Варіанти підходів до визначення малих та середніх підприємств
В теорії управління можна виділити кількісний, якісний і комбінований підходи до визначення малого і середнього підприємства.
Кількісні визначення МСП. У визначеннях малих і/або середніх підприємств, заснованих на кількісному підході, найчастіше використовують такі легко доступні для аналізу критерії, як число зайнятих, обсяг продажів (оборот), балансова вартість активів.
При цьому відомі визначення, засновані тільки на застосуванні одного з даних критеріїв (наприклад, колишнє визначення ЄС - чисельність зайнятих), також може бути використана комбінація цих критеріїв (див табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Визначення малого та середнього підприємства за методологією ЄС
| Підприємства | Кількість зайнятих, чоловік | Річний оборот, млн екю. | Баланс, млн. екю. |
| Мале | менше 50 | менше 4 | менше 2 |
| Середнє | 50-250 | менше 16 | менше 8 |
Однак, хоча такі критерії і є найбільш поширеними, розкид думок про кількісні параметри таких критеріїв надзвичайно широкі навіть у межах однієї і тієї ж країни, не кажучи вже про різні країни. Це цілком обумовлюється широким спектром завдань, для яких використовуються формальні визначення, так і різним рівнем розвитку економіки в різних країнах і регіонах. На додаток до цих об'єктивних чинників накладаються і суб'єктивні уявлення тих чи інших дослідників або політиків про те, що є малий та / або середній бізнес.
Дані таблиці 2.2 свідчать також про відсутність загального консенсусу дослідників з питання визначення розміру підприємства навіть в національному масштабі, тому що більша частина приведених критеріїв відноситься до Великобританії, однією з перших західноєвропейських країн, що звернула увагу на феномен МСП і цілеспрямовано розвиває цей сектор економіки.
Головною перевагою кількісних визначень є зручність їх використання. Такі критерії, як оборот або чисельність зайнятих, як правило, доступні для дослідників. Основним вадами кількісних підходів є їх абсолютність, відсутність теоретичної бази, що визначає вибір того чи іншого показника і меж його зміни, і в зв'язку з цим труднощі їх використання для порівняльного аналізу.
Якісні варіанти визначень передбачають використання якісних критеріїв. Можливо також доповнення якісного визначення деякими кількісними показниками. Однак і такий підхід спирається в основному на суб'єктивні судження й досвід, але при цьому робиться акцент на відмінності, "інтуїтивно" відомих притаманних чинників компаніям того чи іншого розміру.
Робляться також спроби визначити розмір "малого", "середнього" і "великого" підприємств через розгляд, "ефектів" або наслідків впливу розміру на характер діяльності фірми.
Як приклад такого підходу – визначення Ван Хорна (Нідерланди, 1979 р.). При аналізі особливостей стратегічного планування малих фірм Ван Хорн виділяє п'ять характерних рис, притаманних малим фірмам:
- відносно невелике число вироблених продуктів (технологій, послуг, ноу-хау);
- порівняно обмежені ресурси і потужності (капітал, людські ресурси і т.д.);
- менш розвинені системи управління, адміністративних процедур і технологій, необхідних для оцінки і контролю стратегічного становища компанії;
- немає систематичного менеджменту, неформальність відношення до тренінгових і навчальним програмам;
- головні управлінські посади і більшість акцій утримуються засновниками підприємства та/або їх родичами.
На базі цих якісних критеріїв, а також свого досвіду консультування в Нідерландах Ван Хорн запропонував вважати середніми підприємства з чисельністю зайнятих від 50 до 500 чоловік або оборота в 1-33 млн. ф. ст.
Іншим прикладом якісного підходу є методика, розроблена X. Велу на основі досліджень процесів розвитку організацій. Він ідентифікує ряд характеристик, властивих підприємствам різного розміру - від малих до великих (див. табл. 2.3). У цьому дослідженні робиться висновок про те, що британські середні за розміром компанії - це підприємства з чисельністю зайнятих від 25 до 500 чоловік.
