Проблема художньої творчості 14 страница

Педагог звертає увагу дітей на важливість частіше дивитись на натуру, по­рівнювати її із зображенням. Він пропонує скористатися прийомами «малю­вання в повітрі», «руху пальців по контуру». Педагог пам’ятає, що чим більше аналізаторів беруть участь у спостереженні та сприйманні предмета, тим точ­нішим, детальнішим та оригінальнішим буде отримане зображення. Тому він активно.використовує образне слово, поезію, музику, асоціації і залучає так­тильні. смакові, нюхові аналізатори до процесу сприймання предмета.

Четвертий етап: «Предметний світу малюнках». Його мета — навчи­ти дітей перенесення уявлень, вражень, знань, навичок і творчих умінь в малюнки для збагачення їх якісним зображенням предметів. «Ви стали справжніми художниками, веселими, сміливими, уважними, спостереж­ливими і вмілими. Я запрошую вас до чудової країни «Малюванії»! Меш­канці цієї країни — Природа, Предмети, Люди чекають на вас. Пензлик, Олівець і Фарби допоможуть вам малювати різні картини».

У педагогічній роботі використовують твори світового і вітчизняного мистецтва натюрморту. Наприклад, К.Коровін. «Троянди»; Т. Глитнєва. «Очікування Великодня»; Я. Хейсум. «Квіти і плоди»; К. Петров-Водкін. «Виноград і яблуко»; А. Петрицький. «Квіти»; О. Новаківський. «Натюр­морт»: А. Шовкуненко. «Натюрмортз кавуном»; Ф. Толстой. «Букет квітів, метелик і пташка»; А. Матісс. «Червоні риби».

Дитина від народження занурюється у світ предметів. Вони почина­ють вірно служити їй і допомагати в розвитку. Мистецтво додає її життю особливої краси, майстерності і талановитості людини, закликає відчути у собі художника. Місія педагога — допомогти дитині у пізнаванні мис­тецтва і тоді, наслідуючи художника, вона буде сміливішою в малюванні й отримає насолоду від успіху.

Малювання в жанрі книжкової ілюстрації. Чим є книжкова ілюстрація для дитини? Це особливий світ, створений художником для того, щоб дитина побачила зміст літературного твору. Діти звертаються до книжко­вих малюнків, розглядають їх, впізнають героївтвору, складають розповіді. Ілюстрація в дитячій книжці є першим твором мистецтва, який трапляєть­ся дитині з раннього віку. Вона може стати стимулом творчості в малю­ванні, якщо дитина зрозуміє «закони» цього жанру і навчиться користу­ватися ними в малюванні за сюжетами літературних творів. Ознайомлен­ня дітей з мистецтвом книжкової ілюстрації передує цьому виду малю­вання і становить зміст парціальної програми та педагогічної технології ілюстративного малювання.

Завданнями педагога є:

• збагачення освітнього середовища літературними творами, ілюстро­ваними кращими художниками-ілюстраторами;

• добір змісту і створення програми ознайомлення дітей з мистецтвом книжкової ілюстрації;

• розробка адекватної педагогічної технології навчання дітей ілюстру­вання літературних творів.

Компетентність педагога в галузі мистецтва книжкової ілюстрації є важливою умовою успішності дитини в цьому жанрі малювання.

Пригадайте особливості мистецтва книжкової ілюстрації. Перегляньте бібліотечку дитячої літератури, визначте особливості творчої манери ху­дожників-ілюстраторів. Вивчіть можливості і способи залучення цього ми­стецтва до освітніх програм та особистісно-орієнтованих педагогічних тех­нологій малювання. Проаналізуйте функції цього мистецтва у розвитку всіх сфер особистості дитини.

Освітні завдання:

• ознайомити дітей з мистецтвом книжкової ілюстрації, особою худож- ника-ілюстратора, творчим процесом ілюстрування літературних творів;

• навчити дітей розрізняти стиль ілюстрування казкових та реалістич­них творів:

• стимулювати інтерес до ілюстративного малювання;

• виховувати ціннісне ставлення до книжки як твору мистецтва. Алгоритм педагогічної технології складається з розглядання та обгово­рення ілюстрованих книжок, введення дітей у світ художників ілюстра­торів, творчої діяльності дітей в ілюстративному малюванні.

