Кісткова тканина
Являє собою особливу форму сполучної тканини із звапнілоюміжклітинною речовиною. З цієї тканини складаються кістки скелета,що утворюють твердий кістяк, який підтримує м’які тканини і є захистом для внутрішніх органів. Кісткова тканина, як і всі інші види спо-
лучної тканини, складається з клітинних елементів і міжклітинної речовини.Міжклітинна речовина кісткової тканини складається з основноїречовини, у якій розташовуються осеїнові або осеоколагенові волокнаі неорганічні солі. Волокна й основна речовина між ними просочені солями кальцію, фосфору, магнію й ін.
Складний хімічний склад кісткової тканини і специфічний поділскладових елементів обумовлюють велику міцність і пружність кісткової тканини. Клітини кісткової тканини -остеоцити, остеобластий остеокласти знаходяться в спеціальних порожнинах міжклі-тинної речовини (лакунах), що з’єднані найтоншими кістковими каналами.
Остеоцити — клітини з відростками, що проникають у канали, через які доставляються живильні речовини клітинам і основній речовині.
Остеобласти утворюють кісткову тканину, виділяючи міжклітиннуречовину, замуро-вуючись в ній, вони перетворюються в остеоцити. Таким чином, остеобласти зустрічаються тільки в зоні росту і реґенераціїкістки.
Остеокласти виділяють ферменти, здатні розчиняти кісткову речовину. Вони беруть активну участь у руйнуванні кістки.
Розрізняють три основні типи кісткової тканини: грубоволокнисту,пластинчасту, мембрану.
Грубоволокниста кісткова тканина являє собою сукупність пучківколагенових волокон з різним їх розташуванням: паралельно, під кутомодин до одного, утворюючи складні зв’язки. Остеоцити в цьому видікістки розташовуються безсистемно. Зустрічається цей вид у зародків і в дорослих у місцях заростаннячерепних швів і в місцях прикріплення сухожиль до кістки.
Пластинчаста кісткова тканина характеризується тим, що в її структурі тонкі колагенові волокна розташовані у виглядіпаралельних пучків. Пластинчаста кістка складається з чис-
ленних циліндрів, утворенихкістковими пластинками,у центрі циліндра — гаверсів
канал, разом з яким він складає остеон. Через гаверсів канал проходить одна артерія й
одна вена, які розгалужуючисьпідходять по канальцях до всіхлакун. Основна речовина складається з кісткового колагену,який виробляється остеобластами, а також магнію, натрію, карбонатів і нітратів. Кісткові пластинирозташовані таким чином, щоб кістка могла витримувати сили, що діютьна неї. Остеоцити лежать у лакунах між пластинками або усередині самих пластинок. З цього виду тканини побудовані кістки скелета.
Мембранна кістка утворюється не маючи хрящових зародків. У місціутворення з’явля-ються скупчення остеобластів, що виробляють кістковітрабекули — мережу тонких кісткових елементів, які переплітаються.Мембранні кістки є в черепі, нижній щелепі і в плечовому поясі.
Дентин за складом подібний з кісткою, але твердіший, тому щомістить більше неорга-нічних речовин. У дентині немає лакун, остеонів.Остеобласти (одонтобласти) розташовані на внутрішньому боці дентину. І від них відходять численні відростки, які пронизують основну речовину. Відростки містять мікротрубочки, а також кровоносні судини і
нервові закінчення. Відростки одонтобластів виробляють колагенові волокна, що кальцинуються і утворюють новий дентин.
Кровотворна тканина
Складається з вільних клітин, що лежать у стромі, утвореній пухкими ретикулярними волокнами. Існують два види кровотворної (гемопоетичної) тканини: мієлоїдна і лімфоїдна. У мієлоїдній тканинні чикістковому мозку утворюються еритроцити і гранулоцити (нейтрофіли, еозинофіли і базофіли), а в лімфоїдній — лімфоцити і моноцити.
Кров — рідка сполучна тканина. Складається з клітин: еритроцитів,лейкоцитів, тромбо-цитів і рідкої міжклітинної речовини (плазми).
М’язова тканина
В організмі є три типи м’язів, що розрізняються за будовою й іннервацією: непосмуговані (мимовільні), посмуговані скелетні (довільні) і посмугований серцевий.
