Проблема художньої творчості 2 страница

Нетрадиційні заняття допомагають дітям краще засвоїти нові знання, сприяють самостійному оволодінню способами зображення. Система пе­дагогічної роботи з дітьми, яка передбачає різні види зображувальної діяль­ності, поетапність оволодіння ними, нетрадиційні техніки, ігрові прийо­ми, використання різних зображувальних матеріалів та виразних засобів у їхній єдності забезпечує художній розвиток дитини.

Вирішення цієї проблеми можна розглядати якодин зі способів реалі­зації комплексного підходу до художнього виховання, як умову, що забез­печує розвиток художньо-творчих здібностей дошкільняти.

 

 

2.3. Розвток у дітей інтересу до образотворчої діяльності

Роль інтересу в навчанні дітей образотворчої діяльності

Основне завдання дошкільного навчання і виховання полягає не лише в тому, щоб сформувати у дітей певний обсяг знань і вмінь, а переважно в тому, щоб якомога більше розвивати різні форми особистісної активності дошкільнят, їхню самостійну творчість в усіх видах дитячої діяльності, фор­мувати у них широкий і стійкий інтерес до пізнання найрізноманітніших сторін навколишньої дійсності.

Роль інтересу в навчанні дітей підкреслювали іде педагоги минулого, наприклад, М. Чернишевський, К. Ушинський, Н. Крупська, А. Мака­ренко, В. Сухомдинський. Вони відзначали його великий вплив на якість навчання, а також засвоєння знань безпосередньо пов’язували з відсутніс­тю інтересу до навчання і невмінням педагогів його розбудити.

В. Сухомлинський у своїй книжці «Серце віддаю дітям» яскраво і пере­конливо показав, що успіх роботи вихователя, спрямованої на гармоній­ний розвиток дітей, можливий лише за глибокого знання їхнього духов­ного життя та особливостей розвитку кожної дитини, врахування їхніх інтересів. У статті «Інтерес до навчання — важливий стимул навчальної діяльності учнів» В. Сухомлинський зауважував, що позитивні емоціїдітей, які виникають у процесі навчання, відіграють величезну рольу вихованні бажання вчитися. Завдання вчителя полягає в тому, щоб постійно розви­вати у дітей позитивне почуття задоволення навчанням, щоб з цього по­чуття виник і ствердився емоційний стан — палке бажання вчитися.

Висловлювання видатних педагогів про важливість інтересу в навчаль­но-виховному процесі відіграли неабияку роль у побудові системи обра­зотворчості дітей дошкільного віку. Нові знання і вміння краще засвою­ються дітьми в різних видах цікаво організованої практичної діяльності.

Особливо велике значення це має в навчанні дітей художньої діяль­ності, зокрема зображувальної. Оскільки ця діяльність є творчою, вона спрямовує дитину на передачу своїх вражень від навколишньої дійсності в художньо-образній формі, і дуже важливо організувати її відповідно до інтересів дітей.

Інтерес до зображувальної діяльності створюється за наявності пози­тивних емоцій, підкреслювали Є. Фльоріна, Н. Ветлугіна, а також як за­значали Н. Сакуліна, Т. Комарова, Т. Казакова, Т. Доронова, Г. Григор’єва та інші, за певних педагогічних умов, збагачення змісту і методів навчан­ня, різних форм організації занять.

Інтерес відіграє велику роль у навчанні дошкільнят зображувальної діяльності, сприяє розвитку спеціальних художніх здібностей. Тому фор­мування його буде сприяти підвищенню ефективності навчання дітей малювання, ліплення, аплікації. _

Складіть резюме: «Інтерес — рушійна сила образотворчої діяльності дітей», «Інтерес до образотворчої діяльності — результат професійності педагога».

Психолого-педагогічна характеристика інтересу до образотворчої діяльності, його особливості

Спробуємо дати психолого-педагогічну характеристику інтересу до зображувальної діяльності і визначимо його особливості.

