Частина 4. Школознавство 549

Складові професіограми директора

Директор повинен бути професійно компетентним, ерудо-ваним у питаннях управління, педагогіки, психології, логіки, філософії, народознавства.

Директор повинен знати освітні нормативні документи, найефективніші шляхи та засоби розв'язання шкільних про­блем, шляхи відродження національної культури й вихован­ня національної свідомості учнів.

С.П.Максимюк. Педагогіка. Курс лекцій

Частина 4. Школознавство

 

 

Директор повинен володіти технологією управління, ме­тодикою педагогічного аналізу, методами обробки інформа­ції, методикою колективного творчого виховання.

Директор повинен мати чітке уявлення про мету й зав­дання освіти, структуру й функцію управління, а також види інформації.

Директор повинен бути обізнаним з основними шляхами реформування освіти, проблемами соціального й економіч­ного розвитку в Україні.

Директор повинен уміти організувати самоуправління, створити умови для співпраці, планувати роботу, приймати педагогічні й управлінські рішення, стимулювати працю пе­дагогів.

Директор повинен мати моральне право керувати педа­гогічним колективом.

Ураховуючи реальні кадрові й матеріальні можливості, директор повинен справедливо розподіляти навчальне на­вантаження й доручення, оцінювати трудову діяльність учи­телів на основі вироблених колективом критеріїв успіху, від­мовитися від гасел, закликів, залучати колективну думку для роботи школи, створювати творчі групи вчителів для рефор­мування школи, розвивати самоуправління, бути зразком працездатності для педагогічного колективу, здатним до ри­зику та взяття відповідальності на себе (Див.: Рабченюк Т.С., Демократизація внутрішкільного управління. — Київ, 1997).

Заступник директора з навчальної роботи складає і кон­тролює розклад уроків, графіки факультативних і гурткових занять, графіки контрольних робіт, проведення практичних і лабораторних робіт, навчальних екскурсій; відповідає за звіт­ність із питань навчально-виховного процесу; організовує ме­тодичну роботу предметних комісій та об'єднань, діяльність шкіл передового педагогічного досвіду, керує навчально-виховним процесом під час вивчення предметів, які відповідають про­філю його спеціальності; контролює роботу бібліотеки та ро­боту класів на пришкільній ділянці, спрямовує роботу нав­чального сектора учкому.

Заступник директора з виховної роботи відповідає за виховну роботу в школі, здійснює педагогічне керівництво загоном скаутів, який працює в мікрорайоні, організовує і координує шкільну художню самодіяльність, готує і прово­дить шкільні свята та державні визначні дати, організовує чергування класів у школі, підтримує зв'язок з інспекцією у справах неповнолітніх і перевиховання педагогічно занедба-

них учнів, відповідає за діяльність клубу вихідного дня, кон­сультує батьків, шефів, керівників гуртків, класних керівників. Такий розподіл обов'язків між членами адміністрації є типовим для багатьох загальноосвітніх шкіл.

Планування роботи школи

Продумане планування роботи школи — важлива умова її раціональної діяльності. Воно здійснюється на основі глибо­кого аналізу наслідків діагностичного анкетування її праців­ників. Плануючи роботу школи, необхідно керуватися таки­ми принципами, як: науковість (опора на закони суспільного розвитку, дані сучасної науки, вимоги до наукової організа­ції праці, передовий педагогічний досвід); цілеспрямованість і перспективність (аналіз досягнутого, творчість, визначення шляхів розв'язання проблем); системність (співвідношення перспективного і поточного планування, координація планів усіх рівнів управління освітою); наступність і послідовність у діяльності (врахування досягнень та недоліків); конкретність (визначення актуальних питань); встановлення термінів вико­нання і передбачення системного контролю; демократизація й гласність (залучення до планування всього педколективу, батьків та органів громадського самоврядування, обговорен­ня і колективне схвалення планових заходів); неперервність (поєднання перспективного й оперативного планування); єд­ність планування і виконання; реальність планових завдань; економічність та оптимальність.

У практиці загальноосвітніх шкіл склалася така система загальношкільного планування:

1. Перспективний план роботи школи.

2. План роботи школи на навчальний рік.

3. Календарний план роботи школи на півріччя або чверть.

4. Графіки загальношкільних заходів.

5. Розклади уроків і позаурочних занять.

6. Плани роботи учнівських організацій.

Перелічені плани повинні бути погодженими, наступни­ми, лаконічними, конкретними, стислими, хронологічно пос­лідовними.

Перспективний план роботи школи (на 5 років) передба­чає перспективні завдання, навчально-методичні проблеми, вивчення викладання окремих предметів, вивчення і впрова-

С.П.Максимюк. Педагогіка. К

урс лекцій

Частина 4. Школознавство

 

дження досягнень педагогічної науки та передового педаго­гічного досвіду, питання атестації, тематику педагогічних рад, конференцій, педагогічних читань.

Річний план має бути динамічним і конкретним із точним визначенням осіб, відповідальних за виконання, та термінів виконання. Він складається на період з 1 вересня поточного року до 1 вересня наступного року. Річний план охоплює такі розділи: аналіз роботи школи за попередній навчальний рік; завдання школи на новий навчальний рік; підвищення якості навчально-виховного процесу; позакласна і позашкільна ви­ховна робота з учнями; методична робота школи; підвищення кваліфікації та атестації учителів; впровадження досягнень науки та передового досвіду; управління школою; внутрішній контроль; санітарно-оздоровча робота; організаційно-госпо­дарська робота, а також зміцнення навчально-матеріальної бази школи.

Календарний план — це спільний документ дирекції, гро­мадських та учнівських організацій, який сприяє системному управлінню школою. Він складається на півроку або на чверть.

Правильно складений розклад уроків (на півріччя) є одні­єю з важливих умов ефективності навчально-виховного про­цесу. При складанні розкладу уроків враховується, що: най­продуктивніші дні — вівторок, середа і четвер; перша година навчання буває не досить ефективною, найбільша працездат­ність учнів на другому і третьому уроках; потрібно чергувати предмети природничо-математичного циклу з предметами гуманітарними, уроки зі складних предметів з уроками фіз­культури, музики, образотворчого мистецтва, народознавст­ва; контрольні, практичні й лабораторні роботи недоцільно проводити після уроку фізкультури; уроки трудового навчан­ня повинні бути спарені і ставитися в один день; спарені уро­ки можливі лише у старших класах для проведення лабора­торних, практичних і великих письмових робіт. У розкладі необхідно враховувати дні й години телевізійних передач з окремих предметів, можливість використання навчальних кабінетів, технічних засобів навчання; слід враховувати на­вантаження вчителів.

Окрім розкладу уроків, у школі ще є розклад позаурочних занять, у якому передбачені графіки роботи гуртків, клубів, секцій, загальношкільних заходів, екскурсій, оглядів, виста­вок, олімпіад, конкурсів, предметних тижнів, позаурочних занять із учнями. У деяких школах практикується складання оперативного тижневого загальношкільного плану позаклас-

ної роботи (хороші рекомендації щодо складання цього плану подаються систематично в журналі «Усе для вчителя»).

5. Громадське самоврядування в школі. Рада школи

Колегіальними органами шкільного громадського самовря­дування є загальні збори (конференція) колективу й обрана ним шкільна рада.

Загальні збори (конференція) колективу — вищий орган громадського самоврядування в школі, делегатами зборів є працівники школи, учні й батьки, які обираються відповідно зборами трудового колективу, учнівськими зборами і класни­ми батьківськими зборами. Кількість делегатів визначається статутом школи. Збори правомочні, якщо в їхній роботі бере участь не менше половини делегатів кожної з трьох катего­рій. Конференція скликається не менше одного разу на рік і виконує такі функції: обирається Рада школи і її голова; за­слуховується звіт директора і голови Ради школи про їхню роботу, оцінка дається відкритим або таємним голосуванням; затверджуються основні напрями вдосконалення діяльності школи, приймаються рішення про стимулювання праці ди­ректора і голови Ради або порушуються клопотання перед місцевою владою про невідповідність директора посаді.