Непосмугована (гладка) м’язова тканина
Має клітинну будову і скорочувальний апарат у вигляді міофібрил.У ембріогенезі цей вид тканини розвивається з мезенхіми. Структурнаодиниця — гладком’язова клітина — міоцит витягнутої веретеноподібної чи зірчастої форми із загостреними кінцями. Міоцити зібрані в пучки або шари.Особливістю гладком’язової непосмугованої тканини є дуже щільнерозташування її клітин, що тісно примикають одна до одної. У зв’язку зцим, функці-ональним елементом гладком’язової тканини є цілийклітинний комплекс, що узгоджено реагує на робочі імпульси. У гладком’язових клітинах розрізняють трофічний апарат, що включає ядро,мітохондрії й інші органоїди клітини, скорочувальний апарат, що склада-ється з досить товстих міофібрил, що розташовуються уздовж її осі,опорний апарат, представлений тонкими колагеновими і еластичнимиволокнами, що утворюють пружний каркас навколо кожної клітини із’єднують групи клітин у єдине ціле. Гладком’язова тка-нина локалізована в стінках травної і сечостатевої систем, дихальних шляхів і кровоносних судин.
Посмугована м’язова тканина
Утворює скелетну мускулатуру, м’язи рота, язика, глотки, стравоходу,діафрагми. Основною структурною і функціональною одиницею посмугованої м’язової тканини є симпластичні утворення — м’язові волокна.Розвивається з мезодерми.
М’язове волокно — циліндрична структура завдовжки до 10 см. Волокно оточене оболон-кою — сарколемою із мережею колагенових волокон. М’язові волокна мають безліч ядер. У цитоплазмі (саркоплазмі)впорядковано розташовуються міофібрили, важливі функці-ональні частини волокна. Міофібрили складаються з ділянок, які чергуються, що мають різні фізико-хімічні й оптичні властивості. Різний коефіцієнт заломлення світла обумовлює поділ міофібрил на світлі і темні сеґменти,чи диски А і І. Диск А — анізотропна речовина, диск І — ізотропна. Цевизначає посмугованість міофібрил.
Серцевий м’яз
За будовою це посмугований м’яз, що відрізняється від скелетногонаявністю вставних дисків — поверхневих відростків, за допомогою якихволокна розгалужуються і з’єдну-ються одне з одним. Така будова м’язасприяє повному і сильному скороченню серця Нервова тканина
Складається з нервових клітин (нейронів) і нейроглії. Нейрогліяорганічно пов’язана з нервовими клітинами і здійснює опорну, трофічну, секреторну і захисну функції. Нервові клітини здатні сприйматиподразнення, збуджуватися, виробляти і проводити нервовий імпульс.Нервова тканина розвивається з ектодерми.
Нервові клітини, чи нейрони, різних відділів нервової системи значно відрізняються один від одного розмірами і будовою, але кожний нейрон у своїй структурі має сому — тіло, у якому розміщені: ядро, цитоплазма з органоїдами, відомими для всіх клітин, нейрофіб-рили; дендрити — короткі відростки; аксони — довгі відростки.Дендрити несуть інфор-мацію до тіла клітини, а аксони від тіла. Дендритів може бути багато, вони сильно розга-лужуються. Аксон завждиодин. Довжина відростків від декількох мікронів до 1,5 м.
Нейроглія являє собою скупчення численних і дуже різних за своїмфункціональним зна-ченням клітинних елементів, що виконують певніфункції: опорну, розмежувальну, трофі-чну і секреторну. Елементи нейроглії поділяються на два генетично різні види: макроглію, що розвивається одночасно з нейронами, і мікроглію, що є похідною мезенхіми.
АНАТОМІЯ КІСТОК СКЕЛЕТУ. КІСТКИ (ossa). СИСТЕМА СКЕЛЕТА (systema skeletale). ОСТЕОЛОГІЯ (osteologia)
Кістки утворюють скелет (sceleton), який поділяється на: осьовий скелет (sceleton axiale), кістки тулуба (ossa trunci) та кістки черепа (ossa cranii) та додатковий скелет (sceleton appendiculare), кістки кінцівок (ossa membrorum).
Скелет, skeleton (від грец. skeletos – висохлий, висушений), представлений сукупністю кісток, які утворюють в тілі людини твердий остов, що забезпечує виконання таких функцій:
- опори;
-є депо макро- і мікроелементів;
- пересування;
- обміну речовин;
- захисту;
-кровотворноїї.
