Заняття малюванням як ілюстрування українських народних казок з використанням мотивів петриківського художнього розпису. 3 страница

Дослідження останніх років свідчать, шо конструювання є не тільки практичною творчою діяльністю, а й універсальною розумовою здатністю, що виявляється в різних видах діяльності (зображувальній, ігровій, мов­леннєвій тощо) і спрямована на створення нового — малюнків, сюжетів, текстів, макетів, проектів, моделей і таке інше) (Л. Парамонова, І. Паши- літе, О. Сафонова, Г. Урадовських, О. Христ). Розрізняють два типи кон­струювання: технічне і художнє.

У технічному конструюванні діти переважно відображають реальні та уявні об’єкти (за асоціаціями з образами казок, фільмів). Моделюючи різні об’єкти, діти відтворюють їхні основні структурні та функціональні озна­ки: будинок з дахом, вікнами, дверима; корабель з палубою та інше. Така конструктивна діяльність за своєю сутністю схожа на конструктивно-тех­нічну діяльність дорослих: процес створення споруди підпорядкований її практичному призначенню. До такого типу конструювання належать: кон­струювання з будівельного матеріалу, конструювання з деталей конструк­торів, що мають різні способи з’єднання (пази, шипи, гайки і таке інше); конструювання з великих модульних блоків.

На відміну від першого типу, художнє конструювання взаємопов’язує техніку й мистецтво. Це творча діяльність дітей з різними матеріалами, в процесі якої вони виготовляють не тільки корисні, а й естетично значущі вироби для ігор, праці, побуту.

Дослідження свідчать, що специфіка художнього конструювання по­лягає у єдності утилітарного й естетичного (корисності, доцільності й ху­дожньої виразності речей, що створюються) та у створенні нових кон­структивних і художньо-декоративних підходів та рішень (С. Волкотруб, М. Фішер, М. Федоров, П. Шпара, І. Шпара). Художнє конструювання залучає особистість до творчої діяльності із засвоєння об’єктів конструк­тивної творчості. Ця діяльність вважається декоративною, художньо-ужит­ковою, оскільки у процесі роботи дитина враховує естетичні характерис­тики матеріалів на основі набутих знань, уявлень, практичного досвіду. У художньому конструюванні діти, створюючи різні образи, не лише від­творюють їхню структуру, а й виражають своє ставлення до них, переда­ють їхній естетичний характер за допомогою кольору, фактури, форм.

Визначають такі педагогічні принципи художнього конструювання: прин­цип єдності утилітарного й естетичного (в будь-якому об’єкті дитячої праці певною мірою повинен бути присутній пошук доцільних рішень і худож­ньої виразності); пошук і конкретизування нетрадиційних форм об’єктів (спря­мування уваги дітей на творчий процес пошуку фантастичних форм за до­помогою евристичних методів); принцип гармонійної цілісності (система зав­дань і вправ щодо вивчення основ композиції, розвиток образного бачення предмета); принцип активної співтворчості (А. Івершинь, М. Фішер).

До художнього конструювання належать: конструювання з паперу і картону, з природного матеріалу, з викидного матеріалу (предметів, що втратили своє побутове призначення, та залишків різних матеріалів), з тканини. Кожний вид конструювання має свою специфіку, що зумовлено особливостями матеріалів, які мають певні фізичні та механічні характе­ристики, зовнішній вигляд і виражальні можливості. Умовно матеріали дія дитячого художнього конструювання поділяють на такі групи: не- оформлені, напівоформлені та природні матеріали.

Папір, картон і тканину зараховують до неоформлених матеріалів. У кож­ному з цих матеріалів не закладено нічого, крім кольору, фактури і розмі­ру. Тому робота з ними задовольняє потребу дітей у створенні нового, дос­лідженні їхніх властивостей та можливостей.

Викидний матеріал (різні коробочки, пластикові пляшечки, пінопласт та інше) зараховують до напівоформленихматеріалів. По-різному видозмі­нюючи їх, діти створюють нові об’єкти, цілісні композиції: поєднують різноманітні матеріали між собою.

Кожний з художніх матеріалів, які використовують діти, має особливі фізичні властивості і зовнішній вигляд, специфічні виразні можливості.

Основу формування творчого конструювання становлять три взаємо­пов’язані компоненти: самостійне дитяче експериментування з новим матеріалом; розвиток образного мислення та уяви; формування узагаль­нених способів діяльності.

