Класифікації у наукових дослідженнях

Термін «класифікація» досить часто вживається у науковій літературі як синонім поняття «поділ». Суть класифікації об’єкту дослідження полягає в розкритті його об’єму шляхом перерахування усіх понять, явищ, процесів тощо, які є по відношенню до нього видовими. Основою побудови наукових класифікацій можна вважати розподіл поняття-об’єкта через виокремлення видових відмінностей за різними ознаками, але підпорядкованих якійсь одній основі-меті.

В наукових дослідженнях як правило використовуються два основні види класифікацій:

· класифікація залежно від наявності чи відсутності певних ознак;

· класифікацію за видозміною певної ознаки.

Правила побудови класифікацій:

1. Класифікація повинна бути адекватна об’єкту дослідження, тобто вона повинна повністю відображати (охоплювати) об’єкт дослідження, чи його окрему характеристику (складову).

2. Класифікація повинна будуватися на одній основі, тобто використовувати для розподілу один і той же критерій для всіх виділених видових членів.

3. Основою побудови класифікації (ознакою розподілу) повинна бути не довільно взята ознака, а тільки та що відноситься до суті об’єкту дослідження.

4. Виокремленні члени класифікації повинні бути несумісні один з одним, тобто повністю виключати один одного.

5. Класифікація повинна мати ієрархічну логіку побудови, тобто логічно переходити від одного рівня поділу до іншого.

Докази в наукових дослідженнях

Висловивши судження будь-якого характеру частіше за все слід потурбуватися про встановленні його істинності. Аналітичні технології обґрунтування суджень, що дозволяють визначити їх істинність називають доказами. Суть таких аналітичних прийомів полягає в тому, що ми певним чином співвідносимо висловлене у судженні з реальністю або з іншими судженнями, істинність котрих не викликає сумнівів. Залежно від способу встановлення істини виділяють два способи існування доказів: безпосередній та опосередкований. Перший з них означає, що істинність судження встановлюється на основі безпосереднього співвіднесення з реальними подіями, фактами, явищами. Другий, визначається істинністю судження на основі співставлення з вже доведеними судженнями.

У наукових дослідженнях сформувалися прямий та непрямий види доказів істинності суджень. Прямим називається такий доказ, коли з прийнятих передумов за встановленими правилами безпосередньо витікає теза, яка потребує доказу. Непрямим доказом називають таку логічну конструкцію, яка безпосередньо доводить істинність не тези, а її антитези, тобто заперечення.

Помилки допущені у доказах несвідомо називаються паралогізмами, а умисно — софізмами. Крім того слід пам’ятати про можливість існування порадоксів, тобто суджень які у рівній мірі доводять істинність і помилковість одного судження, або його заперечення. Причиною існування парадоксів є те, що у наукових теоріях недостатньо усвідомлені фундаментальні поняття, чи порушенні логічні правила.

Наукові гіпотези

Практична діяльність людей породжує необхідність у новому знанні для пояснення раніше незрозумілих явищ чи фактів, зв’язків між ними, для подальшого аналітичного використання. Основною формою розвитку знання людини є гіпотеза, під якою розуміють окреме судження чи їх сукупність, істинність котрих в даний момент часу недоведена.

Процес розвитку наукових гіпотез умовно можна розділити на дві основні стадії:

· Висунення гіпотези на основі наявних фактів чи окремих постулатів науки.

· Перевірка гіпотези, яка передбачає її уточнення чи виправлення.

Правила висунення гіпотез:

1. Гіпотеза повинна відповідати формально-логічним правилам щодо її побудови.

2. Основний зміст гіпотези не повинен суперечити встановленим у даній науці системі знань чи законів. Виключенням є гіпотези, які виходять за рамки науки.

3. Гіпотеза повинна пояснювати не тільки окремі факти, а усю їх сукупність.

4. Гіпотеза повинна бути якнайпростішою, тобто вона не повинна потребувати виведення додаткових доказів і теорій.