Кістка (os) є органом, який побудований з кісткової тканини, хрящової тканини, вкрита ззовні окістям (periosteum) і містить кістковий мозок (medulla ossium).
Кожна кістка має певну форму, величину і положення в тілі.
На формоутворення кісток впливають умови, в яких кістки розвиваються; якщо умови однакові або подібні, то кістки мають певну схожість (наприклад, хребці).
Найважливішими з таких факторів є прикріплення до кісток м’язів, а також прилеглість кісток, судин, нервів та інших органів.
На поверхні кісток є різноманітні підвищення, заглибини і отвори.
Поверхня кісток в місцях прикріплення м’язів нерівна: вгнута або (частіше) опукла.
При описі зовнішньої форми кістки звертають увагу на характер її поверхонь; вони можуть бути плоскі, вгнуті або опуклі, гладкі або шорсткі.
Суглобові поверхні найгладші, вони переважно розміщені на кінцях довгих кісток і з’єднують їх між собою.
Кістка складається з органічної та неорганічної речовини. Органічна речовина має назву осеїну, це різновидність колагену.
З’єднання осеїну з неорганічною речовиною дає важливі фізичні властивості: пружність, міцність. Окрім того, кістка є депо хімічних елементів.
Кістки поділяються на такі групи:
- довга кістка (os longum), має трубчасту будову;
- коротка кістка (os breve), має губчасту будову;
- плоска кістка (os planum), виконує захисну функцію;
- повітроносна кістка (os pneumaticum), містить повітроносні комірки;
- атипова (мішана) кістка (os irregulare), складається з частин, які належать до вищевказаних груп або різні за розвитком;
- сесамоподібна кістка (os sesamoideum), належить до допоміжного апарату м’язів.
Більшість кісток людини у своєму розвитку тричі видозмінюються і проходять такі стадії розвитку: перетинчасту, хрящову, кісткову.
Якщо кістки у своєму розвитку не проходять хрящової стадії, вони називається первинними кістками (кістки склепіння черепа, кістки лиця тощо) із утворенням точок окостеніння, а якщо кістки розвиваються на місці хряща, вони називаються вторинними кістками (кістки тулуба, кінцівок, основи черепа тощо).
З’єднання кісток (juncturae ossium)
Вони поділяються на:
- неперервні (synarthroses);
- перервні (diarthroses);
- напівперервні (symphyses).
До синартрозів (synarthroses), або неперервних з’єднань, належать:
- синдесмози (syndesmoses);
- синхондроз (synchondrosis);
– синостоз (synostosis);
– синсаркоз (synsarcosis).
Cимфізи (symphyses), або напівсуглоби (hemiarthroses)
Вони мають невелику щілину в хрящовому або волокнистому прошарку між зчленованими кістками. Цей тип з’єднання є перехідною формою від неперервних з’єднань до перервних.
Синовіальні з’єднання (juncturae synoviales), або суглоб (articulatio), чи діартроз (diarthrosis)
Раніше їх називали перервними з’єднаннями. Це найбільш рухомі з’єднання між кістками, для утворення яких необхідні чотири основні елементи, а саме:
1 Не менше двох суглобових поверхонь , які вкриті гіаліновим хрящем;
2 Суглобова капсула ;
3 Суглобова порожнина ;
4 Синовію – синовіальну рідину, що змочує суглобові поверхні. Вона продукується клітинами синовіального шару.
Суглоби (articulationes) можуть мати і додаткові елементи, до яких належать:
- зв’язки (ligamenta);
- синовіальні сумки (bursae synoviales);
- жирові складки (plicae adiposae);
- синовіальні ворсинки (villi synoviales);
- суглобові диски (disci articulares);
- суглобові меніски (menisci articulares);
- суглобові губи (labra articularia);
- сесамоподібні кістки (ossa sesamoidea).
Суглоби за будовою поділяються на:
- прості суглоби , які складаються з двох суглобових поверхонь ;
- складні суглоби , що мають більше ніж дві суглобові поверхні ;
- комбіновані суглоби , які анатомічно відокремлені, але зв’язані між собою загальною функцією;
- комплексні суглоби , в порожнині яких є суглобові диски або суглобові меніски , які поді-ляють суглобову порожнину на два і більше відділів.
