Судження як форма мислення. Види суджень.

Судження як форма мислення

Людина пізнає не тільки загальні, істотні ознаки предметів, які в безпосередній єдності фіксуються в поняттях. В процесі пізнання виникає потреба визначити, які зв'язки, відношення бувають між предметами, а також між предметом і його ознаками чи властивостями. Дані зв'язки і відношення відображаються в мисленні з допомогою суджень,які є елементарними логічними формами. Саме в судженні відбувається елементарний акт мислення.

Наприклад: в судженні «Дніпро впадає в Чорне море» виражається зв'язок між поняттями «Дніпро» і «впадає в Чорне море» на основі того, що є реальний зв'язок між предметом і його ознакою. А в судженні «Варшава ближча до Києва аніж Париж» виражається відношення між поняттями «Варшава», «Київ», «Париж» по положенню в просторі.

Існують різні визначення суджень. Наведемо найуживаніші з них:

Судження- виражена реченням або групою речень одиниця мислення, яка дещо стверджує або заперечує і внаслідок чого має значення істинності

Судження- це форма мислення з допомогою якої виражається належність або неналежність ознаки предмету (предметам) і яка має властивість бути або істинною або хибною.

Судження- це така форма мислення, яка розкриває зв'язок між: предметом і його ознакою. Дані визначення розкривають сутність судження як форми мислення.

На нашу думку більш вдалим буде таке визначення судження:

Судження- це форма мислення, є якій дещо стверджується або заперечується про відношення між: предметами і їх ознаками.

Розкриваючи питання про форму мислення, ми говорили, що різні по змісту судження мають ідентичну структуру, однакову логічну форму.

Просте судження складається із чотирьох елементів:

1) суб'єкта (від лат. subectum) судження - це поняття, в яких відображається предмет або клас предметів мислення і про які дещо стверджується або заперечується;

2) предиката(від. лат. praedicatum) судження - поняття або декілька понять, в яких відображається ознака що належить або не належить суб'єкту мислення;

3) стверджувальна або заперечувана зв'язка -«є» або «не є», яка фіксує відношення між предметом думки і ознакою предмета (між суб'єктом і предикатом);

4) слів «усі», «деякі», «жоден»,які стоять перед суб'єктом судження.

 

Види суджень.

Усю множину суджень можна поділити на дві підмножини: прості і складні судження.

Простим називають таке судження у якому жодна логічна частина не є окремим судженням. Або простим називається судження, яке не має самостійних частин. Наприклад, "Книга є джерелом інформації", якщо відняти будь-яку частину цього судження ("книга", або "джерело інформації"), то окрема взята вона не буде судженням, а вихідне судження, як цілісний об'єкт зруйнується.

Складним називається таке судження, яке складається із двох або більше простих суджень, що пов'язані логічними сполучниками, а кожна із його правильних частин буде окремим судженням.

Наприклад,

1. "Розбій і грабіж - це злочини проти власності",

2. "Якщо в діях підозрюваного вбачається склад злочину, то проти нього може бути порушена кримінальна справа" тощо.

Ці два судження є складними, тому що кожне з них можна розкласти на два простих судження. У 1 судженні: прості судження "Розбій - це злочин проти власності", "Грабіж - це злочин проти власності" поєднуються логічним сполучником "і". У 2 - "В діях підозрюваного є склад злочину", "Проти підозрюваного порушена кримінальна справа" поєднуються логічним сполучником "якщо, то".

Зупинимося на аналізі простих суджень. За характером ознаки, яка представлена предикатом судження, розрізняють такі види суджень:

· атрибутивні

· судження з відношеннями, або судження про відношення

· судження існування

Атрибутивним називається таке просте судження предикат якого представляє таку ознаку як властивість. Можна ще й так визначити атрибутивне судження: "Атрибутивним судженням називається такий вид простих суджень, в яких йдеться про притаманність предметам якихось властивостей, або про їх відсутність у предмета". Наприклад, "Франція є республікою", "Жоден мій знайомий не має вищої освіти" тощо.

Судженням з відношеннями називається такий вид простих суджень у яких предикат представляє таку ознаку як відношення між предметами. Наприклад, "Київ розташований вище по Дніпру ніж Канів", "Мій приятель не знає мого брата" тощо. У першому судженні стверджується, що відношення "розташований вище по Дніпру" має місце між двома предметами "Києвом" і "Каневом". У другому судженні заперечується, що відношення "знає" має місце між "моїм приятелем" і "моїм братом".

Судженням існування називається вид простих суджень в яких предикат виражає наявність (буття) предмета. Наприклад, "Є люди, які можуть прогнозувати майбутнє", "Не існує життя на Місяці" тощо. У першому судженні стверджується існування людей, здатних до прогнозування. У другому судженні заперечується наявність живого на такому космічному об'єкті як Місяць.