У процесі розглядання ілюстрованих книжок педагог разом з дітьми милується красивою книжкою, ілюстраціями, звертає увагу дітей на мож­ливість малювання в манері художників-ілюстраторів. Він пропонує дітям цікаву діяльність — створення книжок з малюнків.

Освітній процес розгортається за етапами.

Перший етап: «Такий цікавий світ книжок». Його мета полягає у збага­ченні уявлень дітей про книжку як результат спільної дії двох майстрів — художника слова і художника малюнка. «Хто створює книжку цікавою, а хто - красивою». Педагог разом з дітьми створює «Бібліотеку», «Книж­кову полицю» і навчає дітей ставитися до книжки як до цінності, резуль­тату творчості людей, елементу культури народу.

Мистецтвознавча розповідь педагога виступає головним методом пе­редавання інформації, необхідної для осмислення особливостей цього мистецтва. Теми для розповідей педагог обирає з огляду на запитання, з якими звертаються до нього діти. Наприклад, «Що таке ілюстрація?», «Хто зробив книжку красивою?», «Як з’явилася книжка?», «Слова і фарби».

Після транслювання дітям інформації педагог переходить до бесід з дітьми про мистецтво ілюстрації, творчий процес художника. Обгово­рення сприяє формуванню у дітей уявлень про можливість викорис­тання набутих знань в малюванні на теми літературних творів. Наприк­лад, обговорення «Як малює книжку художник Ю. Васнецов?», «Як малює книжку художник Є. Чарушин?», «Як зробити ілюстрацію ціка­вішою?».

Порівняння творчої манери різних художників, які ілюструють один літературний твір, є педагогічним прийомом, що допомагає дитині усві­домити ступінь свободи в малюванні, зрозуміти, що малювати можна по- різному, по-своєму, відповідно до власних інтересів, симпатій до героїв гвору.

Педагог закликає дітей порівняти ілюстрації до казок і до реалістич­них оповідань, допомагає зрозуміти особливості жанру. Наприклад, каз­ковий жанр надає більшої свободи для фантазування, використання де­коративних стилізованих елементів малюнка, наділення тварин рисами людини (персоніфікація), вигадування образів, які не існують у реально­му житті. Реалістичний жанр більш стриманий, він вимагає від дітей знань особливостей форми, кольору, будови предметів, об’єктів, явищ дійсності.

Художньо-дидактичні ігри, наприклад, «У бібліотеці», «Моя улюблена книжка», «Якби я був художником-ілюстратором», «Книжка, яку я хочу намалювати» спрямовуються педагогом на розвиток уміння дітей склада­ти розповіді про мистецтво книжкової ілюстрації, активізацію мислення, уяви, формування самооцінки як елементу образу «Я», виховання толе­рантності. стимулювання інтересу та бажання малювати.

Другий етап: «Вчимося у художників-ілюстраторів». Його мета — ко­рекція зображувальноїтехніки. Зміст педагогічної роботи визначає інфор­мація: «Як можна розказати книжку малюнком». Практичні заняття з ма­лювання розгортаються як вправи в ілюструванні літературних творів. Як зразок педагог пропонує елементи творчої манери Ю. Васнецова, Є. Раче- ва, В. Конашевича,Т. Мавріної, М. Приймаченко, В. Голозубова, В. Мель­ниченко, Є. Миронової і використовує можливості української народної казки, наприклад, «Котигорошко», «Хлопчик-мізинчик», «Рукавичка», щоб ознайомити дітей з національними традиціями, духовністю, одягом, хатніми ремеслами. Дітям цікаво буде порівняти українську ілюстрацію з ілюстраціями до казок різних народів світу.

У вправах з ілюстрування педагог прагне допомогти дитині усвідоми­ти виражальні можливості кольору, композиції, динаміки, міміки. Він пропонує вправи на малювання «веселого, сумного, доброго, злого героя казки», використовує прийоми «входження в ілюстрацію», «колористич­них та композиційних варіантів», пропонуючи дітям змінити настрій каз­ки, визначити роль та місце персонажів.