Суглоби за функцією поділяють на:
- одноосьові суглоби;
- двоосьові суглоби;
- багатоосьові суглоби.
КІСТКИ ТУЛУБА (ossa trunci)
До кісток тулуба належать:
- хребці (vertebrae);
- груднина (sternum);
- ребра (costae).
Хребці (vertebrae)
Хребці утворюють хребтовий стовп, хребет (columna vertebralis), який складається із:
- 7 шийних хребців;
- 12 грудних хребців;
- 5 крижових хребців;
- 5 поперекових хребців;
- 3-5 куприкових хребців.
Шийні хребці (vertebrae cervicales), грудні хребці (vertebrae thoracicae) і поперекові хребці (vertebrae lumbales) є справжніми хребцями (vertebrae verae)
Крижові хребці (vertebrae sacrales) та куприкові хребці (vertebrae coccygeae) зростаються відповідно у крижову кістку (os sacrum) і куприкову кістку (os coccygis). Це несправжні хребці (vertebrae spuriae).
Функція хребців:
1. Опорна і амортизаційна.
2. Захисна.
3. Рухова.
4. Метаболічна.
5. Кровотворна.
Кожний хребець складається з:
- тіла хребця (corpus vertebrae);
- дуги хребця (arcus vertebrae). Вони оточують хребцевий отвір (foramen vertebrale);отвори, накладаючись один на один, утворюють хребтовий канал (canalis vertebralis).
На дузі є 7 відростків:
- непарний остистий відросток (processus spinosus);
- парні поперечні відростки (processus transversi) – для з’єднання з ребрами (costae);
- парніверхнісуглобовівідростки (processus articulares superiores);
- парнінижнісуглобовівідростки (processus articulares inferiores) – дляз’єднанняміжсобою.
Шийні хребці[C I – C VII] – vertebrae cervicales [C I – C VII].
Шийні хребці мають такі особливості:
1. На поперечних відростках є поперечні отвори.
2. Остисті відростки роздвоєні (крім VII хребця).
3. Поперечні відростки мають:
- передні горбки (tubercula anteriora);
- задні горбки (tubercula posteriora), які розташовані відповідно на ребровому відростку – processus costalis (передньому відростку – processus anterior) і власне поперечному відростку – processus transversus (задньому відростку – processus posterior);
- борозну спинномозкового нерва (sulcus nervi spinalis).
4. Суглобові поверхні (facies articulares) лежать майже у горизонтальній площині.
5. Тіло хребця (corpus vertebrae) вгорі скошене в поперечній площині, а знизу – в стріловій площині.
Особливості атланта [C I], першого шийного хребця (atlas [C I]):
1. Відсутнє тіло хребця (corpus vertebrae).
2. Замість тіла хребця (corpus vertebrae) є дві бічні маси атланта (massae laterales atlantis)
3. Бічні маси атланта (massae laterales atlantis) з’єднані передньою дугою атланта (arcus anterior atlantis) і задньою дугою атланта (arcus posterior atlantis).
4. На передній дузі атланта (arcus anterior atlantis) є передній горбок (tuberculum anterius), а на задній дузі атланта (arcus posterior atlantis) – задній горбок (tuberculum posterius).
5. На бічних масах є відповідні верхні суглобові поверхні (facies articulares superiores) і нижні суглобові поверхні (facies articulares inferiores).
6. На задній поверхні (facies posterior) передньої дуги атланта (arcus anterior atlantis) є ямка зуба (fovea dentis) для з’єднання із зубом осьового хребця (axis).
Осьовий хребець [C II], другий шийний хребець (axis [C II]), має на тілі зуб осьового хребця (dens axis), який складається з верхівки зуба (apex dentis) і основи зуба (basis dentis).
На зубі розташовані передня суглобова поверхня (facies articularis anterior) та задня суглобова поверхня (facies articularis posterior).
На хребці вже є нижній суглобовий відросток (processus articularis inferior) та остистий відросток (processus spinosus).
III-VI шийні хребці [C III – C VI] – типові. Передній горбок (tuberculum anterius) на поперечному відростку VI шийного хребця добре виражений і називається сонним горбком (tuberculum caroticum), тому що до нього можна притиснути загальну сонну артерію (arteria carotis communis) для зупинки кровотечі з її гілок.
