Давайте спрогнозуємо, які наслідки могла мати колективізація для різних верств сільського населення, наприклад, незаможніх і заможніх(«справжніх хліборобів») селян?

Для незаможних селян – це був шанс займатися сільським господарством, створювати умови для збереження свого здоров’я та розвитку (покращення) життя.

Для «справжніх хліборобів», які мали свою тяглову силу, реманент, робочі руки (найманих працівників), самі працювали – це була катастрофа, тому що все, що вони напрацювали у них відбиралося для інших, для функціонування колективних, а не індивідуальних господарств.

 

Закономірно, що курс на суцільну, ще й насильницьку колективізацію викликав протидію переважно заможних селян, яких стали називати «куркулями». В з’язку з цим опором заможних селян політиці суцільної колективізації паралельно з політикою колективізацію проводили «політику ліквідації куркульства як класу».

Таблиця.

«Жнива скорботи: колективізація та розкуркулення селянства УСРР»

 

Основні дати політики колективізації та ліквідації куркульства як класу	Зміст основних подій процесу здійснення політики колективізації та ліквідації куркульства як класу
Друга половина січня – початок березня 1930 р.	Перша хвиля розкуркулення в УСРР. Вона охопила 309 районів, де діяло 2 млн. 524 тис. селянських господарств. Станом на 10.03.1030 р. під розкуркулення потрапило 61 тис. 887 господарств (2,5%).
З січня до червня 1930 р.	В УСРР зареєстровано 1500 терористичних актів проти представників радянської влади. У Херсонському, Кам’янець-Подільському, Вінницькому, Чернігівському, Одеському, Дніпропетровському округах відбулися збройні виступи селян. За підрахунками Р. Конквеста, 1930 р. в УСРР кількість учасників селянських повстань перевищувала 40 тис. чол.[1].
2.03.1930 р.	Опублікована статтяЙ.В. Сталіна в газеті «Правда» «Запаморочення від успіхів», у якій у «перегибах» процесу колективізації звинуватив місцеву владу. Вимушене зміщення акцентів у селянському питанні одразу призвело до масового виходу селян із колгоспів. За 100 днів після публікації статті з колгоспів УСРР вийшло 1 млн. 594 тис. господарств.
Реакція радянської влади:	Ті, які виходили із колгоспів і поверталися до індивідуального господарювання, повинні були платити підвищені податки, їм відводили гірші землі, не повертали худобу і реманенти. Колгоспникам держава гарантувала пільги та кредити.
Восени 1930 р.	У колгоспах залишилося менше 1/3 селянських дворів. Виходили із колгоспів переважно середняцькі господарства, і в колгоспах залишалися тільки незаможники.
Вересень 1930 р.	ЦК ВКП(б) розіслав по республікам директивного листа «Про колективізацію». УСРР мала подвоїти рівень усуспільнення і протягом 1931 р. в основному закінчити суцільну колективізацію вирішальних сільськогосподарських районів.
Вересень 1930 р.	Активізувався процес розкуркулення. Протягом 1930 р. з УСРР депортовано майже 75 тис. селянських родин.
З кінця 1930 р. до червня 1931 р.	Депортовано 23,5 тис. селянських родин, за роки суцільної колективізації було експропрійовано понад 200 тис. селянських господарств.
Грудень 1932 р.	Введений «внутрішній паспорт», який не давав можливості без дозволу місцевої влади переїхати до міста не тільки «куркулям», а й бідним селянам. Селяни були знову прив’язані до землі. Саме в цей час ВКП(б) у народі почали розшифровувати як «второе крепостное право большивиков», а М. Бухарін називав експлуатацію селянства в СРСР «воєнно-феодальною».
Реакція селянського населення, яке залишилося на території УСРР:	Одноосібник змушений був вступати до колгоспу. У 1932 р. колгоспи об’єднували майже 70% селянських господарств, 80% посівних площ УСРР.
1932-1933 р.	ГОЛОДОМОР в УСРР.
1937 р.	Завершення процесу колективізації в УСРР: налічувалося 27,3 тис. колгоспів, які об’єднували 96,1% селянських дворів, обробляли 99,7% посівних площ.

Причини голоду 1932-1933 рр.:

1) криза колгоспного ладу на початку 30-х років в СРСР;

2) катастрофічне зниження рівня ефективності с/г виробництва;

3) наростання соціального (селянського) незадоволення;

4) втрати під час посівної кампанії, вирощування, збирання і зберігання сільськогосподарської продукції, які були зумовлені відсутністю досвіду управління масштабним колективним господарством;

5) утрата селянами-колгоспниками матеріального стимулу до праці, їх незацікавленість здавати державі хліб за ціну, що була схожа на конфіскацію;

6) прихований спротив (саботаж) значної частини селянства сталінськім нововведенням;

7) активна протидіяукраїнськими селянами дискримінаційним аграрним відносинам;

8) різке зниження обсягу хлібозаготівель;

9) спираючись на командні методи, влада СРСР взимку 1931-1932 рр. в багатьох районах УСРР вилучила залишки товарного хліба й майже все продовольче та насіннєве зерно, з метою поповнення стратегічних союзних запасів хліба, створення експортного резерву продовольства, а й придушення опору українського селянства державній політиці у сільському господарстві;

10) діяльність восени 1932 р. комісії на чолі з головою РНК СРСР В . Молотовим, яка була направлена в УСРР Й.В. Сталіним, яка мала надзвичайні повноваження, вилучила методом продрозкладки все зерно, конфіскувавши рештки наявного у населення продовольства.

 

Голод 1932-1933 р. мав штучний і організований характер, згодом переріс у ГОЛОДОМОР.

Таблиця.