У період між загальними зборами вищим органом гро­мадського самоврядування є Рада школи. У новій редакції За­кону «Про освіту» шкільну Раду вилучено з системи органів шкільного самоврядування, але в багатьох школах вони про­довжують діяти.

До Ради школи обираються представники від учителів, учнів і батьків відкритим або таємним голосуванням. Рада школи скликається її головою один раз на чверть, її засідання є правомочним, якщо в ньому бере участь не менше двох тре­тин її членів.

Завдання Ради школи: здійснювати демократичне управ­ління школою, поєднуючи єдиноначальність і колегіальність, державність та громадське управління; удосконалювати ро­боту школи; зміцнювати матеріально-технічну базу школи, залучаючи громадськість; брати участь у вирішенні опера­тивних проблем роботи школи; сприяти впровадженню нау­кового управління школою.

Обов'язки Ради школи та її членів: організовувати вико­нання рішень конференції, затверджувати режим роботи шко-

С.П.Максимюк. Педагогіка. Курс лекцій

Частина 4. Школознавство

 

ли; заохочувати творчі пошуки, дослідницько-експерименталь­ну роботу педагогів; аналізувати стан роботи школи; брати участь у складанні річного плану роботи; координувати зусил­ля всіх керівників школи; створювати разом із директором умови для педагогічної освіти батьків; розглядати пропозиції, скарги і зауваження педагогів, учнів і батьків; заслуховувати звіти керівників школи; проводити роботу щодо виборів і призначень класних керівників, керівників гуртків, клубів, об'єднань; розглядати соціальні, житлово-побутові проблеми учнів і працівників школи; організувати громадський кон­троль за харчуванням і медичним обслуговуванням учнів; контролювати витрати бюджетних асигнувань, розподіляти кошти фонду всеобучу; брати участь у проведенні атестації вчителів; інформувати колектив про свою роботу; стимулю­вати творчість; нести відповідальність за вирішення конкрет­них проблем та реалізацію покладених на неї функцій.

Рада школи має право: ставити питання перед органами освіти про заміну директора школи, нагороджувати грамота­ми і цінними подарунками педагогів за успіхи і творчі пошу­ки в роботі, клопотати про присвоєння педагогам звань і ка­тегорій тощо.

Педагогічна рада

Педагогічна рада — це постійно діючий колегіальний орган, призначений для вдосконалення роботи школи, підвищення ефективності навчально-виховного процесу та надання до­помоги педагогам школи у вихованні всебічно розвинутої особистості.

Завдання педагогічної ради: визначити цілі і перспективи діяльності педагогічного колективу, об'єднувати зусилля пе­дагогів у розв'язанні проблем навчального процесу, сприяти адміністрації у впровадженні досягнень психолого-педагогіч-ної науки та передового педагогічного досвіду.

Основні функції педагогічної ради:

о розглядати питання вдосконалення й методичного забез­печення навчально-виховного процесу;

о обґрунтовувати пропозиції педагогів про моральне і ма­теріальне заохочення учнів чи застосування стягнень;

о організовувати підвищення кваліфікації вчителів, розви­ток їхньої ініціативності тощо.

В обов'язки педагогічної ради входить: затвердження нав­чальних планів, планів гуртків, факультативів, секцій, мето-

дичних об'єднань; вивчення і глибокий аналіз педагогічного процесу, виявлення недоліків та здійснення заходів щодо їх оптимального вирішення; вивчення стану роботи методич­них об'єднань, класів і груп продовженого дня; використання діагностичного підходу при вивченні питань, які виносяться на педраду; інформування педагогічного колективу про вив­чення системи уроків чи системи роботи вчителів тощо.

Педагогічна рада має право: заслуховувати звіт директора про стан навчально-виховного процесу; приймати рішення про вивчення та впровадження в практику кращого досвіду вчителів, вихователів, класних керівників; вносити пропози­ції про дострокову атестацію окремих учителів, присвоєння звань чи позбавлення їх; відміняти раніше прийняті рішення, якщо вони неправомірні, необґрунтовані; надавати конкрет­ну допомогу окремим педагогам в організації навчально-ви­ховного процесу.

Кількість засідань педагогічної ради визначаються їх до­цільністю, але не менше чотирьох разів на рік. Головою педа­гогічної ради є директор школи. Традиційними етапами про­ведення засідань педагогічної ради є підготовка, проведення засідань, організація виконання рішень.

У кращих школах до педагогічної ради ставляться з особ­ливою відповідальністю, готуються до таких рад за півтора-два місяці, на засіданнях не читаються доповіді, а йде змістовне спілкування, обмін думками, проводиться дискусія з пробле­ми, висловлюються претензії дирекції. Після виступів при­ймається рішення, яке враховує узагальнену думку всіх чле­нів педагогічної ради.

6. Організація внутрішкільного контролю

Контроль залишається невід'ємною, органічною частиною управлінського циклу. Він передбачає отримання інформації про результативність проведеної роботи. Демократизація цієї функції управління передбачає поєднання адміністративного, педагогічного, колективного контролю і самоконтролю кож­ного учня у педагогічному процесі. Контроль можна відміни­ти тільки стосовно тих педагогів, у яких високі результати та немає потреби в допомозі. Протягом року в школі прово­дяться контрольні зрізи-заліки, екзамени, контрольні робо­ти, анкетування, тестування, громадські огляди знань згідно з розробленими критеріями. Якщо результати зрізів добрі, то відділи освіти не втручаються в процес та технологію ро-

528____________________ С.П.Максимюк. Педагогіка. Курс лекцій

боти вчителя. Якщо результати контрольних зрізів свідчать про проблеми колективу або окремих учителів, то робота ко­лективу вивчається глибше з метою надання допомоги. Для цього використовуються різні види й форми контролю. Кон­троль буває попереджувальний, поточний, підсумковий.

Попереджувальний контроль використовується в роботі з молодими вчителями (наприклад, перевірка підготовки вчи­теля до занять).

Поточний контроль — це відвідування занять, аналіз письмових робіт учнів, перевірка 'їх успішності протягом се­местру, року.

Підсумковий контроль — це аналіз результатів навчаль-но-виховного процесу за півріччя, навчальний рік і наслідки перевідних та випускних екзаменів,

За об'єктами контроль поділяється на персональний, клас­но-узагальнюючий, предметно-узагальнюючий.

За обсягом охоплення об'єктів контроль поділяється на фронтальний (вивчається все), тематичний (вивчається пев­не питання, наприклад, перевіряється робота тільки тих учи­телів, у яких виявлені певні недоліки).

Контроль буває оперативний і плановий. Оперативний контроль використовується у формі одноденного відвідування занять керівником школи відповідно до поставленої мети. Пла­новий контроль носить глибокий характер, він передбачаєть­ся заздалегідь для виявлення недоліків у навчально-виховній роботі. Усі види контролю мають свої специфічні особливо­сті, однак вони взаємопов'язані і доповнюють один одного.

Директор школи для внутрішнього контролю складає таку послідовність дій: визначення мети контролю, складання його плану, підготовка до контролю, збір матеріалу про стан нав­чально-виховного процесу та його аналіз, підготовка виснов­ків, розробка позитивних рекомендацій, доведення висновків до виконавців, визначення термінів виконання пропозицій.