Під час розглядання особливостей творчої манери, наприклад, Є. Ча- рушииа, дітям буде пікаво поекспериментувати з нетрадиційними спосо­бами зображення. Розуміючи це, педагог пропонує дітям подумати: як художнику вдалося передати «пухнастість» курчати і винайти свій спосіб зображення, наприклад, малювання пір’ям, набризком, напівсухим пен­злем, губкою тощо. Діти дізнаються, що художник В. Конашевич полюб­ляє малювати аквареллю, а Ю. Васнецов — гуашшю, Є. Рачев спочатку малює аквареллю, а контур малює вугіллям широкою лінією, Є. Чарушин зовсім не малює контур, адже він зображує пухнастих звірів. Наслідуючи творчу манеру, «секрети» художників-ілюстраторів, діти переконуються в тому, що виражального ефекту можна досягти завдяки тій чи тій техніці роботи з різними зображальними матеріалами.

Третій етап: «Малюємо, як художники-ілюстратори». Його головна ме­та — активізація творчого потенціалу дитини. Зміст педагогічної роботи визначає установка «Розкажи книжку своїми малюнками». Педагог пропо­нує дітям розробки творчих проектів, індивідуальних, групових, колектив­них з ілюстрування творів. Наприклад, педагог може прийти до дітей з про­блемою. Сталося диво! З книжки зникли малюнки. їх треба повернути! Чи можемо ми це зробити? Він читає твір, обговорює з дітьми можливості його ілюстрування, варіанти, пропонує обрати кожному свій фрагмент для малюнка, допомагає дітям визначитися з фрагментом у разі необхід­ності або потреби. Фіналом заняття є «повернення малюнків у книжку».

В іншому варіанті педагог може запропонувати зробити книжку-кар­тинку, книжку-ширму за певною назвою. Наприклад, «Цирк», «Зоопарк», «Загублений світ» та інше. У цьому разі дитина має більшу міру свободи, адже вона формує власний задум за спільною ідеєю.

Нарешті, дитина може зробити власну книжку із серії малюнків, на­приклад, «Малююулюблену книжку», або взагалі придумати історію, казку і проілюструвати її.

Ступінь складності завдання педагог визначає з аналізу індивідуально- типологічних особливостей, досягнень та інтересів кожної дитини. Так він реалізує принцип індивідуалізації освіти.

Для успішної реалізації педагогічних завдань супроводження малюван­ня на теми літературних творів педагог має визнати його специфічним жанром, який розвивається за законами мистецтва книжкової ілюстрації.

У педагогічній роботі використовують, наприклад, ілюстровані дитячі книжки: Г. X. Андерсен. «Снігова Королева» (худож. Л. Безрученков);

В. Біанкі. «Перше полювання» (худож. Є. Чарушин); Н. Забіла. «Про дівчинку, яка всього боялася» (худож. С. Васильченко); українська народна казка «Котигорошко» (худож. М. Бекало); В. Крищенко. «Вишиванка» (худож. О. Юдіна).

Педагог може запропонувати дітям малювання за музичним твором, насамперед піснею. Найефективнішим засобом художнього виховання є комплексний вплив різних видів мистецтва. На цьому й засновані комп­лексні заняття, розроблення яких свого часу розпочати російські колеги

І. Дзержинська таТ. Казакова. Взаємодія художнього слова, музики та об­разотворчого мистецтва підсилює емоційний відгук на ці твори, викли­кає у дитини бажання самостійно передавати образ. До того ж останнім часом до педагогічних технологій дошкільної освіти активно залучаються арі-терапевтичні методи: музикотерапія, терапія творчим самовиражен­ням, казкотерапія, малюнкова терапія та ін. Малювання під звуки музики є однією з форм здоров’язбережної педагогіки.

При цьому важливо, щоб виконувалися такі умови:

• здійснювалася спільна робота вихователя, практичного психолога і педагога-муз керівника;

• був достатній рівень зображувальних умінь дітей;

• практично забезпечувався розвитокдитячої творчості.