Орієнтування в матеріалі, організоване педагогом як самостійне дитя­че експериментування, без вирішення певних конструктивних завдань набуває пізнавального характеру. Експериментування з матеріалами і фор­мування узагальнених способів конструювання (технічних і створення образу) спонукає дітей «вбудовувати» засвоєні раніше способи у нові змістові контексти. А це, своєю чергою, веде до виникнення нових спо­собів і нових задумів, заснованих на пізнавально-емоційному переживанні.

Конструюючи з природного матеріалу, дошкільнята вчаться передавати красу природи в художніх образах. Це сприяє розвиткові естетичного сприйняття, розвиває почуття любові до природи.

Як показали дослідження Д. Богоявленської, Л. Парамонової, Г. Ура- довських, О. Христ, О. Сафонової, у дітей дошкільного віку яскраво вира­жена пізнавальна активність, що має велике значення для розгортання творчого процесу в конструктивній діяльності.

Одним з найбільш адекватних видів такої діяльності є дитяче експери­ментування з різними предметами та матеріалами, визначене М. Поддя- ковим. Відзначаючи специфіку дитячого експериментування, він виок­ремлює два його типи: безкорисливе, спрямоване на виявлення властиво­стей об’єктів і зв’язків безвідносно до виконання будь-яких практичних завдань, та утилітарне, спрямоване на пошук вирішення конструктивних завдань. Перший вид експериментування є особливо значущим, оскільки таке самостійне ознайомлення дітей з різними властивостями об’єкта як з рівнозначними, без виділення «головних» і «неголовних», дає можливість дитині вводити об’єкти в різні системи, що робить експериментування гнучким і значно збагачує процес творчого конструювання. Однак спо­стереження за дитячою діяльністю свідчить, що самостійне і безкорисливе (без визначеної мети) ознайомлення з властивостями об’єктів без педаго­гічного спрямування у значної частини дітей може залишатися на досить примітивному (операційному) рівні. Наприклад, дитина досліджує певну властивість предмета і не робить жодних спроб, маніпуляцій, які можуть

привести до відкриття інших його властивостей. Це означає, що дитяче експериментування потрібно розвивати удвох напрямах: по-перше, по­стійно поповнювати кількість об’єктів для дитячого експериментування, шо вирізняються яскраво вираженою багатофункціональністю; по-дру­ге, надавати дітям можливість самостійно використовувати виявлені ними властивості об’єктів у конструюванні. Бажано пропонувати дітям матеріа­ли, що відрізняються за властивостями: кольором, розміром, вагою, струк­турою, фактурою, функціональністю, врахування яких забезпечує продук­тивність дитячого конструювання.

Процес конструювання складається з двох етапів: створення задуму та його реалізація. Є ще й планування, але у дітей воно недостатньо розви­нене. Задум — це уявлення про кінцевий результат, предмет діяльності і способи його досягнення. Конструктивний задум виникає у процесі ро­зумової діяльності дитини. В основу задуму покладено порівняння, аналіз, синтез відомих з минулого досвіду конструкцій. Практична діяльність, спрямована на виконання задуму, полягає у широкому експериментуванні з матеріалом. Задум часто уточнюється і змінюється внаслідок пошукових практичних дій, що сприяє розвитку творчого конструювання.

Дитячий задум визначається змістом конструювання, яке організуєть­ся дорослим.

Джерелом задуму дітей є навколишній світ: соціальне і предметне дов­кілля, світ природи, художня література, телебачення тощо, але сприй­мання навколишнього світу у дітей дошкільного вікує поверховим, вони звертають увагу передусім на зовнішнй бік предметів, явищ, які згодом і відтворюють у продуктивній діяльності. Тому завданням вихователя є ство­рення умов для глибшого засвоєння дошкільнятами характерних особли­востей предметів та явищ навколишньої дійсності. Тут конструювання спирається на образне уявлення про реальні та уявні (фантастичні) об’єкти.

існують різні види конструювання, зумовлені способами створення конструкцій. Поширеними в педагогічній практиці є конструювання за зразком, умовами, власним задумом. Для роботи з будівельним матеріа­лом застосовується конструювання за моделлю, за найпростішими крес­леннями та наочними схемами.

