Теорія і експеримент у психологічній практиці

З розширенням та ускладненням спектра практичних завдань зростає необхідність переходу від емпіричного до теоретичного осмислення психічної реальності, до створення логічно стрункої й несуперечливої теорії. Щоб теорія успішно служила практиці, вона повинна мати відповідний рівень узагальнення і прогностичну здатність, а також ґрунтуватися на перевірених наукою фактах.

Високий рівень узагальнення, з одного боку, розширює можливості застосування, а з іншого — може призвести до втрати якісної своєрідності явищ, що розглядаються. Тому слід прагнути до такого ступеня узагальнення, щоб мати змогу враховувати особливості і спільне підґрунтя явищ дослідження. Порушення цієї вимоги робить сформульовану теорію непридатною для практичного використання. Тому чим менше початкових аксіом і вихідних тверджень покладено в основу теорії, тим вона надійніша.

Для практики важливість будь-якої теорії визначається її прогностичною здатністю, тобто її можливістю передбачати майбутній розвиток певних явищ на основі законів науки і з урахуванням діапазону їх застосування. У психології часто формулюють закон без визначення умов його дії. Це утруднює або робить неможливим його використання на практиці. Наприклад, при формулюванні основного психофізичного закону Вебера-Фехнера не вказують, що він неадекватно описує явища при наближенні до порогів чутливості аналізаторів.

Теорія повинна ґрунтуватися на встановлених і перевірених фактах та передбачати можливість її перевірки за допомогою експерименту, розрахунків чи логічних доведень. Порушення вимог до теорії, створення нечітких формулювань невиправдано спрощує психологічні завдання і призводить до того, що за їх виконання беруться неспеціалісти: вони часто намагаються прямо, без аналізу їх основ, переносити теоретичні висновки у практику, що не завжди можливо.

При проведенні досліджень у психології використовують різні методи. Цінність кожного з них визначається точністю і надійністю одержаних наукових фактів. Аналізуючи їх, психологи прагнуть з'ясувати внутрішні причини й механізми, що зумовлюють зміни, розкрити динаміку психічних процесів тощо. Самі собою встановлені факти ще не утворюють наукове знання, а є лише матеріалом для його побудови. Експериментально отриманий факт виявляє свою наукову цінність тільки в контексті розвитку психологічної теорії.

Завдання психолога-теоретика полягає в тому, щоб, розглянувши прояви психіки, побачити в одиничному істотне і загальне, розкрити закони розвитку психічних функцій, процесів і станів. Рівень відповідності їх реальності перевіряють експериментом і практикою. Безпосередній зв'язок психології з практикою конкретизує побудовані теоретичні абстракції, наповнює їх новим змістом й іноді спричиняє зміни типу самого психологічного знання.

За функціональною значимістю і спрямованістю виділяють споглядально-пояснювальний, емпіричний і дієво-перетворювальний типи психологічного знання.

Споглядально-пояснювальний тип формується в процесі набуття життєвого досвіду й відображає явища лише поверхово. Теоретичні уявлення при цьому запозичують з інших наук, які, однак, не відображають суті психічних явищ.

Емпіричний тип психологічних знань безпосередньо пов'язаний із практикою. Зароджуючись в споглядально-пояснювальному типі і включаючи в себе його зміст, він визначає шляхи практичного впливу на об'єкт і дає змогу виявити емпіричні закономірності.

Найвищим є дієво-перетворювальний тип знань. Зароджуючись в емпіричному, він дає змогу виробити об'єктивні критерії для оцінювання й аналізу емпіричних даних. У ньому виділяють предмет вивчення і розкривають його зв'язки, формують стратегію і тактику дослідження.Він вимагає системного бачення реальності, яку вивчає. Зв'язок із практикою при цьому стає опосередкованим. У сучасній психології цей тип знань є основним.

Отже, необхідною умовою розвитку всієї системи психологічних наук є тісне поєднання теорії, експерименту і практики.

 

Закони психології

Теоретичні та експериментальні дослідження кожної науки спрямовані на розроблення її понятійного апарату і виявлення об'єктивних законів і закономірностей, яким підпорядковані всі процеси і явища.

Закони розкривають об'єктивні, стійкі, суттєві зв'язки між явищами дійсності, їх сукупність становить зміст науки, дає змогу формулювати нові проблеми і здійснювати прогнози щодо її подальшого розвитку. Специфіка кожної науки, в тому числі й психології, відображається в характері її законів.

