Функціонування та фінансова діяльність підприємств комунальної форми власності

 

Складовою частиною місцевих фінансів є фінанси підприємств комунальної форми власності. Виходячи із особливостей форм власності та господарювання підприємствам комунальної форми власності притаманні певні специфічні ознаки. Комунальна форма власності є складовою матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

Фінанси підприємств комунальної власності функціонують на основі законодавства, яке регламентує діяльність господарських структур будь-якої форми власності в Україні. Однак у праві власності на майно, що перебуває у їх розпорядженні та формуванні, й у використанні фінансових ресурсів вони мають певні особливості.

Більшість вітчизняних підприємств комунальної форми власності функціонують у формі комунальних унітарних підприємств.

Згідно Господарського кодексу України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника – відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених чинним законодавством.

Ієрархію реалізації майнового права комунальної власності та управління комунальним майном, що належить територіальним громадам можна представити за допомогою схеми (рис. 8.1)[8].

До комунальної власності територіальних громад належать об’єкти комунальної власності кожної з територіальних громад регіону та об’єкти спільної комунальної власності цих територіальних громад, які задовольняють колективні потреби усіх територіальних громад регіону.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності, утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю. Міські, селищні ради мають право здійснювати всі повноваження щодо їх комунальної власності, передбачені законом (виконувати всі майнові операції, передавати об’єкти у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, продавати і купувати, використовувати як заставу тощо). У разі необхідності міська та селищні ради можуть прийняти рішення про передачу окремих повноважень щодо управління комунальною власністю іншим утвореним ними органам або їх структурним підрозділам, визначивши межі цих повноважень та умови їх здійснення.

 

 

 

Рис. 8.1. Ієрархія реалізації майнового права комунальної власності та управління комунальним майном.

 

Взаємовідносини органів місцевого самоврядування з комунальними підприємствами будуються на засадах підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності. Це знаходить свій прояв у праві на відчуження та передачу комунального майна в іншу форму власності, встановлення частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету, залучення на договірних засадах коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об’єктів соціальної та виробничої інфраструктури й на заходи щодо охорони навколишнього при­родного середовища тощо.

Згідно чинного законодавства в Україні можуть функціонувати два види комунального унітарного підприємства: комунальне комерційне підприємство (майно закріплюється за таким підприємством на праві повного господарського відання) та комунальне некомерційне підприємство (майно закріплюється за таким підприємством на праві оперативного управління). Право повного господарського відання майном належить підприємствам, які функціонують у режимі комерційного розрахунку та самоокупності. Окремі підприємства, наприклад міський електротранспорт, володіє майном на праві оперативного управління.

Комунальне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на засадах господарської автономії, комерційного розрахунку і несе відповідальність за результатами своєї діяльності усім своїм майном. Майно закріплюється за підприємством на праві повного господарського відання, обсяг повноважень якого визначається законодавчими актами України і стату­том підприємства. Характерною особливістю є те, що до реєстрації таких підприємств їх статутні фонди повинні бути повністю оплачені власником. Якщо після закінчення фінансового року вартість чистих активів комунального комерційного підприємства ви­явиться меншою, ніж розмір статутного фонду, передбаченого статутом підприємства, реєстрація підприємства може бути скасована господарським судом.

Комунальне комерційне підприємство зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення і державні завдання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного та соціального розвитку й виборі контрагентів. Підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Комунальне комерційне підприємство має право відчужувати, віддавати в заставу майнові об’єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів, як правило, на конкурентних засадах, і лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить.

Кошти, одержані від продажу майнових об’єктів, що належать до основних фондів комунального комерційного підприємства, спрямовуються на інвестування виробничої діяльності даного підприємства.

Комунальне некомерційне підприємство здійснює господарську діяльність відповідно із виробничими завданнями органу, до сфери управління якого воно входить.

Майно комунального некомерційного підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному бала­нсі підприємства. Підприємство володіє та користується зазначеним майном здійснюючи право оперативного управління.

Джерелами формування майна підприємства є: майно, передане йому органом управління; доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; позичені кошти; капітальні вкладення та дотації з бюджетів; інші джерела, не заборонені законодавством України. Комунальне некомерційне підприємство може одержувати кредити для виконання статутних зав­дань під гарантію органу, до сфери управління якого воно входить.

Орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить комунальне некомерційне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.

Комунальне некомерційне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.

Підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями підприємства.

Орендодавцями комунального майна можуть бути органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, – відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності, комунальні підприємства – щодо окремого індивідуально визначеного майна, а з дозволу вищезазначених органів, – також щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна.

Майно, що є комунальною власністю, може бути об’єктом лізингу тільки за погодженням з органом місцевого самоврядування, що здійснює управління цим майном. Земельні ділянки, інші природні об’єкти, а також цілісні майнові комплекси комунальних підприємств та їх структурних підрозділів не можуть бути об’єктами лізингу.

Щодо організаційно-правової форми організації діяльності комунальних підприємств, то характерним є те, що вони не можуть бути створені у формі командитних товариств, повних господарських то­вариств та товариств з додатковою відповідальністю.

Розглянемо більш докладніше особливості фінансової діяльності підприємств комунальної форми власності.

Діяльність таких підприємств має комплексний міжгалузевий характер і безпосередньо впливає на умови проживання, праці та відпочинку людей. Мета їх діяльності – це якісне обслуговування замовників та населення щодо надання відповідних товарів і послуг. Дані підприємства, будучи складовою частиною місцевого господарства, мають специфіку організації фінансових відносин (рис. 8.2).

Фінансова діяльність підприємств комунальної форми власності опосередковує собою систему грошових відносин, що виникають з приводу формування та використання фінансових ресурсів з метою забезпечення ефективного функціонування відтворювального процесу і соціальної сфери.

Рис. 8.2. Класифікація підприємств комунальної власності в залежності від джерел фінансування їхньої діяльності

 

В процесі своєї діяльності комунальні підприємства безпосередньо вступають у наступні грошові відносини:

а) взаємостосунки підприємств з бюджетною системою і цільовими державними фондами з приводу сплати податкових платежів й бюджетного фінансування у вигляді асигнувань та соціальних трансфертів на капітальні вкладення, капітальний ремонт, відшкодування різниці в цінах і тарифах, фінансуванні поточних витрат, цільових програм тощо;

б) відносини комунальних підприємств із страховими організаціями з приводу страхування і отримання відшкодування при настанні страхових випадків (страхування відповідальності підрядчиків, страхування відповідальності управляючих компаній, страхування цивільної відповідальності власників і орендарів, іпотечне страхування);

в) відносини, пов’язані з формуванням та розподілом грошових доходів: виручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств (так, при розподілі отриманої виручки її частину підприємства спрямовують, перш за все, на відшкодування вартості спожитих у виробництві основних фондів і оборотних активів, потім – на відшкодування живої праці, а із частини, що залишилася формується чистий дохід);

г) взаємостосунки між підприємствами комунальної форми власності при внутрігалузевому перерозподілі прибутку, амортизації, коштів на капітальний ремонт по розпорядженню місцевих органів влади;

д) відносини з банківською системою в зв’язку з отриманням і погашенням кредитів на капітальні вкладення та інші
інвестиції в комунальний сектор економіки, а також з приводу сплати відсотків по банківських позиках;

е) відносини комунальних підприємств зі своїми вищестоящими управлінськими структурами в рамках внутрішньоструктурного або внутрішньовідомчого перерозподілу грошових коштів.

Основою організації фінансових відносин суб’єктів господарювання всіх форм власності, в тому числі й комунальної, є наявність фінансових ресурсів в розмірах, необхідних для здійснення господарської та комерційної діяльності власника.

Під фінансовими ресурсами підприємств комунальної форми власності слід розуміти сукупність грошових коштів, резервів та надходжень цільового призначення, що є в розпорядженні підприємств, які закріплені за ними на правах оперативного управління або повного господарського відання і використовуються на власні статутні потреби.

Основним джерелом формування фінансових ресурсів підприємств комунальної форми власності є власні та залучені кошти. До власних належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток. До залучених коштів комунального підприємства належать бюджетні асигнування, кредити банків.

Первинне формування цих ресурсів проводиться в період створення підприємства шляхом утворення статутного фонду, що складається з основних засобів і оборотних коштів. Статутний фонд комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно входить, в період до його реєстрації як суб’єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду такого підприємства встановлюється відповідною місцевою владою.

