Особливості управління фірмою в умовах непевності

У дослідженнях із проблем, пов'язаних із вивченням ризиків, виник цілий напрямок робіт під загальною назвою ризик-менеджмент або як його ще називають управління ризиком. Його особливістю є комплексність проведення досліджень, що містить у собі різноманітні аспекти: наукові, технічні, організаційно-управлінські, соціально-економічні і т.п. При цьому широко застосовуються методи системного підходу й оптимізації процесу прийняття рішень в умовах непевності з метою розробки методології управління ризиком.

В умовах конкурентної боротьби, пов'язаної з постійними змінами на ринку, питання управління підприємством зазнають деяких змін, що проходять за такими основними напрямками:

• з'являється потреба в наявності великої кількості аналітичного матеріалу, необхідного для аналізу і прийняття управлінських і маркетингових рішень;

• моніторингові дослідження ринку, зіставлення існуючої маркетингової стратегії і стратегії менеджменту з потребами ринку;

• з'являється необхідність більш широкого використання підходів за сценарієм при плануванні діяльності підприємства (песимістичних, оптимістичних та інших видів прогнозів із проведенням аналізу можливості настання події) і максимально можливого урахування усіх видів непевності. Чинники непевності, які впливають на будь-який ринковий суб'єкт, також присутні і безпосередньо в процесі управління ним.

За місцем виникнення непевність у керуванні підприємством (фірмою) може бути наслідком:

1) непевності у визначенні планового періоду і, зокрема періоду, на який розробляється стратегія розвитку підприємства;

2) непевності при формуванні цілей підприємства й у виборі пріоритетів у поставлених цілях, що може бути обумовлено наявністю ряду альтернативних цілей;

3) помилок в оцінках дійсного положення справ усередині самого підприємства і його місця на ринку, що, у свою чергу, можуть бути наслідком цілого ряду причин об'єктивного і суб'єктивного характеру;

4) не достатньо повної або помилкової інформації про перспективи розвитку даного підприємства і ринку в цілому, а також рішень, прийнятих на її підставі;

5) можливих збоїв при розробці стратегії розвитку підприємства, а також під час її реалізації;

6) непевності при контролі й оцінці результатів діяльності підприємства.

Стратегія розвитку фірми в умовах ринкової економіки повинна формуватися з урахуванням цих видів непевності на кожному з етапів: на етапі визначення періоду розроблюваної стратегії, на етапі формування цілей, при розробці шляхів реалізації обраної стратегії і формуванні напрямків діяльності, при аналізі компетенції власного підприємства, а також на етапі контролю за виконанням стратегії й оцінки її реалізації.

Процес управління фірмою в умовах непевності чутливий до впливу внутрішніх і зовнішніх чинників.

Внутрішні чинники - це ті чинники, що обумовлені непевністю, що має місце на підприємстві. Зовнішні чинники, на відміну від внутрішніх, є наслідком наявності непевності за межами даного підприємства.

Непевність зовнішнього походження є функцією від достовірності зовнішньої інформації і, як наслідок цього, функцією від достовірності прогнозів, що складаються. Чим вище ступінь непевності, тим складніше приймати управлінське рішення.

Деякі вчені пропонують характеризувати зовнішнє середовище з погляду нестабільності за такими ознаками:

• ступінь буденності дії (події). За цією ознакою події діляться на: звичайні, тобто такі, що трапляються досить часто; несподівані, але такі, що мали місце в минулому; абсолютно несподівані і нові, тобто такі, що практично не мали аналогів у минулі періоди;

• темп зміни дії. Під цією характеристикою розуміється залежність між швидкістю протікання події і реакцією підприємства (фірми) на цю дію. За цією ознакою події класифікуються на: такі, що протікають повільніше, чим підприємство реагує на них; такі, швидкість протікання яких збігається зі швидкістю реакції підприємства; такі, швидкість протікання яких перевищує швидкість реакції на них із боку підприємства.

Дана характеристика, на наш погляд, є доцільною. Проте, разом із цим вона може бути удосконалена введенням характеристики ступеня прогнозування подальших подій, що відбуваються в зовнішньому середовищі, по запропонованому раніше механізму оцінки ступеня прогнозованості подій із більш детальною розробкою частково прогнозованих дій.

Наявність джерел внутрішнього походження непевності обумовлене тим, що підприємство, будучи складною, динамічною і відкритою системою, має у своєму складі неоднорідні елементи з різнохарактерними зв'язками й особливостями в ієрархічній структурі.

Динамічність економічної системи є наслідком того, що вона безупинно розвивається як самостійно, так і в результаті розвитку зовнішнього оточення.

Відкритість економічної системи є наслідком того, що вона існує лише як один з елементів більш складної системи (економіки регіону, галузі, країни в цілому).

Вплив суб'єкта управління на керований ним об'єкт може відбуватися тільки за умови обміну інформацією між ними. Таким чином, непевність у керуванні підприємством, з погляду якості інформації, може виникнути на етапі:

• збору інформації;

• аналізу інформації;

• прийняття управлінського рішення на підставі зібраної і проаналізованої інформації.

Важливою функцією управління є планування. Планування, як і весь процес управління, має також імовірнісний характер. На практиці це означає, що непевність, яка існує при складанні тактичних планів, ще більш посилюється (зростає) при складанні стратегічних. Тактичне планування, спрямоване на визначення засобів для досягнення поставлених у стратегічному плані цілей, буде мати тим меншу непевність, чим менший плановий період воно охоплює і, відповідно, тим більшу непевність, чим довша планова перспектива. Таким чином, існує прямо пропорційна залежність між терміном, на який розробляється план, і ступенем його непевності. Прагнення фірми охопити своїми планами як можна більш тривалий тимчасовий період вступає в явне протиріччя, із погляду теорії ризиків, із ступенем достовірності планів і можливістю їхньої реалізації. Дане протиріччя може бути зменшене шляхом розумної мінімізації планової перспективи і використанням імовірнісних підходів до оцінки конкретних економічних показників. Ніякий план не є остаточним; він може бути переглянутий при сформованих умовах. Іншими словами, реалізована непевність може і повинна викликати в ньому адекватні зміни.