Лекція 2. Українська культура

 

1. Проблема типології культур.

2. Тип української культури.

3. Менталітет як константа культури.

4. Гендерний підхід до визначення типу культури.

 

Список літератури:

1. Гуревич П. Культурология. / П. Гуревич. – М., 2003.

2. Культурология. ХХ век. Энциклопедия. В 2-х т. – СПб., 1998. – Т.2.

3. Сінькевич О. Основи культурології. / О. Сінькевич. – Львів, 2009.

4. Глобализация: семиотические подходы. / С. Удовик. – М., 2002.

5. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. / С. Хантингтон. – М., 2003.

6. К.-Г. Юнг Йога и Запад. / К.-Г. Юнг. – Львов, 1994.

 

1. Наукове розуміння сутності культури передбачає, зокрема, і її типологічний опис, що полягає у виявленні подібного та відмінного між різними культурами, створенні їх типології, тобто розділення на певні типи.

Тип культури – це абстрактна конструкція, яка в узагальненому, схематизованому вигляді виражає певні суттєві (типові) риси культур, не беручи до уваги їх специфічні особливості. Зрозуміло, що реальні культури лише певною мірою відповідають ідеальному типу, вони можуть охоплювати риси й інших типів. Будь-яка типологія є схематичною, абстрактною, не може цілком збігатися з реальністю. Найбільш загально в сучасній культурології виділяють регіональну типологію. В широкому розумінні це поділ на Схід-Захід, Північ-Південь. Можна виділити й культурні регіони: далекосхідний, індійський, європейський, арабо-мусульманський, тропічно-африканський, латиноамериканський.

Історична типологія культури має у своїй основі хронологічний принцип, розглядає об’єднання культур за місцем конкретної культури в культурно-історичному процесі. Як основні історичні типи культури традиційно розглядають такі:

- первісна культура;

- культура Стародавнього світу;

- середньовічна культура;

- культура доби Відродження;

- культура Нового часу;

- сучасна культура (культура Постмодерну).

Кожний історичний тип культури має свою специфіку.

Психолого-антропологічна типологія, яку запропонував амери-канський культуролог Маргарет Мід (1901 – 1978), ґрунтується на залежності стосунків між поколіннями творців культури від науково-технічного та соціального розвитку. Розрізняють три типи культур:

· постфігуративні культури, коли молоді покоління переймають досвід старших. Старше покоління є носієм культурної норми, зразком для наслідування;

· кофігуративні культури, коли молоді й дорослі вчаться не лише у старших, а й ровесників. Кожне покоління виробляє свої норми поведінки й цінності, старші не втрачають керівної ролі, але зразком для наслідування стають ті, чий досвід виявився найбільш вдалим, не заважає вкоріненню новацій;

· префігуративні культури передбачають, що не лише діти вчаться у батьків, а й батьки багато чого вчаться у дітей. Вирішальну роль у такій культурі відіграє потенціал молодого покоління, яке цілком спрямоване у майбутнє.

Від німецького філософа Фрідріха Ніцше сучасна культурологія перейняла поділ культур на аполлонівський та діонісійний типи. Американська дослідниця Рут Бенедикт (1887 – 1948) поклала в основу типології домінантну модель поведінки людини.

Для аполлонівського типу культури характерне підпорядкування індивідів традиціям групи, стримування агресивних і екстремальних проявів поведінки, дотримання традицій і норм соціуму. Переважає довіра і надійність в особистих стосунках індивідів.

Діонісійний тип культури демонструє індивідуалізм, спалахи агресивності, змагальність, підозрілість, недовіру між людьми.

Свою систему типології запропонував Еріх Фромм (1900 – 1980). Типи культур він виділяє на основі антитези миролюбності – агресивності. Перший тип (система А) – це життєствердні культури. Їх характеризує дух товариськості й кооперації. Немає насильства й агресивності, панує загальна рівність. другий тип (система В) – це недеструктивна культура, але агресивна. Для неї характерний індивідуалізм, чоловіча агресивність. Однак немає надмірної ворожнечі. Третій тип (система С) – це деструктивні культури. Вони є агресивними, жорстокими, в них панує насильство і страх. Агресивність проявляється і всередині, і зовні.

Є ще типології на основі ментальності – первісне мислення (Е. Тайлор, Л. Леві-Брюль), сучасне мислення (логічне) – це праці Ж. Лефевра, Ж. ле Гоффа, Й. Гейзінги, К. Юнга, Е. Фромма та ін.