Фінансове планування в комунальних підприємствах починаєть­ся з визначення грошових надходжень, при цьому їх склад і струк­тура залежать від функціонального призначення підприємства.

Грошові надходження – це кошти, які надходять на поточні й інші рахунки підприємств у банках та в касу підприємств.

У грошових надходженнях підприємств найбільша питома вага належить доходам від операційної (основної) діяльності та іншим операційнім доходам.

Згідно з національним поло­женням (стандартом) бухгалтерського обліку 15 “Дохід” грошові надходження (доходи) підприємств класифікуються за такими групами:

– дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

– інші операційні доходи;

– фінансові доходи;

– інші доходи;

– надзвичайні доходи.

У доходах від операційної (основної) діяльності значне місце за­ймають доходи (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємств комунальної форми власності – це сума коштів, які надійшли на поточний рахунок підприємства в банку або в касу підприємства від продажу товарів покупцям, виконання робіт та надання послуг споживачам. Віна є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств.

На розмір виручки від реалізації продукції впливають два основні чинники:

1) обсяг продукції (товарів, робіт, послуг), що підлягає реалізації;

2) рівень реалізаційних цін (тарифів).

Підприємства комунального господарства через специфіку їх діяльності, як правило, є на локальних (місцевих) ринках природними монополістами. В економічній теорії під природною монополією розуміється така ситуація на ринку, коли задоволення попиту на ньому найбільш ефективне при відсутність конкуренції. Виділяють три необхідні умови існування природної монополії:

– істотний ефект масштабу (у міру зростання обсягу виробництва витрати на одиницю продукції істотно знижуються, причому найбільший ефект досягається, коли один виробник охоплює весь ринок);

– низька еластичність попиту за ціною (попит на даному ринку слабо залежить від ціни на товари і послуги природних монополій);

– низький ефект заміщення (товари та послуги природних монополій унікальні для споживача і їх не можна замінити в споживанні іншими товарами або послугами).

Той факт, що більшість підприємств комунальної форми власності відповідає всім умовам природної монополії, визначає необхідність контролю за цінами на продукцію (роботи, послуги), що надаються ними. В нашій країні це здійснюється шляхом прямого регулювання цін і тарифів відповідними органами місцевої влади.

Згідно Господарського кодексу України державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов’язкового декларування зміни цін.

Тариф– це ставка плати, установлювана за кожну одиницю наданих послуг. Тарифи на послуги комунальних підприємств являють собою різновид відпускних цін, встановлення яких вимагає економічного обґрунтування. Це означає, що економічно обґрунтовані тарифи відображають суспільно необхідні витрати на виробництво і реалізацію послуг, а також створюють можливість рентабельної роботи при досягненні необхідних споживачам результатів.

Тобто, структура ціни продукції (роботи, послуги) комунального підприємства має дві складові: собівартість, що виражає в грошовій формі витрати на виробництво і реалізацію послуги, та обсяг прибутку, що регулюється через показники рентабельності, встановлювані державою.

Відповідно до чинного законодавства при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку підприємствами комунальної форми власності, органи місцевого самоврядування зобов’язані надати цим підприємствам дотації.

Аналогічно до суб’єктів господарювання інших форм власності підприємства комунальної форми власності визначають як планову, так і фактичну виручку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). При цьому може використовуватися метод прямого рахунку (врахування кількості реалізованих виробів (робіт, послуг) на їхньої реалізаційної ціни і додаванням отриманих сум за всією номенк­латурою виробів), укрупнений (враховуючи товарний випуск виробів (робіт, послуг) у плановому періоді, залишки виробів на початок та на кінець планового періоду) та комбінований методи (застосування сукупності двох попередніх методів до різної номенклатури виробів (робіт, послуг)).

Таким чином, виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів та формування фінансових ресурсів. Від її величини залежить не тільки внут­рішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність та повнота податкових платежів, погашення банківських кредитів тощо, що в кінцевому підсумку позначається на фінансовому результаті діяльності підприємства.

Абсолютну ефективність діяльності будь-якого суб’єкта господарювання характеризує прибуток. В умовах ринкової економіки прибуток виступає важливим фактором стимулювання виробничої і комерційної діяльності підприємства й утворює фінансову основу для її розширення, задоволення матеріальних та соціальних потреб трудового колективу.

