Мистецтво як елемент культури, н знак та символ

Осмислення освіти в контексті культури веде нас до мистецтва (як еле­мента, явища й феномена культури). Зміст навчальних курсів: «Естети­ка», «Філософія» допоможе визначити ідею залучення мистецтва до інфор­маційно-освітнього поля дитини в період дошкілля. А поки що зробимо короткий екскурс у зміст поняття «мистецтво».

Термін «мистецтво» за етимологією означає досвідченість, навченість, високоосвіченість, прилученість до таємниць творчості. Словник з есте­тики розкриває мистецтво як творчу діяльність, у процесіякої створюють конкретно-чуттєві образи, які відображають дійсність і втілюють естетич­не ставлення до неї людини [Эстетика: Словарь / Под общ. ред. А. А. Бе­ляева и др. — М., 1989. — С. 118—120].

В античній естетиці мистецтво розуміли як пізнання, що відбувається через наслідування природи, її гармонії (Геракліт, Піфагор). Античні мис­лителі ототожнювали мистецтво з ремеслом і наукою.

За Сократом, мистецтво — це зображення, вираження через зображен­ня стану душі та рис людини. Платон обстоював думку про мистецтво як створення речей (предметів). Аристотель розглядав мистецтво як діяль­ність, в якій створенням схожості досягається пізнання об’єктивного світу, а наслідування (чогось) вважав способом пізнання істини.

В естетиці Стародавнього світу (Плутарх) започатковано ідею про на­явність прекрасного у предметі та способах його зображення в мистецтві, а в Середньовіччі мистецтво тлумачили з позицій системи релігійних уяв­лень і визначали як Боже натхнення.

Доба Відродження відкрила в мистецтві гармонійну єдність пізнання і творчості. Мистецтво визнавалося «вікном у світ» для пізнання дійсності; творчою діяльністю, яка єдзеркалом життя; способом ствердження люди­ни, пов'язаного з пізнанням її сутності,

У період класицизму мистецтво визнається продуктом смаку, уяви і розуму. У добу Просвітництва стверджується перетворювальна сила мис­тецтва, Воно покликане виховувати доброчинність, виправляти й ушля­хетнювати норов. На думку Д. Дідро, сила мистецтва полягає у здатності концентровано виражати явища дійсності, втілювати ідеал, Саме доба Просвітництва стала джерелом педагогічної думки щодо погляду на мис­тецтво як чинник розвитку особистості.

У німецькій естетиці XVII — початку XIX ст. мистецтво тлумачилося як явище творчої активності людини, як гра (Г.-Е Лессінг, А, Баумгартен, Ф. Шиллер, І. Кант),

З позицій І. Канта, мистецтво — це творча діяльність щодо створення краси, яка грунтується на гармонії чуттєвого споглядання й розуму, на вільній грі духовних сил людини, що відсутня у практичній діяльності. За Ф. Шиллером, у мистецтві поєднані серйозність праці з радістю гри, чим досягається єдність загального й індивідуального, необхідності й свободи.

Естети ка Г.- В. -Ф. Гегеля була ви щою точ кою розвитку теоретичної дум­ки того періоду про мистецтво. Г.-В.-Ф. Гегель вважав мистецтво формою суспільного пізнання, формою самопізнання, розкриття глибинних засад природи людини.

Революційно-демократична естетика (В. Бєлінський, О. Герцен, М. Добролюбов, М. Чернишевський) пов’язала категорії пізнання, твор­чості з реалізмом та революційно-демократичними завданнями мистецтва.

На межі XIX—XX ст. Ф. Достоєвський вбачав призначення мистецтва в тому, щоб через красу виховувати людину морально й естетично і прого­лошував ідею гармонії в мистецтві. У трактаті «Що таке мистецтво» Л. Тол­стой зазначав, що мистецтво є діяльністю людства, яка випливає з того, що одна людина свідомо, за допомогою певних зовнішніх знаків передає іншим свої почуття, а інші люди заражаються ними і переживають їх.