Педагог повинен допомогти дитині навчитися переводити музичні образи у малюнок. Для цього дитина має вміти слухати музику, уявляти і фантазувати відповідно до її ритму або тексту, встановлювати асоціації з кольором, формою, композицією, бути вільною від стереотипів. Педагог може запропонувати дітям пісні А. Філіпенка «Ой весела дівчинка Олен- ка», «Урожай збирай», «Браві солдати», «Ми налугходили», М. Раухверге- ра на слова О. Висоцької «Маки» та ін. У цих піснях яскраві виражальні засоби музики доповнюють поетичний текст і можуть бути відтворені за допомогою виражальних засобів малюнка.

Психолог Б. Теплов, наприклад, зазначав, що перш ніж стати для ди­тини естетичним предметом, об’єктом естетичного сприймання та есте­тичних емоцій, музика має стати для неї осмисленим об’єктом зі смисло­вим змістом, який можна сприйняти і зрозуміти.

Серед методичних прийомів можна назвати «відтворення музичних картинок». Цей прийом передбачає ідентифікацію дитини з образом, на­приклад, «маку», «вітерця», програвання нею образу. Він допомагає дітям краше відчути музику, зрозуміти її образи, зробити їх видимими. Ще один прийом — дитячі «імпровізації» під музику, наприклад «браві солдати». Діти добирають необхідні атрибути, костюми, виконують рухи, розфар­бовують фігурки солдатів. Під музику «Ми на луг ходили» виконують ко­лективне панно «Літній луг» з використанням живих, штучних квітів або малюють їх відповідно до власного образу квітки, тобто хтось із них стає «ромашкою», хтось «волошкою», хтось «дзвіночком».

Важливо, щоб діти не сприйняли обговорення майбутнього малюнка як настанови для всіх, шоб кожний висловив свою точку зору і прагнув відтворити власні враження та бажання. Поради, які дає вихователь в про­цесі роботи над малюнками, мають бути спрямовані на підтримку задумів дитини, ствердження її можливостей, активізацію творчості. Головними критеріями в оцінці малюнків педагог визначає: передачу настрою пісні або мелодії виражальними засобами малюнка, уміння відтворити зміст пісні, її сюжет, створити або дещо розширити його за мелодією.

У своїй роботі педагог може скористатися такими творами: «Елізі», «Місячна соната», «Байбак» Л. Бетховена; «Жарт», «Катерина» Й. Баха; «Полонез» М. Огінського; музикою О. Рибникова, С. Крилатова, М. Ду- наєвського, Р. Паулса до мультфільмів та кінофільмів; «Пори року», «Ди­тячий альбом» П. Чайковського; «Пташка» Е. Гріга; «Море» М. Римсько­го-Корсакова.

Перспективою у вивченні педагогом потенціалу та можливостей дітей в малюванні за жанрами живопису та видами графіки може стати малю­вання у жанрі карикатури, рекламного постеру і таке інше. Такі пошуки визначають інноваційну діяльність педагога як елемент його професій­ності. Він має постійно дбати про розширення освітнього простору ди­тини, збагачення сфер та видів діяльності, збільшення ступеня свободи, адже наші сучасні діти живуть і розвиваються у час інформаційних тех­нологій.

Рекомендована література

1 .Дриноеа О. О. Діти малюють пейзаж //Дошк. виховання. — 1998. — № 8. — С. 18—20.

2. Зубарева Н. М. Дети и изобразительное искусство: Натюрморт и пейзаж в эстетичес­ком воспитании детей 5—7 лет. — М., 1969. — 111 с.

3. Котляр В. Ф. Изобразительная деятельность дошкольников. — К., 1986. — 93 с.

4. Курочкина Н. А. Знакомство с натюрмортом. — СПб., 1996. — 112 с.

5. Левин С. Д. Ваш ребенок рисует. — М., 1980. — 270 с.

6. Сакулина Н. П. Рисование в дошкольном детстве. — М., 1965. — 212 с.

7. Чумичева Р. М. Дошкольникам о живописи. — М., 1992. — 126 с.