VII шийний хребець [C VII] називається виступним хребцем (vertebra prominens), тому що він має довгий нероздвоєний остистий відросток (processus spinosus). Він є орієнтиром для лікарів при відрахуванні хребців (vertebrae).
Особливості грудних хребців [T I – T XII] (vertebrae thoracicae [T I – T XII])
1. Мають на тілі верхні реброві ямки або напів’ямки (foveae costales superiores) та нижні реброві ямки або напів’ямки (foveae costales inferiores) для з’єднання з головками ребер (capita costarum).
2. На поперечних відростках (processus transversi) знаходяться реброві ямки поперечних відростків (foveae costales processuum transversorum) для з’єднання з горбками ребер (tubercula costarum), окрім T XI – T XII.
3. Остисті відростки (processus spinosi) довгі, спрямовані вниз, черепицеподібно накривають один одного.
4. Суглобові поверхні (facies articulares) верхніх суглобових відростків (processus articulares superiores) і нижніх суглобових відростків (processus articulares inferiores) лежать у лобовій площині.
Перший грудний хребець (vertebra thoracica I): на бічній поверхні тіла хребця (corpus vertebrae) має повну верхню реброву ямку (fovea costalis superior) і нижню реброву ямку або напів’ямку (fovea costalis inferior).
Х грудний хребець (vertebra thoracica X): на тілі (corpus vertebrae) має тільки верхню реброву ямку або напів’ямку (fovea costalis superior).
ХІ-ХІI грудні хребці (vertebrae thoracicae ХІ-ХІI): на тілі хребців (corpus vertebrae) є повна реброва ямка (fovea costalis), а на їх поперечних відростках (processus transversus) реброві ямки (foveae costales) відсутні.
Верхні суглобові відростки (processus articulares superiores) XII грудного хребця (vertebrae thoracicae ХІI) розміщені у лобовій площині, а нижні суглобові відростки (processus articulares inferiores) – у стріловій площині.
Особливості поперекових хребців [L I – L V] (vertebrae lumbales [L I – L V])
1. Мають соскоподібний відросток (processus mamillaris) та додатковий відросток (processus accessorius).
2. Масивне тіло (corpus).
3. Заокруглений короткий остистий відросток (processus spinosus).
4. Довгі поперечні відростки (processus transversi), які є рудиментами ребер (costae) і нази-ваються реброподібними відростками; ребровими відростками (processus costiformes; processus costales).
5. Суглобові поверхні (facies articulares) лежать у стріловій площині, при цьому верхні суглобові поверхні (facies articulares superiores) обернені всередину, а нижні суглобові поверхні (facies articulares inferiores) – назовні.
Крижова кістка[крижовіхребці I – V] – os sacrum [vertebrae sacrales I – V]
Крижова кістка (os sacrum) утворена п’ятьма крижовими хребцями (vertebrae sacrales), які між собою зрослися. Вона має трикутну форму. Вгорі на ній розташована основа крижової кістки (basis ossis sacri), а внизу – верхівка крижової кістки (apex ossis sacri). На кістці є тазова поверхня (facies pelvica), або передняя поверхня (facies anterior), та спина поверхня (facies dorsalis), або задняя поверхня (facies posterior).
На тазовій поверхні (facies pelvica) є чотири поперечні лінії (lineae transversae), які утворилися внаслідок зрощення тіл хребців (corpora vertebrarum). Є чотири пари передніх крижових отворів (foramina sacralia anteriora) і чотири пари задніх крижових отворів (foramina sacralia posteriora).
На спинній поверхні (facies dorsalis) внаслідок зрощення відростків (processus) утворилося п’ять гребенів (cristae):
- серединний крижовий гребінь (crista sacralis mediana) – непарний;
- присередній крижовий гребінь (crista sacralis medialis) – парні;
- бічний крижовий гребінь (crista sacralis lateralis) – парні.
Всередині кістки проходить крижовий канал (canalis sacralis), який внизу наверхівці закінчується крижовим розтвором (hiatus sacralis). Останній обмежений двома крижовими рогами (cornua sacralia).