Керівники школи застосовують традиційні і нетрадиційні форми контролю: спостереження і аналіз уроків та виховних заходів, анкетування вчителів, індивідуальні бесіди, вивчен­ня шкільної документації, вивчення результатів діяльності учнів, завдання творчого характеру, результати предметних олімпіад, екзаменів, конкурсів, проведення громадських огля­дів знань. У школах, які працюють на демократичних засадах, застосовуються: праця «на довірі колективу» (самоконтролі); праця на «частковій довірі»; картотеки контролю відкритого, системного, аналітичного характеру; проведення творчих бе­сід з педагогами (Мізоцька школа на Рівненщині); ділові пе-

Частина 4. Школознавство 529

дагогічні ігри (Березнівська СШ №1 на Рівненщині); моделю­вання оперативного управління..

Отже, функція контролю в демократичних умовах є за­собом підвищення якості навчально-виховного процесу.

Основні шляхи оптимізації внутрішкільного управління в умовах демократизації суспільства сформульовані в моно­графії Т.С.Рабченюк «Демократизація внутрішкільного управ­ління» (Київ, 1997): наукове обґрунтування та відпрацювання інноваційних моделей управління; удосконалення традицій­ної структури управління; упорядкування системи зворотної інформації про стан роботи школи та вироблення у керівників школи вмінь аналізувати цю інформацію; координація всіх членів адміністрації та уникнення дублювання; підняття нау­ково-методичної ролі педагогічних рад, нарад, методичних об'єднань учителів, вихователів, класних керівників; оволо­діння керівниками школи індивідуальними та колективними формами роботи; безпосереднє навчання керівників шкіл та органів освіти з питань управління; системно-комплексне пла­нування роботи школи; використання контролю для виявлен­ня досягнень у праці вчителя; висока педагогічна грамотність управлінських рішень; забезпечення самоврядування учнів як засобу їх самоорганізації й самовиховання; координація зусиль школи, сім'ї, громадськості, позашкільних закладів у навчаль­ній і виховній роботі; забезпечення національної спрямовано­сті навчально-виховного процесу та безперервності педаго­гічного управління процесом національного виховання тощо.

Тема 2

Методична робота з учителями

1. Значення методичної роботи з учителями та її суть
(завдання, зміст, функції).

2. Наукові основи організації методичної роботу.

3. Організація методичної роботи на діагностичній
основі.

4. Традиційні і нетрадиційні форми методичної
роботи.

5. З досвіду використання активних форм
методичної роботи.

Література: 3, 4, 14, 23, 158, 159, 161, 165, 167, 170, 171, 173.

1. Значення методичної роботи з учителями та її суть

Давні істини «Вчитись можна все життя», або «Учитель живе, поки вчиться», «Вік живи, вік учись» відносяться до всіх лю­дей, але найбільше до тих, хто вчить інших. Тому в Україні іс­нує система неперервного навчання й освіти сучасного педа-гога-спеціаліста, яка органічно поєднує в собі навчання та самоосвіту. Значну роль у забезпеченні потреб суспільства й держави у висококваліфікованих конкурентоспроможних фа­хівцях відіграє післядипломна освіта, підвищення кваліфіка­ції педагогічних кадрів, їх педагогічної майстерності та мето­дичного рівня, її частиною є методична робота з учителями на різних рівнях (державному, місцевому, шкільному).

Необхідність творчого розвитку педагогічних працівни­ків випливає зі стратегічних завдань реформування післяди-пломної освіти, які сформульовані у національній доктрині, а саме:

- створення умов для постійного підвищення освітнього й кваліфікаційних рівнів, оновлення професійних та за­гальноосвітніх знань громадян, збагачення духовного та інтелектуального потенціалу суспільства;

- оптимізація мережі навчальних закладів, підвищення ква­ліфікації й перепідготовки кадрів;

Частина 4. Школознавство 531

- створення національної системи підготовки та атестації наукових і науково-педагогічних працівників вищої ква­ліфікації, надання вищій школі провідної ролі у післяди-пломній освіті спеціалістів.

Реалізація цих завдань можлива при змістовній організа­ції неперервного навчання як керівників органів освіти та шкіл, так і вчителів.

Класики вітчизняної педагогіки цю проблему завжди вва­жали однією з найважливіших у навчанні майбутніх учителів та вчителів-практиків.

А.С.Макареико вважав, що педагогічна майстерність не є вродженою, а набутою, і кожен учитель повинен зробити все, щоб стати майстром.

В.О.Сухомлинський зазначав, що суттєвою умовою май­стерності педагога є глибина знань, широкий інтелектуаль­ний кругозір, а причиною її втрати окремими вчителями є їх «духовне окостеніння», яке виникає тоді, коли вони не по­повнюють своїх знань. В.О. Сухомлинський вважав, що вчи­тель мусить постійно працювати над собою, і спинятися на досягнутому він не має жодного права. Навички і вміння вчи­теля, якими б досконалими вони не були, не можуть залиша­тися на тому самому рівні, інакше перетворяться в реміс­ництво.

Нині суспільству потрібен не сліпий виконавець адмініст­ративних вказівок, а висококомпетентний професіонал-педа-гог, який володіє глибокими педагогічними знаннями, надбан­ням національної та світової культури, здатний до творчих нестандартних рішень, готовий до роботи в умовах ринкових відносин.

Вирішення цієї проблеми залежить від двох головних фак­торів: діяльності самого вчителя, керівника з самоосвіти та дієвості національної системи безперервного підвищення про­фесійної кваліфікації, або, як можна сказати простіше, — від методичної роботи вчителя та методичної роботи з учителем.

Безперервне підвищення кваліфікації педагогічних кад­рів — цілеспрямований процес, спеціально організований з метою систематичного оновлення професійної компетентно­сті працівників освіти, зумовлений динамікою розвитку сус­пільства, науки, освіти, а також потребами, що випливають з особистого досвіду і специфіки діяльності кожного педагога. У цій системі існують колективні та індивідуальні форми ово­лодіння знаннями. Крім курсової перепідготовки, велике зна­чення має також самоосвіта вчителя, активні форми мето­дичної роботи, вивчення і впровадження у шкільну практику

532 С.П.Максимюк. Педагогіка. Курс лекцій

передового педагогічного досвіду та досягнень педагогічної науки. Для вдосконалення теоретичної і методичної підготов­ки вчителя вирішальне значення має самостійна робота над науковою літературою з педагогіки, психології та методики викладання. Самоосвіта виступає внутрішнім стержнем, ак­тивною творчою, пізнавальною діяльністю в рамках непе­рервної освіти.

Зараз в Україні функціонує 1549 закладів післядипломної освіти.

Однією з ланок системи безперервного підвищення ква­ліфікації вчителя є методична робота на різних рівнях: дер­жавному, регіональному, шкільному.

Методична робота — це цілісна система взаємопов'я­заних дій і заходів, яка грунтується на досягненнях науки, передовому досвіді й конкретному аналізі труднощів, що ви­никають у вчителів, і спрямована на всебічне підвищення професійної майстерності кожного вчителя, вихователя, ке­рівника закладу освіти, на збагачення й розвиток творчого потенціалу педагогічного колективу, а в результаті — на до­сягнення оптимальних наслідків освіти, виховання й розви­тку майбутніх громадян України.

У внутрішкільній методичній роботі найголовнішим є .на­дання керівниками школи дієвої допомоги вчителям, класним керівникам, вихователям у розвитку їхньої майстерності. Ме­тодичні об'єднання вчителів — одна з форм колективної ро­боти з підвищення кваліфікації.

В останні роки стоїть завдання підвищити ефективність методичної роботи на основі ідей оптимізації, науково і мето­дично розроблених ученими Ю.К. Бабанським, М.М. Поташ­ником та іншими вченими.

