Принципи корпоративного управління.

Тема 7. Корпоративне управління.

Принципи корпоративного управління.

Органи управління корпорації.

Контроль за діяльністю органів управління.

Принципи корпоративного управління.

Принципи корпоративного управління визначають сутність корпоративного управління як систему відносин між інве­сторами, які вкладають свої кошти/майно в корпорацію, менеджерами, а також заінтересованими особами для забезпечення ефективної діяльності корпорації, рівноваги впливу та балансу інтересів учасників корпоративних відносин.

Корпоративне управління слід розуміти як управління корпорацією і тому його не можна ототожнювати з державним управ­лінням (управлінням, здійснюваним органами державної вла­ди), яке часто сприймається як керування, що, своєю чергою, обумовлює владні відносини.

Принципова відмінність корпоративного управління від державного полягає в тому, що засадами першого є взаємоузгодженість дій між органами корпорації через спільне прийняття рі­шень учасниками (акціонерами) шляхом участі у вищому органі та через відповідну діяльність інших органів корпорації, здійснювану з додержанням вимог закону, внутрішніх корпоратив­них актів та рішень вищого органу. Відносини з приводу участі акціонера або учасника іншого товариства в управлінні є корпоративними, адже охоплюються реалізацією визначеними суб'єк­тами своїх корпоративних прав.

Засадами ж державного управління є будування його на принципах влади і підпорядкування, обов'язкового й імперативного регулювання. При здійсненні такого управління складаються адміністративно-правові відносини.

Відмінність між державним і корпоративним управлінням полягає в тому, що центром першого є держава зі своїми публіч­ними функціями та інтересами, якими й обумовлюються адміністративно-владні відносини. Центром другого є приватні особи, які реалізують свої права і задовольняють свої інтереси в добровільному порядку шляхом набуття корпоративних прав (при­дбання акцій) і здійснення прав з управління через участь у ро­боті загальних зборів учасників (акціонерів), формування інших органів корпорацій, здійснення контролю тощо.

У цивільному праві достатньо широко використовується тер­мін «управління», якому, однак, не надається визначення. Кор­поративне управління являє собою цивілістичну правову кате­горію. Зауважують, що приватне право відносить управління акціонерними товариствами до питань правосуб'єктності юри­дичних осіб або до реалізації правомочностей власника.

Перше бачення пов'язано з тим, що корпоративне управління має справу насамперед з організацією діяльності органів корпорацій, а друге - що стосовно права власності не можна обмежу­ватися лише тріадою правомочностей (з володіння, користування та розпоряджання) і діями тільки самого власника щодо майна. Тим більш, коли це майно значне за обсягом і складне за приро­дою свого походження. Тому, якщо власником є юридична осо­ба, то насамперед важливо організувати процес використання та розпорядження її майном через утворення відповідних кор­поративних органів. Відтак, поширеним є бачення про корпоративне управління як діяльність з визначення порядку викорис­тання майна корпорації і фактичного його використання.

Недаремно корпоративне управління часто пов'язують з управлінням капіталом, адже воно необхідно там, де функціонує великий капітал, власники якого здійснюють свої правомочності через управління ним. Саме тому про корпоративне управ­ління йдеться насамперед стосовно акціонерних товариств, які являють собою «союз капіталу», концентрацію капіталу через випуск акцій, продаж яких дозволяє залучити значний капітал. Особи, які придбали акції (акціонери), не відстороняються від цього капіталу, а так чи інакше залучаються до управління ним через участь у загальних зборах. Останні, своєю чергою, форму­ють інші органи корпорації, і таким чином утворюється ланцюг взаємопов'язаних відносин, які й іменуються корпоративним управлінням.

Майнові права корпорації безпосередньо залежні від управ­ління, оскільки її капітал перебуває в руках уповноважених органів, які укладають правочини з розпоряджання ним, використовують його у виробництві тощо. Від управління також за­лежать майнові права учасників (акціонерів), тому що тільки вони можуть прийняти рішення про виникнення у них права на дивіденди, їх розмір і порядок виплати.

Отже, управління відображає організацію зв'язків між відокремленими суб'єктами, які мають відношення до права власності корпорації через наявність у них корпоративних прав (ак­цій) і здійснення ними прав з управління.

І якщо під корпоративним управлінням розуміти механізми або систему взаємодії учасників і способи, за допомогою яких вони представляють свої інтереси, то і в цьому разі на перший план висувається зв'язок корпоративного управління з майном, а отже - у цьому полягає його майновий характер. За корпора­тивним управлінням стоїть майно, задля якого учасники і ство­рюють усю цю систему.

