Cтрахування ризику при здійсненні ЗЕД
Страхування експортних кредитів. Особливе місце серед інших видів страхування відповідальності займає страхування кредитного ризику. Суть його полягає у зменшенні чи ліквідації кредитного ризику. Об’єктами цього страхування є комерційні кредити, надані покупцеві, банківські позики постачальнику чи покупцеві, зобов’язання та поручительства за кредитом, довгострокові інвестиції тощо.
Серед різновидів цього страхування своїми специфічними особливостями виділяється страхування експортних кредитів, яке охоплює всі згадані та низку інших видів страхування (страхування валютного ризику, страхування витрат на входження експортера на новий ринок, страхування від інфляції).
Страхування кредитного ризику захищає інтереси продавця чи банку-кредитора на випадок неплатоспроможності боржника чи несплати боргу з інших причин.
Якщо договір укладається за рахунок продавця, то погашення наданого кредиту у разі неплатежу бере на себе страхова організація. Випадки неплатежу кредиту можуть зумовлюватися різними причинами. Наприклад, тільки у страхуванні експортних кредитів є до 50 видів ризику. Їх звичайно поділяють на дві основні групи. До першої можна віднести суто комерційний чи економічний ризик (банкрутство приватного покупця, відмова від платежу чи прийняття товару, несплата боргу в обумовлений термін і т. д.). Друга група об’єднує різновиди політичного ризику (воєнні дії, революція, заборона на платежі за кордон, консолідація боргів, націоналізація, конфіскація; неплатіж покупця, у ролі якого виступає державна організація; відміна імпортної ліцензії, введення ембарго і т. п.).
Сьогодні в усіх промислово розвинутих країнах є компанії, що страхують кредитний ризик. Багато з них мають свої системи страхування експортних кредитів і схеми страхування зарубіжних інвестицій. У внутрішній торгівлі воно проводиться невеликою кількістю приватних страхових компаній, а страхування експортних кредитів, переважно, державними страховими агентствами.[4]
Специфіка ризику експортного кредитування. Цей ризик може бути у двох видах: він випливає або з достатньо повного знання експортером і банкіром, який акцептує його векселі, даних про фінансовий стан покупця (кредитоспроможність, становище у торговому середовищі, максимальний товарний кредит, наданий йому іншими фірмами, приблизні розміри його операцій), або з розходжень між продавцем і покупцем у питанні про відповідність товару умовам торгової угоди.
Зокрема, підставою для ризику є невідповідність товару тим сортам і якісним ознакам (вміст у ньому певних складових, колір, процент вологи, засміченість тощо), які перелічені та детально описані у специфікаціях, що звичайно додаються разом з іншими документами до трасованого векселя контракту.
Фінансовий ризик пов’язаний безпосередньо з недобросовісністю клієнта (з фінансовою частиною операції).
Торговий ризик пов’язаний не з фінансовою, а з торговою частиною операції.
Перший, по суті, належить до сфери діяльності банку, що видає акцепт, унаслідок чого фінансовий ризик обмежений у банках, які добре знають свою іноземну клієнтуру і володіють інформацією про її кредитоспроможність. Що ж стосується суто комерційного ризику, то через відсутність повної ясності у попередніх угодах, різноманітність сортів товару, зміни його якості під час транспортування і багато інших важко передбачуваних причин питома вага цього ризику завжди є значною.
Розглянемо результати відмови трасата здійснити платіж. Експортер може у цьому разі розпочати безпосередньо чи через свого агента у країні імпортера реалізацію товару або повернути товар й одночасно порушити справу проти покупця чи скористатися послугами арбітражного або третейського суду. Проте фінал справи завжди є неясним і навіть за найнесприятливіших обставин дає важкі наслідки для експортера. Той змушений або повернути товар і, отже, зазнати нових витрат і надовго іммобілізувати свої капітали у невдалій угоді, або продати товар у випадкових або непередбачених ринкових умовах. Навіть під час відправки за безвідзивним підтвердженим акредитивом імпортер все ж таки має право відмовитись від здійснення платежу, посилаючись на невиконання експортером тієї чи іншої умови контракту. Цей ризик не загрожує експортерові тоді, коли в акредитиві обумовлено, що вексель трасується під відправленні експортні товари без обороту, тобто без права зворотної вимоги до трасанта. Однак банки, не бажаючи переносити на себе всю фінансову відповідальність за комерційну операцію, досить неохоче купують і акцептують векселі, які не надають їм права регресу до трасанта.