Виявлення і пізнання законів психології має свої особливості і труднощі, пов'язані з незвичною природою психічних явищ. Адже психічні стани суб'єкта недоступні сторонньому спостереженню. Завдання ж психології полягає в тому, щоб, користуючись об'єктивними методами, розкрити об'єктивні закони, яким підпорядковується психіка.

Психічним явищам властива динамічна мінливість. Досліджуючи багато разів той самий психічний процес, можна помітити, що завжди він залежить від певних умов і протікає по-іншому. Це не випадковість. Психічне як суб'єктивне відображення не може бути незмінним. Тому закони, які відкривають у психології, не визначають твердо і однозначно зв'язки між явищами. Це — закони - тенденції, в яких загальне виступає як тенденція.

У психології відомо багато законів. Деякі з них навіть виражені в строгій математичній формі. Вони відносяться до різних рівнів психічного, розкривають його різні виміри. На основі аналізу того, що в них відображено, Б. Ломов поділив їх на шість основних груп.

1. Закони, в яких відображаються відносно прості залежності, наприклад стійкі зв'язки між зовнішніми впливами і певними психічними явищами, а також між самими явищами. Зокрема, це основний психофізичний закон Вебера-Фехнера, згідно з яким інтенсивність відчуття прямо пропорційна логарифму сили подразника.

2. Закони, які розкривають динаміку психічних процесів у часі. Один із них — закон перцепції, відкритий М. Ланге. Він відображає закономірну послідовність фаз процесу сприймання: зоровий перцептивний образ розгортається фазами — від грубого розрізнення загальних пропорцій предмета і його положення до формування диференційованого і завершеного образу.

3. Закони, що характеризують структуру психічних явищ. Прикладом може бути сучасне уявлення про пам'ять. Спочатку її розглядали як просту однорідну функцію. Однак у процесі дослідження виявилося, що вона є складною системою, яка включає певну структуру сховищ інформації, їх реорганізацію, а також потоки інформації та процеси керування ним.

4. Закони, в яких фіксується залежність ефективності поведінки людини від рівня її регуляції. Наприклад, закон Йеркса-Додсона, що обґрунтовує залежність успішного розв'язування задач від рівня мотивації. Згідно з ним існує певний рівень мотивації, за якого продуктивність виконання завдань є найвищою. Подальше зростання мотивації не підвищує (а іноді знижує) продуктивність.

5. Закони, які стосуються психічного розвитку людини, що розглядається в масштабі її життя. Прикладом є закон про нерівномірність (гетерохронність) розвитку психічних функцій в окремі періоди і протягом усього життя людини.

6. Закони, в яких розкриваються основи різних психічних властивостей людини. Зокрема, залежність психічних якостей людини від її діяльності в системі суспільних відносин.

Ця класифікація не є остаточною і незмінною: психологія як наука перебуває в постійному розвитку, виявляючи раніше невідомі психічні факти, формулюючи нові закони, уточнюючи відомі. Закони кожної групи виявляють суттєві стійкі зв'язки лише в певній площині. Тому жоден із них не є універсальним — він є вузьким, неповним і наближеним і має свої межі застосування. Ось чому строгий науковий підхід до розвитку психології вимагає не тільки виявити об'єктивний закон, а й установити умови та межі його дії.

Методологія сучасного психологічного пошуку значною мірою визначена теперішнім станом і зв'язками психології з іншими науками. Сучасне дослідження характеризується комплексністю, тобто наявністю багатьох міждисциплінарних зв'язків. Філософія, соціологія, фізіологія та інші дисципліни привносять своєрідність у систему методів і результатів психологічних досліджень. Однак психічне не зводиться ні до соціального, ні до фізіологічного.

Контрольні запитання з теми. Завдання для виконання:

1. Визначте суть понять «методологія», «метод» та «методика» і взаємозв'язки між ними.

2. Чому потрібне системне вивчення психіки людини?

3. Чому психічні властивості людини не можна звести лише до матеріально-структурних?

4. Охарактеризуйте системи, що визначають буття людини.

5. Яка відмінність між об'єктом і предметом дослідження в психології?

6. Які вимоги до теорії ставить психологічна практика?

7. У чому полягає складність виявлення психологічних законів?

8. Чому не всі психологічні закони можна виразити за допомогою математичних формул?

9. Наведіть приклади використання системного методу у психології.

10. Проаналізуйте групи психологічних законів і доведіть, наскільки така класифікація є повною.