Запитання і завдання для контролю

\. Поясніть положення; феномен дитячого малюнка — у його поліфункціональності в соціумі.

2. Дайте характеристику сучасних підходів до розробки педагогічних технологій су­проводження малювання в дошкільних навчальних закладах.

3. Поясніть і конкретизуйте думку: молодші діти більше переймаються процесом ма­лювання, ніж завершеністю малюнка.

4. Що є домінантою освітньої програми з малювання в середньому дошкільному віці?

5. Дайте характеристику етапів формування у дітей старшого дошкільного віку здат­ності створювати виразні пейзажні малюнки.

6. Розкрийте алгоритм педагогічної технології навчання дітей малювання у жанрі «портрет».

7. Поясніть алгоритм педагогічної технології малювання у жанрі «натюрморт».

8. Визначте специфіку педагогічної технології навчання дітей малювання у жанрі книжкової ілюстрації.

9. Як організувати малювання дітей за музичними творами?

10. Доведіть, що так звані нетрадиційні техніки малювання є засобом розширення сту­пеня свободи дитини в цьому виді діяльності.

 

 

4.4. Розвиток особистості дитини у процесі занять з ліплення Завдання і зміст розвитку дітей у процесі занять з ліплення

Ліплення — це вид образотворчої діяльності, в якому дитина за допо­могою м’яких зображувальних матеріалів (глини, пластиліну, пластику, легомаси, тіста для ліпки та ін.) створює об’ємні образи повної або част­кової тривимірності, що мають висоту, ширину, товщину.

Ліплення як вид дитячої художньої діяльності в особистісно-орієнто- ваній моделі дошкільної освіти спрямоване на розвиток перцептивної сфери дитини, уявлень про форму, будову, пропорції, динаміку і пластику предметів, реалізацію н природної потреби в самостійній, ініціативній, творчій активності, задоволенні особистих інтересів у спілкуванні, грі, пізнанні скульптури як цікавої сфери людської культури.

Технічно ліплення швидше засвоюється дітьми, ніж малювання або аплікація, завдяки пластичності матеріалу, об’ємності форм. Однак якщо придивитися до форм, що створюють діти у своєму ліпленні, то видно, що вони занадто узагальнені, неточні й недосконалі. Це пояснюється на­явністю у них досить узагальнених уявлень про предмети і явища навко­лишнього світу та недостатнім розвитком дрібної моторики пальців, не­обхідної для створення досконалих, виразних форм. Отже, предметом роз­витку може стати вдосконалення перцептивної діяльності та візуально- рухової координації, вкрай необхідної для створення пластичних образів скульптури.

Пригадайте з теми «Види образотворчої діяльності та їхній взаємозв’язок» характерні особливості дитячого ліплення, засоби виразності, за допомогою яких діти створюють образи в ліпленні. Спробуйте самостійно обгрунтува­ти стратегію розвитку дитини в художній діяльності ліплення (спеціальні здібності, знання та вміння, особистісні риси).

Завдання і зміст розвитку дітей молодшого дошкільного віку в процесі за­нять з ліплення:

• розвиток емоційного сприймання предметів народної пластики, скульптури малих форм, скульптурних іграшок;

• пізнання властивостей та зображувальних можливостей матеріалів для ліплення (глини, тіста, піску та ін.) через експериментування, практич­но-ігрові дії, спостереження;

• стимулювання інтересу до опанування процесу ліплення як цікавої діяльності, що дає можливість ліпити форми, зякими можна гратися, кон­струювати, змінювати, робити по-новому;

• стимулювання виявів ігрової та моральної мотивації ліплення;

• сприяння опануванню нескладних прийомів ліплення: нанесення слідів пальцями і паличками на поверхню глини або тіста, вирізання фор­мочками із розкоченої глини, розкочування прямими рухами рук, зкочу- вання коловими, розплющування, згинання видовжених форм у кільце, зашипування, витягування;

• зацікавлення ініціативи, кмітливості дітей в пошуку нових образів, маленьких творчих відкриттів, власних задумів;

• розвиток перцептивних дій, тактильних відчуттів, окоміру, дрібної мускулатури пальців рук, естетичних почуттів, образної пам’яті, уяви;

• виховання допитливості, зосередженості, самостійності, витримки, охайності.

