Класифікація групових завдань

— змагальні (зіткнення інтересів; суперництво, тобто всі особи, що належать до групи, беруть участь у боротьбі за результати); — змішана мотивація (одночасні єдність і зіткнення інтересів; суміш співробітництва і суперництва створює соціальну дилему);

Оригінальність, дискусійний характер розв’язання

— продуктивні (сприяють генеруванню нових ідей, творчих продуктів; групові наслідки забезпечують нестандартні, оригінальні ідеї); — проблемні (зміст передбачає обговорення та розв’язання конкретної проблеми; висока орієнтація на дію, досягнення запланованого результату); — дискусійні (вимагають від членів групи дискусії з приводу вироблення загального рішення; високе включення у груповий процес)

Групова дискусія (лат. discussio —- розгляд, дослідження) — метод групового обговорення проблеми, який дає змогу виявити спектр думок і суджень членів групи, запропонувати можливі шляхи розв’язання завдання, знайти групове розв’язання проблеми.

Під час групової дискусії відбувається зіставлення, зіштовхування протилежних позицій, що відкриває її учасникам різні аспекти проблеми, допомагає послабити їх опір новій інформації. Часто групова дискусія сприяє виробленню групової норми, якщо ініційоване групою рішення є логічним висновком дискусії і підтримане всіма присутніми. Вона відкриває широкі можливості для оприлюднення точок зору, з’ясування альтернатив, активації інтересу до обговорюваної проблеми і є ефективним засобом згуртування і розвитку групи, вироблення нею оптимального рішення, а також засобом поляризації думок. Групова дискусія — завжди складний і багатогранний процес, який вимагає високих професійних навичок усіх її учасників.

Групове інтерв’ю (англ. intervien, букв. — зустріч, бесіда) — засіб з’ясування суджень і думок членів групи з конкретного питання і оцінення ситуації, що склалася.

На першому етапі групового інтерв’ю інтерв’юери утримуються від оцінення фактів, дають змогу членам групи вичерпно сформулювати свою точку зору. Обговорюють і оцінюють зібрані факти вони на другому етапі. Завершується ця робота узагальненням нагромадженого матеріалу з відповідними коментарями і рекомендаціями інтерв’юерів.
Розв’язання групових завдань може відбуватися на різних якісно-смислових рівнях.

Рівні, типи розв’язання завдань і ключові навички (за М. Вудкоком, Д. Френсісом)

Рівні	Тип розв’язання завдань	Ключові навички
	Рутинний	— неухильне дотримання процедури; — раціональна оцінка ситуації; — гуманне лідерство; — контроль / мотивація;
	Селективний	— визначення цілей; — планування; — аналіз / розвиток; — аналіз інформації;
	Адаптаційний	— ідентифікація проблем; — систематизоване розв’язання проблем; — створення робочих груп; — аналіз можливого ризику;
	Інноваційний	— творче управління; — стратегічне планування; — системний розвиток

Чим більше суб’єктивні оцінки окремих осіб у групі збігатимуться з об’єктивною значущістю завдань, тим більша вірогідність вибору ними ефективного шляху їх розв’язання. Якщо у групі домінує думка керівника (лідера), прийняття рішення значною мірою буде детерміноване спонуками, стимулами, зумовленими його поглядами, поведінкою. Часто в таких випадках мотиваційними впливами керівника є намагання продемонструвати свою професійну перевагу над підлеглими, реалізувати особисто значущі суб’єктивні цілі, прагнення до влади. Позначається це і на поведінці підлеглих, які беруть участь у прийнятті рішення. Характеризують її намагання поступитися керівнику, прагнення приховати професійну некомпетентність, уникнути зауважень на свою адресу. У групі з партнерськими відносинами кожний учасник обговорення проблеми намагається реалізувати свої інтелектуальні можливості. Однак при цьому всі оцінюють свою позицію як єдино правильну, що не потребує обговорення.