Гендер та насильство. Моделі насильства.

Гендерне насильство є серйозною проблемою для України, явище, з яким треба боротися, хоча переважна більшість громадян так не вважають. Тривалий час проблема насильства в сім’ї вважалася прерогативою усталених звичаїв та традицій і залишалася поза сферою правого регулювання.

Історія боротьби з насильством щодо жінок як міжнародна проблема – це історія злиття двох напрямків правозахисту: прав людини і прав жінок. Результати активності жіночого руху на міжнародному рівні відобразилися у хронології конференцій, у текстах декларацій і конвенцій ООН, резолюцій регіональних міжнародних організацій, інших міжнародних документів останніх десятиріч, серед яких перш за все слід виділити Конвенцію ООН про ліквідацію усіх форм дискримінації стосовно жінок (Жіночу Конвенцію).

Активність міжнародного руху по боротьбі з насильством щодо жінок, а також міжнародно-правові зобов’язання, які взяли на себе держави, сприяли актуалізації цієї проблеми на національному рівні. Україна стала однією з небагатьох держав колишнього СРСР, що відреагували на рух із захисту прав жінок змінами у своїй державній політиці.

За даними статистики, кожного року 60 млн. жінок у світі «випадають» з народонаселення через передчасну смерть, спричинену різними формами знущань та насильства. За статистикою, 95% потерпілих від домашнього насильства складають жінки, а у 75% випадків домашнього насильства страждають діти.

Якщо мова заходить про насильство, то в уяві багатьох під таке означення підпадає лише зґвалтування. До сексуальних домагань на роботі ставляться, як правило, «з гумором», хоча такі домагання є одним з вагомих аспектів гендерного насильства в Україні. Якщо ж говорити про сім’ю, то дві третини українських родин мають ознаки використання насильства, як не фізичного, то психологічного чи економічного і навіть сексуального. Адже чоловік вважає: раз моя дружина, то вона «повинна»…

Особливо гостро стоїть проблема насильства над жінками села, воно сприймається інколи як належне, як доповнення до складного сімейного життя: «Б’є – значить любить».

Як свідчать результати дослідження «Соціально – економічні причини насильства в сім’ї в Україні: аналіз проблем та шляхи запобігання», проведеного Інститутом проблем сім’ї та молоді, від насильства в сім’ї потерпають жінки і діти, а насильники здебільшого є чоловіками (чоловіки, брати, свекри). У домашніх боях мало не щодня гинуть люди. У прямому розумінні цього слова. Особливо боляче за дітей, які залишилися сиротами, бо п’яний батько убив маму, а сам, зрозуміло, сів у тюрму.

За останні роки ситуація лише загострилася. Зміни в економічних стосунках змінили ролі чоловіка та жінки, а традиція продовжує декларувати вищість чоловіка просто тому, що «да убоїться його жона», та й, загалом, «довге волосся – короткий розум». Між тим, в умовах економічної нестабільності саме жінка виявилася більш пристосованою до мінливих умов, гнучкішою у справі збереження родини. Як результат, вона стала себе інакше відчувати, у неї з’явилися інші вимоги до чоловіка. Жінка сьогодні реалізує себе в бізнесі, в політиці, вона вже не вписується у традиційні рамки просто берегині, вона – людина. Вона хоче від чоловіка не лише зарплати наприкінці місяця, а поваги та партнерських стосунків.

Вихід з такого становища є: потрібно виховувати нове покоління на засадах гендерної рівності. Пояснювати, що існують певні особливості психології чоловіків і жінок. Психіка обох статей відрізняється за будовою, процес мислення і сприйняття у них також різний. Тому слід розуміти одне: ми не заснемо і не прокинемося в іншій країні, нам треба побудувати країну без насильства. А головне, жінці самій треба змінитися аби змінилося ставлення до неї.