Об’єкти, критерії і способи контролю.

Навички і вміння іншо­мовного мовлення є об'єктами контролю у на­вчанні англійської мови. Найважливішими з них є вміння спілкування у чотирьох видах мовленнєвої діяльності, оскільки їх розвиток — кінцева практична мета навчан­ня англійської мови. У кожному виді мовленнєвої діяльно­сті можна виділити якісні і кількісні показники воло­діння ним (табл.). Вони є критеріями контро­лю і оцінювання відповідей учнів.

Таблиця

Критерії контролю видів мовленнєвої діяльності

Види мовленнєвої діяльності	Якісні показники	Кількісні показники
Говоріння, письмо	Ступінь узгодженості висловлювань із заданою темою чи ситуацією. Повнота відображення теми (ситуації). Правильність вживання мовних засобів для оформлення висловлювань. Різноманітність використання мовних засобів для оформлення висловлювань (рівень мовленнєвої творчості)	Обсяг висловлювання (кількість слів, речень). Швидкість у говорінні (наявність пауз, повторів), тобто темп мовлення
Аудіювання	Ступінь розуміння тексту (загальне, повне, фрагментарне). Характер мовлення, яке сприймається на слух (в аудіозаписі чи живе мовлення)	Обсяг мовлення, що сприймається, тобто тривалість звучання і темп мовлення
Читання	Ступінь розуміння тексту. Характер мовного матеріалу (текст містить лише відомий мовний матеріал або певну кількість незнайомих слів). Ступінь адаптованості тексту (автентичний або адаптований)	Обсяг тексту. Швидкість читання

Контроль мовленнєвих вмінь здійснюють у різні способи залежно від виду мовленнєвої діяльності.

Контроль говоріння.Способи контролю говоріння у методиці розроблені найменше. Це пов'язано із складністю, багатоаспектністю об'єкта контролю — говоріння (діалогічного, монологічного). При контролі потріб­но врахувати такі основні параметри: кількісний аспект (визначено у вимогах програми); темп мовлення (пови­нен наближуватись до темпу мовлення учня рідною мовою); правильність мовного оформлення (дотриман­ня фонетичних, лексичних, граматичних норм); зміст мовлення (логіка і глибина висловлювання, ініціатив­ність, вміння підтримати розмову під час діалогу). Наявність різноманітних параметрів ускладнює розро­блення технології контролю та чітких критеріїв оцінювання усного мовлення. Ускладнюється це також необхідністю контролювати непідготовлене мовлення, мовлення у новій ситуації, що важко реалізувати на практиці.

У початковій школі можна використати завдання поговорити за малюнками. Під час контролю діалогічного мовлення його пропонують парам учнів із певним комуні­кативним завданням для кожного співрозмовника.

Отже, під час контролю говоріння потрібно застосо­вувати як усні індивідуальні вправи, так і письмові кон­трольні роботи, з допомогою яких можна перевірити готовність використати потрібний мовний матеріал у різноманітних комунікативних ситуаціях.

Контроль письма.Об'єктами контролю письма є зміст, композиція, мовна правильність і зв'язність писемного висловлювання. Із метою перевірки лексич­них і граматичних навичок письма учням пропонують контрольні вправи на доповнення, або клоуз-тести;вправи на комбінування речень (із двох простих речень скласти одне складне, використовуючи різні способи зв'язку); вправи на утворення нових слів з допо­могою поданих префіксів, суфіксів та коренів; вправи на знаходження і виписування синонімів чи антонімів; вправи на редагування тексту, або знаходження чужих помилок; диктанти-переклади. Контроль техніки письма (орфографічних і граматичних навичок) здійснюють з допомогою контрольних орфографічних диктантів, вправ на списування і виписування, доповнення пропущених літер, упорядкування літер у словах («буквений салат»), упорядкування (поєднання) складів.

Критеріями оцінювання писемного мовлення, як і говоріння, повинні бути не стільки кількість помилок, скільки їх характер (ускладнюють ці помилки акт ко­мунікації чи ні).

Контроль аудіювання.Щоб визначити, як учні сприймають на слух тексти різної тривалості, які їм пропонує учитель усно або у формі аудіозапису, здій­снюють контроль ступеня розуміння змісту тексту (глибини, точності, повноти розуміння). Перед подан­ням тексту слід підготувати учнів, зорієнтувати на спо­сіб контролю розуміння, щоб спрямувати їхню увагу під час слухання.

Контрольними вправами є відповіді на запитання за змістом тексту (запитання загального характеру): вибір із запропонованих тверджень тих, що відповідають змі­стові тексту; виклад змісту тексту рідною чи іноземною мовою; перерахування фактів у правильній послідовно­сті; складання плану; виписування ключових слів; виз­начення теми; співвіднесення ілюстрацій із змістом тексту. Ці вправи повинні бути письмовими. Вони дадуть змогу вчителеві перевірити ступінь розуміння тексту кожним учнем.

Контроль читання.Контроль прочитаного потрібно проводити відповідно до комунікативного завдання, виду читання, характеру тексту. Під час такого контро­лю можна поєднувати традиційні способи і програмова­ні. До традиційних способів контролю нале­жать: 1) переклад (повний або частковий) рідною мовою; 2) виклад змісту рідною чи іноземною мовою; 3) відповіді на запитання до тексту; 4) складання запи­тань за змістом тексту; 5) написання резюме до тексту тощо. Недоліком є те, що на виконання цих завдань у письмовій формі потрібно багато часу, а усно немає можливості проконтролювати всіх учнів на одному уроці.

Значною мірою це можна компенсувати з допомогою програмованих способів контролю, до яких належить тестова методика. Тестова методика особливо ефективна, коли контролюють класне чи домашнє синтетичне (ознайом­лювання) читання, оскільки це дає змогу за короткий проміжок часу перевірити, як кожний учень класу зро­зумів текст. Її слід поєднувати із традиційними прийо­мами контролю.

Водночас не слід пере­творювати навчальний процес на постійне виконання тестових завдань, оскільки якісне навчання — запорука гарної підготовки до виконання цих завдань.