Таблиця 2.2
Варіанти кількісних визначень середнього підприємства
| Тип дослідження | Балансова вартість активів, млн. ф.ст. | Обсяг продажів, млн. ф.ст. | Число зайнятих, чоловік |
| Визначення розміру фірми з метою бухгалтерського обліку | 1,4 - 5,75 | 1,4 - 5,75 | 50 - 250 |
| Планування в середньому бізнесі | 10 - 33,3 | ||
| Стратегія в середньому бізнесі | 10 - 500 | ||
| Корпоративне планування в середньому бізнесі Великобританії | 9 - 160 | 1800 - 4999 | |
| Експортні маркетингові стратегії в середньому бізнесі Великобританії | 100 - 500 | ||
| Фактори успішного росту компаній в США | 16 - 666 | ||
| Фактори успішного росту компаній в електронній промисловості Великобританії | 10 - 120 | ||
| Маркетингові дослідження в середньому бізнесі | 100 - 500 | ||
| Стратегії розвитку технологій в середньому бізнесі | 13 - 66 |
В таблиці 2.2 долари США перераховані у фунти стерлінгів.
Широке поширення в західних країнах отримала також "теорія етапів зростання фірми" (або просто "теорія зростання компанії"), що з'явилася в результаті досліджень в області "організаційної поведінки" (organisational behavior) і також дала поштовх до поширення якісних визначень розміру фірми на основі виділення характерних етапів її розвитку. І хоча жоден з варіантів теорії росту фірми не пов'язаний безпосередньо з визначенням розміру підприємства, ряд дослідників використовують цю концепцію для розвитку якісних варіантів визначення розміру фірми.
Один з варіантів даної теорії фокусується на стратегії розвитку продукту як індикаторі етапу зростання підприємства. При цьому більшість авторів розглядають компанії як підприємства, що розвиваються, починаючи від малої фірми, орієнтованої на виробництво одного продукту, до великої, з орієнтацією на диверсифікацію своєї діяльності з виробництва великої кількості продуктів (технологій, послуг, ноу-хау) – компанії конгломерату. Для характеристики етапу розвитку продукту використовується "коефіцієнт спеціалізації" (specialization ratio), рівний відношенню річного доходу фірми до її загальних витрат на виробництво і збуту основного продукту.
Перевагами якісного підходу є досягнення певної міри його теоретичного обґрунтування і врахування широкого спектру "інтуїтивно" притаманних різним підприємствам якісних критеріїв, таких, як "система менеджменту", "система контролю продуктивності", "система мотивації продуктивності" і т.д. Основними недоліками цього підходу є складність практичного його застосування, обумовлена, зокрема, складністю доступу до внутрішньо фірмової інформації для визначення ряду характеристик, таких, наприклад, як "система менеджменту", а також досить широкий спектр самих критеріїв.
Чисто якісне визначення малої фірми можна сформулювати за допомогою виділення основних характерних особливостей її існування і розвитку. Цей підхід цікавий насамперед тим, що розглядає малу фірму не як зменшений варіант великої компанії, а як організацію, діяльність якої якісно відрізняється від великих підприємств наступними специфічними рисами: високим ступенем невизначеності; потенційно більш високою здатністю до впровадження інновацій; постійним розвитком і адаптацією до змін.
Комбінований підхід. Характерним прикладом комбінованого підходу є визначення малої фірми, запропоноване в 1971 р. в доповіді Болтонського комітету (Великобританія), по суті, першим прикладом серйозного розгляду проблеми розвитку малого бізнесу. У ньому наведені результати порівняльного аналізу деяких аспектів розвитку малих фірм в різних країнах, що було першою спробою осмислення проблеми МСП в міжнародному контексті.
Намагаючись усунути недоліки кількісного підходу, Болтонський комітет запропонував "економічне" та "статистичне" визначення малої фірми.
