Профіль фізичного розвитку учня

Таблиця 3

Маючи середні величини показників двох або більше однорідних статево – вікових груп і середньоквадратичні відхилення можна розрахувати помилку середньої величини (m) за формулою m = ± δ/√n, а потім розрахувати достовірність різниці двох середніх величин, знайшовши критерій (t) за формулою t = М₁ – М₂/√m₁² + m₂². При t 2 і більше імовірність різниці 95%, при t рівному 3 і більше – імовірність 99%.

Гігієна фізичного виховання учнів.Рухливість дітей зі вступом їх до школи знижується приблизно на 50%, і по мірі переходу із класу в клас зменшується ще більше. Сучасний школяр біля 85% часу дня сидить. Нестача рухів визиває ослаблення всього організму та функцій окремих органів і систем. Вона повинна бути компенсована фізичними вправами.

Правильно організоване фізичне виховання у школі передбачає використання різних засобів фізичного виховання, які можуть всебічно позитивно впливати на організм школяра. Важливо враховувати при цьому ряд умов, перед усім, вікові і статеві анатомо-фізіологічні особливості учнів, стан їх здоров’я та ступінь фізичної підготовленості. За результатами медичних оглядів і даними про фізичну підготовленість учнів розділяють на медичні групи:

1. Основна медична група. До неї відносять здорових школярів, які мають добру фізичну підготовку, тобто ті, що показують середні і високі показники по бігу, стрибках, лазанью, тощо. Учні цієї групи виконують повну програму фізичного виховання, можуть займатися спортом і приймати участь в різних фізкультурних заходах. Для вступу в ДЮСШ, участі в тренуваннях з подальшою участю в змаганнях такі учні повинні проходити спеціальні медичні обстеження.

2. Підготовча медична група складається із школярів, які мають незначні відхилення стану здоров’я, або відстаючих по фізичному розвитку чи фізичній підготовленості. Учні цієї групи не повинні допускатися до спортивних тренувань та змагань. Їм не обов’язково здавати нормативи по фізичній культурі, для них вводяться обмеження в учбові заняття, особливо в вправах на снарядах, по бігу, стрибках. Цим дітям не показані тривалі походи пішки та на лижах, заняття футболом, хокеєм і другими видами фізичних вправ, що потребують значних напружень. Їм рекомендуються рухливі ігри та другі допоміжні заняття в секціях загальної фізичної підготовки.

3. Спеціальна медична група. До неї відносять учнів, які мають значні відхилення в стані здоров’я. Заняття з ними по фізичній культурі необхідно проводити в позакласні години три рази на тиждень по 30 хвилин. Групи розділяються по віку ( 1 – 4 класи, 5 – 9 класи та 10 – 12 класи) чисельністю не більше 15 чоловік. З кожною групою проводяться одні заняття незалежно від діагнозу захворювань. Діти, які потребують спеціальних занять, займаються в кабінетах лікувальної фізкультури поліклінік чи диспансерів.

Включення учня в підготовчу чи спеціальну групу тимчасове, з покращанням стану здоров’я дитина переводиться в другу групу.

Діти, які перенесли гостре захворювання, або мають загострення хронічної хвороби звільняються від занять фізичною культурою на термін, визначений лікарем. Звільнення дітей від занять фізичною культурою на тривалий проміжок часу не тільки не приносить їм користі, а навпаки, може сприяти розвитку патологічних відхилень.

Основні задачі фізичного виховання учнів:

1. Забезпечення сприятливе проходження дозрівання і функціонального вдосконалення ведучих систем організму, підвищення його біологічної надійності;

2. Своєчасне формування рухомого аналізатору і специфічне стимулювання розвитку основних фізичних якостей (сила, швидкість, спритність, рівновага, координація рухів), що забезпечує високу працездатність організму:

3. Підвищення неспецифічної стійкості організму до впливу мікроорганізмів та несприятливих умов середовища.

4. Удосконалення реакцій терморегуляції, що забезпечує стійкість до простудних захворювань:

5. Нормалізація порушеної діяльності окремих органів і систем, а також корекція уроджених або набутих дефектів фізичного розвитку.

6. Формування мотивацій і свідомого відношення до занять фізичною культурою і спортом.

При проведенні зі школярами занять з фізичної культури і спортивних тренувань необхідно дотримуватися гігієнічних принципів фізичного виховання дітей. Це:

1. Оптимальний рухливий режим з урахуванням біологічної потреби в рухах організму, що росте, і його функціональних можливостей;

2. Диференційне застосування засобів і форм фізичного виховання залежно від віку, статі, стану здоров’я та фізичної підготовленості дітей і підлітків.

3. Систематичність занять, поступове збільшення навантажень і комплексне використання різних засобів і форм фізичного виховання.

4. Забезпечення гігієнічно повноцінних умов зовнішнього середовища під час проведення занять з фізичної культури.

Основні засоби фізичного виховання – фізичні вправи, природні фактори, масаж, особиста гігієна.

