), і після огляду й фотографування (одна з проекцій - обов'язково з боку денця з маркування) поміщають в окремі пакети або коробки.
На бірці зброї чи упаковці гільз і куль указують: найменування об'єкта, де, коли, під час якої слідчої дії його виявлено. Надпис засвідчується підписами слідчого, понятих, спеціаліста.
Кулі та шротини часто доводиться виймати зі сліпих (нена-скрізних) пошкоджень із порушенням матеріалу перешкоди.
У цих випадках їх треба оберігати від дії інструмента, для чого слід використовувати долітце більшого радіуса, ніж канал пошкодження, або шлямбур більшого діаметра тощо.
З появою методики ідентифікації гладкоствольної зброї за слідами на шротинках виникла потреба у спеціальному поводженні з крайніми шротинами (за розсипом на перепоні).
Кожну таку шротину, яку виймають із пошкодження, поміщають в окремий пакетик, на якому, крім іншого, зазначають місце її розташування згідно з орієнтуванням за годинниковим циферблатом.
Повстяні пижі, картонні прокладки, а також підручні предмети, що використовувались як пижі (шматки паперу, ганчір'я тощо), упаковують окремо в конверти і приєднують до матеріалів справи.
Матер'яні об'єкти з вогнепальними пошкодженнями (одяг, штори, постільна білизна тощо), обшивають з двох боків шматками тканини так, щоб унеможливити взаємний контакт ділянок тканини з пошкодженнями.
Інколи виникає потреба вирізати частини з дерева зі слідами вогнепального пострілу, тоді на цих частинах треба відмічати верх і низ, зовнішню і внутрішню сторони.
Упаковують ці об'єкти в дерев'яні ящики (коробки), на яких роблять відповідні написи.
З метою організації оперативно-розшукових заходів, конструювання слідчих версій та планування розслідування необхідно вчасно отримати інформацію про обставини пострілу.
Тому в кінці огляду проводиться попереднє позапроцесуаль-пе дослідження гільз, куль і пошкоджень.
За допомогою спеціаліста-криміналіста, який бере участь в огляді, на підставі конструктивних особливостей і розмірних даних гільзи (кулі) встановлюється система патрона, частиною якого вона є; визначається коло систем вогнепальної зброї, для яких цей патрон може бути штатним; вивчаються сліди вогнепальної зброї на гільзі (кулі), їх сукупність порівнюється з комплексами слідів, характерних для тих чи інших систем зброї, і за збігами цих комплексів визначають вид, систему (або декілька систем) вогнепальної зброї, із якої було відстріляно (або могла бути такою) гільзу (кулю).
Вивчення форми, розмірів, характеру країв і каналу пошкодження, а також слідів, що нагадують відображення додаткових чинників пострілу, дозволяє зробити припущення про: вогнепальне пошкодження; дистанцію пострілу й напрям проходження снаряда крізь перепону; кількість і послідовність пострілів.
Інколи в ході попереднього дослідження виникає потреба у проведенні візируваиня або застосуванні розрахунково-графічного методу для відтворення траєкторії руху снаряда і встановлення місця знаходження того, хто стріляв (подеколи - потерпілого).
Є декілька видів візируваиня:
- коли є пробоїна в обох склах подвійної віконної рами, в неї поміщають паперову трубку і спостерігають крізь неї в напрямку, протилежному руху кулі;
- за наявності пробоїни в одній перепоні і сліпого (нена-скрізпого) в іншій, треба з'єднати обидві пробоїни мотузкою (шпагатом), використовуючи палочки; підставивши опору (палицю, стілець) під шпагат, відрізати його в цьому місці (місці контакту), прив'язати до опори і з боку сліпого пошкодження вести спостереження впродовж залишку мотузки (шпагату), тобто в напрямку, з якого проводився постріл;
- використавши перший або другий спосіб, направити вздовж осі трубки чи лінії шпагата промінь портативного лазера, який яскравою освітленою плямою окреслить імовірне місце перебування того, хто стріляв.
Ще треба пам'ятати, що траєкторія польоту кулі має форму не прямої лінії, а параболи. Тому, коли відстань пострілу з пістолета перевищує 50 м, а пострілу з гвинтівки - 100 м, місце стріляючого виявлятиметься дещо нижче за місце, визначене візируванням.
Для вирішення питання про можливість порушення кримінальної справи за фактом носіння об'єкта, що нагадує собою вогнепальну зброю, інколи проводиться позапроцесуальне лабораторне дослідження (яке нагадує перевіркові дії із залученням відповідних спеціалістів).