Особливе місце в дитячому конструюванні посідає діяльність, у про­цесі якої діти відображають реальний предмет чи його зображення. Така форма називається конструюванням за зразком. Вона була розроблена і за­проваджена в практику роботи з дітьми Ф. Фребелем. Дітям пропонують зразки виробів з паперу, природних та інших матеріалів, будівель, вико­наних з деталей будівельного матеріалу і конструкторів, демонструються способи їх створення.

Фундаментом формування конструктивного задуму в цьому разі є пізнавальна діяльність дітей. Для формування уявлення про предмет на основі сприймання зразка дитині необхідно здійснити цілу систему склад­них дій: обстежити предмет, дослідити його властивості (форму, колір, про­порції, розміщення у просторі і таке інше). Вирішальне значення мають специфічні властивості предмета і його частин з погляду їхніх конструк­тивних характеристик (стійкість, рівновага тощо). Правильно організо­ване обстеження зразків допомагає дітям оволодіти узагальненим спосо­бом аналізу — вмінням визначити їхнє просторове розміщення, виокре­мити деталі в цих частинах і так далі. Такий структурний аналіз сприяє виявленню суттєвих співвідношень і залежностей між частинами об’єкта, встановленню функціонального призначення кожного з них. У конструю­ванні за зразком забезпечується пряме передавання дітям готових знань, способів дій, заснованих на наслідуванні. Дослідження В. Нечаєвої, 3. Лишт- ван, А. Давидчук свідчать про те, що конструювання за зразком є важливим навчальним етапом. Ця форма конструювання дає змогу розв’язувати зав­дання. що забезпечують накопичення дітьми конструктивного досвіду і перехід до самостійної пошукової діяльності творчого характеру.

Характерною особливістю конструювання за умовами, розробленого М. Поддьяковим, є те, що дітям не пропонують зразків об’єкта та спо­собів його створення, визначають лише умови, яким повинна відповіда­ти будова і які, як правило, підкреслюють її практичне призначення. З огляду на призначення виробу діти самостійно виробляють конструктив­ний задум. Завдання конструювання в цьому разі виражені через умови і мають проблемний характер, оскільки способів створення об’єкта не про­понують. За умовами, заданими дорослим, діти повинні спочатку уявити об’єкт, а потім знайти способи його створення (побудувати ліжечка для трьох ведмедів, місточки через широку або вузьку річку).

Дослідження М. Поддьякова, А. Давидчук, Л. Парамонової свідчать, що конструювання за умовами найбільше сприяє розвитку творчості в цій діяльності і творчому саморозвитку дитини.

Слід зазначити, що ця форма конструювання традиційно належитьдо конструювання з будівельного матеріалу. Однак вона може успішно ви­користовуватися і в інших його видах для розвитку дитячої конструктив­ної творчості.

Доведіт ь, що конструювання за умовами має значний вплив на розвиток пе­ретворювальної миаіеннєвої діяльності та на формування узагальнених уявлень дошкільнят про об’єкти навколишньої дійсності.

Ще один вид конструювання — за найпростішими кресленнями і наочни­ми схемами — був розроблений С. Леона Лоренсо і В. Холмовською. Дослід­ники зазначають, що моделювальний характер самої діяльності, в якій з деталей будівельного матеріалу відтворюються зовнішні та окремі функціо­нальні особливості реальних об’єктів, створює можливості для розвитку внутрішніх форм наочного моделювання. Ці можливості найуспішніше можуть реалізовуватися в разі навчання дітей спочатку побудови найпрості­ших схем-креслень, що відображають зразки будови, а потім, навпаки, прак­тичного створення конструкцій за простими кресленнями-схемами.

Проте діти дошкільного віку, як правило, не вміють виокремлювати площинні проекції об’ємних геометричних тіл (деталей будівельного ма­теріалу). Для подолання таких труднощів спеціально було розроблено шаблони (В. Брофман), які діти використовують для побудови наочних моделей (креслень), що відображають їхні конструктивні задуми. Внаслі­док такого навчання у дітей розвиваються образне мислення і пізнавальні здібності, тобто вони починають будувати і застосовувати зовнішні мо­делі «другого порядку» — найпростіші креслення як засіб самостійного пізнання нових об’єктів.