У найзагальнішій формі основними напрямами підви­щення якості методичної роботи є такі:

1. Удосконалення змісту методичних занять з точки зору
науковості, доступності, світоглядницької та практичної
спрямованості.

2. Інтенсифікація методичної роботи, упровадження актив­
них форм і методів навчання педагогів.

3. Оптимізація методичної роботи — вибір, підбір найкра­
щих варіантів методичних занять для отримання в пев­
них умовах найкращих результатів без перевантаження
вчителів.

4. Розвиток організаторської і методичної майстерності ке­
рівників методичних органів, закладів освіти, стимулю-

Частина 4. Школознавство 533

вання, ініціативи і творчості вчителів, подолання форма­лізму і рецептурності в методичній роботі. Завдання методичної роботи: підвищення наукового рів­ня вчителя, підготовка вчителя до засвоєння змісту нових програм, технологій і їх реалізації; постійне ознайомлення з досягненнями психолого-педагогічних дисциплін і методик викладання; вивчення і втілення в навчальний процес передо­вого педагогічного досвіду; творче використання перевірених рекомендацій; збагачення новими прогресивними і доскона­лими методами і засобами навчання; постійне вдосконалення навичок самостійної роботи вчителя, надання йому кваліфіка­ційної допомоги у підвищені результативності його педаго­гічної діяльності.

Зміст методичної роботи:

- поглиблення філософсько-педагогічних знань, спрямова­них на відродження і розвиток національної освіти в Ук­раїні, вивчення педагогічної теорії і методики навчання і виховання, психології, етики, естетики, поглиблення на­уково-теоретичної підготовки з предмета і методики йо­го викладання з урахуванням вимог Закону «Про мови» в Україні;

- вивчення діалектики і принципів розвитку національної освіти, школи, профтехосвіти. Збагачення педагогічних кадрів надбаннями української педагогіки, науки, культу­ри. Глибоке вивчення і практична реалізація оновлених програм і підручників, розуміння їх особливостей і необ­хідності виконання з позиції формування національної школи;

- освоєння методики викладання предметів, демонструван­ня відкритих уроків, застосування наочних посібників, ТЗН, дидактичних матеріалів;

- освоєння і практичне застосування методів активізації навчальної діяльності учнів і формування в них науково­го світогляду;

- систематичне інформування про нові методичні реко­мендації, публікації про зміст і методи навчально-вихов­ної роботи, глибоке вивчення державних нормативних документів;

- впровадження досягнень психології, педагогіки, окремих методик та передового педагогічного досвіду.

Функції методичної роботи можна розбити за М.М.По-ташником на три групи: 1) відносно вчителя; 2) педагогічного .

С.П.Максимюк. Педагогіка. Курс .

Частина 4. Школознавство

 

колективу; 3) досягнень педагогічної науки та досвіду вчите­лів інших шкіл.

Перша група функцій, спрямованих на вчителя: досягнен­ня компетентності, збагачення знань педагогів (предметних, методичних, дидактичних, психологічних); розвиток світо­гляду, ціннісних орієнтацій (установка на демократизацію, гуманізацію, гуманітаризацію, оптимальні наслідки діяльно­сті); розвиток мотивів творчої діяльності (любов до дітей, від­повідальність, обов'язок, п.отреба самореалізації); розвиток стійких моральних якостей особистості (доброта, чуйність, порядність, принциповість, витримка, терплячість тощо); роз­виток сучасного стилю педагогічного мислення; розвиток пе­дагогічної техніки, виконавського мистецтва, артистизму; роз­виток емоційно-вольової саморегуляції.

Друга група функцій, спрямованих на педагогічний ко­лектив: консолідація педагогічного колективу як колективу однодумців у головному; вироблення єдиної педагогічної по­зиції, спільних цінностей, традицій; організації діагностики і самодіагностики реальних навчальних можливостей учнів, класних колективів, професійних можливостей, потреб і запи­тів учителів; експертна оцінка авторських варіантів програм, навчальних планів, підручників, посібників, засобів навчання і виховання, створених у даному колективі; контроль і аналіз конкретного навчально-виховного процесу і його результатів - якості знань, умінь, навичок учнів, вихованості і розвитку школярів; виявлення, узагальнення, пропаганда та впрова­дження внутрішкільного педагогічного досвіду, обмін цінни­ми методичними знахідками; стимулювання групової творчо­сті та ініціативи членів педколективу; залучення колективу до науково-дослідницької експериментальної роботи, до ціле­спрямованого створення нового досвіду своєї школи.

Третя група функції стосується і кожного вчителя, і колек­тиву: творче осмислення соціального замовлення, нових норма­тивних актів і документів, доведення їх до свідомості кожного педагога, упровадження досягнень передового педагогічного досвіду, новаторства, профілактика типових для всіх шкіл труднощів і недоліків у педагогічній діяльності; впроваджен­ня й використання досягнень психолого-педагогічної науки, інших дисциплін; поширення за рамки школи передового до­свіду, досягнутого цим колективом (через педчитання, мето­дичні об'єднання, школи передового педагогічного досвіду).

2. Наукові основи організації методичної роботи

Результати наукових досліджень методичної роботи свідчать, що існують суттєві і типові недоліки в ній, а саме: несистем­ний підхід, стихійність, формалізм, відсутність діагностики, модульності, диференціації, індивідуалізації, трафаретність і рецептурність методичних вимог, невисока активність учи­телів.

У сучасній педагогіці прийнята концепція поетапності в здійсненні методичної роботи, рекомендується 4 етапи:

1. Виявлення рівня (низький, середній, високий) стану ме­
тодичної роботи.

2. Систематизація, оптимальний відбір ефективних форм
і методів методичної роботи з урахуванням генералізації
підсистеми роботи з вивчення і впровадження передово­
го педагогічного досвіду.

3. Розробка наукової, цільової, комплексної програми мето­
дичної роботи на всіх рівнях та її реалізація.

4. Реалізація комплексної програми, коригування та аналіз
результатів.

Таким чином, в основу боротьби з формалізмом у мето­дичній роботі закладається не емпіризм, а науковий підхід до цієї справи.

У системі методичної роботи педагогічна наука рекомен­дує такі методи інтенсифікації:

о мотивація, формування пізнавального інтересу, почуття обов'язку і відповідальності за якість своєї роботи;

о підвищення інформативності занять, збільшення об'єму знань;

о ліквідація непродуктивних затрат часу;

о упровадження активних, нестандартних форм і методів навчання;

о раціоналізація методичних занять;

о використання технічних засобів навчання.

Важливим аспектом роботи керівників методичних орга­нів, організаторів методичних занять, керівників шкіл, ПТУ, які організовують і проводять різні заходи з педагогами, є свідомий підхід, уміння оптимізувати методичну роботу. Не­обхідно навчитися приймати оптимальні рішення, які дозво­ляють коротким шляхом досягнути поставленої мети.

рс лекцій

С.П.Максимюк. Педагогіка. Курс

Частина 4. Школознавство

 

 

При цьому потрібно пам'ятати, що універсальної форми, методу роботи немає. Системність, конкретність, міра ле­жать в основі процедури оптимального вибору варіантів ме­тодичних занять. Найбільших успіхів можна досягти, якщо оволодіти всією сукупністю засобів оптимізації методичної роботи, а саме:

о комплексне планування завдань;

о конкретизація завдань для кожної групи педагогічних пра­цівників;

о виділення головного, суттєвого в змісті заняття; о оперативне коригування заняття;

о виявлення відповідності результатів реальним можливо­стям педагогів та нормативам затрат часу. Взаємозв'язок інтенсифікації та оптимізації методичної ро­боти, удосконалення змісту, розвиток ініціативи і творчості вчителів, упровадження передового досвіду, діагностика утруд­нень і досягнень учителів — це основи її наукової організації.