Таким чином, фінансовий ризик кредитування зовнішньої торгівлі може бути зведений до мінімуму і при деяких методах кредитування, наприклад, при рам бурсі. У цьому разі страхування кредиту може бути лише засобом його додаткового забезпечення. Що ж стосується торгового ризику, то його неможливо уникнути звичайними банківськими методами і для його елімінування велике значення має страхова організація та її методи.
Останнім часом форми та методи кредитування, які забезпечують вкладений у зовнішню торгівлю капітал, втратили минуле значення і поряд із торговим ризиком виріс і фінансовий. Зростання ризику, пов’язаного зі загальною нестабільністю грошового обігу, з нестійкістю фрахтового ринку, митно-тарифної політики країн і т.п., вплинуло на рух часткового облікового відсотка, що звичайно перевищує офіційну облікову ставку на 1%.
Ці труднощі у багатьох країнах були пом’якшені, а то й зовсім усунені створенням спеціальної організації для страхування кредитів від ризику усіх видів. Хоч до ціни товару, крім усіх накладних витрат, вартості фрахту, мита, звичайної вартості кредиту та банківських послуг, приєдналася ще одна величина – вартість страхування кредиту від ризику, проте доходи від можливого розширення торгових операцій, завдяки полегшеним умовам страхування кредиту, значно перевищували нові витрати.
Окрім того, у практиці постійно діючої страхової організації, яка має численну клієнтуру і здійснює великі операції, вартість страхування вже не могла перевищити певний рівень і економічно або погашувалась зниженням вартості продукції внаслідок зростання її виробництва і зменшення накладних витрат, або у крайньому разі легко перекладалась. Поряд із цим страхування кредиту мало велике значення для експортера у тому аспекті, що вексель, забезпечений гарантією страховика, можна було набагато легше і за значно вигіднішою ставкою облікувати у будь-якій кредитній установі країни, оскільки акцепт, як ми вже з’ясували, не давав достатньої гарантії платежу.[5]
Крім акцептованих векселів, страхують й інші форми кредиту, що надається експортером своїм покупцям. Серед них усі види як покритого, так і непокритого кредиту (відкриті рахунки). Таким чином, можуть бути застраховані:
а) рамбурсні операції, головним чином, від торгового ризику;
б) акцептні кредити;
в) векселі, що трасуються на покупця у межах відкритого йому максимального кредиту (овердрафту) з правом чи без права його поновлення;
г) всі спеціальні рахунки клієнтів на точно визначену суму;
д) кредити, надані покупцеві протягом точно фіксованого періоду.
Основні принципи експортного кредитування. Підприємець, найчастіше, експортер, який прагне застрахувати кредит, наданий іноземному покупцеві, вступає в угоду зі страховим товариством, що володіє достатньою інформацією про кредитоспроможність потенційних імпортерів у даній країні. За такою угодою, страхове товариство, якщо воно вирішить за можливе провести страхову операцію, погоджується нести відповідальність за ту чи іншу частку ризику, пов’язаного з кредитуванням торгової операції. Ініціатива страхування звичайно завжди залишається на боці експортера, при чому це може бути як страхування вперше наданого кредиту, так і пролонгація вже наданого кредиту. Страхування кредиту ґрунтується на таких принципах.[4]
Страхування кредиту мусить передувати появі конкретного ризику.
Не може бути застрахований ні вже відправлений товар, ні той, власник якого втратив змогу змінити умови його відчуження. Цей момент зміни належності може бути визначений різними способами, але найбільш суттєвим є факт підписання контракту, яким встановлюються основні комерційні та кредитні умови угоди.