Зрозуміло, що після порушення кримінальної справи з цих самих питань буде проводитися судово-балістична експертиза (хоча така експертиза завжди призначається у кримінальних справах, у яких серед вилучених з місця події є об'єкти судово-балістичного дослідження).
У кримінальних справах про злочини, пов'язані із застосуванням вогнепальної зброї, або коли зброя була предметом чи об'єктом злочину, можуть призначатись і проводитися комплексні експертизи, наприклад, судово-балістична та фізико-хі-мічна.
Окрім цього, проводиться перевірка куль і гільз за обліками в кульогільзотеці з місць нерозкритих злочинів, щоб уточнити, чи не використовувалася зброя вчинення того злочину із нині розслідуваним.
4. Судово-балістична експертиза та н можливості
Судово-балістична експертиза - різновид криміналістичної експертизи щодо дослідження вогнепальної зброї, боєприпасів і слідів пострілу для встановлення фактів, пов'язаних із застосуванням цієї зброї. Для дослідження вибухових речовин і припасів призначається вибухово-технічна експертиза.
Об'єктами судово-балістичної експертизи є:
• вогнепальна зброя; боєприпаси (патрони та їхні частини); приладдя для обслуговування вогнепальної зброї (кобури, чохли тощо); схованки (наприклад, книжки з вирізаними заглибленнями); пристрої, що не є вогнепальною зброєю, але мають із нею схожість (стартові, будівельні пістолети тощо); спеціальні прилади для спорядження рушничних гільз; смужки, зливки свинцю; прес-форми для відливання снарядів; шматки повсті, картону, паперу та інших матеріалів;
• речовини: димний та бездимний порох, маса сірникових головок; кіптява пострілу на зброї, гільзах; кіптява, вилучена з до-лоней рук того, хто стріляв; часточки металу на інструментах, що використовувалися для перероблення патронів і зброї; частинки мастил, іржі на вмістилищах зброї (кобурах, схованках тощо);
• пошкодження: кульові та шрітні; роздуття й розриви дул; деформації гільз, куль.
Під час дослідження зброї та боєприпасів судово-балістична експертиза вирішує завдання:
• класифікаційні;
• діагностичні;
• ідентифікаційні.
Класифікаційні дослідження сприяють установленню виду зброї, її системи або моделі за стріляними гільзами та кулями, що виявлені на місці події.
Діагностичні дослідження сприяють з'ясуванню: чи належить наданий експертові предмет до вогнепальної зброї; його технічний стан; спосіб виготовлення, зміст знищених маркувальних позначень, які були на ній.
Ідентифікаційні дослідження мають завдання: визначення конкретного екземпляра зброї, з якої були вистрілені снаряди (кулі, шроти, картеч) і гільзи; встановлення наявності або відсутності зв'язку між боєприпасами і матеріалами, виявленими на місці події, та боєприпасами й матеріалами, виявленими у конкретної особи.
Під час вирішення завдань, пов'язаних із дослідженням слідів на перепонах, установлюють кількість пострілів, черговість їх виконання, дистанцію пострілів, розташування вхідного та вихідного отворів, можливість пострілу самим потерпілим тощо.
Є багато довідкової літератури, в якій є більш або менш повні переліки запитань, що можуть ставитися перед виконавцями судово-балістичних експертиз.
> Наближений перелік питань дослідження зброї:
- чи належить предмет до категорії вогнепальної зброї?
- до якого виду і зразка (моделі) відноситься дана вогнепальна зброя?
- чи справна зброя і чи придатна для пострілів; якщо ні, то у чому полягає несправність?
- який калібр поданої на експертизу вогнепальної зброї?
- частиною вогнепальної зброї якого виду і зразка (моделі) є деталь (магазин, барабан револьвера, щічка рукояті пістолета тощо)?
- чи є подана на дослідження деталь частиною екземпляра зброї (наприклад, пістолета «ТТ» № 8446)?
- заводським чи кустарним способом виготовлено зброю? і т. д.
> Перелік питань щодо дослідження бойових припасів, куль, шротів, картечі, пижів, прокладок, гільз:
- до якого зразка належить патрон (або зразка патронів куля, гільза) і в якій зброї він може бути використаний для стрільби?
- заводським чи кустарним способом виготовлено патрон, снаряд (кулю, шріт, картеч)?