У психолого-педагогічній літературі інтерес розглядається як складний психічний процес, який має соціальний характер, нерозривно пов’язаний з потребами й інтересами суспільства. Його визначають як своєрідний сплав емоційно-вольових та інтелектуальних процесів, які підвищують активність свідомості і діяльності людини, наголошує Н. Морозова. Пе­дагогічний аспект проблеми інтересу розкриває Г. Щукіна. Він пов’яза­ний з виявленням індивідом таких сторін в навколишньому житті, як

викликають до нього активне ставлення. Інтерес формується всією систе­мою навчання і виступає одночасно як вибіркова спрямованість психіч­них процесів, як прагнення, потреба особистості перейматися саме тією діяльністю, яка дає задоволення, як сильний збудник активності особис­тості, під впливом якого всі психічні процеси протікають особливо інтен­сивно, як особливе вибіркове ставлення до навколишнього світу, напов­нене яскравими емоціями, вольовими прагненнями.

Характерна особливість інтересу — його зв’язок з емоційною сферою людини. Більшість авторів, які вивчали проблему інтересу, вважають ос­новним моментом його виникнення емоційне ставлення. Основною оз­накою інтересу можна вважати стійке позитивно-емоційне ставлення осо­бистості до об’єкта. Емоції виступають рушійною силою, яка може активі­зувати або гальмувати процес пізнання, впливати на працездатність лю­дини. Тому вони є важливим компонентом пізнання і діяльності.

Інтерес має пізнавальну спрямованість. Розглядаючи структуру інте­ресу в поєднанні з іншими психічними процесами, психолог Л. Рубін- штейн надає перевагу інтелектуальному акценту, оскільки інтерес — це зосередженість на певному предметі думок особистості, а ті — викликані прагненням ближче ознайомитися з предметом, глибше в нього проникнути, не випустити його з поля зору. Він підкреслює інтелектуально-емоційний характер інтересу, його зв’язок з позитивним емоційним станом.

Оскільки психічна природа інтересу має активний дієвий характер, то можна говорити про наявність у ньому вольового компонента.

Поміркуйте над тим, що, крім інтересів дієвих, які глибоко впливають на життя і діяльність особистості, стимулюють до систематичних, ціле­спрямованих дій в певному напрямку, є інтереси пасивні.

 

Зробимо висновок, що інтереси стимулюють волю людини і завдяки їй вони стають дієвими. Розвиток інтересу пов’язаний з вольовою спрямо­ваністю особистості на продуктивну діяльність.

Отже, вольові риси в сукупності з емоційною забарвленістю і пізна­вальною спрямованістю є складовими елементами інтересу. Він характе­ризується такими якісними особливостями: предметна спрямованість; дієвість; широта; глибина; стійкість.

Ці характеристики лежать в основі класифікації інтересів. За предмет­ною спрямованістю розрізняють інтереси пізнавальні, професійні, есте­тичні, наукові, спортивні та інші; за дієвістю — пасивні й активні (С. Ру- бінштейн, О. Ковальов, К. Платонов); за широтою —різносторонні й об­межені (О. Ковальов); за глибиною — глибокі і поверхові (А. Раєвський,

О. Ковальов);зо ступенем стійкості — стійкі і нестійкі (О. Петровський, П. Іванов).

Спробуйте інтегрувати подану інформацію і розробити робочу модель струк - тури інтересу, порівняти її з поданою в підручнику (див. схему 2 на с. 140 «Структура інтересу до образотворчої діяльності»).

Отже, ми бачимо, що інтерес має складну психологічну структуру, чим і зумовлена сила його впливу на розвиток особистості. Він не являє собою окремого психічного процесу, яким є, наприклад, мислення, сприйман­ня, пам’ять. Інтерес є певною формою зв’язку між потребами особистості та об’єктами, шо їх задовольняють. У складному ставленні особистості до

предметного світу в органічній єдності взаємодіють емоційні, інтелекту­альні і вольові процеси.

Розвиток інтересів підпорядкований логіці вікового розвитку. У кож­ному віці вони мають певну специфіку. Л. Гордонодин із перших дав віко­ву характеристику інтересів дітей. Він зазначав, шо для старшого дошкіль­ного віку типові мінливість, нестійкість, випадковість інтересів.

У дослідженнях доведено, що інтерес сам має тенденцію до розвитку і в той же час містить величезні можливості для розвитку дитини. Цей ви­сновок є важливим для визначення професійного ставлення до організа­ції та педагогічного супроводження образотворчої діяльності.

Можна порушити питання про формування у старших дошкільнят інте­ресу до зображувальної діяльності, яка є художньою практикою дитини, результатом і чинником естетичного розвитку.

