Формування і управління власним капіталам підприємства
Основу фінансового потенціалу підприємства становить утворений ним власний капітал, що включає такі елементи: статутний капітал; резервний капітал; додатковий капітал; спеціальні (цільові) фінансові фонди; нерозподілений прибуток (покриті збитки).
|
Статутний капітал визначає мінімальний розмір майна підприємства, що гарантує інтереси його кредиторів. Він являє собою сукупність основних засобів, іншого майна, нематеріальних активів, а також майнових прав, що мають грошову оцінку, що вкладені в підприємство його засновниками та учасниками (юридичними і фізичними особами) пропорційно часткам, визначеним установчими документами.
Резервний капітал являє собою зарезервовану частину власного капіталу підприємства, використовуваного на внутрішнє страхування його господарської діяльності. Резервний капітал утворюється в розмірі, передбаченому установчими документами підприємства. Резервний капітал формують шляхом обов'язкових щорічних відрахувань від чистого прибутку до досягнення розміру, передбаченого статутом. Мінімальний розмір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством.
Додатковий капітал відображає приріст вартості майна при його переоцінці, емісійний доход, безоплатно отримані цінності, суми від дооцінки необоротних активів, кошти асигнувань з бюджету, використані на фінансування довгострокових вкладень та інші надходження.
Спеціальні (цільові) фінансові фонди містять у собі цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових ресурсів з метою їх подальшого цільового використання: амортизаційний фонд; ремонтний фонд; фонд охорони праці; фонд соціального розвитку та інші.
Нерозподілений прибуток є частиною власного капіталу і може бути використаний протягом року як джерело фінансування певних напрямків поточної діяльності підприємства. Ця частина прибутку призначена для капіталізації поточної діяльності підприємства, тобто для реінвестування на розвиток виробництва. За економічним змістом він є однією з форм резерву власних фінансових засобів підприємства, що забезпечують його виробничий розвиток у майбутньому.
Структура власного капіталу підприємства характеризує питому вагу кожної статті в його загальному обсязі. На структуру цього капіталу впливають як внутрішні, так і зовнішні чинники. Структуру власного капіталу вивчають за ряд звітних періодів (кварталів, років) і складають прогноз на майбутнє.
Політика формування власного капіталу являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні його виробничо-комерційної діяльності. Ця політика підпорядкована таким цілям:
1. Створення за рахунок власного капіталу необхідного обсягу необоротних активів (власного основного капіталу – Кв0). Його розмір розраховують за формулою:
Кво = АН – Кп, (9)
де АН – не обор отні активи;
Кп – позиковий капітал.
Ця умова виконується, якщо Кво < АН і весь позиковий капітал йде на фінансування необоротних активів. Якщо ж Кв > АН, тоді Кво = АН. Якщо власний капітал (Кв) менше необоротних активів, то Кво = Кв.
2. Утворення за рахунок власного капіталу певного обсягу оборотних активів (власний оборотний капітал – КВОБ):
КВОБ = АО – КП – К3, (10)
де АО – оборотні активи; К3 – залучений капітал.
Перевищення власного капіталу над розміром необоротних активів і довгострокових зобов'язань являє собою чистий оборотний капітал (КЧОБ):
КЧОБ = Кв – (АН – КДП), (11)
де Кв – власний капітал;
КДП – довгостроковий позиковий капітал.
Він характеризує розмір вільних коштів, якими підприємство може маневрувати у звітному періоді.
Коефіцієнт маневреності власного капіталу (КВМ) розраховується за формулою:
КВМ = КЧОБ / Кв, (12)
Рекомендоване значення показника – 0,2-0,3. Даний показник визначає частку власного капіталу, що знаходиться в найбільш ліквідній формі.
Управління власним капіталом пов’язане не тільки з раціональним використанням накопиченої його частини, але й зі створенням власних джерел фінансових ресурсів, що забезпечують майбутній розвиток підприємства. Джерела формування власного капіталу в процесі управління поділяються на внутрішні та зовнішні. До складу внутрішніх джерел включають: нерозподілений прибуток; кошти, приєднувані до власного капіталу в результаті переоцінки (дооцінки) основних фондів; інші внутрішні джерела.
Амортизаційні відрахування також є внутрішнім джерелом формування власних грошових ресурсів. Однак величину власного капіталу вони не збільшують, а тільки служать способом його реінвестування.
До складу зовнішніх джерел коштів включають: мобілізацію додаткового пайового капіталу; залучення додаткового акціонерного капіталу; безоплатну фінансову допомогу від юридичних осіб і держави; конверсію позикових коштів у власні; кошти цільового фінансування, що надійшли на інвестиційні цілі; інші зовнішні джерела.