Таблиця 2.3
Варіанти якісного визначення розміру фірми за Ф. Велу (1980 р.)
| Малий бізнес | Малий-середній бізнес | Середній-великий бізнес | Великий бізнес | |
| Цілі | Визначаються ринком, інтуїтивно, з імпровізаціями | Корегується ринком і спеціальною стратегією, інтуїтивно | Корегується ринком і спеціальною стратегією, винахідливо | Домінування на ринку, систематично та стратегічно |
| Менеджмент | Особистий, авторитарний, прямий | Особистий, консультації з важливими партнерами | Особистий, не велика команда спеціалістів, використання зовнішніх експертів | Командний, велика команда спеціалістів, функціональна організаційна структура, консультаційна структура |
| Продукт | Не має планування, не має маркетингових досліджень | Короткострокове планування без маркетингових досліджень | Короткострокове та нерегулярне довгострокове планування | Довгострокове планування, регулярні маркетингові дослідження |
| Персонал | Особисті відносини"бос-співробітник" за принципом "велика родина", висока ступінь мотивації і управління, слабка дія профспілок, не має СТК | Особисті відносини "роботодавець-колектив співробітників", деяка ступінь управління, не велика дія профспілок, не має СТК | Відносини співробітництва, організаційне "середовище", деякий ступінь мотивації, посилення впливу профспілок, рада трудового колективу | Чітка ієрархія відносин, співробітництва в колективах, відсутність управління (тільки у топ-менеджерів), важко підвищити мотивацію, сильні профспілки, СТК |
| Фінанси | Сім'я, банк | Сім'я, банк | Сім'я, банк, акції | Банк, акції |
Згідно з економічним визначенням, до малих відносяться фірми, що задовольняють наступним трьом умовам:
- фірма володіє відносно невеликою часткою ринку в ринковому просторі її сфери діяльності;
- управління фірмою здійснюється її власником (або співзасновниками) особисто, а не за допомогою формалізованої управлінської структури;
- фірма є незалежною (не є частиною великого підприємства).
Статистичне визначення (табл. 2.4) передбачалося використовувати для виявлення внеску підприємств малого бізнесу до валового національного продукту, у вирішення проблеми зайнятості, експортну діяльність, розвиток інновацій і т. д., а також аналіз вимірюваних відповідних показників у часі і забезпечення можливості проведення зіставлень на міжнародному рівні.
Дані таблиці 2.4 ілюструють також використання різноманітних визначень для різних галузей і варіації одних і тих же "критеріїв малості" для різних сфер діяльності.
Надалі болтонське визначення неодноразово піддавалось критиці в частині як "економічної", так і "статистичної" складових.
По-перше, наголошувалося протиріччя між "економічним" визначенням, які передбачають, що управління в малій фірмі здійснюється без використання формалізованої управлінської структури, і "статистичним" визначенням, згідно з яким мала фірма, наприклад, у промисловості, може налічувати до 200 зайнятих.
Таблиця 2.4
Статистичне визначення малої фірми за методологією Болтонского комітету
| Галузі | Визначення |
| Промисловість | Число зайнятих не більше 200 |
| Будівництво, видобуток корисних копалин | Число зайнятих не більше 25 |
| Роздрібна торгівля, Послуги | Оборот не більше 50 000 ф. ст. |
| Продаж автомобілів | Оборот не більше 100 000 ф. ст. |
| Оптова торгівля | Оборот не більше 200 000 ф. ст. |
| Транспорт | У власності фірми не більше 5 транспортних засобів |
| Громадське харчування | Всі самостійні підприємства, виключаючи будь-чиї відділення і підприємства, керовані пивоварними заводами |
Хоча в болтонській інтерпретації далі визнавалося, що деякі малі підприємства можуть характеризуватися одним або більше рівнями проміжних контролерів (supervisors) або бригадирів, які втілюють у життя рішення власника фірми - підприємця, тим не менше підкреслювалось, що всі ключові рішення приймаються саме їм. Однак і спеціальні дослідження цього питання, і просто об'єктивний погляд на практику функціонування малих фірм показують, що менеджери малих фірм приймають серйозні управлінські рішення (в рамках делегованою їм відповідальністю), а не тільки виконують чисто контрольні функції починаючи вже з того часу, коли фірма нараховує від 10-20 осіб і більше. При цьому діяльність фірми характеризується досить чітким розмежуванням сфер відповідальності.