Естетичний інтерес є спонукальною силою естетичної активності. Його особливостями можна вважати, наприклад:

• особливий зв’язок суб'єктивного та об’єктивного, який виражається в тому, шо в естетичних прагненнях виявляються ті характеристики, які безпосередньо в самому об’єкті ще не мають місця, а народжуються лише у ставленні до нього об’єкта і виступають як цінність для нього;

• специфічна предметна спрямованість, що зумовлена особливим ха­рактером об’єктивно-суб’єктивних відносин. Естетичний інтерес, на відміну від пізнавального, звернений не лише і не стільки до змісту, скільки до змістової форми, яка має для людини, що пізнає, естетичну цінність;

• ядром естетичного інтересу є емоційні процеси.

Феномен естетичного інтересу вивчали Б. Ананьєв, М. Добринін, В. Іва­нов, Г. Щукіна та ін.

Складовою естетичного інтересу є художній інтерес, який виявляється у прагненні до сприймання прекрасного в мистецтві. Художній інтерес зростає у просторі художньої діяльності і спонукає до активного засвоєн­ня естетичних сторін навколишньої дійсності. Вивченню проблеми ху­дожніх інтересів присвячені дослідження П. Буцаєва, О. Журкіна, Л. Ні- кольського. Ю. Фохт-Бабушкіна, Я. Чернецького.

Інтерес до зображувальної діяльності, до образотворчості в ній можна визначити як складне психічне утворення; він передбачає емоційний настрій, виступає як вибіркова спрямованість на вивчення дітьми пред­метів і явищ навколишньої дійсності; поглиблює естетичні переживання, які спонукають до цієї діяльності; заохочує до вдосконалення знань і вмінь, є основою нахилів і здібностей, що формуються і розвиваються внаслідок активної діяльності дитини. За психологічною структурою — це сплав емоційних, вольових і діяльнісних процесів.

В інтересі до зображувальної діяльності можна виокремити ті ж харак­терні особливості, які властиві інтересу взагалі, а саме: предметну спрямо­ваність, дієвість, широту, глибину і стійкість. Предметна спрямованість інте­ресу виявляється в захопленні дитини певним видом зображувальної діяль­ності, ідеєю, тематикою, художнім матеріалом. Дієвість виражається в мірі активності дитини у процесі діяльності, коли на фоні емоційно-позитив­ного ставлення до її різних видів дитина виявляє ініціативу, активність, самостійність у своїй улюбленій справі. В цьому плані розрізняють інте­рес активний і пасивний. Як зазначає Є. Рибалко, коли улюблена справа викликає у дитини відгук, збуджує до діяльності, сприяє виникненню ба­жання щось зробити, це активний інтерес. У старших дошкільнят він ви­являється в емоційному захопленні процесом зображувальної діяльності, активності й допитливості на заняттях, готовності вирішувати складні зав­дання, творчій ініціативі, прагненні досягти добрих результатів у роботі. Протилежний цьому — пасивний інтерес, який характеризується повто­ренням одноманітних сюжетів у роботах за задумом; відсутністю ініціати­ви, бажання взяти участь в обговоренні, байдужістю до результату роботи. Під широтою інтересу до зображувальної діяльності слід розуміти різно­манітність видів цієї діяльності, змісту, матеріалів, які цікавлять дитину. Якщо інтерес дитини обмежується одним видом зображувальної діяль­ності, певною тематикою, одноманітним матеріалом, такий інтерес обме­жений. Якщо дитина виявляє інтерес до різних видів зображувальної діяль­ності, до різних тем, матеріалів — це різнобічній інтерес. Його розвиток у дошкільному віці особливо важливий. Адже педагогу треба розширювати інформаційно-діяльнісний простір дитини, вчити орієнтуватись у ньому, робити вибір і відповідати за нього перед собою.

Для діагностики інтересу дітей до образотворчої діяльності

 

 

скористайте­ся показниками:

Наявність чи відсутність інтересу:

• бажання займатися образотворчою діяльністю;

• надання переваги певному виду діяльності серед інших;

• вияви дитини перед заняттям: з радістю сприймає звістку про занят­тя, бажає дізнатися про його зміст, прагне допомагати вихователю в підго­товці до заняття, виявляє допитливість до матеріалів;

• вияви дитини на занятті, в яких можна виокремити: емоційний стан (зацікавлене, індиферентне чи зовсім байдуже ставлення до процесу діяль­ності), характер поведінки на занятті (уважна, розсіяна, відсутність відво­лікань, незначна їх кількість, велика кількість відволікань, активність, пасивність); прагнення оволодіти зображувальними знаннями, вміння­ми, навичками, самостійність у вирішенні завдань, вияви творчості, очі­кування допомоги, наслідування дій вихователя; ставлення дитини до своєї роботи (починає роботу зразу чи ні, доводить розпочате до кінця чи не завершує роботу, зацікавлена в кращому результаті чи байдужа до нього);

