Передавання ризику
Наступним методом мінімізації ризику є його передавання. Виділяють три причини, за якими вигідно передавати ризик як для сторони що передає, так і для тої,що приймає :
• втрати, які є великими для сторони, що передає ризик, можуть бути незначні для сторони, що приймає його на себе;
• сторона, що приймає на себе ризик може володіти кращими способами та володіти більшими засобами скорочення можливих втрат в прівнянні з протилежною стороною;
• сторона, що приймає на себе ризик може знаходитися в кращій позиції щодо скорочення втрат або контролю за господарським ризиком,
Осоновной засіб передавання ризику - це передавання через залючення контракту. Воно провадиться шляхом заключення наступних типів контрактів:
1. Будівельні контракти. При заключенні даного контракту всі ризики, пов'язані з будівництвом, бере на себе будівельна фірма. До ризиків, які мають місце в даному випадкувідносяться збої в постачанні матеріалів, погані погодні умови, страйки, розкрадання будівельних матеріалів тощо.
2. Оренда - широко використовуваний метод передачі ризиків. Широке розповсюдження одержала фінансова оренда (лізинг).
Орендодавець, передаючи майно а оренду, може гарантувати собі постійний прибуток на визначений період. Але при тривалому терміні оренди зростає ризик і для орендодавця, і дня орендаря, тому що важко прогнозувати майбутню зміну комерційної цінності орендованого майна, а отже, і зміна розміру орендної плати. Можливе рішення, що знижує ризик власника майна, в даному випадку може бути пов’язане фіксованою рентою, тобто встановленням орендної плати у відсотках до обсягу продажів орендаря, але не нижче визначеної фіксованої суми.
3. Контракти на збереження та перевезення вантажів. В даному випадку обсяг переданих ризиків залежить від статусу сторін, що укладають договір, і умов, обговорених у договорі. Укладаючи договірна перевезення і збереження продукції, фірма передає транспортної компанії в основному статичні ризики, пов'язані з випадковим псуванням або знщенням продукції з вини транспортної компанії.
4. Контракти продажу, обслуговування, постачання. Договори, пов'язані з розповсюджннням товарів та послуг, також надають підприємницькій фірмі широкі можливості для зниження ризику шляхом їх передавання.
До цієї групи контрактів відносяться:
• угоди про постачання товарами на умовах підтримки залишку на складі;
• оренда устаткування з гарантією його технічного обслуговування і поточного ремонту;
• гарантія підтримки продуктивності (визначених технічних характеристик) устаткування що використовується
• договори про сервісне обслуговування техніки.
5. Контракт-доручення. В даному контракті фігурують завжди три сторони: перша особа - поручитель, друга - принципал, третя - кредитор. Поручитель дає гарантії кредитору в тому, що борг принципала буде повернутий поза залежністю від успіху або невдача діяльності принципала. Принципал також зобов'язується повернути борг, но частка ризику, який може появитися у випадку невдачі переноситься на поручителя.
Поручителем може виступати як приватна, так і юридична особа, але в основному поручителем виступають організації, які спеціалізуються на даних угодах.
Кредитор за допомогою даної угоди передає ризик неповернення кредиту і пов'язані з цим втрати поручителю. В даному випадку вигода принципала полягає в тому, що він підписує контракт з кредитором, який він не міг би одержати без доручення.
6. Договір факторингу. Тут мова йде також про передачу кредитного ризику. В факторингових операціях беруть участь три сторони:
• фактор-посередник, яким виступає комерційний банк або інші кредитні організації, а також інші комерційні організації, що мають ліцензію на здійснення такого виду діяльності;
• підприємство-постачальник;
• підприємство-покупець.
Основний принцип факторингу - покупка фактор-посредником у свого клієнта-постачальника вимог до його покупців. Фактично фактор-посередник купує дебиторську заборгованість тао протягом двох-трьох днів оплачує 70 - 80% вимог у вигляді авансу. Частина, що залишилася, виплачується клієнту банку після надходження засобів на його рахунки від покупців
Факторинг може бути двох видів: відкритий та закритий. При відкритому факторингу постачальник зобов'язаний зазначити на своїх рахунках, що вимога передана фактор-фірмі. При закритому факторингу постачальник укладає договір з банком, висилає копії рахунків на заключені угодаи, не сповіщаючи про це своїх покупців. Якщо покупець не в змозі оплатити свої рахунки у встановлені терміни, постачальник - клієнт банку сповіщає його про поступку вимог фактор-посереднику.
Вартість факторингових послуг складається з двох елементів:
• процентна ставка за кредити (звичайно на один-два пункту вище облікової банківської процентної ставки);
• комісійні, які залежать від розміру обороту та платоспроможності покупців коливаються від 0,5 до 2% від суми рахунків. .
Факторинг дозволяє підприємницькій фірмі, що передає свої боргові зобов'язання фактор-посереднику, одержати гарантію на одержання всіх платежів, зменшуючи таким спобом кредитний ризик підприємства.
7. Біржові угоди, що знижують ризик постачання в умовах інфляційних очікувань й відсутності надійних оперативних каналів закупівель. Мінімізація ризиків постачання в даному випадку також здійснюється за рахунок передавання ризику шляхом:
• придбання опціонів на закупівлю товарів та послуг, ціна на які у майбутньому збільшиться;
• заключення ф'ючерсних контрактів на закупівлю товарів, ціни на які зростають.