- який калібр і зразок стріляної з рушниці кулі, гільзи (або номер шроту, картечі)?
- чи однорідні шрітні патрони, знайдені на місці події (або виявлені обшуком), за устроєм і складом бойових припасів (гільзи, пижі, шріт)?
- чи вистрілено кулю (гільзу) з екземпляра зброї?
- чи є на кулі сліди рикошету? і т. д. (до 50 запитань).
> Перелік запитань щодо дослідження слідів пострілу (тут треба зауважити, що сліди пострілу на тілі живої людини чи трупа є предметом судово-медичної експертизи або комплексної судово-медико-балістичної експертизи).
• Чи є пошкодження вогнепальним?
- чим утворено пошкодження: кулею (шротом, картеччю, уламками снаряду, міни, гранати тощо)?
- сліди якої кількості влучень із вогнепальної зброї є на об'єкті і наслідком скількох пострілів вони є?
- з якої зброї (вид, зразок, модель) виконано постріл в об'єкт?
- з якої відстані виконано постріл? (Щоби вирішити це питання, експертові мають бути надані: уражений об'єкт, по можливості зброя, з якої стріляли, аналогічні бойові припаси); експертові треба надати інформацію: чи стріляли з вичищеного каналу зброї, яким був напрям стрільби, чи йшов дощ (сніг) під час стрільби, в якому стані перебував пошкоджений об'єкт на момент його виявлення (сухий, вологий), чи не зберігався до призначення експертизи у вологих умовах, за підвищеної температури, яскравого освітлення тощо);
- чи є сліди близького пострілу?
- який напрям кульового каналу в досліджуваному об'єкті?
- з якого місця стріляли?
- у якій послідовності стріляли?
- яке кульове пошкодження виконано першим? і т. д. (до ЗО питань).
Для вирішення класифікаційних і діагностичних завдань представляти експерту певні зразки не потрібно.
Для ідентифікації зброї на експертизу крім куль, гільз, виявлених на місці події, направляють зброю, з якої, можливо, стріляли.
Якщо до зброї є патрони з маркуванням, схожим на те, яке є на гільзах, що підлягають дослідженню, тоді треба й їх надати експертові.
Експериментальним відстрілом експерт сам отримає зразки для порівняння.
Вилучені слідчим бойові припаси, шріт, пижі в лабораторних умовах піддаються дослідженню для з'ясування їх конструкції, способу виготовлення і хімічного складу матеріалу, а також ототожнення інструментів, що використовувалися під час їх виготовлення.
Для балістичного дослідження використовуються оптичні прилади (мікроскопи МСК-1, МС-51), прилад РФ-4 для отримання фотографічного зображення розверстки кулі зі слідами, полів нарізів каналу дула.
Порівняльне дослідження слідів на кулі (гільзі), виявлених на місці події, та слідів на кулі (гільзі), отриманих експериментально в кулевиловлювачі, проводиться у спосіб безпосереднього їх спостереження під порівняльним мікроскопом і за збільшеними фотографіями.
Зараз судові балісти з успіхом вирішують питання ідентифікації дула, як уже зазначалося, навіть за стріляними шротинами, за умови, що вони контактували зі стінками ствола.
Фотографічні ілюстрації обов'язково додаються до висновку експерта.
Література
Агафонов В. В. Методика расследования ношения, изготовления или сбыта холодного оружия.- М., 1996.
Асмолов К. В. История холодного оружия.- М., 1994.
Асланов В. С. Криминалистическая экспертиза огнестрельного оружия и следов его применения,- Волгоград, 1979.
Биишанов В. М. Возможности поражения выстрелом из огнестрельного оружия.- Саратов, 1995.
Біленчук П. Д., Кофанов А. В., Сулява О. Ф. Балістика: криміналістичне вогнестрільне зброєзиавстпо: Підручник / За ред. П. Д. Білсн-чука.- К., 2003.
Бутов В. Топфа - не просто палка.- М, 1996.
Драгунов М., Левин А. Настоящее оружие спецназа.- М., 1995.
Егоров А. Г. Установления дистанции и направления выстрела из охотничьего ружья по рассеиванию дроби.- Волгоград, 1979.
Жук А. Б. Винтовки и автоматы.- М., 1988.
Жук А. Б. Пистолеты и револьверы.- М., 1988.
Кариоухов Ю. В. и др. Ваша самозащита - газовое оружие.- М., 1992.
Комарииец Б. М. Идентификация огнестрельного оружия по стреляным гильзам,- М., 1961.