Таким чином, прибуток підприємства комунальної форми власності являє собою грошове вираження частини грошових надходжень, утворюваних підприємством. Він створюється в результаті як основної діяльності (водопостачання, водовідведення, теплопостачання, перевезення пасажирів тощо), так і інших видів господарської діяльності (виконання різного роду робіт та надання господарських послуг), проте значну питому вагу в його розмірі займає прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, по­слуг).

Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний раху­нок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі да­них бухгалтерського обліку.

Аналогічно будь-якому суб’єкту господарювання виробничої сфери прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, по­слуг) підприємств комунальної форми власності безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції (товарів, робіт, по­слуг) та їх собівар­тості.

Для підприємств комунальної форми власності виробнича собівартість робіт (послуг) – це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (надання)[9].

Згідно вимог бухгалтерського обліку виробнича собівартість реалізованих робіт (послуг) складається з витрат, пов’язаних з операційною діяльністю підприємства, які включаються до собівартості реалізованих послуг, що визначається згідно з П(С)БО 16 “Витрати” та 9 “Запаси”.

Таким чином, операційна собівартість робіт (послуг) – це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво і збут, а також загальногосподарські витрати на обслуговування та управління підприємством.

У бухгалтерському обліку такі витрати є витратами операційної (основної) діяльності підприємства, а також інших видів діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою. Згідно з П(С)БО 16 “Витрати” витрати операційної діяльності підприємств поділяють на собівартість реалізованих робіт (послуг) (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, загальновиробничі витрати) та витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованих робіт (послуг) (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати).

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється самим підприємством залежно від специфіки його діяльності.

Процес формування прибутку схематично можна зобразити наступним чином (рис. 8.3).

Прибуток, отриманий підприємствами комунальної форми власності, розподіляється згідно загальних правил розподілу прибутку, які діють в країні. Насамперед частина його у формі податку спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, частина прибутку може бути вилучена місцевими органами самоврядування для перерозподілу між іншими підприємствами комунальної форми власності. Чистий прибуток підприємств, як правило, спрямовується на розвиток діяльності, задоволення соціальних потреб тощо.

Прибуток комунальних підприємств підлягає оподаткуванню податком на прибуток у загальноприйнятому порядку. Сто процентів податку на прибуток підприємств комунальної власності зараховується до місцевого бюджету, оскільки згідно пп. 15 п. 1 ст. 69 Бюджетного кодексу України встановлено, що даний податок належить до доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Враховуючи, що Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 p. № 283/97-ВР не надано повноважень органам місцевого самоврядування стосовно встановлення пільг по сплаті податку на прибуток підприємств комунальної форми власності, при цьому цей Закон встановлює спеціальні норми щодо оподаткування прибутку підприємств, які мають пріоритет над загальними, визначеними Законом України “Про систему оподаткування” від 25.06.1991 р. № 1251-XII, то органи місцевого самоврядування не мають права на надання пільг зі сплати податку на прибуток підприємствам комунальної форми власності[10].

Рис. 8.3. Схема формування чистого прибутку (збитку) підприємства.

 

Місцеві органи влади в рамках їх виключної компетенції можуть надавати комунальним підприємствам пільги або повністю звільняти від оподаткування за місцевими податками і зборами в тій частині, в якій ці податки зараховуються до місцевих бюджетів.

Оскільки, майно підприємств комунальної форми власності перебуває у власності місцевих органів самоврядуван­ня, тому для фінансування цих підприємств, крім власних дже­рел, залучаються також кошти місцевих бюджетів та кошти, отри­мані в порядку перерозподілу між цими підприємствами.

Планування видатків місцевих бюджетів на фінансуван­ня підприємств комунальної форми власності має свої особли­вості, бо розпочинається з визначення доходів цих підприємств. Як правило, доходи підприємств комунальної форми власності значно менші ніж видатки, тому після ретельної перевірки роз­рахунків підприємств місцеві фінансові органи планують дер­жавну дотацію в розмірі, необхідному для збалансування їх доходів і видатків. При цьому окремо планується дотація з урахуванням не тільки функціонального призначення підпри­ємств, а й напряму надання дотації. Крім того, у дотації комунальним під­приємствам може закладатися прибуток, розмір якого залежить від стану місцевого бюджету, з якого планується отримати кошти[11].

