Вчення Аристотеля про форму та зміст

Арістотель (часто також Аристотель; грец. ; 384 до н. е., Стагіра — 322 до н. е., Халкіда) — давньогрецький вчений-енциклопедист, філософ і логік, засновник класичної (формальної) логіки.

Арістотель народився в місті Стагіра. У 367 до н. е. — 347 до н. е. вчився в академії Платона в Афінах, у 343 до н. е. — 335 до н. е. був вихователем сина царя Македонії Філіппа II — Александра III. У 335 до н. е. повернувся до Афін, де заснував свою філософську школу — перипатетиків. Серед його творів — «Нікомахова етика», перша «Поетика».

Арістотель жив і працював у той час, коли культура вільних грецьких міст-держав досягла найвищого розквіту і почала поширюватись разом із завойовницькими війнами Александра Македонського далеко за межі Балканського півострова. Культура Еллади проникла в Єгипет, Персію, Межиріччя Тигру і Євфрату, Середню Азію та Індію.

На долю Арістотеля випала місія підбити підсумок досягнень учених і філософів античної Греції і, узагальнивши їх працю, передати наступним поколінням. Тільки такий геній був здатним виконати це титанічне завдання. Він був одним із найвизначніших енциклопедистів, відомих людству. Ним були закладені основи біології, фізики, етики, логіки, психології, соціології.

Генеральна конференція ЮНЕСКО проголосила 2016 рік ювілейним роком Арістотеля. Дане рішення було прийнято на 38-й сесії конференції в Парижі.

Дитинство і юність

Арістотель народився в Стагірі, грецькій колонії, недалеко від Афонської гори, в 384 році до нашої ери. Тому отримав прізвисько Стагіріт. Батька Арістотеля звали Нікомахом, він був лікарем при дворі македонського царя Амінти III. Нікомах походив із родини лікарів, в якій лікарське мистецтво передавалося з покоління в покоління. Батько став першим наставником Арістотеля.

У 369 році до н. е. у віці 15 років Арістотель залишився без батьків. Опікуном став Проксен, родич батька, який також жив у Стагірі і всіляко підтримував жагу юнака до пізнання (згодом Арістотель тепло відзивався про нього, а коли Проксен помер, усиновив його сина Ніканора і одружив зі своєю дочкою Піфіадою). Значний спадок, отриманий від батька, дозволив Арістотелю не тільки не знати нужди, але й купувати книги, які на той час були дорогими. Крім коштів Арістотель успадкував батькові твори, в яких скрупульозно описувались спостереження над живою та неживою природою. Тому перед тим, як почати заняття загальними науками, Арістотель вивчав рослини і тварин, намагаючись узагальнити досвід Нікомаха, що в майбутньому розвинулося в окрему роботу «Про виникнення тварин».

Значний вплив на юного Арістотеля здійснив македонський царський двір, де він провів раннє дитинство. Там він познайомився з царем Філіппом II, у майбутньому батьком великого полководця Александра III Македонського, що зіграло не останню роль в його майбутньому призначенні вихователем Александра. З Філіппом Арістотеля пов'язували не тільки спільні інтелектуальні інтереси, але й поширене тоді вороже ставлення до Персії. Юнацькі роки Арістотеля довелися на період початку розквіту Македонії. Хоча Арістотель здобув грецьку освіту і був носієм грецької мови, симпатизував демократичному способу правління, водночас він залишався підданим македонського правителя. Ця суперечність зіграла вагому роль в його філософській, науковій та навіть особистій долі.

Періоди творчої діяльності

Платон і Арістотель (праворуч), центральний фрагмент фрески Рафаеля Афінська школа. Арістотель, тримаючи свою Нікомахову етику, вказує на землю, що відображає його віру в пізнання через емпіричне спостереження і досвід, в той час як Платон вказує на небеса, що відображає його віру у форму — ейдос

Хронологічно творча діяльність Арістотеля поділяється на три періоди:

перший афінський — з 367 до н. е., коли він прибув в Афіни й став слухачем Академії Платона, де пробув 20 років;

«роки мандрів» (347—334 роки до н. е.);

другий афінський період — епоха Лікея.