У цей історичний період з’являються нові тенденції в мистецтві: імпресі­онізм, модернізм, кубізм, абстракціонізм, сюрреалізм, екзистенціалізм, пред­ставниками яких були М. Рід, Р. Юнг, А. Глез, М. Сейфор, В. Кандинський,

А. Бретон, А. Камю. Вони висловлювали думку, що мистецтво — не відобра­ження, не наслідування, не зображення, а самостійна довільна реальність, яка твориться художником поза будь-яким зв’язком з реальною дійсністю. Представники зазначених напрямів відкидали пізнавальне значення мистец­тва, трактуючи творчістьяксамовираження художника, йогосвітовідчувань, думок, почуттів через форму, лінію, пластику, колір, звук.

Напевне, ви зацікавилися етимологією мистецтва, зрозуміли його зв’я­зок з культурою, релігією, наукою і побачили можливості для введення мистецтва до освітніх педагогічних технологій дошкілля. Вихідну пози­цію можна сформулювати, наприклад, так: «Мистецтво має вплив на сві­домість (підсвідомість?) людини й охоплює сферу діяльності».

Поміркуйте над цим висновком, спробуйте визначити види дитячої діяль­ності, схожі змистецтвом, та обгрунтуйте зв’язок мистецтва з образо­творчою діяльністю дітей (намалюйте схему, модель тощо), знайдіть ін­формацію (у літературних джерелах, через інтернет і т. ін.) про мистец­тво, художні напрямки та ін. /Наприклад: Левчук Л. Т. Психоаналіз: істо­рія, теорія, мистецьки практика: Навч. посіб. — К., 2002.]; складіть анотацію, оформіть бібліографічну картку; через самоаналіз спробуйте визначити свої інтереси й можливості у мистецтві.

На сучасному етапі розвитку естетики поняття мистецтва продовжує розвиватись і збагачуватися. Мистецтво можна розуміти і як естетичне (чуттєве) відображення світу. Його призначення полягає у розвитку куль­тури почуттів, емоцій і ціннісних орієнтацій, естетичної, моральної, ду­ховної культури, яка зумовлює творчу активність людини. Мистецтво полі- функціональне в соціумі, що має особливе значення для організації до­шкільної освіти. (Саме про це йдеться в наступному параграфі підручника.) Простежуючи зв’язок між мистецтвом та культурою, можна вийти на трак­тування мистецтва як підсистему культури, «код» культури, який містить інформацію про середовище, внутрішній стан, ціннісне освоєння світу (філософ М. Каган). Мистецтво є образною моделлю людської життєді­яльності. Його також можна розуміти як сукупність творів, де злиті творчість і сприйняття. Мистецтво розкриває нам таємницю культури, представляє «модель світу» і «людину у світі» (Каган М. С. Социальные функции искусства. — Л., 1978).

Вивчаючи взаємозв’язок цивілізація—культура—мистецтво, Ю. Борев відзначає гармонізуючу роль мистецтва в цьому зв’язку і розкриває кілька

аспектів проблеми мистецтва як феномена культури: мистецтво презен­тує, осмислює, інтерпретує певні сторони дійсності, а в контексті всієї культури дає цілісне уявлення про світ [Борее Ю. Б. Эстетика. — М., 1988].

Новий погляд на мистецтво полягає в тому, що воно розглядається як діалог художника і глядача, як їхня гармонійна єдність. Інтерпретація мистецтва з цих позицій створює умови для органічного введення шару мистецтва як компонента освітнього простору й пізнання його на основі творчого діалогу — «мистецтво—педагог—дитина», «мистецтво—дитина— педагог», «дитина—мистецтво—педагог».

Педагогічні можливості мистецтва стають зрозумілими, якщо осмис­лити його з трьох позицій:

1. Мистецтво як культура ставлення до всіх явищ життя (світ природи, світ людей, світ речей).

2. Мистецтво як творчість (розвиток асоціативно-образного мислен­ня, фантазії, сприймання, уяви тощо).

3. Мистецтво як мова (система мов, характерних для кожного з видів мистецтва).