Тип культури становить цілість предметних (матеріальні й духовні цінності) та особистісних (люди) форм культури. Деякі мислителі схильні говорити про світову культуру – П. Тейяр де Шарден, Альберт Швейцер, В. Вернадський, К. Ясперс, А. Колінгвуд та ін.

 

2. Тип української культури зрозуміємо, коли пильніше розглянемо особливості східних та західних культур, їх етнопсихологічні відмінності. Отже:

 

СХІД	ЗАХІД
деспотія	демократія, рівність, свобода
містика	аскеза
інтуїція, авторитет пророка, вчування у світ	наукове знання, авторитет книги, раціональність
стабільність, незворушність	динамізм, розвиток
традиція, ритуал	модернізація, інновації
“дао”	“логос”
держава, колективізм	індивідуалізм, особистість
гармонія з природою	активне пізнання й перетворення світу
комунізм, безкласовість	капіталізм, буржуа
базар	ринок
азіоцентризм	європоцентризм

 

Куди віднести українську культуру? Який тип тут переважає?

В українській культурології знаходимо різні думки. Ще з часів епохи Романтизму (М. Костомаров, П. Куліш) утверджувалася думка, що Україна – особливий тип слов’янської цивілізації. Близька до неї ідея української самобутності в межах християнського світу (Т. Шевченко, І. Огієнко, В. Липківський, дослідники Берестейської унії тощо). Близька до неї ідея візантизму України (Візантія – місток між Сходом і Заходом), вона відома від часів Княжої доби. Прихильниками її були Петро Могила, Андрей Шептицький, Гавриїл Костельник. Україну як рубіж між Сходом і Заходом бачать М. Шлемкевич, М. Грушевський, Я. Дашкевич.

Унікальність української культури підкреслювали М. Міхновський, Д. Донцов, В. Липинський, Ю. Липа, О. Апанович та ін. Не бракує прихильників ідеї Україна-Європа, особливо серед сучасних політиків та ідеологів.

Послухаймо авторитетів. Іван Франко: “В історії і в характері українського (малоруського) народу є щось таке, що засвідчує його тісний, тисячолітній зв'язок із землею, яку він заселяє; все та ж постійність і спорідненість при незначній одмінності, все та ж сонячна лагідність і жвавість, поєднана з журливістю, тільки степовикам притаманною” (Українці // Зібр. творів: у 50-ти т. / Франко І. – К., 1984. – Т. 41. – С. 162). Не вплинуло на ці риси навіть близьке сусідство з Європою населення Галичини, як вважає М. Грушевський: “Мені здається, що історична доля Галичини віками впливала на пониження в тутешній українській людності елементів ініціативи, сміливости, активности і заступила їх прикметами пасивної відірваности, пасивного завзяття, упертости… Все енергійніше, сміливіше, багате ініціативою тягнуло з Галичини на полудне і схід, між те довільніше, рухливіше, гарячіше життє. На місці лишилося пасивніше, важче, органічно не здатне до риску, боротьби” (Наша політика. Грушевський М. – Львів, 1911. – С. 58 – 59). Подібно висловився й М. Шлемкевич: “Усе відважніше, готове до ризика, більш фантазійне, легше до руху, більш емоціональне – кидає західні землі і продирається на схід, у степ, де небезпечно жити від татарських наскоків, зате вільніше жити здалека від польської панщини. Отже, все спокійніше, більш слухняне до закону, менш ризикантське, сказати б – реалістичніше, – сиділо далі на своїй землі, хоч в чужій неволі” (Шлемкевич М. Галичанство. – Львів, 1997. – С. 33.). Далі читаємо: “Ми, галичани, це не плем’я геніїв і героїв, а плем’я організованої пересічі. І в цьому наша сила. Наша роль служебна, і наше завдання помагати при раціональному оформленні ідей і починів багатої й обильнішої ними Східної України, Києва. І хочемо чи ні – так бувало досі.” (Шлемкевич М. Галичанство. – Львів, 1997. – С. 63).