Перший афінський період

І в Македонії, і в Стагірі Арістотель часто чув розповіді про афінських мудреців Сократа і Платона. Із мрією стати учнем Платона, він відправився до Афін. Хоча на той час Платон перебував в Сіракузах, Арістотель не втратив часу і цікавився грецькою філософією в цілому та платонівським вченням зокрема. До повернення Платона Арістотель вже встиг добре ознайомитись із його основними твердженнями. Допитливий і живий розум Арістотеля приводив у захват Платона, він вважав його найздібнішим серед своїх учнів. Водночас Платону не дуже подобалось, що розум учня більш схильний до вивчення дійсності, аніж підпорядкований абстрактним наукам, а також дещо дратував чепурний вигляд Арістотеля. Платону здавалось, що учень не ставиться із належною байдужістю до всього життєвого, що він сам зневажав.

Втім Арістотель був певен: все в житті людини заслуговує на вивчення. Він з дитинства не знав бідності, не терпів наставництва, тримався незалежно, одягався вишукано і навіть дещо екстравагантно, носив коштовні прикраси. Молодий філософ був надзвичайно прихильним до жінок і всіляко виявляв до них знаки уваги. Так само і у викладенні філософських поглядів Арістотель, схильний до аналізу та вивчення дійсності, різко відрізнявся від свого учителя. Звідси пішла легендарна фраза:

«Платон мені друг, але істина дорожча».

Греки ж були прихильниками красномовства, і стиль Платона цілком відповідав їх уявленням про мистецтво риторики. Скупого на слова Арістотеля вони довгий час майже не помічали. У «Нікомаховій етиці» Арістотель коротко, проте ємко висловив, наскільки важко йому спростовувати вчення Платона. До самої смерті свого учителя Арістотель не відкривав своєї школи, хоча власні філософські ідеї вже встиг розробити в усіх деталях, і завжди з глибокою повагою говорив про Платона.

Період подорожей

По смерті Платона залишив Афіни в 348 до н. е. й подався до Малої Азії. У місті Атарнея він одружився із Піфіадою, молодшою дочкою тирана Атарнеї Гермія, свого товариша та учня. Коли Гермія вбили заколотники, Арістотель із молодою дружиною був вимушений тікати на острів Лесбос. Тут через певний час Піфіада народила Арістотелю дочку, яку назвали на честь матері також Піфіадою. Перебуваючи на Лесбосі у місті Мітіліні, Арістотель отримав запрошення від македонського царя Філіппа ІІ прибути в Македонію та стати учителем його сина Александра. Згідно з переказом, Філіпп писав:

«Цар македонський вітає Арістотеля. Повідомляю тебе, що у мене народився син. Проте я вдячний богам не стільки за те, що вони подарували мені сина, скільки за народження його в добу Арістотеля. Сподіваюсь, що твоє наставництво зробить його гідним наслідувати мене та правити македонянами».

Три роки присвятив Арістотель вихованню Олександра (десь від 13-ти до 16-річного віку). Згодом отримавши владу і почавши завоювання, вдячний Македонець повністю звільнив від податків ціле місто Стагір — лише за те, що там народився Арістотель, його Вчитель. Займаючись з ним усіма загальноосвітніми науками, крім того передав свої знання з медицини, а також свою жагу до дослідження природи. Більшу частину цього періоду учень та учитель жили в Мієзі (сучасний муніципалітет Науса), де для них серед садів Філіпп побудував Німфеум, буквально — святилище муз. Переказ стверджує, що і Філіпп, а потім і сам Александр не шкодували нічим, аби створити Арістотелю усі необхідні умови для продовження наукових досліджень. Так, близько тисячі осіб мали обов'язком постійно постачати для наукових дослідів Арістотеля рідкісних тварин, рослин і мінерали. Окрім Філіппа та Александра слухачами Арістотеля також були такі царі Македонії: Птолемей I Сотер, Кассандр Македонський та багато інших мужів.

Другий афінський період

З Александром III Македонським Арістотель розійшовся тільки напередодні його першого походу в Азію. 50-річний філософ разом із дружиною, дочкою та вихованцем Ніканором повернулися до Афін, залишивши замість себе племінника, свого учня, також філософа Каллістена. Платонівською академію на той час управляв Ксенократ, і Арістотель заснував в Лікії — священному гаї Аполлона Вовчого — власну школу. За назвою гаю школу назвали Лікеєм (або Ліцеєм), учнів школи Арістотеля називали перипатетиками, від , що з давньогрецької мови перекладалось як «ходити, прогулюватись», оскільки заняття школи Арістотель проходив на відкритій галереї для прогулянок. Чисельність перипатетиків не була високою, оскільки філософія Арістотеля включала в себе природничі погляди, цілком чужі і незвичні для афінян. І все ж Арістотель, як і Платон, відводив філософії найбільш піднесене місце.