Інший спірний аспект болтонського економічного визначення про неможливість для малої фірми впливати на свій ринковий сегмент, наприклад, на ціни за допомогою зміни кількості продуктів, що випускаються. Це твердження, по суті, базується на прийнятті того факту, що мала фірма діє в контексті досконалої конкуренції. На практиці, однак, багато малих фірм розвиваються успішно, знаходячи свої ніші. Забезпечуючи присутність на ринку високого ступеня спеціалізованих послуг або продуктів, наприклад, у досить ізольованою в географічному плані місцевості, вони часто не відчувають особливої конкуренції. В результаті в короткостроковому або навіть середньостроковому інтервалі малі фірми опиняються в положенні, що дозволяє їм утримувати досить високі ціни і досягати при цьому більш високої рентабельності, ніж на великих підприємствах тієї ж галузі.
Статистичне визначення Болтонського комітету також було піддано серйозній критиці з різних аспектів. У якості його недоліків відзначалися наступні:
- широкий спектр вживаних критеріїв "малості";
- наявність різних числових параметрів для різних галузей, що ускладнюють використання такого визначення;
- безпосереднє використання грошових одиниць, що неминуче призводить до труднощів урахування змін їх вартості в часі;
- застосування критеріїв чисельності зайнятих при зіставленні діяльності малих і великих фірм з плином часу, що також призводить до певних ускладнень у зв'язку з нерівномірною зміною кількості валового національного продукту на людину для різних галузей.
Дослідникам, які намагаються робити які-небудь висновки на підставі статистики МСП різних країн, необхідно бути особливо уважними, тому що існують додаткові "підводні камені", здатні істотно спотворити реальний стан справ:
- різні підходи до формального визначення МСП в різних країнах;
- навіть у рамках спільних підходів - відмінності традиційно склалися в різних країнах засобів обліку підприємств, що з'явилися на ринку і йдуть з нього.
За оцінками експертів Світового банку, тільки в країнах, що розвиваються, налічується близько 50 визначень малого підприємства. У різних країнах використовують різні класифікаційні ознаки (критерії) належності підприємства до розряду малих. Так, у Японії такими критеріями вважають розмір капіталу, чисельність працюючих та галузеву належність. Згідно з чинним законодавством до малих та середніх відносять юридично самостійні підприємства, що мають до 300 працівників, у галузях промисловості, будівництва, транспорту, зв'язку, кредиту, комунального господарства; до 100 – в оптовій торгівлі; до 50 – в роздрібній торгівлі та сфері послуг. Ha практиці малі та середні підприємства поділяють на сім груп належно від чисельності зайнятих: 1–4, 5–9, 10–29, 30–49, 50 – 59, 100–299, 300–499 робітників. У Великобританії у виробничій сфері фірма офіційно вважається малою, якщо в ній зайнято до 200 осіб. У більшості ж інших секторів економіки основним критерієм визначення малого підприємництва є показник річного обороту, який має не перевищувати 250 тис. фунтів стерлінгів. Кількість зайнятих і обсяг основного капіталу – такі критерії належності підприємства до розряду дрібних в Італії, в Індії – чисельність зайнятих і обсяг інвестицій, а в багатьох галузях – ще й рівень використання енергії [15].
Українське законодавство до малих підприємств відносить підприємства з кількістю зайнятих від 15 до 200 осіб, залежно від галузі або виду діяльності. Так, у промисловості та будівництві малими вважаються підприємства, на яких працює до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери – до 50 осіб, у науці та науковому обслуговуванні – до 100 осіб, у галузях невиробничої сфери – до 25 осіб, а в роздрібній торгівлі – до 15 осіб. Аналіз фактичної середньоспискової чисельності працюючих на одному малому підприємстві засвідчує, що їх значно менше. Так, на початок 2000 року в середньому по Україні на одному малому підприємстві працювало 9 осіб, у промисловості – 10 осіб, на будівництві – 11 осіб, у науці й науковому обслуговуванні – 7 осіб, на транспорті – 12 осіб, у побутовому обслуговуванні населення – 10 осіб, у торгівлі – 7 осіб (табл. 2.5).