Для педагога та батьків важливо осягнути сенс і цінність мистецтва, його потенціал і функції, визначити, в якому взаємозв’язку можуть перебувати мистецтво і дитина. Відповіді на поставлені запитання містяться в цінності самого мистецтва, у його потенційн их можливостях впливу на дитину і її пси­хофізіологічної готовності прийняти мистецтво; у нових підходах до змісту й форм організації освітнього простору на основі інтеграції культури—мистец­тва—освіти, яка виступає як креативно-розвивальне середовище, як поле творчої діяльності, а також у сучасному розумінні мети та результату освіти, якими є творча особистість дитини, її образ «Я», її самобутність, неповторність, індивідуальність, освіченість, компетентність, соціалізація.

У дитині природою закладено схильність все це сприйняти. Дитин­ство не просто етап у житті людини. Дитинство — серйозний феномен культури. Кожна дитина — природжений художник саме тому, що несе в собі органічну людську природу, яка розвивається на першому етапі і є незамуленою. У дитині закладено всі основні риси естетичних здібностей: безпосередність, емоційність, виразність, відкритість для світу, кокетуван­ня, гра. Безпосередній вияв у дитині її внутрішнього життя є повнотою естетичного самовираження. Учені відзначають, що саме у п’ятирічних дітей спостерігається пік загального та інтелектуального розвитку (Є. Тор- шилова, Т. Морозова): [ Торшилова Е. М., Морозова Т. М. Развитие эстети­ческих особенностей детей 3—5 лет. (Теория и диагностика). — М., 1993].

У дитинстві естетична здібність співіснує з естетичною потребою, а спеціальне формування естетичної потреби, духовна нужда в естетичних переживаннях невід’ємні від формування здібності до естетичної діяль­ності. Така «естетична зустріч» здібностей з потребами створює передумо­ву для розвитку творчості дитини (Ю. Шор): [Шор Ю. М. Искусство и эс­тетическая культура // Приобщение личности к эстетической культуре в педагогическом процессе. - М., 1981].

Відомий педагог-художник Б. Йєменський стверджує можливість і не­обхідність раннього прилучення дітей до світу мистецтва. Головним зав­данням, на його думку, є розвиток у дітей здатності повноцінно сприйма

ти мистецтва і потреби у спілкуванні з ними як засобу саморозвитку і са­мовиховання; формування досвіду й потреби повноціь чості. «Мистецтво має бути вираженням почуттів, а не техніки¹ йому і в шкільному Віці... я певен: мистецтво і взагалі естетичний розви ток може і мусить відігравати в нашій системі ^ос%™ ³“ роль уже сьогодні. І починаючи з дитячого садка, з самого ніжного впсу_ І«... И начиная с детского сада, с самого нежного возраста» < Д питание — 1989 — N° 3. — С. 20 24]. .. и_рмрн

Ознайомтеся з концепцією Б. "єменського викладеною у книжці Йемен­ский Б. М. Мудрость красоты. — М., 1987. — С. 76. Складіть і

На користь раннього прилучення дітей до світу мистецтваі свщчить і зарубіжний досвід педагогіки раннього розвитку К'истсма N1 !^нтссор.

М Мартсно (Італія), М. Ібука (Японія^, С. Лупан

(США), Л. Г. Гаскел (Англія), М.-Е.-Ф. Кол (США), М. Гмошинської,

Р. Чумічевої (Росія) І т. ін.І- . кіпгппі- ИЛі/ІСа

Ознайомтеся і цим досвідам, щадіть анотацію до книжок. Ма<.ар\И6ука После 3 х уже поздно: Пер. с англ. - М., 1991; Лупан Сесиль Поверь в свое дитя^; Пер. с фр. - М., 1993.; Кол М., Рамси Р., Боумен Д. Первый рисунок: Пер. с англ. - Минск, 2004; Ребенок в мире культуры / Общ. ред.

Р М Чумичевой. — Ставрополь, 1998. ..