Як відомо, будь-якому підприємству для його нормального функціонування потрібен основний і оборотний капітал.

Основні засоби (фонди) підприємства – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік)[12].

Міське господарство має у своєму розпорядженні значні основні фонди. Проте, структура основних фондів різних підприємств комунальної форми власності не однакова, оскільки зумовлюється характером їх господарської діяльності. Так, до житлового господарства належать будівлі та споруди (житлові будинки, господарські споруди і т.д.). На частку житлових будинків припадає більше 90% вартості основного капіталу. В житловому господарстві зосереджена майже п’ята частина всіх основних фондів країни. Експлуатація житлових фондів здійснюється за рахунок платежів населення, бюджетних коштів та інших надходжень. До складу основних фондів комунального господарства разом з виробничими фондами входять фонди зовнішнього впорядкування: набережні, тротуари, мости й інші споруди. Основними фондами підприємств-постачальників комунальних послуг можуть виступати об’єкти інженерної інфраструктури, передавальні пристрої, комунікації.

Відтворення основних фондів здійснюється за рахунок амортизації на реновацію, частини прибутку при його розподілі, довгострокових кредитів банку і коштів місцевих бюджетів. На неприбуткових підприємствах комунального господарства капітальні вкладення і капітальний ремонт здійснюється в основному за рахунок коштів бюджету. Нематеріальні активи комунального підприємства можуть бути представлені витратами на обслуговування та освоєння нових методів і технологій виробництва тощо.

Таким чином, сукупність реального основного капіталу і нематеріальних активів виступає в масштабі підприємства як основний капітал. Всі складові основного капіталу у момент їх зарахування на баланс підприємства оцінюються по балансовій вартості. В цілому, від оптимальної структури основного капіталу і відповідної ефективності його використання залежать всі основні показники фінансово-господарської діяльності підприємства.

Одним із джерел формування фінансових ресурсів підприємств комунальної форми власності є амортизаційні відрахування.

Всі основні фонди в процесі експлуатації піддаються зносу, тобто їх балансова вартість зменшується. Розмір такого зменшення визначається амортизацією. Тобто, амортизація – це систематичний розподіл вартості основних засобів протягом строку їх корисного використання (експлуата­ції).

В Україні підприємства можуть застосовувати на власний вибір методи нарахування амортизації передбачені податковим законодавством (Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” (зі змінами та доповненнями) або П(С)БО 7 “Основні засоби”. Згідно останнього амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням прямолінійного, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивного та виробничого методів.

Підприємствам надається право самим визначити методику нарахування амортизаційних відрахувань за своїми основними фондами. Суми амортизаційних відрахувань вилученню в бюджет не підлягають. Характерним є те, що для комунального комерційного підприємства списання з балансу не повністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів можуть проводитися лише за згодою органу, до сфери управління якого входить дане підприємство.

Для нормального функціонування підприємства комунальної форми власності поряд із основними виробничими фондами повинні мати в своєму розпорядженні й оборотні кошти.

Оборотні кошти – це авансована в оборотні виробничі фонди і фонди обігу сукупність коштів, яка опосередковує їх рух у процесі кругообігу[13]. Тобто, це засоби, які необхідні для забезпечення безперерв­ної діяльності підприємства, і протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші.

Оскільки оборотний капітал повинен знаходитися одночасно у формі виробничих запасів, в процесі обслуговування і т.п., то підприємство повинно мати в своєму розпорядженні одночасно і оборотні виробничі фонди, і фонди обігу. Їх наявність створює необхідні умови для кругообігу грошових коштів, кінцевим результатом якого є отримання прибутку. Тому кожне комунальне підприємство повинне мати такий оборотний капітал, який забезпечив би йому можливість придбання необхідних оборотних коштів і був достатнім для забезпечення виробничого процесу (надання послуг).

Отже, для здійснення господарської діяльності комунальні підприємства мають у своєму розпорядженні власні оборотні кошти, які поділяються на нормовані та ненормовані.