Залежно від розмірів (масштабів господарської діяльності) підприємства необхідно поділяти на чотири категорії: мікропідприємства, малі, середні та великі підприємства. Класифікація за розміром (масштабом) мас виключно важливе значення, тому що дає можливість виявити і проаналізувати сильні та слабкі сторони кожної групи (категорії) підприємств, визначити оптимальні варіанти їхнього співвідношення та взаємодії, основні напрями відповідної державної підтримки.
Для визначення відповідних категорій підприємств необхідно використовувати, як мінімум, два критерії: середньоспискову чисельність працюючих та обсяг виручки (валового доходу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік.
Таблиця 2.5
Середньоспискова чисельність працюючих на одному малому підприємстві в Україні у 1991–1996, 1999 pp.
| Кількість працюючих за законом, осіб | Фактична середньоспискова чисельність працюючих на одному малому підприємстві, осіб | ||||||
| 1991 p. | 1992 p. | 1994 p. | 1995 p. | 1996 p. | 1999 p. | ||
| Україна | – | 12 . | |||||
| У т.ч. промисловість | до 200 | ||||||
| будівництво | до 200 | ||||||
| наука і наукове обслуговування | до 100 | ||||||
| транспорт | до 50 | ||||||
| побутове обслуговування населення (виробничі види) | до 25 | ||||||
| роздрібна торгівля | до 15 |
За результатом роботи [15] середньоспискова чисельність працюючих за звітний період має становити:
— на мікропідприємствах – до 10 осіб;
— на малих підприємствах – до 50 осіб;
— на середніх підприємствах – до 250 осіб;
— на великих підприємствах – понад 250 осіб.
Відповідно, обсяг виручки (валового доходу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує:
- на мікропідприємствах – 500 000 грн.;
- на малих підприємствах – 1 000 000 грн.;
- на середніх підприємствах – 5 000 000 грн.;
- на великих підприємствах – понад 5 000 000 грн.
Цей показник (критерій) застосовується через календарний рік з дати державної реєстрації суб'єктів господарювання (табл. 2.6).
Виділення такої категорії як мікропідприємства передбачатиме порядок спрощеного ведення бухгалтерського обліку, статистичної звітності та застосування спрощеної системи оподаткування, наприклад, шляхом введення єдиного податку на сукупний доход.
Саме такі критерії визначення відповідних категорій підприємств пропонуються у проекті Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва", який визначає загальні правові та економічні засади державної підтримки підприємництва.
Таблиця 2.6
Класифікація підприємств відповідно до масштабів господарської діяльності
| Категорії підприємств | Критерії класифікації | ||
| Середньоспискова чисельність працюючих, осіб | Обсяг виручки (валового доходу) від реалізації продукції (робіт, послуг), грн. | ||
| Мікропідприємства | До 10 | До 500 000 | |
| Малі підприємства | До 50 | До 1 000 000 | |
| Середні підприємства | До 250 | До 5 000 000 | |
| Великі підприємства | Понад 250 | Понад 5 000 000 | |
Указом Президента України "Про державну підтримку малого Підприємництва" № 456/98 від 12 травня 1998 p. суб'єктами малого підприємництва визначено зареєстровані у встановленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а також юридичні особи – суб'єкти підприємництва будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність за звітний період не перевищує 50 осіб і обсяг виручки від реєстрації (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 000 000 грн. Середньооблікова чисельність працівників суб'єктів малого підприємництва визначається з урахуванням усіх його працівників, у тому числі тих, які працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відособлених підрозділів.
Визначено також мікропідприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період до 10 осіб включно і обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 000 грн.
До суб'єктів малого підприємництва не належать довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, а також суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать особам – учасникам та засновникам даних суб'єктів, що не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 %.