Гігієнічна характеристика окремих форм фізичного виховання учнів.До фізичного виховання школярів входить: ранкова гімнастика (зарядка, гімнастика до занять в школі, урок фізичної культури, фізкультурні хвилини, спорт, масові фізкультурні заходи в позаучбовий час, фізична праця, загартування.

Ранкова гімнастика, метою якої є прискорення переходу від сну до бадьорості, до роботи, яка буде. Вона виконує також і загальну оздоровчу дію. ЇЇ виконують діти вдома. Гімнастичні вправи повинні виконуватися в добре провітреній кімнаті, краще на свіжому повітрі. Після закінчення гімнастики корисне обтирання, чи обливання холодною водою. Комплекс вправ (6 – 10 вправ) та умови їх проведення повинен рекомендувати вчитель фізичної культури, узгоджуючи з лікарем.

Гімнастика до уроківне замінює ранкову гімнастику. Гімнастика до уроків призначена краще організувати дітей, підняти дисципліну перед початком занять. Ця гімнастика, незважаючи на її невелику тривалість (до 15 хв.) , покращує функціональний стан центральної нервової системи, підвищує працездатність та знижує втому учнів на протязі навчального часу.

Гімнастика до уроків повинна проводитися окремо з учнями молодшого, середнього та старшого шкільного віку вчителем фізичного виховання. Серед учнів старших класів він може готувати собі помічників.

Уроки фізичної культури являються основною формою фізичного виховання учнів, у всіх класах для них відводиться по 2 години на тиждень. Уроки необхідно проводити з додержанням гігієнічних принципів. В молодшому шкільному віці необхідно широко використовувати різні вправи, що розвивають та вдосконалюють рухливу діяльність, уникати одноманітних рухів та обмежувати силові напруження.

В середньому шкільному віці необхідно обмежувати застосування вправ для розвитку м’язової сили, так як вони можуть затримувати ріст кісток в довжину.

В старшому шкільному віці важливо, щоб швидкісні вправи були перед вправами на витривалість, а силові вправи необхідно давати в останню чергу.

Фізичні навантаження повинні нормуватися відповідно віковим і другим особливостям школярів. До максимального фізичного навантаження учнів необхідно підводити поступово, застосовуючи вправи з зростаючим навантаженням. Закінчувати урок необхідно більш легкими вправами та ходьбою, що успокоює нервову, серцево-судинну та дихальну системи.

При заняттях з дівчатками додатково включають вправи, що укріплюють м’язи живота та дна тазу, зменшують загальне фізичне навантаження.

Уроки фізичної культури проводять в залах, краще на свіжому повітрі.

Фізкультурні паузи – одна із форм активного відпочинку. Проводяться вони під час уроків на протязі 3 – 4 хвилин з метою попередження втоми і підвищення працездатності учнів. Вони покращують функціональний стан центральної нервової системи, знімають втому, відновлюють працездатність, а також сприяють усуненню застійних явищ в тазу і нижніх кінцівках. В молодших класах їх краще проводити на третьому уроці, в старших – не четвертому. Важливо, щоб фізкультурні паузи не порушували нормального ходу навчального процесу, тому проводити їх повинен тільки педагог.

Спорт. Заняття спортом в шкільному віці, як і у дорослих, розширює можливості всебічного фізичного розвитку. Дозволяє удосконалювати фізіологічні функції, сприяє загальному укріпленню здоров’я. У школярів-спортсменів відмічають меншу загальну захворюваність і захворюваність простудними хворобами, кращі показники фізичного розвитку, успішності, суспільної активності.

Для забезпечення оздоровчої ролі дитячого спорту і недопущення яких-небудь негативних наслідків, що можуть виникнути при неправильній організації тренувальних занять, необхідно виходити із положення, що головною задачею спорту є оздоровчий ефект, а не спортивні досягнення. У фізичному вихованні школярів на перший план необхідно ставити загальну всебічну фізичну підготовленість і тільки на її фоні проводити заняття по вибраному виду спорту. Зловживання вузькою спеціалізацією в спорті не допустиме, так як в цьому випадку юні спортсмени швидко розтрачають свою енергію, необхідну для росту, розвитку та здоров’я, і рано зійдуть зі спортивної арени. Всі рекорди юних спортсменів повинні бути природними наслідками укріплення здоров’я і підвищення рівня функціональних можливостей під впливом загальної та спеціальної фізичної підготовки.

Однією із перших умов, яка регламентує спортивну роботу з дітьми і юнаками є вік, в якому дозволяється займатися тим чи іншим видом спорту. В цьому відношенні НДІ фізичної культури і спорту розроблені спеціальні рекомендації, де вказано з якого віку яким видом спорту можуть займатися діти в ДЮСШ.

Типове положення про ДЮСШ (1970) передбачає режим учбово-тренувальної роботи залежно від віку учнів, статі, фізичної підготовленості, виду спорту. Тренувальні заняття проводяться від 2 до5 раз на тиждень тривалістю від 1,5 до 3 – 4 годин.. Для попередження втоми важливо правильно побудувати режим дня. Найбільш сприятливий час для тренувань учнів – від 16 до 20 години, для тих, хто навчається в другу зміну – від 9 до 12 години.