3. Організація методичної роботи на діагностичній основі

Методична робота планується і проводиться, як правило, на діагностичній основі. Директор і його заступники глибоко і всебічно аналізують підсумки роботи школи за попередні ро­ки, виявляють невирішені проблеми і недоліки, знайомлять­ся з елементами передового досвіду, проводять виробоничі наради з керівниками шкільних методичних об'єднань, учи­телями-методистами, керівниками творчих груп. Після цього всі вчителі заповнюють діагностичні анкети, у яких вказу­ють, що вдається добре в навчальній, виховній роботі, у спіл­куванні з учнями, що не вдається, з яких проблем потрібна методична допомога, які є труднощі. Заповнення анкети не вичерпує процесу діагностики (мало що вчитель може напи­сати про свої успіхи). Діагностична чи експертна комісія, яка складається з керівників шкіл, учителів-методистів, методистів навчально-методичного кабінету, проводить індивідуальні бе­сіди з учителями, аналізує шкільну документацію, записи відвіданих уроків і позакласних заходів, після чого звіряє, чи збігаються їхні висновки про досягнення і труднощі вчителя із записами в діагностичній анкеті; затверджує її (або не за­тверджує). Після цього складається діагностична карта успіхів, труднощів учителів, наставництва, списки охоплення вчите-

лів різними формами методичної роботи (шкільне методичне об'єднання, педагогічний практикум, педагогічна лаборато­рія, творча група, школа молодого вчителя).

Можливості вчителів, їхній творчий потенціал вивчаєть­ся в школах за допомогою психодіагностики, яка дозволяє визначити різні сторони особистості вчителя, типові форми його поведінки. Для цього застосовуються тести, рольові іг­ри, моделювання різних педагогічних ситуацій. Використан­ня діагностики значною мірою позначається на можливостях для оптимального вибору й поєднання різних форм методич­ної роботи.

4. Традиційні та нетрадиційні форми методичної роботи

В освітянській практиці на різних рівнях (державному, ре­гіональному, шкільному) набрали поширення традиційні об­ов'язкові форми навчання, методичної роботи з учителями. Незважаючи на властиві їм недоліки (фронтальність, негнуч­кість, гонитва за кількістю методичних заходів, відсутність оперативності в допомозі, закостенілість форм), система не­перервного підвищення кваліфікації вчителів була б непов­ною без них.

У сучасній школі використовуються такі традиційні фор­ми методичної роботи (зауважимо, що рада, педрада школи, інструктивні наради не завжди є формами власне методичної діяльності, але вони виконують методичні функції):

Рада школи функціонує згідно з Положенням про неї, складається з педагогів, батьків, учнів-старшокласників, зби­рається один раз на чверть для вирішення важливих для шко­ли проблем, аналізу навчально-виховного процесу в школі та діяльності окремих педагогів, а саме: стан навчально-вихов­ного процесу в школі у світлі вимог Закону «Про освіту»; стан навчальної та виховної роботи в 9-му, наприклад, класі; орга­нізація літнього відпочинку дітей та інші.

Педагогічна рада складається з педагогів, вона також іс­нує згідно з Положенням про неї, збирається 4—5 разів на рік, а в деяких навчальних закладах щомісяця. На своїх за­сіданнях педагогічна рада розглядає такі питання, як: стан трудового навчання в школі та завдання щодо його поліпшен­ня; стан викладання і рівень знань, умінь та навичок учнів з математики; про роботу методичних об'єднань у школі та шляхи її вдосконалення; естетичне виховання учнів засобами

С.П.Максимюк. Педагогіка. Курс лекцій

Частина 4. Школознавство

 

навчальних дисциплін: можливості, проблеми і перспективи та багато інших.

Інструктивно-методичні наради в школі проводяться за потребою, для цього виділяється один день на тиждень (на­приклад, четвер), який називається методичним днем. Ад­міністрація школи намагається саме в цей день проводити ме­тодичну роботу з учителями. На виробничо-методичних на­радах обговорюються такі питання: стан учнівських зошитів, дотримання мовного режиму в школі, правова виховна робо­та, робота школи з батьками учнів, підготовка до предметних олімпіад та конкурсів, робота вчителів з підготовки учнів до екзаменів, організація літнього відпочинку учнів тощо.

Методичні об'єднання вчителів (шкільні та міжшкільні), у профтехучилищах вони називаються методичні комісії та обласні методичні секції, які працюють згідно з річним пла­ном роботи та відповідних інструкцій. На засіданнях пред­метних комісій заслуховуються і обговорюються доповіді з найактуальніших питань навчання і виховання; робиться огляд новітньої фахової літератури; обговорюються книги, статті з журналів і газет на актуальні теми; організовується взаємо-відвідування уроків; проводяться і обговорюються відкриті уроки, використання наочності в навчальному процесі, за­стосування ТЗН та комп'ютерів; організовуються консульта­ції для молодих учителів; заслуховуються звіти вчителів про виконання індивідуальних планів самоосвіти.

Крім названих традиційних форм методичної роботи, у школах ще проводяться предметні тижні, семінари-практи-куми, конференції, міжпредметні конференції, психолого-педагогічні семінари, конкурси педагогічної майстерності, індивідуальні методичні консультації, методичні виставки, оформлення методичних кабінетів або куточків, школи пере­дового досвіду, випуск методичного бюлетеня, дні інформа­ції, співбесіди керівників з учителями про підсумки роботи протягом навчального року, наставництво, стажування, кур­сова перепідготовка, самоосвіта.

Самоосвіта — це традиційна форма методичної роботи вчителя. У 60—70 роки вчителі писали поширені плани само­освіти на рік, потім на півріччя (бо зрозуміло, що на рік пе­редбачити хоча б нову літературу неможливо), пізніше напи­сання планів самоосвіти було відмінено, тому що масова методична робота з учителями сприяла самоосвіті.

Індивідуальна самоосвіта — це систематичне вивчення новинок психолого-педагогічної, наукової літератури, участь у роботі шкільних, районних, міжшкільних, обласних (в ПТО)

методоб'єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань (проводяться один раз на два-три роки на рівні держави; один раз на рік — на рівні району, області; один раз на рік під час зимових канікул на рівні школи, ПТУ). Учителі методично розробляють проблеми вдосконалення навчання та вихован­ня, проводять експериментальні дослідження, готують допо­віді, виступають на радіо, телебаченні; у школах влаштову­ють огляди педагогічної літератури і методичних журналів, збірників тощо.

Схема мотиваційного управління в системі самоосвіти

Мотивація трудової діяльності педагога на всіх ступенях ос­віти складається з чотирьох блоків, які сьогодні реалізуються недостатньо: матеріальна зацікавленість, суть праці, стосун­ки в колективі, самореалізація у творчості.

Ця мотиваційна модель має характер класичної і підхо­дить для нормальних умов функціонування суспільства або для періоду виходу суспільства з кризи. Вона діє і в період кризи, але ефективність її буде неповною.

Мотив як внутрішній збудник активності індивідів і со­ціальних спільнот слід відрізняти від зовнішніх збудників — стимулів. Стимулювання здійснюється через накази, розпо­рядження, заохочення, погрози, санкції.

Матеріальна зацікавленість буде тоді, коли оплата праці буде відповідати трудовому внеску. Зрівняльний принцип нара­хування заробітної плати за кількістю відпрацьованих годин без урахування якості праці, її кінцевих результатів — голов­на причина того, що матеріальна зацікавленість ще ніколи в нашій країні не була задіяна як важіль впливу на активність вихователів, учителів, викладачів.