В освітній роботі з дітьми молодшого віку особлива увага приділяється маніпулюванню, експериментуванню, дослідженню властивостей глини, тіста, пластиліну. Вони м’які, пластичні, їх можна розривати, ділити на частини, зліплювати в ціле, виліплювати образи. Водночас відбувається ознайомлення зі способами користування матеріалами: ліпити за столом, не розкидати, не змішувати, бути охайним.

Спочатку діти виготовляють з готових рельєфних стрічок кола, квад­рати, прямокутники з глини або тіста, за допомогою формочок, крише­чок, трубочок, пасочок вирізають гудзики, намистинки, печиво, коржи­ки. ватрушки. На гладеньких поверхнях діти можуть малювати стекою поглиблені зображення (лінії, крапочки, кільця, листячко, квіти), друку­вати, робити відбитки, наносити рельєфи. З декоративної стрічки вони за власним бажанням можуть ліпити (вирізати) пасочки, печиво, тістечка, торти для гри, намисто, підвіски для подарунків. Підсушені вироби фар­бувати, нанизувати намистинки, підвіски, дарувати їх, «випічку» склада­ти в коробочки, гратися з нею, «частувати» гостей, ляльок.

Інтерес, що виникає у дітей до властивостей глини і тіста для ліплення в подальшому спрямовується на зображення конкретних предметів. Як показують дослідження, спочатку це можуть бути циліндричні форми, що виконуються розкочуванням прямими рухами рук: палички, соломка, олівці, стовпчики. Щойно діти навчаться їх ліпити, можна пропонувати творче конструювання з виліплених циліндричних форм, паличок (пар­канчики, будиночки з колодок, драбинки, решітки, сонечка, віконця, за­лізничну колію, місточок, млинок). Така діяльність дає великі можливості для виявлення ініціативи, кмітливості, самостійності, елементарних орга­нізаційних здібностей.

Наступним етапом роботи буде зображення кулястої форми скочу­ванням коловими рухами рук. Рухи, що створюють коло, більш складні порівняно з тими, що використовуються для ліплення циліндра. Вони потребують скоординованої діяльності лівої та правої рук, більшого зо­рового контролю за формою, що виходить, її корекції притисканням або послабленням натиску в окремих місцях. Дітям буде цікаво ліпити на такі теми: «Яблучка», «Частування для ляльок», «Цукерки “горошок"», «Яйце», «Гарні колобки», «М’ячі», «Вишеньки», «Апельсини», «Гусениця», «Нами­сто».

Заохочуючи дітей до експериментування з формами, які вони вміють ліпити (циліндр і куля), можна дати їм поняття про створення нових об­разів способом видозмінювання. Якщо із циліндра розкотити видовжену паличку, то, зігнувши її в кільце, можна виліпити бублик, колесо, кермо, равлика, смужку. Сплющивши кульку між долонями, отримуємо диск. Діти самі придумають, шо буває сплющеної форми: смачні млинці, вівсяне печиво, житні пряники, коржики, тістечка, торти і не дуже смачні таблет­ки, льодяники для лікування. Свою вигадку, фантазію, самостійність і життєву обізнаність вони зможуть виявити у прикрашанні цих предметів ліплення: наносити різні рельєфи, прикрашати торти наліплюванням квітів, листя, сонечок, рельєфних сюжетів.

Поступово діти переходять до ліплення іграшок, предметів, що скла­даються з 2—4 частин циліндричної, кулястої, сплющеної форми. Це — літаки, сніговики, пташечки, курчатка, пірамідки, ляльки-неваляйки, вед­медики, зайчики-неваляйки, брязкальця, «чупа-чупси» тощо. Життєвий досвід підкаже їм багато образів і форм брязкалець-забавлянок у вигляді кульок, сонечок, квіточок, рибок, зайчиків, ведмедиків, півників.