Принцип, за яким страхування кредиту повинне або передувати встановленню умов відчуження товару і фактичному його відчуженню, або супроводжувати його, є найкращим засобом запобігання недоцільному використанню гарантії страховика та спотворенню самої суті страхування. Дійсно, коли експортер звертається з проханням про страхування кредиту вже після того, як він позбувся товару і виник ризик, то у 99% випадків виникає підозра про можливе шахрайство. Якщо ж страхування кредиту відбувається до того, як виник ризик, тобто до відчуження товару або одночасно з ним, то така можливість виключається зовсім. Надто мала ймовірність того, що експортер, котрий надав кредит іноземному покупцеві, піде на страхування цього кредиту тоді, коли він отримав достовірні дані про зниження платоспроможності його клієнта або виникнення торгового ризику внаслідок можливості відмови покупця прийняти товар із торгово-технічних міркувань.
Отже, страхування кредиту визначається станом кредитованого товару, який у момент страхування однаковою мірою відомий обом сторонам: страховику та страхувальнику. Тільки як виняток із загального правила можливе страхування тоді, коли об’єктивно існує можливість появи у фірми, зацікавленої у страхуванні, якихось мотивів пізнішого походження, котрі страховому товариству не відомі або можуть стати відомими пізніше. У цьому разі страхове товариство спирається на добру волю клієнта.
Страхування кредиту передбачає, головним чином, виникнення під час торгової операції надмірного ризику, від якого страхове товариство і прагне забезпечити експортера.
Страхова фірма, уважно дослідивши умови діяльності фірми, що клопочеться про страхування, встановлює певну норму ризику, яку вона визнає або нормальною, або залежною від самого експортера та характеру його діяльності, і погоджується страхувати всякий ризик, що перевищує цю норму. З метою усунення торгового ризику страхове товариство нерідко проводить спеціальну експертизу товару, щоби встановити, чи відповідає він замовленню та специфікаціям, доданим до трасованого векселя. Для усунення ж фінансового ризику страхове товариство часто вимагає подання клієнтом акцепту якогось солідного банку і погоджується страхувати лише акцептований вексель. Таким чином, за цих умов страхується тільки надзвичайний ризик, який може виникнути стихійно як продукт нестійких господарських відносин.
Страхування усього ризику, який виникає у зв’язку з кредитуванням іноземного покупця, попри численні вимоги торгових кіл, не є поширеним, оскільки розвиток страхування у цьому напрямку:
а) був би економічно недоцільним;
б) спотворив би суть страхування;
в) підвищив би вартість страхування.
Під час повного страхування ризику експортер мало цікавиться платоспроможністю свого іноземного клієнта і в нього зникають стримуючі мотиви при наданні тому кредиту.
Хоч звільнення експортера від обов’язку спеціально вивчати фінансовий стан свого іноземного клієнта відповідає прогресуючому розподілу праці, тим не менше у торгівлі досить важко відділити суто фінансовий аспект від комерційного і, зокрема, суто комерційний ризик від самої торгової операції.
Торговий ризик, внаслідок відмови покупця-імпортера прийняти товар і здійснити платіж, зумовлює появу кредитного ризику, уникнення якого часто залежить від самого експортера. Страхування комерційного кредиту є захистом експортера від надзвичайного фінансового ризику, який важко передбачити. Тому повне страхування від усіх видів ризику погано поєднується з тими економічними цілями, що переслідується страхуванням кредиту.