С.П.Максимюк. Педагогіка. Курс лекцій

Частина 4. Школознавство

 

Суть педагогічної праці набуває зараз конкретних обри­сів. Співпраця з учнями, досягнення реальних і видимих ре­зультатів робить працю вчителя набагато привабливішою, ніж це було досі.

Стосунки в колективі: посилюються стосунки колекти-візму у зв'язку із спільними інтересами щодо підвищення кінцевих результатів; оцінка результатів праці кожного педа­гога сприяє задоволенню потреби в повазі з боку інших; ви­никають стосунки змагальності між членами педагогічного колективу у зв'язку з розвитком соціального порівняння до­сягнень кожного.

Самореалізація у творчості і вільний час. Реалізація мо­тиваційних можливостей трьох попередніх блоків не може не збудити у педагога прагнення шукати і знаходити нові способи роботи з учнями з метою динаміки досягнення цілей. Наслідком такої зацікавленості може стати скорочення тер­мінів засвоєння учнями програмних дисциплін порівняно з нормативними термінами, індивідуалізація навчання, загаль­не скорочення періоду знаходження учня на даному ступені освіти та інші. Поряд з ефектом самореалізації у творчості спрацьовує стимулююча сила вивільненого в педагога часу, який він використає на власний розсуд. На базі вимірювання результатів праці вчителів через оцінку рівня знань ( умінь, навичок ), рівня творчого, морального і фізичного розвитку учнів виникає нова сфера мотиваційного впливу, викори­стання якої постійно активізує діяльність учителів, виховате­лів, викладачів.

Вимоги до організації самоосвіти: зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога, систематичність і послідов­ність самоосвіти, постійне вдосконалення її змісту і форм, ба­гатоплановий підхід до вивчення проблеми, гласність і наоч­ність результатів самоосвіти, створення в школі відповідних умов для самоосвіти (вільний від уроків день, наявність педа­гогічного або методичного кабінету, своєчасна інформація з бібліотеки про новинки педлітератури тощо), доступ до мате­ріалів про передовий педагогічний досвід, завершеність са­моосвітньої роботи на кожному її етапі (доповіді, виступи, участь у педраді, конференції і тощо).

Відкриті уроки мають на меті підвищити майстерність усіх учителів. Основні завдання: втілення в практику роботи всіх учителів передового педагогічного досвіду і досягнень педагогічної науки, спрямованих на вирішення поставлених перед національною школою завдань. Потрібно досягти, щоб відкриті уроки були корисними. Для цього керівники шкіл,

ПТУ, методисти, досвідчені вчителі повинні готувати відкриті уроки, надавати вчителям консультації та методичну допомо­гу. Як приклад, можна навести Ростовську Всесоюзну конфе­ренцію (Росія, м. Ростов-на-Дону) з розвиваючого навчання. Вона проводилася в 1980 p., а готувалася 1,5 року. Почалася конференція з того, що близько 1000 педагогів-учасників конференції відвідали уроки проблемно-розвиваючого ха­рактеру, яких усього було проведено 75, і проходили вони в школах і ПТУ м. Ростов-на-Дону (Росія) та в райцентрах. Тіль­ки після того, як учасники конференції побачили своїми очи­ма ефективність проблемно-розвиваючого виду навчання та вивчили матеріали багаточисленних стендів, після обговорен­ня відвіданих уроків, на яких були присутні міністри освіти, їхні заступники, академіки, учені-педагоги (вони 1,5 року го­тували ці уроки), відбулося пленарне засідання конференції, потім секційна робота (з предметів), а потім були прийняті реко­мендації із впровадження проблемно-розвиваючого навчання.

Вимоги до аналізу й обговорення відкритих уроків: ціле­спрямованість обговорення, науковість аналізу, принципо­вість, поєднана з доброзичливістю під час висловлення кри­тичних зауважень, поєднання аналізу уроку з висновками і рекомендаціями, підбиття підсумків відкритого уроку ква­ліфікованими спеціалістами.

Проведення відкритих уроків, а ще краще — їх систе­ми — найефективніша форма методичного вдосконалення вчителів (навіть тоді, коли урок готує і проводить і не дуже досвідчений учитель).

Нетрадиційні форми методичної роботи у 90-х роках так розповсюдилися і набрали такої масовості, що їх можна класифікувати:

1. За методикою колективної творчості — це ярмарки педа­
гогічної творчості, фестивалі педагогічних ідей і знахідок,
панорами методичних ідей, педагогічні розсипи, клуби
творчих педагогів, методичні турніри і вернісажі, творчі
портрети і лабораторії, школи педмайстерності.

2. Форми, які ненав'язливо спрямовують педагогів на ак­
тивну діяльність, — це ділові ігри ( педагогічні консиліу­
ми, посиденьки, методичні ринги, методичні аукціони),
мозкова атака, конкурс "Кращий учитель року" тощо.

3. Форми, які посилюють наукову спрямованість роботи, —
це проблемні семінари, творчі групи, творчі наукові дис­
кусії, навчальні семінари з методикою педдосліджень, кон­
сультації з науковцями, авторські школи майстерності,
педагогічні колективні справи, педагогічний турнір з ак-

 

 

542_________________________ С.П.Максимюк. Педагогіка. Курс лекцій

туальної наукової теми, громадський науково-дослідний інститут, творчі лабораторії.

4. Форми, що посилюють практичну спрямованість роботи, —
це консультації-практикуми, навчальні семінари, школи
педагога-початківця, педагогічне представництво тощо.

5. Форми, які поєднують традиційну роботу з дозвіллям, — це
мала академія народної педагогіки, педагогічні посидень­
ки, вечорниці, урок-панорама, презентації педагогічної
новинки, педагогічний портрет творчого колетиву тощо.
Найбільшого поширення набули такі нетрадиційні фор­
ми методичної роботи з учителями, як: методичні фестивалі;
панорамні та нестандартні уроки; семінари-супутники; мето­
дичні діалоги, ринги, мости, мозкові атаки; методичні аукціо-
ни; педагогічні консиліуми і тренінги; методичні посиденьки;
педагогічні КВК; проблемні столи; психолого-педагогічні дис­
кусії; педагогічні турніри тощо (див. таблицю 6).

5. Передовий досвід використання активних форм методичної роботи

Нестандартна педагогічна рада (Каноницька школа Волиди-мирецького району) — це своєрідний учительський семінар, тут заздалегідь вивішується оголошення про педраду, пропо­нуються питання для обговорення, кожне з яких пронизане педагогічною ідеєю, спираючись на яку вчитель має змогу проаналізувати свій досвід або досвід колег. Наприклад, для підготовки педради-семінару на тему «Стимулювання пози­тивного ставлення до навчання, розвиток інтересу до нав­чання» педагогам була запропонована така програма з пос­тулатів і питань:

1. Любов до дітей — обов'язкова умова педагогічної культу­
ри. Сердечність, доброзичливість, теплота у ставленні до
дітей є результатом тривалої роботи педагога над самови­
хованням почуттів. Чи займаєтеся ви самовихованням
таких почуттів і як це впливає на проведення уроків і по-
закласних заходів?

2. Необхідно постійно формувати в учнів позитивні навич­
ки поведінки, боротися проти шкідливих навичок. А як
ви формуєте позитивні навички, як це впливає на прове­
дення уроків і позакласної роботи з учнями?

3. Із захопленням учень вчиться лише тоді, коли він сфор­
мує найважливіші вміння і навички, за допомогою яких

Частина 4. школознавство_______________________________ 543

здобуватиме нові знання. Як ви розвиваєте в учнів інте­рес до навчання? Якими формами, прийомами, засобами навчання ви користуєтеся? Що вам заважає?