Незабаром після повернення до Афін з Македонії дружина Арістотеля Піфіада померла. Він довго оплакував її втрату і побудував на вшанування її пам'яті мавзолей. Проте через два роки Арістотель одружився знову на своїй рабині Герпіліс, яка народила йому сина Нікомаха. Після цього філософ, наче на підтвердження власних слів про те, що після 50 років розумові сили слабшають і наступає пора, коли людина має пожинати те, що раніше посіяла, саме так і вчинив. Жив розміреним життям, терпляче пояснював учням особливості своєї філософії, писав один за одним свої відомі твори. Вже в ранні роки свого життя Арістотель писав діалоги. В Лікеї він також писав трактати або нотатки для власних викладів, опубліковані по його смерті (можливо, що серед них є й записки викладів, записані його слухачами). З діалогів залишилися лише уривки, з пізніших творів утрачена лише частина. Арістотель був універсальним дослідником, його трактати належать до широкого кола галузей знання: логіки та теорії поезії, зоології та фізіології, астрономії та історії права.

Хоча як істинний мудрець Арістотель тримався якнайдалі від політики, коли помер Александр Македонський — його вихованець і покровитель, — Арістотель зрозумів, що залишатись в Афінах йому небезпечно. Певну роль відіграло і те, що великий філософ у житті був малоприємною і різкою людиною. Не маючи інших причин для вигнання Арістотеля, афіняни звинуватили його у неповазі до богів. Не бажаючи повторити долю філософа Сократа, засудженого афінянами на смерть, Арістотель поспішив втекти з Афін до Халкіди, пояснивши друзям причину своєї втечі:

«Хочу позбавити афінян нового злочину проти філософії.»

Помер філософ у Халкіді 322 до н. е. від природних причин (як уважають сучасні дослідники, від спадкової хвороби шлунка). Тіло філософа перевезли в його рідне місто Стагіру, де міщани побудували розкішний мавзолей, який донині не зберігся.

У 2016 році на конференції «Арістотель — 2400 років» археолог Константінос Сісмандіс повідомив про знахідку могили Арістотеля біля Стагіри.

Погляди Арістотеля

Метод пізнання

В Арістотелевій «Фізиці» нема ні математичних формул, ні описів дослідів і приладів. Арістотель приходить до тих чи інших висновків шляхом міркувань, установлення логічних протиріч у висновках, що випливають з тих чи інших припущень. Такий метод, метод діалектики і логіки, був властивий древнім мислителям. Сократ, висуваючи ті чи інші положення, ставив питання, придумував відповіді, зіставляв ці відповіді і показував логічну суперечливість тих чи інших відповідей, що здаються на перший погляд очевидними. Тим самим він доводив їхню неправильність, абсурдність.

Арістотель подає також перший (дуже загальний) поділ наук (теоретичних, практичних та поетичних —"технічних"). Значення пізнання в людському житті, на погляд Арістотеля, дуже велике — людина від природи прагне до пізнання. Пізнання («теорія» грецькою мовою — спостереження, неабстрактне мислення) є найвищою метою життя, пізнання — божественна форма життя людини.

У пізнанні Арістотель розрізняє різні ступені:

практичне вміння («техне»), що базується на знанні про об'єкти, на які спрямована практична діяльність;

розмірковування («фронезіс»);

наука;

мудрість («софія»);

розум («нус») — продуктивна сила пізнання.

Арістотель вплинув на весь подальший розвиток наукової і філософської думки. Його твори стосувалися практично всіх галузей знання того часу. Він зібрав і систематизував величезний природничо-науковий матеріал своїх попередників, критично його оцінив, виходячи зі своїх філософських поглядів, і сам здійснив ряд глибоких спостережень.

Фізика

Система елементів та стихій за Арістотелем

У фізичних трактатах «Фізика», «Про походження і знищення», «Про небо», «Про метеорологічні питання», «Механіка» та інших він виклав свої уявлення про природу і рух, що підсумовують розвиток античної науки впродовж 15 століть. Фізика в нього в своїй основі умоглядна. Первинними якостями матерії він вважав дві пари протилежностей «тепле — холодне» і «сухе — вологе», основними (нижчими) елементами, чи стихіями, — землю, повітря, воду і вогонь (своєрідна «система елементів»), що є різними комбінаціями первинних якостей; з'єднанню холодного із сухим відповідає земля, холодного з вологим — вода, теплого із сухим — вогонь, теплого з вологим — повітря. П'ятим, найбільш довершеним елементом Арістотель вважав ефір.