Створення цих образів потребує більш складних умінь образотворчого характеру. І хоч їх формування не є самоціллю в діяльності ліплення ма­леньких дітей, проте інтерес до якісно виліплених предметів, що прихо­дить на зміну інтересу до процесуальності в кінці молодшого дошкільно­го віку, вимагає знання нескладних «секретів» створення виразних образів. Найголовнішим з них є створення хоч і простої, але досконалої геомет­ричної форми (циліндричної, кулястої, сплющеної), дотримання про­порцій (великий, менший, найменший), використання деталей (наліплю­вання або промальовування очей, носиків, ротиків, волосся тощо).

Для розвитку особистості важливо стимулювати самостійну діяльність, пошук власних задумів, тем, ідей для ліплення. Нехай діти самостійно ве­дуть ці пошуки, радіють своїм маленьким відкриттям, розвивають свою образну уяву, кмітливість, почуття пропорцій, симетрії, тактильні відчуття.

Завдання і зміст ліплення в середній групі:

• продовжувати ознайомлювати дітей з предметами дрібної скульптур­ної пластики: анімалістичною скульптурою малих форм, різними видами і формами керамічного посуду, народними дерев’яними і керамічними іграшками;

• навчати сприймати і розуміти характерні виражальні засоби образів скульптури (об’єм, форму, пропорції, динаміку, статику, деталі);

• спонукати до розширеного пізнання зображувальних властивостей матеріалів для ліплення (глини, тіста, пластиліну, піску, снігу);

• оволодівати новими вміннями зображувального характеру, що перед­бачають роботу не лише долонями, а й пальцями рук і сприяють створенню більш точних і виразних форм в ліпленні: закруглення, загострення кінців циліндричної форми, вдавлювання в кулясті, циліндричні, конусоподібні, сплющені форми, витягування частин, загинання і защипування країв сплю­щених форм, згладжування поверхні виробів, нанесення стекою рельєфів, примазування частин одна до одної, наліплювання деталей;

• ознайомлювати з творчим процесом скульптора та кераміста;

• розвивати емоційно-ігрову, моральну та естетичну мотивацію занять скульптурою;

• розвивати дитячу уяву і фантазію, здатність самостійно комбінувати різні матеріали і способи зображення, вести пошук цікавих образів і тем ліплення:

• викликати почуття задоволення від реального застосування само­стійно виліплених речей в іграх (гудзики, намисто, печиво, сервізи для ляльок), самостійно виготовлених подарунків і сувенірів, предметів при­крашання інтер'єру;

• виховувати естетичні почуття: краси форм, симетрії, пропорційності, виразності пластики і руху, деталей, рельєфності поверхні.

Пластичні образи, які здатні створити діти середньої групи, характе­ризуються більшою різноманітністю форм, складнішою будовою, міцним з’єднанням частин, деталізацією зображень (голки у їжачка, луска у риби, пір’ячко у пташки).

Загалом за змістом ліплення, з одного боку, спрямоване на створення дітьми відомих (циліндр, куля, диск) і нових (конус, овоїд) геометричних еталонів, з другого — на активне їх переформування для створення нових образів (овочів, фруктів, грибів, посуду, птахів, тварин).

На початку року можна пропонувати ліплення відомих предметів для закріплення способів створення відомих форм. Так, тема «Наші іграшки» дасть змогу дітям пригадати, що вони вже можуть зліпити ляльку, ведмеди­ка, зайчика-неваляйку, пірамідки з кулястих або дископодібних частин, різно­манітні брязкальця тощо. Добре, коли діти в процесі самостійного ліплення переконаються, шо чим досконаліші форми вони виліплять (кулі, цилінд­ри. диски), тим кращими і виразнішими будуть створені з них предмети.

Далі в порівнянні з відомими формами діти пізнають нові — конус та овоїд (видовжене яйце). Для розвитку корисно залучати їх до самостійних пошуків образів, які складаються із конусів. Можна виліпити багато ко­нусів різної величини і запропонувати поекспериментувати: що вийде, коли поєднувати великі, середні і малі конуси (морквини, ялинки, дзвіноч­ки, ковпачки для розмічування дороги, шапочки-ковпачки, тулуб люди­ни в довгому одязі). Комбінування форм кулі та овоїда, інших відомих еталонів дає нові образи (намисто з кулястих і видовжених форм, колобки та їжачки, жучки-сонечката мушки тощо).