Таким чином, майже неспростовним є те, що корпоративне управління, його побудова та функціонування суцільно підкорені інтересам капіталу. Таке бачення не зазнає змін через те, що рішення загальних зборів не завжди стосуються майна корпорації, оскільки навіть якщо загальні збори вирішують питан­ня немайнового порядку (зокрема, формування інших органів корпорації), укладення договору з реєстратором тощо, то врешті-решт усі ці питання покликані налагодити роботу корпорації для належного рівня використання капіталу, а не безвідносно до цього.

Із викладеного випливає, що корпоративне управління існує в кожній корпорації, створеній власниками первісного капіталу, вкладеного в неї, і які внаслідок цього набули корпоративних прав, що за своєю природою є суб'єктивними цивільними правами.

Цивільним законодавством корпоративне управління роз­глядається як внутрішній компонент відповідного об'єднан­ня осіб приватного права. Як правило, спільність осіб потребує узгодженості їх дій між собою (внутрішні відносини), тобто існування єдиного центру, який в корпораціях набуває вигляду органу управління. Це має значення і для виступу юридичної особи у відносинах з третіми особами (зовнішні відносини) як єдино­го суб'єкта.

Таким чином, відносини з управління є дворівневими - внут­рішні і зовнішні. Неможливо виявити значущість тих чи інших як головних і підпорядкованих, адже вони взаємообумовлені. Зовні дії органів управління корпорації вважаються діями самої цієї юридичної особи, але у внутрішніх правовідносинах кожен орган має свій правовий статус.

Повноваження, які становлять корпоративне управління, часто пов'язують з поняттями «керування» і «розпоряджання». Натомість керування усвідомлюється як діяльність керівника, а розпоряджання - як реалізація правомочності власника. Корпоративне ж управління є значно ширшим за перше та друге, бо ним охоплюється діяльність усіх його органів і вона стосується здійснення всіх правомочностей, а не лише розпоряджання майном.

Вживається також вираз «управління справами». Так, напри­клад, у ст. 195 ЦК зазначається, що акціонер як власник пайових цінних паперів набуває право на участь в управлінні справами емітента. Водночас ст. 4 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» передбачає право акціонера на управління самим акціо­нерним товариством, а не його справами. Порівняння вживан­ня обох термінів у законі дає підстави дійти висновку, що вони не є тотожними, оскільки в ч. 3 ст. 105 ЦК ідеться про управлін­ня справами юридичної особи ліквідаційною комісією, яка ство­рюється, коли вже юридична особа не здійснює своєї діяльності, а залишаються незавершеними, скажімо, лише розрахунки за договорами, укладеними з нею.

Розмежовуються управління діяльністю повного товариства і ведення його справ (статті 121, 122 ЦК). До речі, акціонери не управляють діяльністю AT, а в ході участі у загальних зборах акціонерів управляють його справами. Діяльністю ж акціонерного товариства управляє його виконавчий орган. Тому слід за­значити, що корпоративне управління (як управління діяльністю корпорації) є ширшим за управління її справами. Перше припу­скає наявність повноважень з реалізації правомочностей власника, зокрема, з розпорядження його майном, а друге таке пов­новаження може включати (ліквідатор), а може й не включати (акціонер).

Від корпоративного управління, по суті, залежить і прибут­ковість корпорації, а відтак - суми сплачуваних дивідендів, отже, привабливість цієї корпорації для інвестування в неї, котиру­вання її акцій (якщо це AT) та ін. Важливість корпоративного управління відчувається як на загальносоціальному рівні, так і на рівні окремих корпорацій. Тому відносини з корпоративного управління регулюються як на рівні законодавства, так і на локальному рівні.

У світі існують різні моделі корпоративного управління, найтиповішими з яких є британська та континентальна. Основні відмінності між ними обумовлені наявністю або відсутністю окремого наглядового органу. Тобто, крім загальних зборів, які формально існують у кожній моделі корпоративного управління, в корпорації є або один (однорівнева модель), або два (дво­рівнева модель) органи управління.

Дворівнева (германська) модель (запроваджувана в Австрії, Данії, Німеччині) передбачає наявність виконавчого та наглядового органів управління.

Однорівнева (британська) модель (Велика Британія, Ірлан­дія, Бельгія, Італія, Іспанія, Греція) передбачає функціонування в товаристві єдиного органу управління - ради директорів. Однак, як правило, директори, які входять до складу такого ор­гану, поділяються на дві групи - виконавчих та наглядових директорів.

Альтернативна модель (Франція, Фінляндія та Португалія) надає корпораціям право формувати наглядовий орган окремо від виконавчого.