Комаринец Б. М. Криминалистическое отождествление огнестрельного оружия по стреляным гильзам.- М., 1955.
Корецкий Д. А. Все об оружии.- М., 1994.
Косоплечее Н. П. Осмотр места происшествия по делам, связанным с применением огнестрельного оружия.- М., 1992.
Кузнецов А. А. Криминалистическое исследование оружия, боеприпасов и следов их применения.- Омск, 1981.
Кустанович С. Д. Судебная баллистика.- М., 1956.
Лазерный целсуказатель: Беломо, НИЦ ЛЭМТ.- М., 1998.
Маркевич В. Е. Ручное огнестрельное оружие.- СПб.; М., 1995.
Михальчук А. Е. О криминалистической экспертизе оружия. Использование достижений науки и техники в предупреждении, раскрытии и расследовании преступления.- Саратов, 1994.
Наставление по стрелковому делу - 9-мм пистолет Макарова.- М., 1975.
Пневматическое оружие,- М., 1994.
Подшибьякин А. С. Холодное оружие. Криминалистическое учение.- М., 1997.
Подшибьякин А. С. Холодное оружие. Уголовно-правовое и криминалистическое исследование.- Саратов, 1980.
Русаков М. Н. Криминалистическое исследование оружия и следов его применения.- Омск, 1981.
Скригонюк М. І. Криміналістика: Підручник.- К.: Атіка, 2007.
Словарь военных терминов,- М., 1988.
Солеико С. С. и др. Учебные стрелковые приборы и пособия.- М., 1963.
Сталъмахов А. В., Сумарова А. М., Егоров А. Г., Сухарев А. Г, Судебная баллистика.-«Волго град, 1998.
Тихонов Е. Н. Криминалистическая экспертиза холодного оружия.- Барнаул, 1987.
Торопов В. Стрельба в упор.- М., 1996.
Черваков В. Ф. О криминалистическом изучении оружия террористических актов.- Минск, 1932.
Ярочкии В. Гражданское оружие. Средства индивидуальной самозашиты и активной обороны.- М., 1995.
Ярочкин В. Оружие. Гражданское, служебное, боевое.- М., 1996.
Тема 5 КРИМІНАЛІСТИЧНА ДОКУМЕНТАЛІСТИКА (КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКУМЕНТІВ)
А. ТЕХНІКО-КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКУМЕНТІВ
1. Поняття, предмет і завдання криміналістичної документалістики
Загальновідомо, оскільки це підтверджено судово-слідчою практикою, що кримінальне судочинство нерозривно пов'язане з процесом дослідження різноманітних документів і використанням наявної в них інформації.
Частину документів, що містяться в матеріалах кримінального судочинства, складають особи, у провадженні яких перебувають ці справи (дізнавачі, слідчі, прокурори). Цими процесуальними документами вони фіксують і засвідчують хід і результати виконуваних ними слідчих та інших процесуальних дій, оцінюють зібрані докази і відображають у них результати доказування, приймаючи у справі ті чи інші проміжкові або кіпцеві рішення.
Одначе, розглянемо не процесуальні документи, а документи, за допомоги яких можна встановити обставини у справі, оскільки вони або є носіями інформації про злочин, або були знаряддям його вчинення чи об'єктом посягання тощо.
Дуже часто виникає необхідність фахово встановити справжність таких документів, спосіб, умови їх виготовлення, якщо є підозра, з'ясувати факт їх підроблення, визначити їх автора чи виконавця, коли такий невідомий, і т. ін.
Розслідування у кримінальному судочинстві - це за суттю діяльність, що наполовину складає роботу з людьми, а наполовину з документами.
Зрозуміло, що ці документи треба досліджувати, тобто з'ясовувати їх походження, справжність, авторство і т. д. Цьому пронесу значно сприяє криміналістика, яка містить галузь спеціальних техніко-криміналістичних знань - криміналістичну документалістику.
Кримінальне судочинство нерозривно пов'язане з процесом виготовлення, пошуку, вилучення, огляду, збереження й дослідження різноманітних документів, а також із процесом отримання, передай ня та використання містимо! в них інформації.
Саме з потребою дослідження і пов'язані виникнення й розвиток криміналістичної документалістики як галузі криміналістичної техніки.
Криміналістична документалістика (документологія, документоскопія) - це система наукових знань про різновиди документів, що функціонують у кримінальному судочинстві, а також про засоби, способи, методи їх дослідження, використання цієї інформації у правових і криміналістичних цілях.