Закон України «Про дошкільну освіту», Концепція дошкільної освіти та Базовий компонент головною метою педагога XXI с^визначають спри­яння свідомому та діяльному буттю дошкільняти, Р°^_я^И™^^У₀^°_а^С_кХ свідомості, самобутності та самодіяльності, виховання природо- та ку туровідповідно! поведінки на шляху досягання ^гаР^м_я°»¹> ^ш^стаЕ Іл _а мис - звичайно важливо, щоб педагогічна діяльність"о ^зового теитвом. а не була простим функціонуванням» [^Ко"^ЄН™Ь _{/ На}ук пе_Д

компонента дошкільної освіти в Україні: Наук.-метод, пос ./ У-Р

і^заіа^О Які можливості для реалізації^{визначен0}] має образотворча діяльність дошкільнят ? 2) Якою має бути модель обра

ютнорчої дшьності у нових умовах? ^ «-иіпгіипрння

Можливо, ефективність педагогічно, роботи залежні ь педагогом взаємозв’язку: «культура» - «мистецтво» -«°™ іР“умжня ним функцій мистецтва; майстерності у повноті використання теорії та практики образотворчого мистецтва в освітньому процесі дошкільного навчального закладу.

 

 

1.2. Функціональна природа мистецтва і як основа проектування інтегрованої педагогічної технологи образотворчої діяльності

Поліфункціональність мистецтва в соціумі

Мистецтво виконує в соціумі різні функції (від лат. - Пшено, виконан­ня здійснення). Осмислення функцій мистецтва є наступним кроком у професійній підготовці вихователя дітей дошкільного віку. Розуміння педагогом функціональної природи мистецтва зумовлює можливість проектування інтегрованої педагогічної технології зображувальної діяльності дошкільнят на науковій основі, оскільки дає змогу визначити особистісно-розвивальний потенціал мистецтва для становлення особистості в період дошкілля і створення психолого-педагогічних умов для розвитку зображувальної діяльності до рівня

образотворчої. Саме в образотворчій діяльності дитина отримує можливість розвитку усіх сфер особистості та елементів творчого підходу до життя, гармонізації стосунків «Я - СОЦІУМ».Ідеться про розвиток соціально-комунікативної, інтелектуальної, емошйно-мотивашиної, креативно-діяльнісноїта інших сфер особистості .

тя естетичної насолоди. Самоцінність особистості є суттєвою стороною глибинної соціалізації людини, чинником розвитку її творчої соціальної активності.

Естетична функція. Мета мистецтва — збуджувати емоційно-чуттєву сферу особистості, надихати, очищувати й ушляхетнювати людину. Мис­тецтво сприяє формуванню творчого духу і ціннісних орієнтацій, передає людям відчуття естетичної значущості світу, даючи ціннісні орієнтації в ньому; пробуджує в них художників, спонукає до сприймання й освоєння світу за законами краси; будує ціннісну свідомість людини, навчає образ­ного бачення життя.

Увесь світ постає як естетично значущий перед художньо-цивілізова­ною свідомістю. Природа, предметний світ, людина і Всесвіт набувають естетичної цінності та поетичності.

Естетична функція мистецтва реалізується у розвитку естетичного сприймання довкілля та в художньо-естетичній діяльності. Вона дає змо­гу формувати естетичні цінності особистості, чим сприяє розвиткові ціннісної орієнтації людини у світі. Естетичні цінності починають функ­ціонувати за умов взаємозв’язку між освоєнням, присвоєнням Створен­ням краси.

Сугестивна функція. Мистецтво виступає як сугестія, вплив на підсвідомість, навіювання інших думок і почуттів. Сприймання твору мистецтва зачаровує і причаровує людину. Сугестивна функція в напру­жені періоди історії відіграє велику, навіть провідну роль у загальній сис­темі функцій мистецтва. Її можна розуміти як близьку до виховної функції, але вона не збігається з нею.

Виховна функція. Виконуючи названу функцію, мистецтво виступає як катарсис (очищення). Мистецтво комплексно впливає на людину і фор­мує цілісну особистість. Ефект «очищення» досягається завдяки «пережи­ванню почуггів». Катарсис — естетичне переживання, яке дає змогу осо­бистості відкрити для себе міру і гармонію в соціумі й культурі (катарснч- на функція).