Велике оздоровче значення мають піші прогулянки, екскурсії, лижні прогулянки, дитячий туризм, що дає широкі можливості для поєднання різних видів м’язової діяльності і використання загартовуючої дії природних факторів. В цьому відношенні велике значення має літня оздоровча робота. В туристських походах дітям приймати участь дозволяється, починаючи з 5 класу.

Загартування і його гігієнічне значення. Важливе місце у фізичному вихованні дітей належить загартуванню за допомогою природних факторів. Загартування є невід’ємною частиною фізичного виховання дітей і підлітків. Загартування – це комплекс заходів, направлених на тренування захисних сил організму, підвищення його стійкості до впливу факторів зовнішнього середовища.

Загартування впливає на діяльність нервової і ендокринної систем, що відбивається на регуляції всіх фізіологічних процесів. На початкових стадіях загартування підсилюється діяльність гіпофізу, надниркових залоз. По мірі пристосування організму напруга ендокринної системи зменшується..

Загартування має специфічну і неспецифічну дію на організм: специфічна дія проявляється в підвищенні стійкості організму до впливу метеорологічних факторів; неспецифічний ефект проявляється підвищенням стійкості організму до різних несприятливих впливів (навіть до збудників деяких інфекційних захворювань). В зв’язку з тим, що у виникненні ряду захворювань значну роль відіграє переохолодження організму, часто загартування розглядають як фактор, що сприяє підвищенню стійкості організму дітей до простудних захворювань.

Загартування – це тренування, удосконалення хімічної та фізичної терморегуляції організму. Воно може бути успішним тільки при дотриманні гігієнічних принципів і правильної методики проведення його.

Основні принципи загартування:

* проведення загартовуючих процедур з урахуванням стану здоров’я дитини;

* поступове збільшення інтенсивності процедур;

* систематичність і послідовність проведення процедур;

* комплексний вплив загартовуючих факторів;

* позитивна реакція на проведення загартовуючих заходів;

* відновлення процедур після перерв починається з такої ж інтенсивності впливу, яка була на початку загартування, але з більш швидким збільшенням.

Загартовуючі процедури слід розпочинати влітку, коли маємо незначне напруження теплорегуляторних механізмів. Всі загартовуючі заходи поділяються на загальні і спеціальні. До загальних заходів відносяться щоденні прогулянки, сон на свіжому повітрі, відповідні віку повітряний і температурний режим в приміщенні, регулярне провітрювання кімнат, що повинно проводитися на протязі всього життя дитини.

До спеціальних загартовуючих процедур відносять гімнастику, масаж, повітряні і світло-повітряні ванни, водяні та сонячні процедури.

Загартування повітрям починають в тиху погоду при температурі повітря 16 – 18⁰С, тривалість сеансів не повинна перевищувати 5 – 10 хвилин. Поступово тривалість доводять до 25 хвилин, а також поступово переходять до більш низьких температур, але не нижче 12⁰, зменшуючи тривалість до 10 хвилин. Загартування повітрям необхідно поєднувати з фізичними вправами. Весною та влітку перебування школярів на свіжому повітрі ( не на сонці) в напівоголеному стані можна доводити до 3 – 4 годин щодня.

Загартування водою. Обтирання починають при температурі води 30 – 32⁰, понижуючи її кожні 2 – 3 дня на 1 – 2⁰ і доводять до 15 – 16⁰. Тривалість обтирань – 3 – 4 хвилини. Температура повітря в кімнаті повинна бути не нижче 15 – 16⁰. При обливаннях температуру води можна знижувати до 19 – 20⁰, а тривалість процедури – до 2 хвилин. Душ можливо застосовувати тільки дітям старшого віку з температурою води не нижче 20⁰. Купання необхідно починати при температурі води 20 – 22⁰, а час перебування у воді необхідно поступово збільшувати від 5 до 15 хвилин в молодшому віці і до 20 хвилин – в старшому. Закінчувати купальний сезон необхідно при температурі води 16⁰ і повітря – 17⁰.

Загартування сонцем необхідно починати з 4 – 5 хвилин і доводити тривалість повітряно-сонячних ван для дітей середнього та старшого віку до 50 – 60 хвилин, Після 30 хвилинного опромінення необхідно робити перерву на 10 хвилин для відпочинку в тіні. Тривалість опромінення в молодшому віці зменшується.. При перебуванні на пляжу у вертикальному положенні час перебування на сонці може бути збільшений.

В період світлового «голоду» восени та взимку, велике профілактичне значення має опромінення УФ променями від штучних джерел. В якості такого джерела часто користуються ртутно-кварцовими лампами, встановленими в спеціальних приміщеннях (солярії). При таких опроміненнях обов’язково бути в світлозахисних окулярах. Опромінення школярів необхідно проводити 3 рази на тиждень до початку занять, або після їх закінчення. Курс повинен складатися із 15 опромінень. Його проводять взимку і повторно в березні. Дітей краще опромінювати еритемними лампами.

• ⇐ Назад
• 1
• 234
• 5
• 6
• 7
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее ⇒