До системи криміналістичної документалістики входять декілька підгалузей:
- техніко-криміналістичне дослідження документів: коли, на чому, чим виготовлено документ;
- письмовомовно-криміналістичне дослідження документів, яке, своєю чергою, утворюється з почеркознавства та авто-рознавства.
Письмовомовне криміналістичне дослідження документів, тобто авторо- і почеркознавство, у сучасній спеціальній літературі ще називають криміналістичною скриберологією.
Скриберологія - складова частина криміналістичної документалістики, що вивчає й розробляє проблеми дослідження письмової мови і почерку як носіїв інформації, що має значення для кримінального судочинства.
Серед загальних завдань криміналістичної документалістики можна вирізнити три групи таких:
• Установлення функції документа в можливій конкретній злочинній діяльності. Йдеться про встановлення місця та ролі документа й наявної в ньому інформації в усій сукупності матеріалів розслідуваної події. А саме, чи наявний документ - носій змістовної інформації про обставини злочину, або ж він виступав свого часу, об'єктом чи знарядям посягання, або зберіг на собі його слід.
• Установлення виконавця документа (суть почеркознавства).
• Установлення автора документа (суть авторознавства).
Конкретним завданням техніко-криміналістичного дослідження документів виступають:
- установлення способу виготовлення документа чи окремих його фрагментів;
- виявлення наявних у документі змін (ознак підроблення);
- відновлення видозмінених або ушкоджених (напів- або майже знищених, наприклад, спалених, залитих фарбою чи іншими барвниками, змитих, витравлених хімічними препаратами тощо) документів або текстів документів;
- дослідження посвідчувальних ознак на документах (відтисків, печаток);
- установлення засобів і знарядь, що застосовувалися для виготовлення документів, і ряд інших завдань;
Почерко- та авторознавство теж має свої конкретні завдання ідентифікаційного та діагностичного характеру.
Отже, предметом криміналістичної документалістики є вивчення закономірностей щодо виготовлення та функціонування різноманітних документів, які потрапили до сфери кримінального судочинства.
А що таке документ?
Під криміналістичним і навіть кримінально-процесуальним кутом зору документом є будь-який матеріальний носій зафіксованої в ньому інформації, що має значення для кримінального судочинства.
Коло документів, що функціонують у кримінальному судочинстві, є різноманітним.
Документи у криміналістиці поділяються на такі види:
> За способом і засобами фіксації інформації:
- письмові документи;
- кінодокументи;
- фотодокументи;
- відеодокумеити;
- ізодокументи (наприклад, ізоробот розшукуваного злочинця; мальований, мальовано-композиційний і фотокомпози-ційний портрети);
- фоно- або тонодокументи (фонограми або тонограми тощо).
> Письмові документи за формою письма:
- машинописні;
- рукописні;
- комп'ютерні.
> За видом матеріалу, на якому зафіксовано документоло-гічні об'єкти:
- документи, виготовлені на стандартному матеріалі з використанням стандартних речовин і приладів на папері - газетному, для рукописів, для машинопису, на обгортковому; на картоні з використанням чорнил, пасти для кулькових ручок, туші, штемпельної фарби тощо;
- документи, виконані нестандартним способом на нестандартному матеріалі (металі, дереві, фанері, камені, цеглі, різноманітних пластидівках тощо з використанням пишучої речовини, крові, сечі, калу, молока, речовин тайнопису, дряпанням тощо).
> За метою виготовлення документа останні можна поділяти на ті, що:
- виготовлені у злочинних цілях;
- виготовлені у правомірних цілях.
> За співвідношенням часу виготовлення документа і вчинення розслідуваного злочину:
- виготовлення до вчинення злочину;
- нід час учинення злочину;
- після вчинення злочину, але під час провадження у справі.
Цей вид класифікації документів застосовується на практиці у випадках підбору зразків документів: зразків почерку чи письма для проведення почеркознавчої чи авторознавчої експертизи.
> За зв'язком виготовленого документа із діями злочинця чи інших учасників кримінального процесу:
- документи, пов'язані з діями злочинця;
- документи, не пов'язані з діяльністю.
> За суб'єктом виготовлення документа:
- документи, складені злочинцем;
- документи, складені іншими учасниками подій;
- документи, складені слідчим;
- документи*, складені прокурором.