На відміну від промис­лових підприємств, де власні оборотні кошти становлять значну частку в складі виробничих запасів, у підприємств комунальної форми власності частка оборотних коштів у загальному капіталі підприємства незначна. У складі нормо­ваних оборотних коштів відсутні статті “Сировина, матеріали й покупні напівфабрикати”, “Готова продукція”, “Незавершене виробництво”. Одна з характерних статей оборотних коштів комунальних підприємств – “Абоненти”, яка формується за рахунок кош­тів, що надходять за надані послуги та реалізовану продукцію. Планова необхідність у власних оборотних коштах визначається виходячи з встановлених нормативів, виражених у днях. Норма­тив щодо малоцінного інвентаря, інструментів, спецодягу встанов­люється виходячи з кількості працюючих і середньої норми запасу в грошовому виразі на одного працюючого.

До джерел формування оборотних коштів належать власні кошти підприємства (прибуток підвідомчих підприємств, прибуток від комерційної діяльності), стійкі пасиви, асигнування з бюджету, короткотермінові позики банків.

В сучасних умовах значно зростає необхідність об’єктивного оцінювання фінансового стану підпри­ємств комунальної форми власності. Це пов’язано з тим, що місце­ві органи самоврядування повинні прийняти правильне рішення щодо конкретного виробництва. Вони мають з’ясувати доцільність виділення коштів з місцевого бюджету конкретному підприємству для подальшого його функціонування. Щоб комплексно оцінити фінансовий стан підприємства, необхідно дослідити динаміку найбільш загальних показників, що якомога повніше характеризують його діяльність. До таких показників належать майновий стан підприємства, його прибутковість, ліквідність, платоспроможність та кредитоспроможність, фінансова стійкість та стабільність, рентабельність, ділова активність.

Тобто, фінансовий стан підприємства комунальної форми власності – це стан, що характеризується наявністю у підприємства фінансових ресурсів, забезпеченістю коштами, необхідними для господарської діяльності, підтримання нормального режиму праці та життєдіяльності, здійснення грошових розрахунків з іншими суб’єктами господарювання.

За ринкової економіки значно підвищується матеріальна відпові­дальність керівника підприємства за його фінансовий стан. Тому, для фінансового забезпечення розширення кругообігу виробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємс­тва є необхідним проведення фінансового планування. Оскільки, через фінансове планування здійснюється активний вплив фінансів на господарську діяльність, аналіз виконання фінансового плану дає можливість контролювати всі сторони роботи підприємства.

Підприємства комунальної форми власності складають фінансовий план на рік з розбивкою по кварталах за встановленою формою[14]. Фінансовий план складається з трьох частин (табл. 8.4).

Показники фінансового плану відображають обсяги планових надходжень та спрямування коштів з метою забезпечення потреб діяльності та розвитку підприємства у плановому році.

Таблиця 8.4

Перелік розділів фінансового плану підприємства комунальної форми власності

І. Формування чистого прибутку
Розділ 1.	Доходи
Розділ 2.	Витрати
Розділ 3.	Фінансові результати діяльності
Розділ 4.	Плановий розподіл чистого прибутку
ІІ. Джерела формування та надходження коштів і напрями використання
Розділ 1.	Джерела формування та надходження коштів
Розділ 2.	Приріст активів підприємства
Розділ 3.	Повернення залучених коштів
Розділ 4.	Витрати, пов’язані з вне­сенням обов’язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів
Розділ 5.	Покриття збитків минулих періодів
Розділ 6.	Елементи операційних витрат
ІІІ. Формування доходу від фінансових інвестицій
Розділ 1.	Спрямування доходів від участі в капіталі
Розділ 2.	Спрямування інших фінансових доходів

 

В частини І “Формування чистого прибутку”, розділі 1 “Доходи”, відображається загальна сума доходу, який планується отримати підприємством від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), включаючи дохід від реалізації продукції, робіт і послуг допоміжних, підсобних та обслуговуючих виробництв й господарств стороннім покупцям (споживачам); чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; планові суми доходу від участі в капіталі; доходи, які планується одержати підприємством від фінансових інвестицій, облік яких не ведеться за методом участі в капіталі; інші фінансові доходи та інші доходи.