На бічних частинах (partes laterales) крижової кістки (os sacrum) знаходяться вушкоподібні поверхні (facies auriculares) для з’єднання з аналогічними поверхнями клубових кісток (ossa iliae). Позаду вушкоподібної поверхні (facies auricularis) добре помітна горбистість крижової кістки (tuberositas ossis sacri).
Тіло V поперекового хребця (corpus vertebrae lumbalis V) з тілом I крижового хребця (corpus vertebrae sacralis I) утворюють кут (angulus), спрямований у перед, – мис (promontorium).
Куприковакістка; куприк (os coccygis; coccyx) [Куприковіхребці I – IV; vertebrae coccygeae I – IV]
Куприкова кістка утворена 3-5 куприковими хребцями (vertebrae coccygeae), які зрослися, має тіло куприкової кістки (corpus ossis coccygis) і спрямовані угору куприко віроги (cornua coccygea).
Усі хребці утворюють хребтовий стовп(columna vertebralis). Він має:
- первинну кривину(curvatura primaria). Первинні скривлення хребта є наслідком черевного згинання ембріона і зберігаються в грудній і тазовій ділянках. До них належать грудний кіфоз (kyphosis thoracica) і крижовий кіфоз (kyphosis sacralis) – це вигини, які обернені назад:
- вторинну кривину(curvatura secundaria). Вторинні скривлення хребта є дорсально увігнутими, спричиненими дією м’язів плода, і на початковій стадіїї скоріше функціональні, ніж структурні. До них належать шийний лордоз (lordosis cervicis) і поперековий лордоз (lordosis lumbalis), які повернуті вперед.
При неправильній поставі може розвинутись сколіоз (scoliosis) – бічний вигин хребтового стовпа (частіше в грудному відділі).
Груднина (sternum)
Груднина складається з ручки груднини, тіла груднини і мечоподібного відростка .Між тілом груднини (corpus sterni) і ручкою груднини (manubrium sterni) утворюється кут груднини (angulus sterni), який добре пальпується під шкірою .
На ручці груднини зверху розташована яремна вирізка , а по боках – ключичні вирізки. На бічних поверхнях груднини є реброві вирізки для з’єднання з хрящами семи пар верхніх ребер.
Ребра (costaе)
Кожне ребро (costa) складається з кісткової частини (реброва кістка – os costale) і хрящової частини (ребровий хрящ – cartilago costalis).
Верхні сім ребер– справжні ребра (costae verae), тому що вони самостійно з’єднуються з грудниною.
VIII-ХII ребра з грудниною не з’єднуються і називаються несправжніми ребрами (costae spuriae).
VIII-Х ребра (costae) сполучаються з хрящовим ребром вищого ребра.
XI-XII ребра мають короткий ребровий хрящ, який закінчується у м’язах черевної стінки, їх ще називають коливними ребрами (costae fluctuantes).
Кісткова частина ребра має передній кінець- груднинний кінець і задній кінець – хребтовий кі-нець.
На хребтовому кінці розрізняють голівку ребра, на якій міститься суглобова поверхня голівки ребра. Вона у II – X ребер розділена на верхню і нижню частини гребенем голівки ребра). I, XI, XII ребра такого гребеня не мають.
За головкою ребра розташована шийка ребра, перед якою знаходиться горбок ребра. На горбку ребра є суглобова поверхня горбка ребра для з’єднання із ямкою поперечного відростка хребця. Хребтовий кінець ребра, переходячи в тіло ребра, утворює кут ребра.
Тіло ребра має внутрішню і зовнішню поверхні, верхній і нижній краї.
На внутрішній поверхні нижнього краю ребра розташована борозна ребра, де проходять судини і нерви.
Перше ребро [I] (costa prima [I]) має верхню і нижню поверхні, зовнішній і внутрішній краї. Кут ребра сходиться з горбком ребра.
На верхній поверхні першого ребра міститься горбок переднього драбинчастого м’яза, попереду якого проходить борозна підключичної вени, а позаду – борозна підключичної артерії.
На зовнішній поверхні другого ребра [II] (costa secunda [II]) розташована горбистість переднього зубчастого м’яза.
КІСТКИ ЧЕРЕПА (ossa cranii). ЧЕРЕП (cranium). СКЕЛЕТ ГОЛОВИ (caput skeletale)
Скелет голови поділяється на такі кістки:
- мозкового черепа (neurocranium);
- лицевого черепа; вісцерального черепа (viscerocranium).