4. Особистість учителя — найважливіша запорука навчан­
ня, виховання й розвитку учнів. Як ви своєю особистістю
стимулюєте позитивне ставлення учнів до навчання?

5. Основою будь-якої розумової педагогічної діяльності є
знання дітей, джерела впливу на них. Як ви вивчаєте ін­
тереси, вікові особливості, організацію сімейного вихо­
вання дітей?

6. Пізнавальний інтерес дітей розвивається на уроці за до­
помогою методів, прийомів, засобів. Які методи розвитку
пізнавального інтересу вам відомі? Які з них ви викори­
стовуєте?

7. Справжня педагогічна творчість можлива тільки на нау­
ковій основі. Книги яких педагогів-дидактиків, психоло­
гів про розвиток інтересу до навчання ви читали? Які ре­
комендації вчених втілюєте у своїй практиці? Розкажіть
про них колегам.

Керівники Каноницької школи спробували перетворити педагогічну раду на одну з форм збагачення кожного вчителя методикою педагогічного аналізу.В основу такої методики поклали формулу: конкретна постановка мети — опора на ініціативу — самостійність і творчість кожного члена колек­тиву — підвищення вимогливості до нього — перевірка вико­нання. Це дало змогу максимально використати творчий по­тенціал кожного в колективній діяльності.

544_________________________ С.П.Максимюк. Педагогіка. Курс лекцій

У нестандартний спосіб проводяться засідання педагогіч­них раду школах №19,22,23 м. Рівного, Березнівських школах №1,2, школі №206 м. Києва, Старовижівській ЗОШ Волин­ської області та інших. Це педрада-диспут, педрада-конкурс, педрада-діаграма, проблемна педрада.

Дієвим засобом розвитку демократичних засад в управ­лінні школою е педрада-диспут. Перед проведенням такої педради методисти готують план-запитувальник, який допо­може вчителеві систематизувати свої знання, виділити осно­воположні ідеї, винесені на колективне обговорення. Вироб­лене на такій педраді рішення сприймається кожним як влас­не. Знімається психологічний опір, вільний обмін думками сприяє розвиткові здатності переконливо аргументувати свої судження, висновки, оцінки, висловлювати ставлення до по-

Частина 4. Школознавство 545

зиції колег. Так народжується колективна думка, яка форму­ється у вільній дискусії.

Педрада-конкурс викликає у вчителів великий інтерес. Для прикладу розглянемо таку педраду в СШ № 69 м. Кривий Ріг, вона була присвячена проблемі «Робота педколективу щодо вдосконалення проведення уроку на основі нового змісту програм і науки управління». Мета заходу: визначити типові помилки й утруднення в реалізації вимог узагальнених про­грам, знайти шляхи їх подолання; сприяти зростанню педаго­гічної майстерності вчителів у підготовці й проведенні уро­ків; узагальнити' систему роботи з предмета та виробити відповідні рекомендації.

До такої педради було проведено попередню підготовку: взаємовідвідування вчителями уроків; захист своїх педагогіч­них знахідок; оформлення в методкабінеті виставки літерату­ри та методичних розробок з проблеми; проведено контроль­ні роботи з метою перевірки знань учнів; розроблено анкету для диспуту «Який він, сучасний урок?»; заслухано звіти вчи­телів про виконання рекомендацій атестації; підготовлено й проведено конференцію вчителів «Підвищення якості нав­чання й виховання на основі науки управління»; підготовле­но запитання для анкетування про підсумки педради-диспуту. Оргробота поєднувалася з методичною (напередодні педради було проведено оперативне навчання та методичний тиж­день з проблеми, це були: урок-панорама, урок-КВК, урок-подорож, урок-реклама, урок-роздуми та ін.). На завершення були розроблені пам'ятки з питань «Основні вимоги до су­часного уроку», «Поєднання методів навчання й виховання учнів на уроці».

Підсумувала цю велику роботу педрада-конкурс, у ході якої відбувся захист педагогічних ідей з вибраної проблеми. Педрада пройшла в атмосфері довіри, демократизму, ділови­тості, йшов жвавий обмін думками, байдужих учителів не бу­ло. Досвід роботи педради цієї школи гідний наслідування.

Дідова гра добре зарекомендувала себе в системі удоско­налення педагогічних кадрів. Приклад: у Березнівській ЗОШ №1 відбувся захист моделей засідань методоб'єднань учите­лів з метою вивчення і впровадження передового досвіду ме­тодичної роботи. Було сформовано кілька груп, визначено їх лідерів, обрано журі і «кореспондентів». Протягом 15—20 хв. групи розробляли моделі засідань методоб'єднань, потім ліде­ри груп виступали з їх захистом, результати оцінювалися на екрані фішками. У паузах учителі вирішували педситуації, на закінчення «кореспонденти» подали репортаж із залу про ви-

546 С.П.Максимюк. Педагогіка. Курс лекцій

користання нестандартних форм методичної роботи. Журі підбило підсумки й визначило кращу модель.

Методичні аукціони дедалі більше входять у практику, їхньою метою є розширення й поглиблення знань педагогів із конкретної методичної теми. Учасникам дається завдання вивчити певне питання, підібрати необхідний реквізит, «Ак­ціонерне товариство» готує питання. У ході аукціону ведучий ставить запитання, після кожної відповіді рахує до трьох, як­що більше відповідей немає, питання знімається. «Акціонер­не товариство» різнокольоровими картками дає оцінки від­повідям, які фіксують на табло. Аукціон на тему «Розвиток пізнавальної активності учнів» у Березнівській ЗОШ №1 вклю­чав такі питання:

1. Як ви розумієте терміни «розвиток» і «формування»?

2. Які види діяльності знаєте?

3. За якими якісними змінами діяльності можна простежи­
ти розвиток дитини?

4. За якими показниками можна судити про творчий харак­
тер активності учня?

5. Що означає організувати навчальну діяльність школяра?

6. Що таке пізнавальний інтерес?

7. Які є два напрями формування активної пізнавальної діяль­
ності учня?

8. Які рівні пізнавальної діяльності можна виявити?

9. Які методи і прийоми найкраще розвивають пізнаваль­
ний інтерес і мислення учня?

 

10. Чому самостійна робота має стимулюючий характер?

11. Назвіть показники наявності в учнів пізнавальних інте­
ресів.

12. За яких умов пізнавальна діяльність учнів буде ефектив­
ною?

13. Який стиль керівництва вчителя найефективніший?

14. Які методичні прийоми використовують учителі у своїй
роботі? Що вдається найкраще?

Творчий портрет. До його проведення вчителі, керівни­ки гуртків, класні керівники отримують завдання вивчити до­свід колеги, якого представляють, зібрати цікаві факти його професійної біографії, запросити його однодумців, учнів, у то­му числі колишніх. Ведучий готує розповідь про героя заходу у стилі передачі «Від усієї душі». Члени шкільного колективу, в якому працює вчитель, пропонують кілька номерів худож­ньої самодіяльності, можуть виступити запрошені артисти, зву-

Частина 4. Школознавство 547

чать шаржі, привітання. Захід, як правило, проходить цікаво, змістовно. Він став традиційним в ЗОШ №13 м. Рівне.

Методичні тижні ввійшли в практику роботи ЗОШ № 12 м.Рівного (по п'ять на рік), у процесі їх проведення вчителі підтверджують присвоєні їм категорії. Розпочинають цикл методичних тижнів учителі й вихователі вищої та першої ка­тегорії. Метою перших двох проведених тижнів є: показати види мотивації, форми контролю знань учнів, диференціацію в межах класу, виклад матеріалу збільшеними дозами, роботу з узагальнюючими таблицями, використання наочності, роз-даткового матеріалу тощо. Упродовж наступних двох тижнів брали участь учителі другої категорії і спеціалісти, метою цих заходів є підвищення педмайстерності та надання методичної допомоги. Учителі робили самоаналіз уроків, а решта присут­ніх — глибокий методичний аналіз з урахуванням передово­го педагогічного досвіду. Завершується рік тижнем молодого спеціаліста.