> За змістом і характером інформації документи поділяються на такі групи:
- письмові акти, які можуть слугувати доказами юридичних відносин або фактів, що обумовлюють правові наслідки;
- історичні достовірні письмена (архівні документи);
- матеріальні об'єкти, в яких міститься певна інформація (перфокарта, дискета тощо).
> Письмові документи за джерелом складання та реквізитними ознаками можуть поділятися на:
- офіційні документи (публічні);
- неофіційні документи (приватні).
Офіційні - це публічні документи юридичних і фізичних осіб, що є в матеріалах державних і громадських організацій, а також ті, що засвідчені державними органами і містять необхідні реквізити.
Офіційні документи повинні бути достовірними, незалежними й допустимими, а за формою відповідати певним реквізитам.
Це означає, що:
- офіційні документи повинні містити відомості про певні обставини й факти;
- одночасно джерело цих відомостей повинно бути таким, щоб його можна було виявити і в разі потреби перевірити, тобто встановити;
- відомості про факти та обставини, відображені в документах, повинні стосуватися справи;
- ці відомості мають бути викладені та засвідчені закладом або посадовою особою в межах їхньої компетенції, а якщо документ виходить від громадян - у межах їхніх повноважень і фактичної обізнаності;
- в документах мусять бути реквізити (обов'язкові дані, що відповідно до встановлених вимог відображаються в документі), а саме: відтиски штампів, печаток; підписи уповноважених осіб; відомості про порядок складання й виготовлення документа (номер типографського замовлення, обсяг тиражу тощо); форма, що є обов'язковою для певних документів (довіреність, накладна тощо).
Неофіційні документи - це приватні документи (особисті листи, щоденники, рукописи).
> За юридичним значенням документи поділяють на:
- справжні;
- несправжні.
Справжній документ - той, що виконаний згідно з установленою або прийнятою за обов'язкову формою. Він може бути:
• дійсним, тобто це - документ, що має на момент дослідження юридичну силу (наприклад, довіреність, строк дії якої не сплив);
• недійсним, тобто документ, що втратив юридичну силу через сплив строків чи зміну інших обумовлених обставин.
Несправжні (фіктивні, підроблені) документи - це ті, що ніколи не мали юридичної сили, оскільки їх зміст і/або їхні реквізити не відповідали дійсності.
За видом підроблення несправжні документи можуть:
• містити ознаки матеріальної підробки;
• містити інтелектуальну підробку.
Інтелектуальна підробка полягає у складанні та виданні документа, що є формально правильно оформленим (наявність і правильність усіх реквізитів), але містить неправдиву інформацію (відомості), наприклад, фіктивну підроблену накладну, яку складено за формою, на належному бланку повноважною особою на перевезення фактично необлікованого або незаконно виготовленого товару.
Матеріально підроблені документи - ті, в яких змінено зміст справжнього документа, тобто має місце внесення завідомо неправдивих відомостей, замість тих, що містились або повинні міститись у цьому документі, способом певних маніпуляцій, виправлень, дописок, підтирок, виправлень тощо.
> Матеріально підроблені документи за обсягом підроблення поділяються на:
- такі, що містять ознаки часткової підробки;
- повністю підроблені, зокрема виготовлені довільно.
> За стосунком до джерела походження або складання документів:
- оригінали;
- копії.
> За доказовим значенням:
- документи, що мають доказове значення;
- документи, що не мають доказового значання.
> У кримінальному судочинстві документи, які мають доказове значення, за видом джерел доказів поділяються на:
- власне документи як самостійне джерело доказів; письмові докази, як їх ще називають (не зовсім правомірно, бо в законі вони так не називаються) у криміналістичній, а подеколи навіть у процесуальній літературі;
- документи - речові докази, коли документам притаманні ознаки речових доказів: документи зберегли на собі сліди злочину, були об'єктом злочинних посягань, були знаряддям вчиненого злочину, гроші (банкноти), цінні папери тощо, нажиті злочинним способом, а також інші носії документологічної інформації, за допомоги якої можна вирішувати завдання кримінального судочинства.
>• Своєю чергою документи - речові докази, попри їхню різноманітність, можуть бути поділені на такі види:
- документи як засоби вчинення злочинів: підробні рахунки, відомості, лікарняні листки тощо;
- документи як засіб приховування злочину: лист про самогубство особи, яка немовби покінчила життя самогубством;
- документи, як засіб, що сприяє розкриттю злочину і встановленню суттєвих обставин справи.
І перші, і другі характеризує те, що їх збирання й використання у доказуванні має свої правила, ігнорування яких позбавляє джерело доказового значення.