Зміна властивостей призводить до зміни агрегатного стану речовини. Коли, наприклад, у воді якість «холодне» замінюється на «тепле», вода перетворюється у пару (в розумінні Арістотеля — повітря). Це тому, що замість комбінації «холодне і вологе» (вода) виникла нова комбінація (тепле і вологе). В деяких випадках Арістотель відзначає, що якісні зміни іноді відбуваються раптово (стрибком), як, наприклад, перехід води у пару.

Дослідження Арістотеля охоплюють також механіку, акустику й оптику. Зокрема, звук він пояснював «струсом» повітря звучним тілом, луну — відбиванням звуку, виступав проти деяких теорій Евкліда.

Заслуга Арістотеля в натурфілософії полягала в тому, що він систематизував і узагальнив уявлення про природу, які склалися в рамках стародавнього суспільства. Водночас деякі з висновків Арістотеля були помилковими, що, зважаючи на його авторитет впродовж пізнього середньовіччя, створило певні складності для встановлення істини. Одним із таких висновків було положення про те, що рухається тільки рухоме — Арістотель не зумів збагнути принцип інерції.

Космологія

Погляди на світ він виклав у своїй космології, що панувала в науці до Миколи Коперника. За Арістотелем, Всесвіт, обмежений у просторі, але нескінченний у часі, складається з ряду концентричних кришталевих сфер, що рухаються з різними швидкостями і приводяться в рух крайньою сферою нерухомих зірок; у центрі Всесвіту розташована нерухома Земля, навколо якої по концентричних колах обертаються планети. Область між орбітою Місяця і Землі (так званий підмісячний світ) є областю безладних нерівномірних рухів, а всі тіла в ній складаються з чотирьох нижчих елементів: землі, води, повітря і вогню. Земля, як найважчий елемент, займає центральне місце, над нею послідовно розміщаються оболонки води, повітря і вогню. Область між орбітою Місяця і крайньою сферою нерухомих зірок (так званий надмісячний світ) є областю вічних рівномірних рухів, а самі зірки складаються з п'ятого елемента — ефіру. Ефір за Арістотелем — це божественна сутність; причиною руху небесних тіл є Бог.

Рухи тіл, наприклад, той факт, що важкі тіла падають, а легкі піднімаються догори, за Арістотелем спричинені тенденцією елементів прийти до своїх природних сфер, інші рухи повстають під впливом сил.

Арістотель висловив думку про те, що Земля і Місяць кулеподібні.

Фізика Арістотеля ґрунтувалася на принципі доцільності природи, хоча й містила окремі правильні положення, разом з тим відкидала прогресивні ідеї геліоцентризму. В античності були й теорії геліоцентричні, що припускали, що Земля рухається навколо Сонця, як це думали деякі піфагорейці, але цій теорії суперечили відомі тоді факти — наприклад, відсутність паралаксу зір. Ці погляди пізніше, у II столітті, розробив Птолемей, створивши доволі точну геоцентричну систему.

Метафізика

Арістотель обговорює загальні філософські проблеми уривками, в різних трактатах. Ці обговорення отримали назву «мета та фізика» або «метафізика», оскільки вони не потрапили в Арістотелеву «Фізику», а залишилися поза нею (грецькою мовою мета означає поза). Згодом слово метафізика стало вживатися як синонім слова філософія. В новітні часи термін метафізика набув зневажливого забарвлення, як неконкретні, догматичні розмірковування, зокрема марксизм, слідом за Гегелем, протиставляє метафізику діалектиці.

У своїх творах, що охопили всі галузі знань того часу, Арістотель прагнув узагальнити досягнення античної думки. Він ще менше, ніж Платон, закінчив «систему філософії» (як не зробила цього більшість визначних філософів). Тому характер його філософічних поглядів можливо з'ясувати лише на окремих прикладах. Як Платон розрізняє матеріальний, смисловий світ та правдиве ідеальне буття, так Арістотель протиставляє матерію та форму (грецькою мовою «морфе» — від цього кореня походить слово «морфологія»). Він протиставляє також матерію та мету («телос» — від цього кореня походить слово «теологія») в кожній речі.