Для прикладу наведемо план проведення методичного тижня в ЗОШ № 22 м.Рівного:

о понеділок — інструктивно-методична нарада про зміни в програмах;

о вівторок — методична нарада «Вимоги до ведення шкіль­ної документації»;

о середа — консультація для вчителів, які атестуються;

о четвер — індивідуальна консультація «Вибір методів нав­чання»;

о п'ятниця — день молодого спеціаліста, консультація «Ви­моги до сучасного уроку»;

о субота — консультація щодо самоосвіти, організація на­ставництва.

Педагогічний міст «Досвід і почин» з теми «Роль особи вчителя в перебудові навчально-виховного процесу» прой­шов досить цікаво в ЗОШ№22 м.Рівного. Група досвідчених учителів і початківців висловила свої думки щодо діяльності вчителя й учня на уроці, навчально-пізнавальної діяльності дітей, психологічної підготовки вчителя як необхідної пере­думови педагогічної майстерності. Обговорювалися питання «Сучасний учитель. Який він?», «Чи існує залежність між ставленням учителя до своєї роботи і ставленням учня до предмета, який викладає вчитель?»

Школа молодих педагогів може організовуватися на місь­кому (районному) та шкільному рівнях. Засідання проводять­ся чотири рази на рік, найкраще їх проводити в дні учнів-

548 С.П.Максимюк. Педагогіка. Курс лекцій

ських канікул. Заняття включають як розгляд теоретичних питань, так і аналіз уроків за темою, яка є актуальною і ви­кликає труднощі в молодих учителів. Школи вчать молодих учителів володіти собою, спілкуватися з учнями, розв'язу­вати педагогічні задачі. Щоб звільнити вчителів від загальмо-ваності, стимулювати творчість, застосовують «мозкові ата­ки», під час яких пропонується велика кількість ідей, їх наро­щування, вдосконалення. Забороняється їх критика, заохочу­ються найнеймовірніші пропозиції, вони тривають від 15 хвилин до однієї години. Приклад «мозкової атаки» в школі молодою вчителя при Департаменті соціального обслугову­вання Рівненської міської управи: група вчителів з 7—15 чо­ловік ділиться на дві підгрупи: перша — генерує ідеї, друга — оцінює їх (тут найбільш підготовлені педагоги), обирається ведучий, він створює невимушену ситуацію, заохочує гене-рування, сам висуває ідеї, ставить навідні запитання, пояс­нює, що критика ідей абсолютно недопустима, час виступу 1—2 хв., можна не раз висловлюватися. Усі ідеї — колектив­ні. Група оцінки відбирає найцінніші ідеї, допомагає їх творчо вирішити.

Кожна з форм методичної роботи виконує важливу роль у справі ознайомлення вчителя з основними досягненнями в галузі педагогіки, психології і впровадження їх у практику, сприяє підвищенню педагогічної майстерності, що впливає на успішність учнів і формування їхньої особистості. На ос­нові вивчення і педагогічного аналізу різних форм можна зробити такі висновки:

- методична робота — це взаємозумовлена і взаємодіюча складова частина єдиного процесу підвищення кваліфіка­ції педпрацівників;

- головний напрям внутрішкільної методичної роботи — навчання вчителів, вихователів, упровадження в їх прак­тику ефективних, раціональних методів і прийомів роботи;

- зміст методичної роботи школи визначається на основі діагностування, результатів педаналізу діяльності вчите­ля, рівня знань, навичок учнів;

- методична робота має бути заснована на максимальній активності, самодіяльності, взаємодопомозі педагогів і по­єднуватися з іншими формами підвищення кваліфікації;

- виправданою формою керівництва підвищенням кваліфі-кації педагогічних кадрів є педагогічна рада як спрямо­вуючий, координуючий орган, засіб обміну, узагальнен­ня й розповсюдження передового педагогічного досвіду.

Частина 4. Школознавство 549

Отже організація методичної роботи має грунтуватися на глибокому вивченні та аналізі результативності навчально-виховного процесу і рівня професійної підготовки кадрів, ко­ординуватися з підготовкою вчителів на курсах та іншими формами неперервного підвищення кваліфікації. Внутрішкіль-на методична робота має особливу цінність, яка полягає в то­му, що, сприяючи розвиткові майстерності вчителя сьогодні, вона забезпечує майбутнє школи, її професійний розвиток.

Науково-методична робота уособлює один із найголов­ніших принципів гуманітарної освіти — принцип єдності тео­рії та практики, який засвідчує, з одного боку, факт виростан­ня гуманістично-педагогічної теорії з практики, а з іншого — осмислення соціальної практики гуманітарно-педагогічною теорією.

Залучення до науково-методичної роботи в школі, мето­дичному кабінеті, інституті післядипломної освіти сприяє то­му, щоб учитель прагнув опановувати нові знання, розвивати професійно важливі якості своєї особистості, удосконалюва­ти професійну діяльність. Але найважливішим є те, що вчи­тель оволодіває методами самоаналізу та самоконтролю своєї діяльності. Це є підставою творчого підходу до навчально-ви­ховного процесу, бо дає можливість вчителеві самому узагаль­нювати свій досвід та відбирати ті наукові ідеї, що будуть най­більш ефективними в його педагогічній системі. З точки зору управління освітою, це є визначальним фактором зростання педагогічної майстерності вчителів. Науково-методична робо­та спрямована на досягнення завдань, що забезпечують ефек­тивність управління освітою на різних рівнях, а саме:

- перше — розвиток професіоналізму особистості та діяль­ності педагогічних працівників, оволодіння ними сучас­ним змістом освіти та тими методами, що забезпечують цілісний розвиток особистості учнів.

- друге — формування аналітико-діагностичної основи пе­дагогічної та управлінської діяльності. Аналізу підляга­ють зміни у розвитку учня, рівень його вихованості та навчальних досягнень, результативність діяльності вчи­телів, ступінь досягнення управлінських цілей.

- третє — розробка необхідної для функціонування систе­ми освіти та окремого закладу документації, до якої на­лежать концепції, програми, положення, методичні ре­комендації.

Тема З

Передовий педагогічний досвід та система роботи з ним

1. Педагогічний досвід як єдність теорії і практики.

2. Види педагогічного досвіду.

3. Критерії передового педагогічного досвіду.

4. З історії передового педагогічного досвіду
та моди на нього.

5. Система роботи з передовим педагогічним
досвідом:

- прогнозування та виявлення передового педагогічного досвіду;

- вивчення передового педагогічного досвіду;

- узагальнення, опис та пропаганда передового
педагогічного досвіду;

- впровадження передового педагогічного досвіду.

6. Управління процесом упровадження досягнень
педагогічної науки та передового педагогічного
досвіду в шкільну практику.

7. Додатки:

- Анотації передового педагогічного досвіду з обласної картотеки.

- Цикл управління процесом упровадження
рекомендацій науки в практику навчання й
виховання в школах Рівненщини.

- Програмне засідання творчої групи Березнівської ЗОНІ № 1 з проблеми «Поліпшення стилю й методів роботи педколективу на основі диференціації навчально-виховного процесу».

- Сценарій конкурсу молодих учителів «Міс Надія».

Частина 4. Школознавство 551

План-конспект вивчення досвіду роботи класного керівника.

Література : 23,161,163,164,165,166,168,170,173,176,177.

1. Педагогічний досвід як єдність теорії і практики