 

Конструювання за задумом має великі можливості для розвитку твор­чості дітей, для виявлення їхньої самостійності та ініціативи. Тут дитина сама вирішує, що вона буде конструювати і якими способами. Створення задуму та його втілення досить складне завдання для дошкільнят. їхні за­думи вирізняються нестійкістю і часто змінюються в процесі діяльності через відсутність належних умінь і матеріалів для відтворення задуму. Для того щоб ця діяльність була творчою, діти повинні мати узагальнені уяв­лення про об’єкт, який хочуть створити, володіти способами конструю­вання та вміти знаходити нове.

Новизна способів конструювання може бути різноманітною: знаходжен­ня способу з’єднання деталей, визначення через пошук оригінальних спо­собів конструювання, які можна застосовувати під час виготовлення багатьох виробів. Конструювання за задумом сприяє застосуванню дошкільнятами знань, умінь і навичок, набутих у процесі інших видів конструювання — за зразком та умовами. При цьому ступінь самостійності і творчості залежить від рівня сформованості конструктивних умінь і навичок та активності дітей.

Л. Парамонова виокремлює щетакий вид конструктивноїдіяльності, як конструювання на тему, запропоновану педагогом. Дітям пропонують загаль­ну тематику виробів («птах», «тварини», «транспорт», «місто» і т. ін.) і вони самі створюють задуми конкретних виробів, обирають матеріал та способи їх виконання. За своїм характером ця форма конструювання наближена до конструювання за задумом і відрізняється від неї тим, що задуми дітей об­межуються певною темою. Основна мета організації конструювання за виз­наченою темою полягає в актуалізації і закріпленні знань, умінь і навичок, а також в реалізації захоплення цікавою для них тематикою.

Розвивальне спрямування конструювання з будівельного матеріалу та деталей конструкторів

Традиційною є класифікація видів конструювання за матеріалами, з яких виготовляються об’єкти. Найбільш розробленим і потенційно важ­ливим для розвитку дітей залишається конструювання з будівельного ма­теріалу та спеціальних конструкторів.

Завдяки багатофункціональності і водночас досить простим способам створення конструкцій будівельний матеріал починають використовува­ти у роботі з дітьми дуже рано (з двох років). Як зазначала 3. Лиштван, жоден вид дитячої зображувальної діяльності не дає такої чіткості образу, як конструювання з будівельного матеріалу. Зображення в малюнку та ліпленні дається дитині нелегко. У процесі зведення споруди з будівель­ного матеріалу її думка спрямовується на процес конструювання предме­та з уже готових і правильних за формою частин, що перебувають одна з одною у певному співвідношенні. Створення предмета в цьому виді кон­струювання досягається з меншими труднощами.

У конструюванні з будівельного матеріалу (завдяки певній формі його деталей і можливості їх перекомпонувати) діти можуть вдосконалювати свої конструкції. Цей вид конструювання сприяє виникненню у дітей інте­ресу до техніки. Дошкільнята дістають певні відомості технічного харак­теру, ознайомлюються з найпростішими властивостями геометричних тіл; у них розпивається спостережливість.

Конструювання з будівельного матеріалу сприяє розвиткові мислення дітей. Визначення у процесі спостереження конструктивних особливос­тей споруд, відтворення за зразком будівель (на початковому етапі оволо­діння конструюванням з будівельного матеріалу) спонукає дитину по­рівнювати, аналізувати, синтезувати, встановлювати властивості і відмін­ності, привчає не задовольнятися випадковим розв’язанням конструктив­ного завдання, а знаходити більш доцільне.

Завдання конструювання з будівельного матеріалу для дітей раннього віку (2— 3роки):

• формування у дітей інтересу до конструювання;

• ознайомлення з можливостями будівельного матеріалу;

• залучення до створення найпростіших конструкцій;

• формування уявлень про колір, форму, величину; початкових про­сторових уявлень (довжина, висота, взаєморозміщення предметів).

Конструювання в цьому віці пов’язане із сюжетно-відображувальною грою, воно виступає і як її елемент, і як засіб для розігрування простих сюжетів. Останнє, у свою чергу, є мотивом для створення нескладних кон­струкцій. Тому воно й називається «сюжетним конструюванням»: діти будують ліжечко і вкладають ляльку спати.

Завдання конструювання з будівельного матеріалу для дітей молодшого дошкільного віку (3—4роки):

• ознайомити дітей з деталями будівельного матеріалу (цеглинками, кубиками, призмою, пластинами), навчити правильно їх називати;

• навчити розрізняти вузький і широкий бік цеглинок; ставити їх вер­тикально і горизонтально, щільно одну до одної; замикати простір;

• навчити співвідносити розміри будови з розмірами іграшок.