• вияви дитини після заняття: засмучена його завершенням, незакін- ченою роботою, бажає отримати оцінку своєї роботи дорослим, виявляє інтерес до роботи інших дітей, обмінюється враженнями про завершення заняття з іншими дітьми, батьками, вихователями, бажає дізнатися тему наступного заняття;

активності інтересу:

• емоційно-позитивне ставлення до предметної діяльності: з радістю сприймає звістку про заняття; виказує допитливість, пізнавальну ак­тивність, яка виявляється в запитаннях до вихователя стосовно змісту за­няття, матеріалів, техніки роботи з ними; прагнення допомогти вихова­телю в підготовці до заняття;

• активна участь в обговоренні змісту заняття;

• ставлення до процесу діяльності: прагнення виконувати роботу кра­ще, оволодіти зображувальними вміннями і навичками, самостійно вирі­шувати складні завдання; творче ставлення до діяльності під час виконан­ня індивідуальних і колективних робіт; бажання довести розпочате до кінця;

• бажання отримати оцінку своєї роботи дорослими; інтерес до роботи інших дітей; активність під час аналізу дитячих робіт;

• обмін враженнями з іншими дітьми, батьками, вихователями щодо пройденого заняття, бажання дізнатися тему наступного заняття (див. схе­му 2 на с. 140 «Структура інтересу до образотворчої діяльності»)’,

 

 

різнобічність інтересу:

• захоплення дітей різними видами зображувальної діяльності;

• інтерес до різних матеріалів, прагнення оволодіти ними, пізнати їхні виражальні можливості;

• інтерес дітей до змісту роботи;

• здатність дитини до поєднання різних виражальних засобів, зобра­жу вальних матеріалів для повнішої передачі образу;

відносної стійкості інтересу:

• надання дитиною переваги певному виду зображувальної діяльності, певній темі, матеріалу під час виконання індивідуальних завдань;

• вибір дитиною завдання за інтересами під час виконання індивіду­альних робіт;

• питання пізнавального характеру, пов’язані з темою, яка цікавить дитину;

• заняття цим видом діяльності у вільний від занять час, в сім’ї.

У дітей однієї і тієї самої групи спостерігається велика різноманітність в характері вияву інтересу. Ця різноманітність виявляється в дієвості інте­ресу, його предметній спрямованості, широті та відносній стійкості. Можна спостерігати дітей, які відзначаються малою активністю на заняттях, не­впевненістю у своїх силах, великою кількістю відволікань, слабким емоцій­ним відгуком, відсутністю самостійності і творчого підходу до виконання завдань. Для них характерне повторення примітивних сюжетів у роботах за задумом, небажання переборювати труднощі, байдужістьдо результату роботи, відсутність ініціативи щодо надання допомоги вихователю під час підготовки до заняття. Цих дітей можна зарахувати до групи з пасивним характером інтересу. У деяких спостерігаються окремі вияви активного інтересу. Ці діти виявляють допитливість перед заняттями, прагнуть до­помогти вихователю в підготовці до заняття; цікавляться наочним мате­ріалом, активні на заняттях, беруть участь в обговоренні, бесіді; прагнуть виконати роботу краще, цікавляться оцінкою вихователя своєї роботи, частіше прагнуть самостійно виконати запропоновані завдання, за необ­хідності звертаються по допомогу.

Звичайно, виокремлення двох груп дітей з активним і пасивним ха­рактером інтересу умовне. При цьому не враховуються всі індивідуальні особливості вияву цього інтересу у дітей. Деякі з них розкривають себе по-різному. На одних заняттях вони не виявляють особливого інтересу, на інших — відзначаються активністю, захопленістю, самостійністю, зосере­дженістю під час виконання завдань. Одні діти активні в обговоренні, відповідають на запитання, але в процесі діяльності — пасивні, не виявля­ють особливого інтересу до роботи, відчувають труднощі в техніці зобра­ження. Інші діти, навпаки, пасивні в обговоренні, але виявляють певну самостійність у вирішенні запропонованих завдань.