При цьому, доходи, собівартість, валовий прибуток (збиток) і спрямування чистого прибутку на розвиток виробництва подається з розбивкою на основні (провідні) для підприємства види економічної діяльності відповідно до Державного класифікатора України ГК 009-96 “Класифікація видів економічної діяльності” (КВЕД), затвердженого наказом Державного комітету стандартизації, метрології і сертифікації України від 22.10.1996 р. № 441, з включенням до рядка “за іншими видами діяльності” решти доходів, собівартості, прибутку (збитку). Основні (провідні) види економічної діяльності (до 4-х видів) визначаються підприємством як найбільші за величиною доходів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)[15].

У розділі 2 “Витрати” наводяться показники витрат, що заплановані для отримання доходів, наведених у розділі 1. Зокрема наднормативні виробничі витрати, тобто витрати, пов’язані з витрачанням (використанням) ресурсів на виробництво понад норми, нормативи, розцінки тощо, затверджені уповноваженим органом; сума запланованого податку на прибуток від звичайної діяльності; надзвичайні витрати (невідшкодовані збитки), у тому числі враховується планова сума витрат з податку із надзвичайного прибутку.

Розділ 3 “Фінансові результати діяльності” відображає показники валового прибутку (збитку), фінансового результату від операційної діяльності, фінансового результату від звичайної діяльності до оподаткування, чистого прибутку (збитку).

Планований розподіл чистого прибутку здійснюється у порядку, визначеному нормативно-правовими або розпорядчими актами, які встановлюють для підприємства порядок (розміри) розподілу одержаного чистого прибутку за напрямами використання.

У частині II “Джерела формування та надходження коштів і напрями використання” наводяться заплановані капітальні інвестиції на модернізацію, модифікацію (добудову, дообладнання, реконструкцію) основних засобів та капітальні інвестиції в необоротні активи; запланований відтік грошових коштів на погашення залучених коштів без урахування фінансових витрат (витрат на сплату відсотків); запланована до сплати сума податків, зборів та обов’язкових платежів до бюджету, окрім суми планового погашення податкової заборгованості; сума обов’язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів на плановий період, що розраховується за діючим, на час складання фінансового плану, законодавством.

При заповненні частини III “Формування доходу від фінансових інвестицій” у розділі 1 “Спрямування доходів від участі в капіталі” об’єкти фінансових інвестицій, що обліковуються за методом участі у капіталі (внесків до статутних фондів) наводяться за юридичними особами (із зазначенням їх ідентифікаційного коду і юридичної адреси).

У розділі 2 “Спрямування інших фінансових доходів” об’єкти фінансових інвестицій виділяються за: облігаціями внутрішньої державної позики; іншими облігаціями (із зазначенням їх емітента); депозитами (із зазначенням фінансових установ, в яких розміщуються депозити); орендарями, що одержали необоротні активи у фінансову оренду, внесками до статутних фондів інших юридичних осіб, крім тих що обліковуються методом участі у капіталі.

Обґрунтування фінансового плану ведеться на основі аналізу господарської діяльності підприємства в поточному році, а також показників діяльності та розвитку підприємства в поточному році.

При розробці фінансового плану комунальними підприємствами особливу увагу необхідно звернути на виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів збільшення реалізації робіт і послуг населенню за рахунок ефективнішого використання існуючих виробничих потужностей, підвищення продуктивності праці, економного витрачання палива, електроенергії, усунення втрат у мережах, покращення контролю за правильністю проведення оплати праці та повнотою надходження виручки.

Ще однією характерною особливістю функціонування комунальних підприємств є те, що в окремих випадках такі підприємства не можуть бути оголошені банкрутами. Так, відповідно до п. 8 ст. 5 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” положення цього закону не застосовується до юридичних осіб – підприємств, що є об’єктами комунальної власності, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийняті рішення щодо цього[16].

Акцентуючи увагу на захисті комунальних підприємств від банкрутства, зазначимо, що ця проблема потребує спеціального дослідження. Справа не лише у тому, що в нас законодавчо забезпечений мораторій на банкрутство підприємств комунальної власності, а й у тому, що не відрегульований в законодавчому порядку перехід державних підприємств – потен­ційних банкрутів – у комунальну власність. Чинні обмеження щодо банкрутства комунальних підприємств, на нашу думку, мають загалом негативний вплив на процеси реформування економіки.