З трьох років дітей починають вчити не тільки розрізняти, а й правиль­но називати основні деталі (цеглинки, кубики, призма, пластини). Для дітей молодшого дошкільного віку найбільш адекватним є конструюван­ня за зразками, яке представлене у вигляді конструкції однієї тематики, що поступово ускладнюється, та їх перетворення відповідно до певних умов, заданих як вербально, так і через предмети. Наприклад, для дітей цього віку пропонують дві теми «Будиночки» і «Трамвайчики», кожна з яких представлена п’ятьма основними конструкціями (зразками), що ус­кладнюються до десяти та більше варіантів. Останні отримані в результаті вирішення дітьми завдань на перетворення зразків зі збереженням зада­ного в них принципу конструювання на зразок «побудуй такий самий бу­динок, але вищий» і т. ін. Діти самі знаходять нові для них способи рі­шень — надбудову і прибудову без порушення при цьому заданого чергу­вання деталей.

На перших двох-трьох заняттях у дітей формують уміння розміщувати цеглинки в ряд на площині: робити довгі і короткі стежки, трамвайну ко­лію. При цьому їх не тільки вчать розрізняти просторові ознаки «корот­кий — довгий», «вузький — широкий», а й правильно називати їх.

На цих заняттях дітей навчають двох способів зміни будови у довжину: 1) заміни дрібних деталей на більші; 2) спосіб прибудови. Наприклад: діти

будують коротку доріжку, вихователь пропонує їм зробити довгу і пояс­нює, що це можна зробити по-різному: замінити цеглинки пластинами чи до вже готової короткої доріжки приставити ще кілька цеглинок — і тоді виходить довга доріжка. При цьому важливо допомогти дітям виок­ремити ці способи із загального контексту діяльності та усвідомити їх.

На наступних двох-трьох заняттях діти навчаються ставити цеглинки вертикально на вузьку довгу і вузьку коротку площини — спочатку щільно одна до одної, а потім на рівній відстані одна від одної, замикати простір. Таким чином молодші дошкільнята будують тин. Дітям цього віку важко замикати простір за чотирикутником, тому вихователю доцільно поста­вити по кутах стовпчики (з кубиків), після чого діти ставлять між ними цеглинки.

Важливо не лише те, щоб діти навчилися деяких технічних прийомів роботи з матеріалом, уміли б точно відтворювати будову, а й те, щоб вони навчилися за допомогою цього матеріалу вільно втілювати свої задуми.

На інших заняттях у цій віковій групі діти створюють будинки, транс­порт (трамваї), меблі.

Для успішного використання зразка у навчанні конструювання вихо­ватель на початку кожного заняття організує його обстеження, яке прово­диться у певній послідовності. Спочатку педагог звертає увагу на об’єкт загалом (що це таке, якої форми), потім виокремлює його частини (у стільця чотири ніжки, сидіння, спинка) та їхнє просторове розміщення відносно одна одної; згодом — деталі, з яких побудована кожна частина (кубики, пластини); наприкінці звертає увагу на об’єкт загалом. Порядок обстеження зразка повинен відповідати послідовності зведення будови (спочатку ніжки столу, потім кришка), що полегшує дітям процес конст­руювання. Таке обстеження зразків-будов поступово привчає дітей до са­мостійного і цілеспрямованого аналізу предметів.

На останніх заняттях діти засвоюють зведення різних варіантів воріт (з цеглинок, кубиків, пластин), вчаться розміщувати деталі вертикально, робити найпростіше перекриття. Важливо навчити дошкільнят визнача­ти відстань між стовпчиками, оскільки від цього залежить установлення перекриття воріт. Зводячи ворота з пластин, слід показати дітям як зроби­ти ворота стійкішими: пластини зміцнити з обох боків призмами.

У процесі побудови низьких і високих воріт доцільно показати дітям різні способи зміни висоти конструкції і надати дошкільнятам право ви­бору. Наприклад, високі ворота можна побудувати, замінюючи кубики пластинами, а можна до кубиків уже побудованих низьких воріт додати ще кілька кубиків. Наприкінці заняття вихователь разом з дітьми обгово­рює, хто і яким чином змінював за висотою задану у зразку конструкцію.

