Мотивація і стимулювання: загальні поняття

Мотивація — процес спонукання індивіда чи групи людей до діяльності та вибору поведінки, спрямованої на досягнення певних цілей.

Мотивування працівників в організації — одне з найважливіших завдань комунікаційного менеджменту. Менеджер повинен усвідомлювати мотиваційні механізми, які стимулюють виконавців до активізації трудової діяльності.

Існують мотиви-стимули і сенсоутворювальні мотиви.

Стимул – це загострена палиця, якою підганяли віслюків в стародавньому Римі. Пізніше це слово почали застосовувати до людських проблем, ним називали зовнішні причини, обставини, заохочення, що спонукають людину діяти. Можна діяти задля одержання чогось приємного, бажаного (позитивні стимули) або через те, щоб позбавитися болю, неприємностей, страху за себе або за своїх близьких (неґативні стимули). Особливої ваги стимулюванню діяльності надають біхевіористи, які визначають поведінку як сукупність словесних, емоційних, рухових реакцій на вплив середовища. На думку біхевіористів, уміло використовуючи покарання і заохочення, можна домогтися від людини необхідної поведінки. Але не на всіх людей одні й ті ж стимули діють однаково. Стимули діють лише тоді, коли вони співзвучні внутрішнім мотивам особистості. Цей зв’язок подібний на механізм роботи піаніно: щоб зіграти мелодію, слід натиснути на клавішу, а клавіша примушує молоточок вдарити по струнах. Якщо клавіша правильно сполучена з молоточком і ми натиснули власне ту клавішу, які слід, одержимо бажаний звук. Так і в стимулюванні: потрапили на потрібну струну мотивації людини – маємо бажану відповідь, бажану дію людини, промахнулися – відповіді немає або є інша, зовсім неочікувана. Скажімо, бажаючи показати людині її авторитет і цінність в організації їй пропонують керівну посаду, а вона засмучується або навіть обурюється і відмовляється, бо зараз займається науковим дослідженням, має надію його завершити, захистити дисертацію, а адміністративна робота буде займати надто багато часу і до неї у людини немає ані хисту, ані потягу. Або інший приклад: чи зрадіє працівниця, що має двох маленьких дітей і не має близько родини, якщо їй запропонувати безкоштовне річне стажування за кордоном ? Треба думати, що не дуже.

Мотиви можна класифікувати, виходячи з різних критеріїв. Якщо взяти за основу усвідомленість мотивів, матимемо таку класифікацію:

· усвідомлені мотиви:

потреби– усвідомлення необхідності в чомусь, стан людини, що створюється переживанням нужди в об’єктах, без яких неможливе її існування й розвиток. Потреби спонукають особу до дії, є джерелом її активності;

інтереси – мотиви, що виникають у процесі задоволення потреб, за умови, що ці дії викликають у людини позитивні емоції та є привабливими для неї, особистісно важливими і цінними. Інтерес може активізувати діяльність людини навіть після задоволення потреби;

цінності – найвагоміші особистісно важливі для людини моральні, естетичні ідеї, об’єкти, явища, що виступають як еталон необхідного. Цінностями можуть бути як загальнолюдські моральні принципи (добро, краса, справедливість), конкретно-історичні (рівність, демократія), так і матеріалізовані у формі речей, культурних цінностей, вчинків тощо;

переконання – ціннісні орієнтації людини, що змушують її діяти в певному напрямі. Сукупність переконань творить світогляд людини. Діяти всупереч переконанням особистість може лише під дуже потужним тиском;

ідеали – система рис і якостей, еталонних для особистості, які б вона хотіла у себе виховати; система цінностей, життєвих цілей, до здійснення яких прагне особистість;

· неусвідомлені мотиви:

потяги – неусвідомлені потреби особистості, бажання, зумовлені фізіологічними процесами, схильностями, задатками людини;

настанови – неусвідомлена готовність людини до дій, переживань, прийняття або відкидання інформації.

Настанови мають три рівні (види):

сенсоутворювальні настанови – система норм, оцінок, що мають важливе значення для особистості. Серед них можна виокремити:

- когнітивні настанови – готовність до прийняття або відкидання знань, залежно від їх співзвучності досвідові, знанням особистості;

- емоційні настанови – готовність до прийняття або відкидання емоцій інших. Значною мірою ці установки залежать від емоційного стану суб’єкта, його ставлення до партнера, здатності до емпатії тощо;

- поведінкові (реґулятивні) настанови – готовність до певних дій, що особливо яскраво виявляються в екстремальних умовах, з лімітом часу;

цільові настанови зумовлені метою і визначають стійкий характер протікання дій. Що вагоміша мета, то стійкішою, зазвичай, буває цільова настанова;

операційні настанови – стійке використання алґоритмів у розв’язанні задач, що базується на минулому досвіді і прогнозуванні майбутнього результату .

З цієї класифікації видно, що в основі мотивації людської поведінки лежить прагнення задовольнити потреби, оскільки незадоволені потреби створюють внутрішню напруженість, переживаються як емоційний дискомфорт. Що сильніша напруга, то активніше людина включається в ді­яльність, щоб здійснити мету.

Група загалом також має аналогічну систему мотивів: існують групові потреби, інтереси, переконання, цінності, настанови.

Сучасні теорії мотивації поділяють на змістовні, процесуальні та реверсивні. Стисло розглянемо найпопулярніші з них.