Біологія

Свої погляди на явища природи Арістотель виклав у творах «Історія тварин», «Про виникнення тварин» та ін. На підставі численних спостережень Арістотель поділив тварин на 2 групи, що приблизно відповідають групам хребетних і безхребетних, заклав основи описової й порівняльної анатомії, описав близько 500 видів тварин. Вивчаючи зародковий розвиток курей, Арістотель спостерігав поступове новоутворення частин організму. Він висловив ідеї про єдність у природі та про градацію організмів, тобто про існування в природі поступових переходів від неживих тіл до рослин і від них — до тварин. Праці Арістотеля мали великий вплив на дальший розвиток біології і медицини.

Географія

У працях Арістотеля є багато і географічних відомостей. У його «Метеорології» описано атмосферні явища, але розуміння їхніх причин і пояснення впливу клімату на людей дуже недосконалі. Арістотель, наприклад, вважав, що жителі Північного Причорномор'я «самим кліматом приречені на рабство».

Естетика

 

На противагу поглядам Платона на прекрасне як «ідею», Арістотель захищав реалістичний погляд на мистецтво як на відтворення дійсності і надавав йому пізнавального значення, критикуючи Платона, що протиставляв мистецтво і пізнання.

Педагогіка

Арістотель висунув ряд педагогічних ідей, створив свою систему виховання «вільнонароджених» і дав цій системі теоретичне і психологічне обґрунтування. Вихованню Арістотель надавав великого значення, бо, на його думку, людина від природи одержує лише зародки здібностей, які можна розвинути тільки вихованням. У природі людини у нерозривній єдності перебувають три сторони: рослинна, тваринна (вольова) і розумна. Відповідно до цих трьох сторін будується і виховання, яке повинно охоплювати фізичне, моральне і розумове виховання людини. Ці думки про виховання «згідно з природою» були розвинуті пізніше — в XVII і XVIII ст. Арістотель вимагав урахування вікових особливостей дітей. Виховання, на думку Арістотеля, повинно бути не приватною, а державною справою.

Вплив аристотелізму

Арістотель мав великий вплив на подальший розвиток філософії і науки, зокрема в Україні. У XVI і XVII ст. курси філософії Арістотеля читались в братських школах і в Києво-Могилянській колегії (курси Йосифа Кононовича-Горбацького, Інокентія Гізеля та ін.). У першій половині XVIII ст. вчення Арістотеля викладалось у Київській академії (курси Феофана Прокоповича, Мануїла Козачинського, Георгія Кониського та ін.) і в кількох десятках семінарій в слов'янському світі — в Україні (Харків, Переяслав).

Твори

Численні твори Арістотеля охоплюють майже всю область доступного тоді знання, яке в його працях отримало глибше філософське обґрунтування, було приведене в строгий, систематичний порядок, і його емпіричний базис значно зріс. Деякі з цих творів не були випущені ним самим за життя, а багато інших підроблено йому приписані згодом. Але навіть деякі місця тих творів, які безперечно належать йому, можна поставити під сумнів, і вже стародавні прагнули пояснити собі цю неповноту і уривчастість мінливостями долі рукописів Арістотеля. За переказами, які наводять Страбон і Плутарх, Арістотель заповідав свої твори Феофрасту, від якого вони перейшли до Нелія зі Скепсису. Спадкоємці Нелія заховали дорогоцінні рукописи від жадоби пергамських царів в льох, де вони сильно постраждали від вогкості і цвілі.

У I столітті до н. е. вони були продані за високу ціну багатію і поціновувачу книг Апеллікону в найжалюгіднішому стані, і він постарався відновити постраждалі місця рукописів своїми власними надбавками, але не завжди вдало. Згодом, при Суллі, вони потрапили в числі іншої здобичі до Риму, де Тиранніан і Андронік Родоський видали їх в їхньому нібито нинішньому вигляді. На думку деяких дослідників, ця розповідь може бути вірна тільки відносно дуже невеликого числа другорядних творів Арістотеля.