Перший спосіб, тобто придбання опціонів на закупівлю товарів та послуг, дозволяє підприємницькій фірмі одержати впевненість у тому, що товари, або послуги, які її цікавлять по заздалегідь відомій ціні їй гарантовані. Опціон - це документ, в якому постачальник гарантує продаж товару за фіксованою ціною протягом визначеного періоду часу. Опціон на придбання товарів у більш надійного постачальника може бути придбаним паралельно з підписанням вигідного, але більш ризикованого контракту.
По суті опціон є різновидом цінного паперу, тому що по закінченні терміну дії може мати вторинний обіг, тобто може бути перепроданим на бірж за своїм поточним котуванням. Поточна ціна опціону залежить від різниці між ринковою ціною товару на даний момент, на який виписано опціон, та ціною постачання, передбаченою в опціоні, а також від зміни до моменту виписки опціону інфляційних очікувань.
Сама ціна поставки, фіксована в опціоні, відрізняється від ринкової ціни товару або послуги, на які купується опціон; в умовах інфляції ціна постачання вища від ринкової на момент покупки опціону, але, як правило, в майбутньому реальна ціна товару вища від ціни за опціоном.
Можливість перепродажу опціону має наступні переваги;
• фірма може придбати опціони не тільки у самих остачальників необхідного товару, але й у тимчасових власників;
• фірма може придбати опціони на постачання ще до одержання замовлень на продукцію, для виробництва якої забезпечується постачання. У тому випадку, коли замовлення на вироблену продукцію не надійде, фірма має можливість продати опціон на зайві товари та послуги. В даній ситуації фірма уникає можливих втрат, пов’язаних з ризиком неотримання замовлення на виготовлення продукції.
Другий засіб - це заключення на біржі ф'ючерсних контрактів з постачальниками товарів, ціни на які зростають.
Відмінність даного засобу від покупки опціону полягає в наступному:
• контракт на постачання підписується між зацікавленою фірмою та постачальником, але його виконання відкладаються на певний термін;
• момент часу здійснення постаки товару або послуги строго фіксований;
• в контракті може бути передбачена “плаваюча” ціна постачання.
Зареєстровані на біржі ф'ючерсні контракти, як і опціони, можуть бути вдруге продані за особливою ціною як постачальником, так і замовником. Ціни ф’ючерсів на реалізацію товару та ф’ючерсів на його закупівлю є самостійним предметом біржового котування і залежать від прогнозу кон'юнктури відповідного збуту та попиту від обсягу ф'ючерсного контракту, часу, що залишається до настання моменту постачання товару по ф’ючерсу, від рівня інфляційних очікувань, а також від багатьох інших чинників.
Укладаючи ф'ючерсний контракт на покупку товару або послуг, підприємницька фірма, з одного боку, одержує деяку гарантію одержання товару або послуги в потрібний термін по обговореній ціні, знижуючи тим самим ризик постачання й інфляційний ризик. З іншого боку, підприємницька фірма не позбавляється можливості відмовитися від ктракту в тому випадку, якщо вона знайде альтернативні канали постачання і зможе укласти інший, більш вигідний контракт.
Ф'ючерсний контракт на закупівлю товару або послуги може бути укладений і як резервний, на додаток до основного контракту, в надійності котрого у фірми є сумніви. Якщо основний контракт проте буде реалізований, фірмі необхідно продати ф’ючерс на паралельну закупівлю до настання терміну реальної закупівлі та оплати. У даному випадку необхідно, щоб термін додаткового замовлення більш пізнім.
Розглянутими способами мінімізації ризику постачання також можна знизити і ризик збуту продукції , відповідно набуваючи опціони та ф’ючерси на постачання товару або послуги.
Проте трансфер ризику - не обов'язково самий безпечний та найефективніший спосіб мізації ризику. Трансфері можуть не тільки не мати достатніх засобів для покриття втрат трансфера, але, як правило, він не має ніяких ефективних важелів для зниження рівня ризику. Тому при передачі ризику підприємницька фірма повинна враховувати наступні моменти:
• розподіл ризиків між трансфером і трансфері повиннен бути чітким й недвозначним;
* трансфері повинен мати можливість швидко виконати всі прийняті на себе зобов'язання;
* трансфері повинен мати значні повноваження для скорочення та контролю за ризиком;
* рішення про трансфер повинно прийматися на базі критерію ефективності (як недорогий або більш прибутковий метод) у порівнянні з аналогічними за надійністю методів мінімізації підприємницького ризику;
* ризик повинен передаватися за ціною, однаково привабливою як для трансфера, так і для трасфері.
3. Страхування ризиків
Наступний метод мінімізації ризику - це страхування.
Страхування– це система економічних відносин, яка полягає в утворенні за рахунок підприємств, організацій і населення спеціального фонду засобів для відшкодування збитків у майні, завданих у результаті стихійного лиха та інших несприятливих випадкових явищ, а також для надання громадянам (та їхнім сім’ям) допомоги під час різних подій в їхньому житті. У страхуванні обов’язковою є наявність двох сторін: страхової організації (страховика) та юридичних і фізичних осіб, які вносять у страхову організацію встановлені платежі. Окрім того, учасниками страхових відносин можуть виступати застрахований, вигодоодержувач, особа, призначена для отримання страхової суми, тобто треті особи, яким завдається шкода (збиток) діями страхувальника.
Характерні риси страхування:
· цільове акумулювання коштів, які використовуються тільки на покриття втрат у заздалегідь обумовлених випадках;
· ймовірний характер відносин, оскільки заздалегідь невідомо, коли наступить відповідна подія, якою буде її сила і кого зі страхувальників вона стосуватиметься;
· зворотність коштів, оскільки вони призначені для виплати всім страхувальникам у сукупності (але не кожному страхувальнику зокрема).