Страхове товариство – не кредитна установа, і воно не ставить за мету замінити її. Його функції мають суто допоміжний характер і хоч деколи гарантія страхового товариства полегшує продаж гарантованого векселя на обліковому ринку чи в обліковому банку, та це не головне у діяльності страховика. Страхування кредиту захищає безпосередні інтереси експортера, який не може трасувати вексель без права регресу і добитися для нього акцепту. Банк, що акцептує такий вексель і, отже, відмовляється від права зворотної вимоги до трасанта, фактично здійснює найповніше страхування кредиту експортера і змушений брати весь ризик на себе. Однак слід пам’ятати, що такий акцепт звичайно надається обмеженому колу підприємців, котрі мають бездоганну репутацію, за умови стягування на користь акцептанта високої винагороди, і по суті не є банківською операцією. У такому разі експортер користується одночасно банківським акцептом, що полегшує йому мобілізацію необхідних капіталів на обліковому ринку, і полісом страхового товариства для забезпечення кредиту, наданого ним, у свою чергу, покупцеві. Відбувається нормальний розподіл праці між різними інституціями.[9]
Під час акцепту тратти без права обороту на трасанта, банк втручається у незнайому для нього сферу і бере на себе ризик у такому розмірі, який звичайно не практикується у банківській діяльності. Акцептуючи тратту з правом регресу, він може висунути свої претензії до обох контрагентів і зазнає великих збитків тільки у разі одночасного банкротства обох, під час же акцепту тратти без права регресу банк бере на себе і фінансовий, і торговий ризик. Страхове товариство також втручається у чужу йому сферу, видаючи поліс на всю суму можливого ризику. Цим самим страховик усуває необхідність у банківському акцепті, оскільки страхова установа не тільки звільняє кредитора від надмірного ризику, але й полегшує йому мобілізацію капіталів на обліковому ринку.
Право регресу передбачає певний розклад ризику. Повне звільнення експортера від ризику можливе лише за умови, що вексель трасується „без обороту”.[6]
Облік чи акцепт банком тратти без обороту на трасанта є однією з форм існуючої раніше системи страхування кредиту, відомої як прийняття банком ризику на себе. У такому разі банки погоджуються взяти на себе ризик щодо платежів покупців товару, які мали б надійти.
Страхове товариство докладає всіх зусиль, щоб, по-перше, отримати у дебітора якусь частку застрахованої позики і, по-друге, реалізувати те майно чи ті товари, які служили забезпеченням кредиту. Тоді страховик пускає всю виручену суму на відшкодування збитків експортера, котрий застрахував свій кредит, доплачуючи від себе можливу різницю між застрахованою сумою та надходженнями від дебітора чи продажу згаданого забезпечення. Ця операція займає досить багато часу (звичайно до 3-х місяців), протягом якого страхове товариство встановлює розміри кінцевого збитку.
Цей період часу, необхідний за технічними умовами страхування, не зовсім вкладається у систему банківського кредитування міжнародної торгівлі й у прийняті в ній методи та терміни фінансових розрахунків, що стосуються платіжних зобов’язань, які перебувають в обороті у зв’язку з торговими операціями.
Акцепт банком векселя зумовлює прийняття на себе (у разі відмови трасата) зобов’язання завчасно здійснити всі потрібні платежі. Зрозуміло, що банк, зі свого боку, негайно використовує право зворотньої вимоги відносно трасанта. Той же у такому разі перебуває у вкрай складному становищі: попри те, що наданий ним іноземному покупцеві кредит застрахований, страхове товариство не може (аж до реалізації забезпечення та претензій до трасата і визначення розмірів кінцевого збитку) відшкодувати втрати експортера. Експортер повинен при цьому або здійснити платіж банкові, що провів акцепт, із власних коштів, або просити у свого банкіра про видачу позики під страховий поліс. Отже, значення усього інституту страхування суттєво знижується. Залишаючись і надалі формою забезпечення ризику експортера, страхування не звільняє його коштів чи кредитних ресурсів у банківських установах від необхідності термінової мобілізації у момент неплатежу покупця.[10]
Навчально-методичне забезпечення дисципліни.
. Основна література:
1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа.— К.: Знання, 1997.— 216с.
2. Балабанов И.Т. Риск-менеджмент. — М., 1996.
3. Бурений А.Н. Фьючерсные, форвардные и опционные рынки. — М.
4. Вітлінський В. В. Аналіз, оцінка і моделювання економічного ризику. — К.: ДЕМІУР, 1996. — 212 с.
5. Вітлінський В. В., Наконечний С. І. Ризик у менеджменті. — К.: Борисфен-М, 1996. — 336 с.
6. Вітлінський В. В., Наконечний С. І., Шарапов О. Д. Економічний ризик і методи його вимірювання: Підручник. — К.: ІЗМН, 1996. — 400 с.
7. Вітлінський В., Наконечний Я. Методи формування резервів на покриття кредитних ризиків // Фінанси України. — 1998. — № 12. — С. 46—54.