Компенсаторна функція. М истецтво власною гармонією впливає на внут­рішню гармонію особистості і сприяє збереженню та відновленню психіч­ної рівноваги. Сприймання художнього твору викликає психічний афект. Характер цього афекту залежить від характеру твору; від типу, життєвого досвіду, культурного рівня і духовного стану особистості.

Катарсична (очищуюча) і компенсаторна (духовно-гармонізуюча) функції виступають важливими аспектами виховного впливу мистецтва на особистість. Треба зазначити, що вплив мистецтва не має нічого спільно­го з дидактичним моралізуванням, повчанням, напученням. Мистецтво впливає на особистість через естетичний ідеал, який виявляє себе як у позитивних, так і в негативних образах.

Досвід світосприймання і ставлення до світу, який транслює мистецт­во, примножує і збагачує реальний життєвий досвід особистості, допома­гає людині виробити власні установки та ціннісні реакції відносно типо­логічних життєвих обставин.

Соціальна функція розкриває зв’язок мистецтва і соціуму, символізує зв’язок процесів пізнання, ціннісних орієнтацій, творчості, духовного ста

 

 

новлення: усвідомлення довкілля, успадкування духовних цінностей, по­треби в удосконаленні. Вона містить вказівки щодо впливу на суспільну свідомість, духовний світ, соціальну активність особистості, художній досвід якої рівномірно поєднує споживання і створення художніх ціннос­тей, тобто самостійну самодіяльну творчість.

Інформаційна і комунікативна функції. Мистецтво є знаковою системою, що містить інформацію, специфічний канал зв’язку. Сприймання твору мистецтва відбувається за законами спілкування. Мистецтво є формою та способом людського спілкування, зустріч за типом «Я — Ти». Художнє спілкування є здійсненням інтелектуально-емоційного творчого зв’язку автора та реципієнта. У художньому спілкуванні виокремлюють кілька видів стосунків: автор-дійсність, автор-реципієнт, автор—творчий процес; реципієнт-автор, реципієнт-дійсністьта інші. Усі види стосунків реалізу­ються через творчий процес втілення задуму художником, художнього сприймання, розкодування знакової системи кожного виду мистецтва, розуміння, усвідомлення смислу, цінності твору, взаємодіїхудожника і гля­дача. Яким чином реалізувати інформаційно-комунікативну функцію, щоб повністю вичерпати її потенціал, це вже завдання педагога.

Пізнавально-евристична функція. Мистецтво виступає як знання і про­світа, воно опановує багатство предметно-чуттєвого світу, розкриває його естетичне різноманіття, відкриває нове у відомому, у звичайному—незви­чайне; формує чуттєвість людини, бачення світу, вчить насолоджуватися красою кольорів та форм. Евристичний ефект мистецтва безпосередньо пов’язаний із соціальною активністю людини, орієнтованою на наближен­ня в діяльності до певного естетичного ідеалу.

Мистецтво своєрідними засобами збагачує індивідуальний досвід, за­лучає особистість до пізнання світу художніх образів і самопізнання. При цьому мистецтво не розчиняє особистість у багатьох інших життях, а до­помагає визначитися, винайти себе як неповторну індивідуальність. Воно підказує способи, які уможливлюють динамізм «Я», збільшують рівень самосвідомості, уміння прогнозувати власне світобачення і моральний вибір у тій чи тій ситуації.

Через аналіз функцій мистецтва в соціумі доходимо висновку, що мис­тецтво поліфункціональне: воно пізнає, вивчає, виховує, розважає, оздо­ровлює, відновлює, розповідає, інформує, об’єднує людей навколо себе, спонукає до творчості. Найвища ціль мистецтва — соціалізація особис­тості і ствердження її самоцінності.

Завдяки поліфункціональності та цілісності мистецтво досягає різних структур особистості (сприймання, мислення, емоціїта ін.), створює ефект впливу і додавання новоутворень, які представляють гармонійно-цілісну єдність: творчість—духовність—естетична культура—освіченість.