 

Завдання конструювання з будівельного матеріалу для дітей середнього дошкільного віку (4—5 років):

• ознайомити дітей з новими деталями будівельного матеріалу (циліндр, арка, брусок), навчити розрізняти їх, правильно називати і застосовувати відповідно до їхніх конструктивних властивостей;

• вчити дітей самостійно аналізувати схожі об’єкти (визначати в них спільне та відмінне) і на цій основі формувати узагальнені уявлення про них закріплювати вміння добирати потрібні для будови матеріали, пла­нувати послідовність її виконання;

•формувати вміння відображати в будові свої уявлення про відомі пред­мети:

• вчити передавати практичне призначення будов.

У цій віковій групі особлива увага також приділяється організації об­стеження зразків за певною схемою, що забезпечує формування у дітей цілісно-розчленованих уявлень про об’єкти.

Передусім ідеться про порівняння різних зразків будов, визначення в них спільного й відмінного або формування вміння аналізувати схожі (близькі) об’єкти, що сприяє розвиткові у дітей диференціації схожих еле­ментів. Усі основні конструкції задаються у певній послідовності, щоб робота над однією з них готувала до виконання наступної.

Варіанти основних конструкцій діти створюють самі через перетворен­ня зразків за висотою, довжиною і шириною, способами, що дають мож- ливістьїм у подальшому вирішувати завдання з елементами проблемності, які потребують вибору адекватного способу виконання. Діти самостійно обирають один із двох способів конструювання: надбудову чи прибудову.

Спочатку дошкільнятам пропонують уже відому тематику конструкцій (ворота, тин, трамвай, потяг, меблі). Об’єкт та його розміри діти обира- ютьсамі. Заняття у цій віковій групі проводяться переважно за таким пла­ном:

• обстеження зразка будови за певною схемою і порівняння його з по­передньою конструкцією (визначення спільного і відмінного);

• відтворення зразка дітьми;

• самостійні перетворення зразка за завданням вихователя.

Враховуючи те, що дітям цієї вікової групи ще важко визначати в іграшці,що виражає умову завдання («побудуй для ляльки будинок»), а в будові — її просторові ознаки (висоту, довжину, ширину) і співвідносити їх між собою, слід приділяти увагу організації обстеження зразків для забезпечення фор­мування узагальнених уявлень про об’єкти, що конструюються.

 

Розглядаючи предмет, дошкільнята зазвичай сприймають окремі його частини, які викликають у них інтерес, а не весь предмет загалом, внаслі­док чого уявлення про предмет може бути неповним і відтворити його буде важко.

У процесі самостійних перетворень заданих конструкцій діти вчаться визначати в об’єктах просторові характеристики, які часто змінюються (висота, довжина, ширина), що в подальшому дає можливість їм створю­вати конструкції з урахуванням розмірів іграшок (будинок для ляльки, гараж дія автомобілів і т. ін.).

У навчанні конструювання передбачається не тільки ускладнення кон­струкції одного й того самого об’єкта і з огляду на це ускладнення прак­тичних дій, а й забезпечення активної пошукової діяльності дітей. У них формуються узагальнені способи дії та узагальнені уявлення про об’єкти, шо конструюються, навички аналітичної діяльності, уміння аналізувати зразки, близькі за конструкцією, і на основі цього аналізу змінювати їх відповідно до заданих умов; розвиваються комбінаторика, активність і са­мостійність мислення.

Виконання завдань супроводжується активною пошуковою діяльністю дітей. Так, діти вже вміють перетворювати конструкції за висотою і дов­жиною, але зміна певної конструкції (наприклад будиночків) пов’язана із практичною пошуковою діяльністю: які стіни доцільно збільшити задов- жиною і яким чином. До вибору доцільного рішення діти приходять після неодноразових спроб. У кінці заняття вони обговорюють правильні і не­правильні рішення, шукають способи виправлення помилок.

Заняття можна організовувати і з усіма дітьми, і з підгрупами дітей. Це залежить від рівня розвитку дитячої діяльності і від кількості матеріалу.