8. Вітлінський В., Пернарівський О. Кредитний ризик та його врахування при обчисленні ставки відсотка // Банківська справа.— 1997. — № 5. — С. 63—66.
9. Вітлінський В.В., Наконечний С. І. Ризик у менеджменті, К.: “Борисфен М”, 1996. 237 с.
10. Вітлінський В„ Великоіваненко Г., Наконечний Я; Пернарівський О. Концепція стратегії кредитного ризику // Банківська справа. — 2000. — № 1. — С. 39—42.
11. Внукова Н.Н. Практика страхового бізнесу.— К.: Либра, 1994.— 75 с.
12. Гончарова Н.П., Перерва П.Г. Маркетинг инновационного процесса: Учебное пособие.- К.: 1998.- 267 с.
13. Грабовый П.Г. и др. Риск в современном бинесе, издательство «Атлас», М.: 1994. – 200 с.
14. Грядов С.И. Риск и выбор стратегии в предпринимательстве.- М.: Изд-во МСХА, 1994.
Додаткова література:
1. Журавлев Ю.М., Секеремс И.Г. Страхование и перестрахование (теория и практика).—М.: Анкил, 1993.— 115 с.
2. Загорий Г. О методах оценки кредитного риска // Деньги й кредит. — 1997. — № 6. — С. 31— 37.
3. Закон України «Про страхування» // Урядовий кур'єр.— 1996, 18 квітня.
4. Законодавство України про страхування // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.— 1997.— № 4.— 368 с.
5. Заруба О. Д. Фінансовий менеджмент у банках: Навч. посіб.
6. Заруба О.Д. Страхова справа: Підручніік.— К.: УФ1МБ, 1995.
7. Ілляшенко С. Кредитні ризики та створення резервів для їх покриття // Вісник НБУ. — 1997. — № 7. — С. 39—41.
8. К.: Т-во «Знання», КОО, 1997. — 172 с.
9. Кланків М.С. Кредитно-страховий альянс.— Тернопіль: Збруч, 1995.— 135с.
10. Клейнер Г. Б., Тамбовцев В. Л.. Качалов Р. М. Предприятие в нестабильной экономической среде: риски, стратегии, безопасность. - М.: Экономика, 1997.
11. Короткий словник страхових термінів // Укладачі: Т.А.Ротова, А.О.Заволока, Т.Є.Терещенко— К.: УФІМБ, 1998.— 64 с.
12. Лапуста М.Г., Шаршукова Л,Г. Риски в предпринимательской деятельности.- М.: ИНФРА – М, 1998. – 224 с.
13. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции Дэниэл Д.Дэниэлс, Ли. Х.Радэба, Москва, Дело Лтд, 1994
14. Пахомов Ю.М. та інші. Національна економіка в глобальному конкурентному середовищі. К.: “Україна”. - 1997.
15. Страхование от А до Я. Книга для страхователей / Под ред. Л-И.Корчевской, К.Е.Турбиной— М.: ИнфраМ, 1996.— 624 с.
16. Страхування в Україні (збірник нормативних актів, методичних та інформаційних матеріалів).— Київ: Правові джерела.— 1996.— 368 с.
17. Страхування: Підручник/Керівник авт. кол. і наук. ред. С.С.Осадець.— К.:КНЕУ, 1998—528с.
18. Турбина К.Е. Инвестиционный процесс и страхование инвестиций от политических рисков. — М., 1995.
19. Устенко О.Л. Теория экономического риска: Монография.- К.: МАУП, 1997.- 164 с.
20. Хойер В. “Как делать бизнес в Европе”.- М.:Прогресс, 1992.-253 с.
21. Хохлов Н.В. Управление риском: Учеб. пособие для вузов.-М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999.- 239 с.
22. Чалый-Прилуцкий В.А. Рынок и риск. — М., 1994.
23. Чернов В.А. Анализ коммерческого риска. — М., 1998.
24. Школа І.М., Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник. - Чернівці: Рута, 1996.
25. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Управління валютними ризиками: Навч посібник. — К.: Тов-во «Знання», КОО, 1998. — 444 с.