Документи-предмети специфічно віображають інформацію, не в останню чергу, завдяки своїм властивостям, а не лише способом закріплення на собі інформації.
Ось чому виникла потреба введення в криміналістичний обіг більш широкого, запозиченого з кібернетики, тлумачення змісту документа, наслідком чого є можливість переділу документів на:
а) об'ємні;
б) площині;
в) стрічкові.
Об'ємні документи - матеріальні предмети, що становлять собою фізичне тіло, яке відбиває інформацію зміною своїх зовнішніх ознак і функціональних властивостей.
Це, власне, документи-предмети у вигляді певних матеріальних знаків (нагрудних, фірмених, дорожніх тощо), які своїм виглядом і зафіксованою в ньому інформацією породжують правові (а отже, в разі порушень і деліктні, зокрема кримінальні) наслідки. Наприклад, наявність нагрудного знака у працівника ДАІ надає йому право здійснити огляд траспортного засобу тощо; проїзд на червоне світло світлофора чи з порушенням іншого заборонного дорожнього знака породжує адміністративні, а за певних умов - кримінально-правові наслідки.
Площинні документи - це матеріальні предмети-документи, що відображають інформацію на площині у двох вимірах (довжина й ширина) різними формами письма (рукопис, поліграфія, машинопис, магнітний запис тощо).
Матеріальним носієм такого документа може бути будь-яке тверде тіло органічного чи неорганічного походження (камінь, метал, дерево, синтетичні матеріали), в якому площини складають основну частину зовнішньої поверхні предмета (аркуш паперу, лист металу, картону, полімеру тощо).
Стрічкові (лінійні) документи - це такі матеріальні предмети, що мають форму стрічки, на якій послідовно фіксується інформація (перфострічка, перфокарта, магнітна стрічка, компакт-диск, де інформацію записано на спіральній доріжці).
Враховуючи викладену класифікацію документів, можна запропонувати криміналістичне визначення цього поняття так.
Документ - це носій матеріально-фіксованої інформації, яка своїм змістом і власивостями відображає юридично значущі відносини й факти, які породжують правові наслідки під час використання її носіїв як джерела доказів.
2. Слідчий огляд і попереднє дослідження документів
А зараз, пред тим як перейти до наступного питання, декілька положень про слідчий огляд і попереднє дослідження документів.
Огляд документів, як різновид слідчого огляду, здійснюється слідчим з додержанням вимог ст. 190 КПК України в присутності понятих.
У разі необхідності запрошується фахівець.
Документи, як і всі матеріальні джерела, за місцем їх виявлення підлягають органолептичному дослідженню через безпосереднє сприйняття зовнішнього вигляду (форми, розміру, розташування об'єкта) з використанням засобів криміналістичної техніки.
Тут огляд виконує головну функцію - збирання доказів і фіксації безпосередності їх походження з міста події.
Такий огляд-дослідження здійснюють у ході провадження інших слідчих дій, наприклад, обшуку, виїмки за місцем їх виявлення.
Органолептичне дослідження є зовнішнім, неповним, деякі невидимі й маловидимі ознаки залишаються прогнозованими.
Тому після одержання документів останні можна дослідити додатково із запрошенням фахівця і застосуванням більш складної техуіки під час провадження огляду як самостійної слідчої дії в кабінеті слідчого за правилами ст. 190 КПК.
Отже, треба розрізняти два види огляду документів:
• огляд як спосіб виявлення і збирання документів;
• огляд як метод попереднього дослідження.
Огляд як спосіб виявлення і збирання документів є небхідною процедурою, коли слідчий у ході слідчої дії виявляє та вилучає документи - джерела доказової інформації.
Документ, як будь-яке джерело інформації, підлягає безпосередньому зовнішньому дослідженню з метою встановлення місця виявлення, виду, форми, змісту документа і використання цієї інформації для розкриття злочину «по гарячих слідах».
Документ є матеріальним джерелом, тобто слідом-докумен-том, слідом-предметом, слідом-відбитком (у деяких випадках).
Виявлені документи описують у протоколі, упаковують і вилучають.
Огляд як спосіб виявлення і збирання документів є самостійною слідчою дією, об'єктами якої є документи, одержані в ході інших слідчих дій - подання учасниками процесу або витребування слідчим.
Огляд проводиться в кабінеті слідчого в присутності понятих і за участі фахівця.