Завдання конструювання з будівельного матеріалу для дітей старшого дошкільного віку (5—6років) :

• використовувати у конструюванні об’ємні геометричні фігури: куб, призму, циліндр, конус та площинні — квадрат, трикутник, прямокутник, круг;

• вчити дітей самостійно аналізувати об’єкт, визначати в ньому основні частини і деталі, їхні складові, з’ясовувати призначення кожної з них;

• формувати вміння співвідносити розміри окремих частин конструкції з розмірами предметів, що виражають призначення конструкції;

• вчити на основі аналізу зразка знаходити окремі конструктивні рі­шення;

• формувати у дітей вміння перетворювати зразок відповідно до зада­них умов (створювати задуми конструкції відповідно до конкретних умов, аналізувати ці умови і на основі аналізу будувати й контролювати власну практичну діяльність);

• створювати задум конструкції з урахуванням кількох умов, вираже­них вербально та предметно;

• самостійно добирати будівельний матеріал відповідно до задуму;

• вчити дітей споруджувати різні будови, об’єднані спільним змістом;

• планувати спільну діяльність; колективно створювати задуми будов і реалізувати їх.

Для того щоб навчити дітей створювати власні конструкції з урахуван­ням умов їхнього використання (що має велике значення для розвитку образного мислення і творчості), необхідно спочатку давати завдання на перетворення зразків відповідно до певних умов. Постановка таких зав­дань сприяє розгортанню активної пошукової діяльності — діти добира­ють відповідний матеріал, практично випробовують окремі рішення, що позитивно впливає на розвиток самостійності, ініціативи, творчості, на формування вміння планувати досить складну діяльність. Останнє пов’я­зане з розвитком у дітей вміння аналізувати умови завдання, вибудовува­ти послідовність виконання і шукати способи створення конструкції, що відповідає заданим умовам.

Починаючи нову тему, педагог тільки на першому занятті пропонує фото будівлі, споруди, макет, що є зразком для дітей старшого дошкіль­ного віку. Аналізуючи такий зразок, діти отримують знання і вміння, не­обхідні для самостійного виконання наступних завдань. У процесі аналі­зу зразка увагу дітей слід звертати на:

• встановлення практичного призначення об’єкта;

• визначення основних частин, їхнього просторового розміщення;

• встановлення їхнього функціонального призначення відповідно до призначення об’єкта загалом.

Визначте прийоми, що сприяють активізації пізнавальної діяльності дітей у процесі обстеження зразка.

У подальшому вихователь задає дітям тільки умови, яким повинна відповідати їхня будова. Ці умови відображають залежність конструкції від її практичного призначення. Наприклад, побудувати житловий буди­нок чи дитячий садок.

У навчанні дітей цього віку конструювання переважно використову­ються прийоми, які спираються на уявлення та уяву дітей, вміння вико­нувати вказівки чи керуватися малюнками, фотографіями, макетами, мо­делями. Зразок будови, виконаний вихователем, можна використовува­ти, коли дітям пропонують самостійно перевтілити його відповідно до певних умов, зберігши при цьому задану конструкцію (наприклад, побу­дувати такий самий будинок, але з трьома під’їздами). Під час пояснення завдання використовують частковий показ нового способу конструюван­ня (наприклад, зробити балкон будинку).

Застосування таких завдань значно активізує мислення дітей, їхню са­мостійну пошукову діяльність. У результаті формуються узагальнені спо­соби аналізу умов завдань та їхнє співвіднесення з кінцевою метою, що забезпечує чітку і цілеспрямовану практичну діяльність дошкільнят, на­цілює їх на самостійні пошуки.

Внаслідок врахування кількості умов, що постійно зростає і стосується одного й того самого об’єкта, діти вчаться аналізувати ці умови, співвідно­сити їх із властивостями будови (довжину моста із шириною річки і т. ін.) і на цій основі створювати різні задуми та планувати свою практичну діяльність.

З метою навчання дітей будувати колективно (створювати задум спо­руди, обговорювати попередню практичну діяльність і т. ін.) доцільно за­пропонувати створювати конструкції, об’єднані одним змістом. Особли­ву увагу слід приділяти формуванню у дітей просторового орієнтування і розвитку на цій основі конструктивної творчості. Так, для вільного і твор­чого втілення задумів діти повинні мати досить гнучкі просторові уявлен­ня. Мисленнєве оперування образами — важлива складова уяви і творчого конструювання. Старші дошкільнята повинні вміти правильно розміщу­вати окремі об’єкти один відносно одного з урахуванням загального заду­му: будинки на площі слід розміщувати фасадом до центра, дитячий са­док має бути між будинками, віддалений від проїжджої частини вулиці тощо.