Змішана модель (Нідерланди, Швеція) схожа з однорівневою, але передбачає обов'язкове формування наглядового органу за певних умов.

Рівень ефективності корпоративного управління як в інших країнах, так і в Україні залежить від моделі управління, сформованої як продукт політики, культури, економіки, законодавчої системи тієї чи іншої країни.

Окрім впливу міжнародного співтовариства на застосуван­ня принципів корпоративного управління, спостерігаються й інші причини впливу на корпоративне управління - це відносини між учасниками в системі управління, а саме: акціонерами - власниками контрольного пакета акцій; індивідуальними (дрібними) акціонерами; кредиторами; працівниками; органами та іншими зацікавленими особами.

Незважаючи на необхідність для України врахування зазна­ченої специфіки, у неї, як і більшості не тільки пострадянських держав, а й інших країн з перехідною економікою, існують схо­жі, а іноді й тотожні проблеми у корпоративному управлінні. Це стосується:

- контролю AT з боку «інсайдерів»;

- недостатньо ефективної роботи судів та ще неусталеної роботи органів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

- слабкого розвитку ринку капіталів;

- потреби врахування і захисту інтересів меншості або дріб­них акціонерів тощо.

Принципи корпоративного управління містять ключові заса­ди, на основі яких мають розвиватися корпоративні відносини в Україні, і ці засади стосуються: (1) мети корпорації; (2) прав акціонерів; (3) наглядової ради і виконавчого органу; (4) роз­криття інформації та прозорості фінансово-господарської діяль­ності; (5) контролю за фінансово-господарською діяльністю кор­порації; (6) заінтересованих осіб.

1. Мета корпорації обумовлюється насамперед інтересами інвесторів, тобто осіб, які вклали кошти в корпорацію (придбали акції), а відтак, розраховують на прибутковість своїх вкладень. Існують два джерела надходжень від вкладених коштів - зрос­тання ринкової вартості акцій корпорації та дивіденди. Тому корпорація повинна забезпечувати інвестиційну привабливість емітованих нею акцій протягом усього періоду своєї діяльності. Для цього корпорація має збільшувати власний капітал, налаго­джувати ефективні відносини із заінтересованими особами та забезпечувати виконання умов для включення акцій товариства до лістингу фондових бірж і торговельно-інформаційних систем та їх обігу на організованому фондовому ринку.

Для досягнення мети корпорації її органи повинні здійсню­вати управління таким чином, щоб забезпечити як розвиток кор­порації в цілому, так і реалізацію права кожного акціонера на отримання доходу. Поряд з цим, корпорація мусить здійснюва­ти свою діяльність відповідно до правил ділової етики та врахо­вувати інтереси суспільства в цілому.

2. У Принципах корпоративного управління міститься при­пис про необхідність забезпечення корпорацією реалізації та охорони прав і законних інтересів акціонерів та рівне ставлен­ня до всіх акціонерів незалежно від того, чи є акціонер резиден­том України, від кількості акцій, якими він володіє, та інших факторів.

Як видно, найважливішим вважається забезпечення систе­мою корпоративного управління однакового ставлення до акціо­нерів (або принцип рівності акціонерів).

Принцип рівності можна розкрити таким чином:

1) однакове ставлення до всіх акціонерів, які належать до од­ного класу. При цьому слід враховувати:

- різницю прав акціонерів - власників простих і привілейо­ваних акцій. В рамках одного класу всі акціонери повинні мати однакові права голосу. Тобто неприпустимо, щоб одні з акціо­нерів - власників привілейованих акцій не мали права голосу, а інші - мали;

- диспозитивність регулювання прав акціонерів - власни­ків привілейованих акцій. Такі акціонери мають переважне пра­во на отримання частки прибутку AT (дивідендів), але за загаль­ним правилом не мають права голосу. Інше може передбачатись статутом товариства;

- обізнаність осіб про права, що їм надаватимуться акціями;

- правило «одна акція - один голос»;

2) забезпеченість інтересів і прав акціонерів при переданні ними акцій в управління іншим особам;

3) забезпеченість рівності всіх акціонерів регламентом і про­цедурою проведення загальних зборів акціонерів;

4) забезпечення прав акціонерів встановленням механізму реалізації їх прав на інформацію.

3. Система корпоративного управління повинна забезпечувати стратегічне керівництво товариством, ефективний нагляд за діяльністю виконавчого органу з боку наглядової ради, а також відповідальність ради перед акціонерами.

Регулювання корпоративного управління повинно ефектив­но впливати на розвиток відносин в AT з метою позбавлення певних кіл осіб зацікавленості у відсутності стійкого регулюван­ня і збереженні наявних недоліків. Таке намагання є досить сут­тєвою перепоною для вдосконалення корпоративного законо­давства, тим більше, що майже всі AT, створені при масовій приватизації, потребують загальної реструктуризації, зокрема, в управлінні.