Таке дослідження документів можна здійснити на стадії порушення кримінальної справи, наприклад, виявивши невидимі сліди-зміни в документі, закритих текстів, ознак підроблення реквізитів документа тощо.
Оглядом керує слідчий, який визначає цілі та завдання дослідження, залучає спеціальні засоби і знання для більш глибокого вивчення джерела інформації.
Якою ж є методика дослідження документа в ході огляду?
Огляд документів складається з трьох етапів:
- вивчення змісту документа;
- дослідження зовнішніх ознак із застосуванням технічних засобів;
- процесуальне оформлення результатів огляду.
Під час провадження всіх названих етапів у поводженні з документами треба дотримуватись загальних правил:
• перш ніж узяти документ у руки, треба зафіксувати його на місці виявлення;
• пам'ятати, що документ є джерелом запахового сліду;
• па ньому можуть бути трасологічні сліди, передовсім сліди рук;
• документ треба брати тільки пінцетом;
• не можна перегинати документ по нових складках;
• до справи долучати в окремих конвертах;
• охороняти документ від дії прямих випромінювань (сонця, ультрафіолетового проміння, високочастотного поля).
Вивчення змісту документа розпочинається з уважного читання його тексту, аналізу змісту і встановлення того, чи належить документ до ситуації його виявлення. Потім фіксують його вигляд, форму, наявність посвідчувальних знаків, правильність заповнення реквізитів, відмічають загальний стан документа.
.Зовнішній стан документа досліджується із застосуванням джерел косо спрямованого і цяткового світла, луп, мікроскопа, вимірювальних засобів, фототехніки і світлофільтрів для кольороподілу, зокрема:
- джерела ультрафіолетового випромінювання - пристроїв зі ртутною газорозрядною лампою (ПРК-7, ПУФ-6, УФВ-4А, СВДШ-250, СВДШ-1000), наприклад, УК-1, «Таран», «Протон», «ОЛД-41»;
- лупи: переглядової чотирикратної, штативної дактилоскопічної, вимірювальної (текстильної, зернової), бінокулярної налобної ВЛ-1;
- стереоскопічного мікроскопа МБС-10;
-джерела інфрачервоного проміння: освітлювачі 01-9, 01 - 21/01 тощо.
Дослідження кінодокументів і кінострічок розпочинається з їх переліку, а матеріалів звукозапису - з прослуховування і розшифровування їх змісту.
Відмічається наявність обривів, склейок, розривів запису, а також зашумленість і розбірливість, чіткість зображення тощо.
Для дослідження документів як на місці їх виявлення, так і під час попереднього дослідження в кабінеті слідчого застосовуються загальні засоби польової та експертної криміналістики.
Слідчий і фахівець можуть використовувати будь-яку техніку неруйнівного характеру; документ - джерело доказів до проведення експертизи має залишатись у первинному стані.
Внесення змін у документ є недопустимим.
Випадки необережного пошкодження документів треба зазначати.
Слідчий огляд завершується процесуальним оформленням - складанням протоколу огляду документів, де дослідницька частина відрізняється від такої у звичайних протоколах огляду місця події.
Тут детально описують хід огляду і дослідження, способи огляду, застосовані при цьому технічні засоби та одержані результати.
Причому останні можуть бути зафіксовані фото-, кіно- та ві-деозаписом, складанням плану і схем, що потім додаються до протоколу.
3. Загальна характеристика техніко-криміналістичного дослідження документів (техніко-криміналістичної документалістики)
Під час техніко-криміналістичного дослідження письмових документів вирішуються дві групи завдань:
• ідентифікаційні;
• діагностичні.
До пеідентифікаційних відносять:
- встановлення відносної та абсолютної давності виконання документа;
- встановлення місця виготовлення документа;
- встановлення спільного походження різних документів;
- визначення умов зберігання документів;
- встановлення факту і способу підроблення або видозмінення документа;
- відновлення пошкодженого тексту документа або самого матеріалу документа;
- підсилення слабковидимих, виявлення невидимих і прихованих записів, а також закреслених, залитих, заклеєних, пошкоджених або спалених документів;
- установлення матеріалів письма або друку (наприклад, чи виконано запис пастою, що є в конкретному стрижні ручки);
- встановлення способу виготовлення документа;
- встановлення способу виконання в документі окремих його реквізитів тощо.
До ідентифікаційних завдань можна віднести:
- ідентифікація цілого документа за його частинами;
- ідентифікація штампів, печаток за їх відсотками;
- ідентифікація друкарської машинки за текстом;