Предметну спрямованість інтересу, його широту і відносну стійкість можна визначити за допомогою індивідуальних бесід, методу парних по­рівнянь, вільного вибору занять, аналізу дитячих робіт. Усі особливості вияву інтересу до зображувальної діяльності мають бути помічені педаго­гом, психологом, осмислені ними. На хвилі інтересу дітей розгортається образотворчість як весела, піднесена діяльність. Мета, зміст і технологія формування у дітей інтересу до зображувальної діяльності залежать від самої концепції цієї діяльності, якшо вона відповідає природі дитини, надає їй можливості самовиразитися і самовизначитися, налагодити сто­сунки зі світом та соціумом — інтерес до зображувальної діяльності буде природним, постійним, стійким.

 

Способи формування у дітей інтересу до образотворчої діяльності

Поява інтересу — це передумова і своєрідний показник художнього розвитку, формування інтересу, з одного боку, може бути метою роботи, а з другого — засобом підвищення ефективності навчання дітей зображу­вальної діяльності. Для формування інтересу до зображувальної діяльності важливим є положення вітчизняних психологів про те, що це не замкну­тий у собі автономний процес (С. Рубінштейн). Формування зумовлене соціальним оточенням, сферою і характером діяльності не лише самої людини, а й людей, що її оточують; процесами навчання і виховання, які мають особливі стимули збудження інтересу; колективом, активністю са­мої особистості, її позицією і роллю в діяльності колективу. Як зазначає Н. Морозова, формування інтересу відбувається ефективніше, якщо спо­чатку для нього готується підґрунтя, пізніше — створюється позитивне ставлення до предмета і діяльності і, насамкінець, — формуються відпо­відно інтереси в процесі спеціально організованої, систематичної, пізна­вальної, творчої діяльності дітей.

Значна роль належить педагогу, його особистій компетентності, емо­ційності, майстерності, зацікавленості. Педагог має вміти надихати дітей на творчість, створювати ситуації, що ведуть до інсайту, творчого осяян­ня, вигадки. Для цього стануть у пригоді і знання з історії виникнення, наприклад, живопису, графіки, скульптури, і вміння скласти цікаву роз­повідь, казку, легенду (наприклад, «Як виник орнамент», «Хто був пер­шим скульптором, архітектором»), і вміння силою уяви «оживити» зобра­жальні матеріали, або вирушити у подорож до «картинної галереї». Худож­ня підготовка, знання і практичні вміння в різних видах художньої прак­тики, розуміння індивідуальних і типологічних особливостей дошкільнят є важливими компонентами професійності педагога. У дошкільному за­кладі з педагогами працює методист. Він проводить майстер-класи, кон­сультації, семінари-практикуми з ознайомлення з образотворчим мистец­твом, навчання техніки роботи з різними зображувальними матеріалами, методами та прийомами супроводження зображувальної діяльності дітей з метою формування інтересу до неї.

 

Успішний перебіг зображувальної діяльності і рівень інтересу до неї зумовлені створенням матеріальних умов. Керуючись думкою С. Рубін- штейна про те, шо інтерес до тієї чи тієї діяльності у дітей значною мірою укріплюється, коли дитині дати конкретні предмети, речі, які мають цей інтерес в матеріалізованому вигляді, для зображувальної діяльності слід створити такі умови:

• забезпечити заняття з різноманітними художніми матеріалами для різних видів практики: живопис, графіка, ліплення, аплікація, конструю­вання. плетіння тощо;

• дібрати артоб’єкти: твори образотворчого мистецтва (репродукції картин художників, ілюстрації з книжок, твори народного декоративно- ужиткового мистецтва, скульптуру малих форм і таке інше);

• обладнати місце для занять самостійною зображувальною діяльністю.

Lie створить підгрунтя для формування інтересу і сприятиме виник­ненню у дітей приязного ставлення до діяльності.

У навчанні доцільно акцентувати ті моменти, які допомогли б педаго­гу привернути і зосередити увагу дітей, активізувати мислення, захопле­но працювати над поставленими завданнями, це, наприклад, відомості з історії мистецтва, творчого процесу майстра, «оживлення» матеріалів та інше.

На самому початку формування інтересу важливою є привабливість занять. Транслюючи дітям інформацію, необхідно викликати у них допит­ливість, емоційний відгук, який спонукає до дії, появи радості пізнання, тобто сприяє виникненню інтересу. А він, у свою чергу, обов’язково підви­щить активність дитини щодо пошуку нових знань і вмінь. Цьому сприя- ютьтакі заняття, як: «Для чого потрібно навчитися малювати», «Які бува­ють візерунки», «Чим малюють художники», «З чого можна зробити аплі­кацію», «Як працює художник».