Значні потенційні можливості для творчого розвитку дітей має озна­йомлення з прийомами переформування геометричних еталонів для ство­рення більш виразних і точних за формою об’єктів. Так, сплющуючи кулі, овоїди, конуси, циліндри, можна ліпити рельєфи із зображенням квітів, метеликів, бабок, рибок, грибів. Конуси, кулі, овоїди можна надрізати,

розрізати, вирізати в них заглиблення, робити вставки, приєднувати час­тини (веселі колобки, пташечки, курочки, півники, мишки, зайчики, ли­сички). Досвід художнього переформування геометричних еталонів у ліпленні дає дітям широкі можливості для самовираження, самотворен- ня нових образів, відкриває шлях до маленьких творчих самовідкритгів у пластичній діяльності.

Як свідчать наукові дослідження і практичний досвід, цікавою темою, що істотно впливає на розвиток базових характеристик особистості у дітей середньої групи, є ліплення посуду. Тут знову можна звернутися до пере­формування основних геометричних еталонів, коли вдавлювати в цилін­дри (товсті й тонкі, високі й низькі), можна зліпити кухлики, пивні круж­ки, циліндричні вази, глечики, горщики. Власну творчість і самостійність діти зможуть виявити вліплленні виразних доповнень, додаткових дета­лей і декору до цих предметів (шийки, ручки, стрічкові прикраси).

Для дітей буде цікаво також досліджувати способи вдавлювання у зріза­ний конус: у вужчу або ширшу його частину, шукати, які форми посуду вийдуть. Це будуть чашки, макітри, горщики для квітів.

Вдавлюючи у кулясті форми, можна отримати округлі посудини (чаш­ки, глибокі мисочки, вареничниці, чайнички).

Дітям також можна запропонувати поекспериментувати і зі сплюще­ними круглими, циліндричними, конусоподібними фігурами. Якщо ви­користати защипування, загинання, витягування країв, вийдуть тарілоч­ки, блюдця, таці, сковорідки, підставки під горщики для квітів. У са­мостійній діяльності і на заняттях можна заохочувати дітей до колектив­ного ліплення посуду, творчої роботи з його декорування, об’єднання у спільні композиції: ляльки обідають, п’ють чай, коктейлі, їдять морози­во; допоможемо бабусі Федорі привести до ладу посуд; організуємо вис­тавку гончарного посуду для малят.

Дітей середньої групи ознайомлюємо також з елементарними спосо­бами надання естетичної виразності виліпленим роботам: згладжувати поверхню виробів, наліплювати деталі й декоративні елементи, наносити стекою неглибокі рельєфи і мотиви декору. Внаслідок такої роботи фор­мується працелюбність і зосередженість, здатність вносити в продукти своєї праці корективи, вдосконалювати їх на творчій основі.

Оскільки у дітей середнього дошкільного віку розвивається здатність розуміти взаємозв'язки між предметами, з’являється можливість вводити елементарне сюжетне ліплення. Спочатку воно має характер спільного ліплення педагога з дітьми, коли дорослий виліплює найбільший і най­складніший предмет теми, а діти — менші і простіші («Курка з курчата­ми», «Кішка з кошенятами», «Федорине горе»). Далі діти можуть об’єдну­вати у спільні тематичні композиції індивідуально виліплені предмети («Пташиний двір», «Птахи на годівниці», «Які звірі були на Новорічному святі»). Наприкінці року дітей індивідуально можна зацікавлювати ліплен­ням парних сюжетних композицій за казками «Колобок», «Заєць і їжак», «Том і Джері» («Кіт і миша»). Сюжетне ліплення відкриває для дитини великі можливості діяти самостійно, реалізувати особистий зоровий і ху­дожній досвід, приймати власні рішення, розповідати про свої задуми і їхню реалізацію, відстоювати «Я»-позицію.