Імунітет держави і його види

Термін «імунітет» у перекладі з латинської мови означає звільнення від чогось. Імунітет державиу широкому розумінні – це принцип, згідно з яким до держави або її органів не може бути заявлений позов в іноземному суді без її згоди. У міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет ґрунтується на суверенітеті держав, їх рівності. Це означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном.

У теорії та практиці держав розрізняють декілька видів імунітету:

1) судовий;

2) від попереднього забезпечення позову;

3) від примусового виконання рішення;

4) майновий (власності).

Судовий імунітет держави – означає непідсудність однієї держави судам іншої держави.

Імунітет від попереднього забезпечення позову – означає неможливість накладення арешту на державну власність або заборони вчиняти певні дії державним органам іноземної держави в порядку забезпечення позовних вимог.

Імунітет від виконання судових рішень – означає неможливість примусового виконання рішення, винесеного відносно іноземної держави або державних органів.

Імунітет державної власності – означає недоторканність державного майна: відносно державного майна у мирний час не можуть бути застосовані будь-які заходи по вилученню, націоналізації з боку іншої держави.

Всі види імунітетів наділені спільною рисою: необхідністю одержати згоду держави для здійснення певних дій з боку іншої держави.

Застосування імунітету вважається загальновизнаним у сучасній міжнародно-правовій практиці. Проте нині немає єдності в розумінні обсягу та сфери застосування цього принципу. Тому доктрині та практиці різних правових систем відомі дві теорії розуміння імунітету держави: імунітету абсолютного та функціонального (обмеженого).

Абсолютний імунітет – це один з видів імунітету держави, який означає право держави користуватись імунітетом у повному обсязі, всіма його елементами; він поширюється на будь-яку діяльність держави і будь-яку її власність.

Функціональний імунітет – це один із видів імунітету держави, оснований на принциповому розмежуванні функцій держави на два види: публічно-правову і приватноправову. Якщо держава діє як суверен, виступає як носій суверенної влади, то вона завжди користується імунітетом, в тому числі і в приватноправовій сфері. Якщо держава виступає як приватна особа, займається комерційною діяльністю, то тоді держава імунітетом не володіє. Отже, в залежності від здійснюваних функцій держава може виступати або як суверен, носій публічної влади, або як приватна особа.

На таких засадах ґрунтується Європейська (Базельська) конвенція про державний імунітет 1972 р. (чинна з 1976 р.). Конвенція розмежовує публічно-правові та приватноправові дії. Вона містить перелік випадків, у яких держава не користується імунітетом (спори з трудових контрактів, охорони патентів на товарні знаки, щодо нерухомості, відшкодування шкоди та ін.). Не застосовується імунітет щодо контрактів, які повинні бути виконані в країні суду, що розглядає справу; щодо виконання угод комерційного, фінансового, професійного характеру. Імунітет не визнається, якщо держава має комерційну установу в державі суду, який розглядає справу.

Проте імунітет зберігатиметься, якщо правовідносинам з участю держави буде притаманна хоча б одна з умов:

1) другою стороною у спорі є також держава;

2) сторони у письмовій формі спеціально домовилися про визнання імунітету;

3) некомерційний договір було укладено на території іноземної держави, і він підпорядковується нормам її адміністративного права.