Основні принципи правового положення іноземців

Від поняття «правове положення», «правовий статус» слід відрізняти поняття «правовий режим». Він означає принципи, на яких ґрунтується правосуб’єктність іноземців у країні перебування. Такими принципами в міжнародному приватному праві є, перш за все, рівність, недискримінація. Саме вони складають сутність національного режиму – основного правового режиму, який визначає положення іноземців і осіб без громадянства в країні перебування. Інші правові режими, відомі міжнародному приватному праву, включаючи режим найбільшого сприяння, носять менш загальний, швидше спеціальний характер і застосовуються в певних сферах відносин або до певних груп осіб.

Національний режим – це принцип наділення іноземних фізичних і юридичних осіб такими ж правами і обов’язками, які мають власні громадяни і юридичні особи.

Український законодавець підняв регулювання питання про надання національного режиму на рівень конституційної норми з широкою сферою застосування. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються згідно з ч. 1 ст. 26 Конституції України тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.

Надання національного режиму носить за українським законодавством безумовний характер. Це означає, що суд не має права обумовлювати поширення на іноземних громадян основ національного режиму наявністю взаємності в державі, до якої належить іноземний громадянин, за винятком тих випадків, коли умова про взаємність передбачена в законі або міжнародному договорі.

Встановлення для громадян однієї держави на території іншої держави національного режиму в сфері цивільних і сімейних правовідносин найхарактерніше для договорів про правову допомогу. Національний режим, передбачений договорами про правову допомогу, полягає, як правило, в наданні громадянам однієї Сторони за договором на території іншої Сторони щодо їх особистих і майнових прав такого ж правового захисту, яким користуються власні громадяни цієї Сторони; громадяни кожної Сторони мають право вільно і безперешкодно звертатися в установи юстиції іншої Сторони, до компетенції яких відносяться відповідні справи, виступати в них, заявляти клопотання, подавати позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих же умовах, що й власні громадяни.

По-іншому формулюється правило про національний режим у ст. 1 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. Якщо двосторонні договори надають правовий захист лише громадянам держав, які уклали договір, то Конвенція поширює його й на інших осіб, незалежно від їх громадянства, якщо вони проживають на території однієї з Договірних Сторін.

Режим найбільшого сприяння – це принцип надання фізичним і юридичним особам однієї іноземної держави такого ж обсягу прав і повноважень, якими володіють громадяни і юридичні особи будь-якої іншої іноземної держави. Це один з основних принципів торговельних договорів, які укладаються з іноземними державами. В силу даного принципу іноземці користуються максимумом тих прав, які надані особам іншої держави. Цим пояснюється сам вислів «найбільше сприяння». Той режим у сфері торгівлі, мореплавства, правового положення іноземних організацій, який застосовується до однієї іноземної держави, з якою укладено торговий договір, буде застосовуватись і до будь-якої іншої держави, з якою також укладено торговий договір на основі принципу найбільшого сприяння. Таким чином, в силу цього принципу створюються рівні (однакові) умови для всіх іноземних держав, їх організацій і фірм щодо тих питань торгівлі, які передбачені торговим договором.

Принцип найбільшого сприяння завжди встановлюється в договірному порядку.

Отже, відмінність національного режиму від режиму найбільшого сприяння полягає в тому, що в силу останнього в однакове положення ставляться іноземні організації і іноземні громадяни між собою.

Спеціальний режим – це принцип, який надається співробітникам дипломатичних і консульських представництв, а також міжнародних міжурядових організацій і передбачає виключення вказаних осіб з-під юрисдикції держави перебування, як правило, у питаннях, пов'язаних із здійсненням представницьких функцій.

Преференційний режим – це один з принципів, який означає надання одними державами іншим державам або в рамках певної групи держав пільг у сфері торговельно-економічного співробітництва.