Вони сприяють створенню у дітей позитивного ставлення до зображу­вальної діяльності і безпосередньо спрямовані на усвідомлення значення цієї діяльності, на розвиток у них допитливості, пізнавальної активності. Як стверджує С. Рубінштейн, для розвитку і підтримання активного інте­ресу до тієї чи тієї діяльності, дуже важливо, щоб вона давала певний ма­теріалізований результат, новий продукт, і щоб окремі ланки його чітко виступали перед дитиною як сходинки, які ведуть до мети.

Використання окремих ігрових методів (зокрема фотографування, бінокль, видошукач, мікроскоп) актуалізує інтерес дітей до зображен­ня через пізнавання дійсності, дослідження, уточнення. Наприклад, щоб зобразити точніше, треба подивитися уважніше. Поступово діти на­вчаються бачити цікаве, красиве у звичайному, добирати з усієї різнома­нітності в природі найцікавіше і переносити у діяльність. У дітей підви­щиться інтерес до завдань на теми казок, розповідей, якщо організувати це у формі «мандрівки в казку». Діти занурюються у казковий образ і вільніше виражають свій задум у малюнку, ліпленні, під час ілюстрування казок.

Підвищують інтерес дітей до зображувальної діяльності творчі завдан­ня, якщо вони пов’язані з моделюванням ситуацій пошукової діяльнос ті. Проблемність в навчанні сприяє виникненню і розвитку у людини суб’єк-

тивних станів, які характеризують інтерес: емоційного піднесення, допит­ливого ставлення, розумової активності, прагнення до поглибленого пізнання. Через створення ситуації пошукової діяльності можна розбуди­ти у дітей інтерес до самостійного вирішення деяких творчих завдань. Наприклад, на заняттях з малювання («Осінній вітер», «Посуд», «Рукавич­ки», «Сервіз») як основний метод визначено створення емоційних пошу­кових ситуацій, які збуджують до творчості і самостійних дій.

Внаслідок проведення таких занять у дітей можна сформувати актив­ний інтерес, активне ставлення до діяльності, що дає можливість спряму­вати в подальшому роботу на розвиток різнобічних інтересів до зображу­вальної діяльності. Основні завдання цього етапу: викликати удітей інте­рес до різних видів зображувальної діяльності, захопити їх різноманітною тематикою, матеріалом, глибшим передаванням змісту, використати різні виразні засоби для передачі образу.

Для формування різнобічного інтересу до зображувальної діяльності доцільно використовувати планування занять тематичними циклами, встановлення природних взаємозв’язків між окремими видами зображу­вальної діяльності, проведення занять в єдиному розвивальному сюжеті. Це цикл занять з декоративного малювання, який передбачає ознайом­лення дітей з різними видами українських народних промислів; цикл за­нять з аплікації, на яких діти ознайомлюються з різними художніми мате­ріалами, можливостями їх поєднання для створення декоративних і сю­жетних композицій. Друга серія занять спрямована на встановлення при­родного взаємозв’язку між видами зображувальної діяльності для передачі художнього образу. Це заняття в техніках малювання, ліплення, аплікації, вони об’єднані однією темою і передбачають виконання роботи за допо­могою різних виразних засобів (малюнок та аплікація) і різних зображу­вальних матеріалів («Ваза з квітами», «Україночка», «Рукавичка», «Зимові розваги»), а також заняття зрізних видів зображувальної діяльності в єди­ному розвивальному сюжеті: виготовлення атрибутів до рухливих ігор для малюків (на заняттях з аплікації та малювання); виконання сюжетного малюнка на занятті з малювання («На лузі розцвіли кульбаби») та викори­стання його для подальшого розвитку сюжету на занятті з аплікації («Ме­телики на лузі»).

Проведення таких занять допомагає формувати у дітей творче став­лення до роботи, викликає інтерес до її змісту, до використання різних виразних засобів і різних матеріалів у їхньому поєднанні для подальшо­го розвитку сюжету, роботи над заданим образом. У процесі роботи в дітей підвищується інтерес до різних видів образотворчої діяльності, зображу­вальних матеріалів, виникають уявлення про взаємозв’язок видів, синтез мистецтв, цілісність світосприймання.