З творів Арістотеля до нас, на жаль, не дійшли написані в загальнодоступній формі (екзотеричні), наприклад, «Діалоги», хоча прийнята стародавніми відмінність між екзотеричними і езотеричними творами не була така строга проведено самим Арістотелем і в усякому разі не означало відмінності за змістом. Твори Арістотеля, що дійшли до нас, далеко не однакові за своєю літературною цінністю: у одному і тому ж творі одні розділи справляють враження ґрунтовно оброблених і підготовлених для публікації текстів, інші — більш-менш докладних нарисів. Нарешті, є і такі, які примушують припускати, що вони були тільки нотатками вчителя для майбутніх лекцій, а деякі місця, як, можливо, його «Евдемова етика», мабуть, зобов'язані своїм походженням нотатками слухачів або, принаймні, перероблені з цих нотаток.

Видання

Перше повне видання латиною з коментарями арабського філософа Аверроеса з'явилося в 1489 році у Венеції, а перше грецьке видання зроблене Альдом Мануцієм (5 томів, Венеція, 1495—1498). За цим послідувало нове видання, переглянуте Еразмом Ротердамським (Базель, 1531), потім інше, переглянуте Сильбургом (Франкфурт, 1584) і багато інших. Наприкінці XVIII століття Буле зробив нове грецьке і латинське видання (5 томів, Цвейбрюкен і Страсбург, 1791—1800). У XIX ст. коштом Берлінської академії приготовано п'ятитомне повне видання творів, коментарів, схолій і фрагментів (Берлін, 1831—1871), яке послужило допомогою і для французького видання Дідо в Парижі (5 томів, 1848—1874).

Арістотелів корпус

Твори, приналежність яких Арістотелю вважається сумнівною, помічені знаком *. Твори, які за загальним визнанням дослідників Арістотелю не належать, помічені знаком **.

Обкладинка українського перекладу «Політики»

Логіка (Органон)

Категорії / / Categoriae

Про тлумачення / / De Interpretatione

Перші аналітики / / Analytica Priora

Другі аналітики / / Analytica Posteriora

Топіка / / Topica

Про софістичні спростування / / De Sophisticis Elenchis

Про природу

Фізика / / Physica

Про небо / / De Caelo

Про виникнення і знищення / / De Generatione et Corruptione

Метеорологіка / / Meteorologica

Про космос / / De Mundo**

Про душу / / De Anima

Про сприйняття і сприйняте / De Sensu et Sensibilibus

Про пам'ять і спогади / De Memoria et Reminiscentia

Про сон і неспання / / De Somno et Vigilia

Про сновидіння / / De Insomniis

Про тлумачення сновидінь / / De Divinatione per Somnum

Про довге і коротке життя / / De Longitudine et Brevitate Vitae

Про юність і старість, про життя і смерть / / De Juventute et Senectute, De Vita et Morte

Про дихання / / De Respiratione **

Історія тварин / / Historia Animalium

Про частини тварин / / De Partibus Animalium

Про рухи тварин / / De Motu Animalium

Про розподіл тварин / / De Incessu Animalium

Про виникнення тварин / / De Generatione Animalium

Про кольори / / De Coloribus **

Про чуте / / De Audibilibus **

Фізіогноміка / / Physiognomonica **

Про рослини / / De Plantis **

Про чудові чутки / / De mirabilibus auscultationibus **

Механіка / / Mechanica **

Проблеми / / Problemata *

Про неподільні лінії / / De Lineis Insecabilibus **

Про напрями в назвах вітрів / / Ventorum Situs et Cognomina **

Про Ксенофана, Зенона, Горгія / , , / De Melisso Xenophnae Gorgia **

Метафізика

Метафізика / / Metaphysica

Етика й політика

Нікомахоа етика / / Ethica Nicomachea

Велика етика / / Magna Moralia *

Евдемова етика / / Ethica Eudemia

Про благе і зле / / De Virtutibus et Vitiis Libellus

Політика / / Politica

Економіка / / Oeconomica *

Афінська політія / / '

Риторика й поетика

Риторика / / Ars Rhetorica

Риторика до Александра / / Rhetorica ad Alexandrum **

Поетика / / Ars Poetica

Українські переклади

Арістотель. Нікомахова етика / . . Пер. В. Ставнюка. — К.: Аквілон-Плюс, 2002. 480 с.

Арістотель. Політика / Пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка. — К.: Основи, 2000. — 239 с.

Арістотель. Про мистецтво (фрагменти) // Всесвіт. — 1978. — № 12.

Арістотель. Поетика / Пер. Б. Тена; вступ. ст. і коментарі Й. Кобова. — К.: Мистецтво, 1967. — 136 с.

Арістотель. Категорії. / Пер. Тараса Лучука. — готується до публікації видавництвом «Астролябія»