Основні поняття і положення феноменологічного підходу.
«Діалог» — поняття, висунуте і розроблене М. Бубером. Згідно з Бубером, в мові існують основні слова, що створюють словесні пари. Відмінність основних слів у тому, що вони не позначають чогось існуючого, а, будучи вимовлені, породжують існування, феномен. Ці слова: «Я ти», «Я воно». За Бубером, основне слово «Я ти» породжує і затверджує світ стосунків на відміну від «Я—воно» («Я це»), яке породжує досвід. У діалозі між людьми створюються і стосунки, і досвід подібних до цих конкретних та всіх інших стосунків, і досвід людини взагалі. Людина здатна діяти і розуміти світ тільки в рамках свого досвіду. Ми «відбуваємося» індивідуально кожний наодинці із своїм внутрішнім світом, але щасливими ми можемо бути тільки в стосунках, у діалозі. У діалозі ми краще входимо у контакт і зі своїм власним досвідом, дивлячись у іншого як у дзеркало та роздивляючись себе у цьому процесі. Здатність клієнта перебувати у «Діалозі» та використовувати його можливості у всій повноті і є метою феноменологічної психокорекції, особливо гештальтерапії.
«Досвід» — поняття, ставлення до якого в науці і філософії вилилося в драматичну боротьбу. Категорія «досвід» співвідносна не з об’єктивною істиною по відношенню до «моєї» екзистенції, тобто чогось, що є поза межами мене, а з суб’єктивністю «мого» онтологічного, тобто життєво важливого, а не гносеологічно, тобто через знання, осягненого буття. Через психологічні захисти ми часто не маємо відчуття доступності всієї повноти власного досвіду, на рівні усвідомлення наш власний досвід сприймається нами фрагментарно, а багато його елементів взагалі є недоступними до усвідомлення. Внаслідок чого ми не знаємо хто ми є насправді і чого ми дійсно хочемо. А без такого усвідомлення ми не можемо бути автентичними (відповідними собі самому) та конгруентними (доречними) певній ситуації. У цьому значенні досвід життя 5-літньої дитини нітрохи не менш істинний, ніж досвід життя навченого життям сивого старця. Тому в тісному зв’язку з поняттям «досвід» йде поняття «переживання».
«Переживання» — поняття, що характеризує собою особливий спосіб чи стан буття. Запропоноване в 1965 р. Джендліном, воно описується таким чином: переживання, яке швидше відчувається, аніж мислиться, знається або вербалізується; переживання відбувається в безпосередньому теперішньому справжньому. Переживання — це мінливий потік відчуттів, що робить можливим для кожного індивіда відчути щось в будь-який даний момент. Переживання, зточки зору прихильників феноменологічного підходу, є нашим провідником до самого себе. В кожний момент нашого існування ми щось відчуваємо чи переживаємо. Розуміння того, що ці відчуття і переживання є камертоном нашої автентичності та чи не найважливішою складовою нашого досвіду визначає, з феноменологічної точки зору, психологічне здоров’я. Власне будучи настроєним на власні переживання, на їх незамінну цінність, на щомоментне їх усвідомлення ми отримуємо доступ до себе самого, до повноти власного досвіду, а значить до своєї автентичності. Ми повинні освоїти мову, якою до нас промовляють наші власні емоції та розуміти значимість схильності діяти у відповідності до того, що почуваємо. Навчання цьому і є метою феноменологічної психокорекції.
Особливе значення надається піковим (вершинним) переживанням, що супроводжують самоактуалізацію, зростання особистості. Вершинне переживання — максимальне відчуття повноти буття і всіх своїх потенцій. Причому це не обов’язково повинні бути почуття, які прийнято вважати приємними.
Вже згадуване поняття «автентичність» (справжність, істинність) це поняття, введене М. Хайдеґером і розвинене К. Ясперсом у зв’язку з центральною проблемою філософії людини, а саме — проблемою перетворення несправжнього людського буття у справжнє. Автентичність, за К. Ясперсом, — буття, нескуте і неуреґіднене якою-небудь однією концепцією, ідеєю або можливістю, яка нав’язана ззовні і зумовлює вибір людини. Інакше кажучи, це щирість до кінця і по відношенню до інших, і по відношенню до себе, при якій індивід вільний як від зовнішнього маніпулювання, так і від самоманіпулювання, проявляючи себе в безпосередньо ясному і відповідально вільному бутті. Вважається, що тільки таке повне буття може дати людині відчуття щастя та смислу життя.
«Буття у світі». Категорія аналізується практично всіма представниками гуманістичної психології і позначає цілу сукупність сутнісних ознак і феноменології переживання власного «Я» як такого, що перебуває, живе в світі:
по-перше, це чиста екзистенція, тобто готовність, даність, відкритість собі і світу;
по-друге, це справжнє існування «самості»;
по-третє, буття є трансцедентування (вихід за межі) людини в інший вимір;
по-четверте, буття — це «modus vivendi» на відміну від «modus орегаndi», тобто жити, а не намагатися маніпулювати іншими та свтом ;
по-п’яте, це певна якість існування, що характеризується необмеженістю, повнотою і самовіддачею (піковими переживаннями).
Тому з категорією буття тісно зв’язана категорія становлення, а сама категорія буття співрозмірна з категорією «світ».
«Життєвий світ» — поняття, введене і розроблене Є. Гуссерлем. Це те, що має значущість для свідомості. «Життєвий світ» — поняття, що фіксує самовмонтування такого, що переживається, усвідомлюється, сприймається, проговорюється, світу, що є феноменологічним, тобто неповторним у кожної людини. Поняття «життєвий світ» не тільки визнає онтологічність (незалежну даність людської свідомості), але і вимагає обов’язкового врахування цієї внутрішньої онтології свідомості, прийняття всерйоз її в роботі з клієнтом.
«Подія»— радше не наочно віднесене поняття, а принцип побудови корекційної роботи в феноменологічній психології. Принцип подієвості припускає відмову від інструментального активізму (з його інфантильним прагненням до самоствердження за всяку ціну). Бажання Жити, а не маніпулювати іншими та життям у цілому. Поняття «подія» відводить суб’єкту діяльності інше місце в набагато складніше взаємопов’язаному світі, чим це здавалося в епоху класичних наукових уявлень. Раніше науковцями реальність сприймалася так, що ніби все просто є або фактом, або вигадкою, взаємозв’язки між феноменами реальності є простими і такими, що можливі для осягнення розумом та однозначного трактування чи оцінки. Сьогоднішня наукова парадигма передбачає, що все є значно складнішим та неоднозначним. Намагання дати клієнту вміння приймати цю неоднозначність і світу, і буття як його феномену та визначати свою власну позицію у цій невизначеності реального тільки мірою власних переживань, і є метою феноменологічної психокорекції.