4. Система корпоративного управління повинна забезпечува­ти своєчасне й точне розкриття інформації з усіх найважливі­ших питань, що стосуються AT, включаючи його фінансовий стан, продуктивність, власність та управління.

Тобто оприлюднюється інформація про власників контроль­них і значних пакетів акцій, або, як говорять, про основних акці­онерів та інших осіб, які контролюють або можуть контролювати AT, включаючи інформацію про спеціальні права голосу, угоди між акціонерами, так звану значну перехресну акціонерну власність та взаємні гарантії. Також важливою є інформація про правочини з іншими юридичними особами, пов'язаними з AT певними відносинами.

Обізнаність зі структурою капіталу AT і, як наслідок, з розпо­ділом управління в ньому впливає й на запобігання численним механізмам, які дозволяють окремим акціонерам отримувати контроль, що не відповідає розміру їхньої частки в статутному капіталі товариства.

5. Аспект Принципів корпоративного управління щодо здійс­нення контролю за фінансово-господарською діяльністю корпо­рації насамперед пов'язаний з публічністю діяльності AT, що диктує необхідність для нього не менше одного разу на рік звітувати перед громадськістю про свій фінансово-господарський стан, інформувати про це Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку.

Належну контрольованість дій з управління товариством покликане забезпечити щорічне проведення незалежних ауди­торських перевірок діяльності товариства.

Найпоширенішим джерелом даних про становище AT є пере­вірка його фінансових звітів, в яких містяться його фінансові показники та інформація про фінансовий стан компанії. Це баланс, звіт про прибутки та збитки, потоки грошових коштів то­що. Об'єктивність цих даних підтверджує аудиторський висно­вок, що складається після проведення аудиторської перевірки. Головною метою впровадження цієї вимоги є підтвердженість і достовірність інформації про фінансовий стан товариства, що також є основою для оцінки його цінних паперів. У розвинутих країнах важливими носіями інформації є й протоколи обговорень та аналізу операцій адміністрацією корпорації, документи про що також включаються до річних звітів. Поряд з фінансови­ми звітами корпорації, ці протоколи обговорень є корисними, бо в сукупності з цього можна зробити висновок про реагування виконавчого органу на фінансовий стан товариства, усвідомленість щодо цього, можливість впливати на розв'язання проблем, кроки, які здійснювалися щодо цього, та їх ефективність, а також багато іншої інформації, яка може бути використана її користу­вачами і впливатиме на перспективи діяльності товариства.

6. Заінтересовані особи

Крім інвесторів (акціонерів), які передусім мають інтерес до управління, оскільки вклали власні кошти в акції, існують і ін­ші особи, які мають легітимний інтерес у діяльності товариства і до яких передусім належать працівники, кредитори, споживачі продукції товариства, територіальна громада, на території якої розташоване товариство, а також відповідні державні органи та органи місцевого самоврядування. Товариство повинно поважа­ти права цього досить широкого кола осіб та враховувати їхні інтереси, активно співпрацювати з ними для створення добро­буту, робочих місць та забезпечення фінансової стабільності то­вариства.

Співпраця корпорації із заінтересованими особами та враху­вання їх інтересів у процесі корпоративного управління сприяє забезпеченню фінансової стабільності та конкурентоспромож­ності корпорації, досягненню її мети, а також позитивно впли­ває на її ділову репутацію.

Органом, який забезпечує співпрацю корпорації із заінтере­сованими особами, має бути наглядова рада та її комітети. Інші органи корпорації у процесі своєї діяльності також мають урахо­вувати та забезпечувати дотримання інтересів зазначених осіб.

Корпорація повинна забезпечити заінтересованим особам доступ до інформації про товариство, необхідної для ефектив­ної співпраці.

Безсумнівно, найближчим колом осіб, зацікавлених у про­дуктивній та прибутковій діяльності корпорації, є її працівни­ки. Вони також залучаються і до корпоративного управління.

Практика корпоративного управління може передбачати, зокрема, прийняття органами товариства рішень з певних пи­тань за погодженням з представниками трудового колективу, інформування працівників про прийняті товариством рішення, що можуть зачіпати їх інтереси, участь представників трудового колективу у роботі наглядової ради та її комітетів.

Практика корпоративного управління також може передба­чати розповсюдження між працівниками акцій товариства, розподіл між ними частини прибутку та інші заходи заохочення, що сприятимуть підвищенню заінтересованості працівників в ефективній діяльності товариства.