На тлі загальної зацікавленості всіма видами зображувальної діяльності, різноманітною тематикою, матеріалом, в окремих дітей може спостеріга­тися переважання одного з видів художньої практики, матеріалу, певної тематики. Тому в подальшому слід працювати над розвитком стійкості інте­ресів.

Дітям можна запропонувати індивідуальні завдання, які надають мож­ливість врахувати їхній інтерес («Подарунок імениннику», «Твій подарунок малюкам», «Вибери і розмалюй предмет», «Чий букет кращий» і т. ін.); колективні роботи, наприклад: «В зоопарку», «Книжка-казка», «Весна», «Художнямайстерня», виготовлення паннодосвяттаінше,тоб­то такі, в яких кожна дитина, виконуючи колективну роботу, могла б діяти за власним інтересом і реалізувати свою ідею у власній виконавській манері.

Певну роль у розвитку відносно стійкого інтересу до зображувальної діяльності відіграє організація гуртка, клубу, студії. Заняття гуртка педа­гог організовує паралельно з основними заняттями. Один раз на тиждень з групами дітей, об'єднаних за інтересами (декоративне малювання, ліплення, аплікація та ін.), можна проводити додаткові заняття, найчас­тіше — у другу половину дня. Це дасть можливість дітям, які виявляли стійкий інтерес до певної тематики (наприклад, до зображення транспор­ту). виду зображувальної діяльності і таке інше, задовольнити потребу в інформації та художній практиці.

Стимулом розвитку інтересу до зображувальної діяльності є організа­ція виставок дитячих робіт. Це важливий засіб заохочення одних дітей і стимуляції до діяльності інших, формування різнобічного інтересу до зоб­ражувальної діяльності у всіх. Завдяки обміну інформацією через вистав­ки відбувається збагачення досвіду дітей у галузі зображувальної діяль­ності кожної підгрупи. Дітей ставлять у такі умови, що у них виникає праг­нення до більших досягнень, бажання працювати в різних групах гуртка. Тому поглиблений, відносно стійкий інтерес поступово поширюється на інші сфери зображувальної діяльності.

Спробуйте самостійно простежити динаміку інтересу до образотвор­чості. Наприклад, від емоційного, обмеженого, поверхового до широкого, різнобічного, до різних видів зображувальної діяльності, на фоні якої розви­вається відносно стійкий інтерес до одного з її видів, що, у свою чергу, веде до розширення й поглиблення інтересу вже на вищому рівні. Дайте характерис­тику етапам розвитку пізнавального інтересу:

• емоційний...

• інтелектуальний...

• вольовий з елементами творчого...

Визначте засоби впливу на процес формування пізнавального інтересу, наприклад, ситуації зацікавлення, дидактичні ігри, ситуації успіху, аперцеп- ції — звернення до життєвого досвіду дітей (емоційний етап); дидактичні ігри, досліди, вправи, пошук, навідні запитання, ситуації пізнавальних утруд­нень, обстеження, несподіванки (інтелектуальний етап); піктограми, ма­люнки-ситуації, ситуації успіху, зацікавлення, допомога «художника» (вольо­вий етап з елементами творчого).

У розвитку інтересу в дітей мають місце значні індивідуальні відмін­ності, які виявляються в його обсязі, поглибленості, активності та віднос­ній стійкості. Наявність цих відмінностей потребує застосування індиві- дуально-диференційованого підходу під час формування інтересу, вико­ристання фронтальних, групових та індивідуальних форм роботи в їхньо­му поєднанні, шо дасть можливість кожній дитині одержати максимум інформації, навичок і вмінь, а вихователю допоможе сформувати у дітей інтерес до художньої практики образотворчості.

Формування інтересу впливає не лише на характер зображувальної діяльності, а й на розвиток позитивних взаємовідносин між дітьми.

 

 

 

2.4. Образотворча діяльність як чинник та середовище розвитку особистості дитини

 

 

Образотворча діяльність в особистісно-орієнтованій моделі освіти

 

Дитина творить постійно. Активно користуючись уявою, спостереж­ливістю, сприйманням, знаннями про навколишній світ і про те, що все може бути інакшим, дитина створює нетипові за кольоровим та сюжет­ним рішенням малюнки, незвичайні за формою зліпки та будівлі, в яких буде зручно і затишно всім. Усі ці «творіння» віддзеркалюють внутрішній світ дитини.