Микола Олександрович Скрипник

(Після лютневої революції працював у більшовицьких організаціях Петрограда. З грудня 1917 р. — в Україні, спочатку народний секретар у справах праці, з березня 1918 р.— голова Народного секретаріату (першого українського радянського уряду). Один з організаторів КП(б)У. Боровся за встановлення радянської влади в Україні. З 1921 р. — на відповідальних посадах в Україні, в тому числі у 1927–1933 рр. — нарком освіти УРСР. Так, 14 липня 1921 члена колегії ВУЧК, заступника начвідділу по боротьбі з контрреволюцією М. Скрипника призначено наркомом внутрішніх справ УСРР. Був активним провідником українізації України. Скрипник скликав у 1927 році всеукраїнську (з участю вчених і з-поза УСРР) правописну конференцію, внаслідок якої був опрацьований т. зв. «скрипниківський» правопис, затверджений у 1928 р., який усував русифікаційні впливи з української мови.

Політична позиція Скрипника в державному будівництві УСРР була суперечлива і неминуче мусила закінчитися його поразкою. Як послідовний більшовик-ленінець він був догматик, непримиренний до ворогів радянської влади, у тому числі й до українського націоналізму, ведучи боротьбу проти якого, сприяв винищенню значної частини старої української інтелігенції, а пізніше й національної опозиції в КП(б)У (шумськізм, хвильовізм). Зокрема, був одним з ініціаторів самоліквідації УКП на з'їзді Комінтерну. З другого боку, визнаючи, за тією ж ленінською схемою, «головною небезпекою» великодержавний російський шовінізм, Скрипник ще нещадніше боровся й проти нього; постійно підкреслював самостійність української культури і незалежність її від російської.

Виходячи з конечності державного об'єднання всіх українських земель, він багато уваги приділяв питанням життя українців поза УСРР й охоче гуртував коло себе національно свідомі кадри, що походили з західноукраїнських земель, особливо з Галичини. З цих самих позицій Скрипник виступав у 1918 році проти планованого в ЦК РКП(б) відриву від України так званої «Донецько-Криворізької республіки» і домагався приєднання до УСРР суміжних з нею етнографічних українських земель (Курщина, Вороніжчина), зокрема зорганізував у Росії 500 українських шкіл і 2 вузи, а також українізацію віддалених українських масивів (на Далекому Сході, в Середній Азії тощо). Бувши активним публіцистом. Кінцем жовтня 1932 призначений відповідальним за виконання хлібозаготівель в Дніпропетровській області.

Така діяльність Скрипника суперечила централізаційним планам Москви, і П. Постишев, прибувши в січні 1933 р. за дорученням Й. Сталіна в Україну, всі труднощі й зриви здійснюваної тоді індустріалізації і колективізації приписував «контрреволюційній» діяльності українських націоналістів, що гуртувалися навколо Скрипника і прикривалися його авторитетом. Скрипника піддали гострій критиці й увільнили від керівництва народного комісаріату освіти. Не бачучи іншого виходу, у 1933 р. М. Скрипник запобіг неминучій ліквідації, вчинивши самогубство).

 

 

Керівні діячі КП(б)У під час українсько-більшовицької війни. Зліва направо: Олександр Хмельницький, Мойсей Рухимович, Мойсей Грановський, Володимир Юдовський, Климент Ворошилов, Володимир Мещеряков, Микола Подвойський, Анжеліка Балабанова, Християн Раковський, Микола Скрипник, Володимир Затонський.

[1] Наркомат – в СРСР у 1917-1946 рр. центральний орган державного управління певною сферою діяльності або певною галуззю народного господарства. Очолювали наркомати наркоми (народні комісари). Вперше наркомати були створені у жовтні 1917 р. Другим З’їздом Рад. У 1946 р. перетворені у міністерства.

Комісар -франц. commissaire - від лат. commissarius – уповноважений, вища посадова особа з військово-адміністративними функціями. Чиновник, який виконував поліцейські функції (така назва використовувалася у європейських країнах та Рос. імперії в період XVIII-XIX ст..); Уповноважений Конвенту, який направлявся з окремими дорученнями у департаменти або війська (під час Великої французької революції 1789-1792 рр.); Воєнно-політичний працівник в Червоній Армії, який відповідав за боєздатність та політичний стан військ (у СРСР в 1918-1942 рр.).

[2] Унітарний - (франц. unitaire, від латів.(латинський) unitas – єдність), об'єднаний, єдиний, такий, що становить одне ціле.Унітарна держава (у.д.),форма державного пристрою, при якому територія держави, на відміну від федерації, не має в своєму складі федеральних одиниць ( штатів, земель і т.п.), а підрозділяється на адміністративно-територіальні одиниці (департаменти, області, райони і т.п.). У у.д. діють єдина для всієї держави конституція, загальна система права, єдина система органів державної влади, що створює необхідні організаційно-правові передумови для централізованого керівництва суспільними процесами, посилення впливу центральної влади на всій території держави.