Зупинимося на аналізі атрибутивних суджень. Інтерес до атрибутивних суджень у традиційній логіці був викликаний тим, що вони виступили вихідним матеріалом у побудові Аристотелем першої теорії логічного висновку - силогістики. Значною мірою це зумовлювало й те, що решта простих суджень (судження з відношеннями і судження існування) після відповідних синтаксичних реконструкцій тлумачилися як атрибутивні.

Атрибутивні судження поділяються на види за кількістю і якістю. За якістю виділяють:

· стверджувальні

· заперечувальні

Наприклад, "Злочин є суспільно небезпечним вчинком" - стверджувальне судження; "Жоден мій приятель не має посвідчення водія" - заперечувальне судження. За кількістю розрізняють:

· одиничні

· загальні

· часткові атрибутивні судження

Одиничним називається таке атрибутивне судження, у якому суб'єктом виступає одиничне поняття. Наприклад, "Автор "Кобзаря" є відомим художником".

Загальним називається таке атрибутивне судження, у якому суб'єктом є загальне поняття. Наприклад, "Трапеція є геометричною фігурою".

Частковим називається атрибутивне судження, у якому суб'єкт представляє частину класу досліджуваних предметів. Наприклад, "Деякі книжки мають довідковий характер". Ці дві типології атрибутивних суджень виділяються у методичних цілях.

У практиці міркування вони існують у взаємодії, тому спеціально виділяють типологію атрибутивних суджень за "об'єднаним поділом за кількістю і якістю":

· загальностверджувальні

· частковостверджувальні

· загальнозаперечувальні

· частковозаперечувальні

Загальностверджувальним називається судження, яке за кількістю є загальним, а за якістю стверджувальним. Наприклад, "Будь-яка планета має природний супутник". Схема загальностверджувального судження така: "Будь-який S є Р". Позначається цей вид суджень буквою "А". Це позначення береться від першої букви латинського слова "affirmo" (стверджую). "А" фіксує логічний термін у структурі загальностверджувального судження "Будь-який ... є...". "S" і "Р" - це дескриптивні терміни. Отже, структуру загальностверджувального судження можна записати так: Asp.

Частковостверджувальним судженням називається таке атрибутивне судження, яке за кількістю є частковим, а за якістю стверджувальни. Наприклад, "Деякі злочини є посадовими". Схема частковостверджувального судження має такий вигляд: "Деякі S є Р". Позначається це судження буквою "і". Це друга голосна буква у слові "Affrmo". "І" виражає логічний термін у структурі частковостверджувального судження: "Деякі... є ...". Отже, частковостверджувальне судження позначається символом: Isp.

Загальнозаперечувальним називається атрибутивне судження, яке за кількістю є загальним, а за якістю - заперечувальним. Наприклад, "Жоден мій знайомий не був серед учасників семінару". Загальнозаперечувальне судження має таку схему: "Жоден S не є Р". Це судження позначається першою голосною буквою у латинському слові "Nego" (заперечую) - "Е". Символ "Е" представляє логічний термін у загальнозаперечувальному судженні: "Жоден ... не є...". Записується структура загальнозаперечувального судження так: Esp.

Частковозаперечувальним називається атрибутивне судження, яке за кількістю є частковим, а за якістю заперечувальним. Наприклад, "Деякі мої друзі не були запрошені на свято". Схема частковозаперечувального судження така: " Деякі S не є Р". Позначається це судження другою голосною буквою у слові "Nego" - "О". Символ "О" фіксує логічний термін у частковозапере-чувальному судженні: "Деякі... не є...". Структура цього судження записується так: Osp.

Атрибутивні судження можна розглядати як з точки зору інтенсіоналу, так і з точки зору екстенсіоналу. Попередній розгляд атрибутивних суджень базувався на їх інтенсіональній характеристиці. Тобто, до уваги брався факт притаманності або не притаманності предметам якоїсь властивості.

З точки зору екстенсіоналу атрибутивне судження можна тлумачити як судження про повне або часткове включення чи невключення обсягу одного терміна Б до обсягу іншого терміна Р. Наприклад,

1. "Будь-яке дерево - є рослина".

2. "Будь-який квадрат є рівностороннім прямокутником".

3. "Деякі поети - лауреати".

4. "Деякі книжки є підручниками".

5. "Жодний природний супутник не є планетою".

6. "Деякі злочини не є посадовими".

7. "Юпітер є планета".

8. "Місяць не є планетою".

Включення або невключення обсягу одного терміну до обсягу другого терміну визначає таке важливе для характеристики атрибутивних суджень відношення як "розподіленість термінів".

Термін S або Р називається розподіленим у даному судженні, якщо він взятий у повному обсязі.

Нерозподіленим називається термін, якщо він взятий у неповному обсязі.

Це відношення можна визначити ще й так: "Термін атрибутивного судження називається розподіленим, якщо його обсяг повністю включається або повністю виключається із обсягу другого терміну. Термін нерозподілений, якщо його обсяг частково включається або виключається із обсягу другого терміну". Розподілений термін позначається знаком (+), а нерозподілений - знаком (-).