 

3. Тип української культури допомагає визначити поняття менталітету. У науковій літературі його визначають так: менталітет – система неусвідомлюваних регулятивів життя й поведінки, що випливає з ментальності і її підтримує. Це ментальність щодо її соціально-практичного втілення. Проявляється у звичаях, традиціях, моралі, стереотипах поведінки, реакціях на події. Ментальність – сукупність сталих, неусвідомлюваних форм світосприйняття, що притаманні певній групі людей і визначають спільні риси їх поведінки, ставлення до різних явищ буття, життя й смерті, праці й кохання, природи, дитинства й старості, здоров’я й хвороби, сім'ї й держави, минулого й майбутнього. Відповідно до носія розрізняють ментальність національну, вікову, статеву, професійну тощо. Чоловіча ментальність – раціоналізм, пріоритет сили, агресії, динамізм, здатність до ризику. Жіноча ментальність – ірраціоналізм, м'якість, пасивність, сталість, спокій, лагідність, ненасильство, відданість дому і сім'ї.

Детально українську ментальність дослідив Володимир Янів у книзі “Психологічні основи осциденталізму” (Мюнхен, 1996).

Дмитро Чижевський у першій спробі історії української філософії визначив українську ментальність як “філософію серця”, що передбачає емоційність, чуттєвість, вразливість, сентименталізм, ірраціональність. Іван Франко висловився свого часу так: “Не люблю русинів. Так мало по-між них знайшов я характерів, а так багато дрібничковості, дволичності й надутості, що справді не знаю, за що мав би я їх любити. Чи, може, маю любити Україну як расу обважнілу, розгнуздану, сентиментальну, позбавлену гарту й сили волі, так мало здібну до політичного життя на власному смітнику, а таку плодючу на перевертнів найрізноманітнішого роду”.

Менталітет – це стала характеристика культури, її стрижень. Якщо розглядати культуру як діяльність людини, то менталітет пронизує кожен крок людини, її повсякденне життя. Добре видно це з спостережень наших сусідів. Ось як висловився екс-посол Росії в Україні Віктор Черномирдін: “Це у звичці, в традиції українців – жити стало, красиво, чисто. Ви їздите Україною? Всі хатки побілені, всі паркани зроблені акуратно, дахи відремонтовані.

А поїдь у російську глибинку! Не до садиб нових росіян, а в села… бачили, які паркани? Подвір’я ніби після бомбардування, вулицею в дощ не проїдеш – загрузнеш у земляній каші. Так і хочеться спитати: “Ну що, ви не можете зробити паркан, пофарбувати його? – “Можемо, але тоді ми вже не Росією будемо”. Ось у цьому й відмінність. Ми, росіяни, люди соборні, мислимо широко, колективно, по-державному, нам не до парканів, не до вулиць, не до дахів. А українці мислять інакше – про те, як зберегти свою хату, облаштувати свій власний світ. Глибше треба дивитися. Ось у чому суть!” (Україна-Росія: людина і держава. / Грищенко К. – Дзеркало тижня. –№43(771). – 7 листопада 2009. – С. 1,4).

Уперше про відмінність росіян і українців стосовно менталітету й заснованому на ньому світорозумінні наголосив М. Костомаров у статті “Дві руські народності”. Нині про це багато пишуть, наприклад, Л. Кучма у книзі “Україна не Росія”. Різко відрізняється ставлення до національної історії в Росії і Україні, та й у інших народів. Усе це стосується менталітету як сталої характеристики культури.

 

4. Відрізняється від інших культур і тип української культури за гендерною ознакою. У пам’ятках культури зафіксована одвічна увага й повага до жінки в українському суспільстві, однак є певний парадокс: жінка, маючи образ берегині роду, воліє бути на другому плані, виставляючи на керівні ролі чоловіка. Нині про це багато пишуть і політики, і публіцисти, і письменники. І. Франко вважав, що наш народ є найкультурнішим у Європі, бо у нас чоловік “не робить жодної поважної справи, не порадившись з жінкою”. Це він помітив насамперед у літературі. Нині така ментальність заважає – жінки надмірно опікуються чоловіками, вважає Володимир Чмир (стаття “Європейці без Європи: менталітет українського народу в історичному контексті.” – Політика і час. – 1998. – №9. – С. 55 – 65). Думки з цього приводу різні. Однак історична традиція дає змогу визначати українську культуру як консервативну, отже, жіночий тип за гендерною ознакою. У цьому випадку ми ближчі до східних культур.

 

Запитання для самоконтролю

1. У чому сутність типології культур?

2. Які основні типи можна виділити за психолого-антропологічною типологією культур?

3. Чи можливе формування світової культури?

4. Який тип української культури?

5. Що таке менталітет?

6. Які основні риси українського менталітету?

7. Які основні відмінності українського й російського менталітету?

8. Що таке гендерна ознака типології культур?

9. Який гендерний тип української культури?

10. Чи можливе подолання стереотипу у культурі?