Організація стратегічного управління
Кожен банк для успішного функціонування розробляє систему стратегічного управління (рис. 3.)
Рис. 3. Система стратегічного управління банку
Першою складовою стратегічного управління банку є вибір організаційної структури. Від її побудови (насамперед, від рівня Децентралізації) залежать сфери відповідальності та підзвітності.
Організаційна структура залежить від розмірів банку, його спеціалізації, а також кваліфікації керівників. В організаційній структурі реалізуються як оперативні функції банку, пов'язані безпосередньо з наданням послуг, так і штабні функції, пов'язані із створенням необхідних умов для роботи з ефективного продажу банківських продуктів.
Важливу роль в організаційній структурі банків відіграють суб'єкти управління, а саме: керівництво та провідні менеджери.
Функції стратегічного управління в банку:
– функція підготовки управлінського рішення;
– функція прийняття управлінського рішення;
– функція організації виконання;
– функція обліку та аналізу діяльності банків;
– функція контролю та нагляду за реалізацією управлінських рішень;
– функція оперативного регулювання процесу виконання управлінських рішень.
2.2.2. Стратегічне планування
Головні питання, на які банк повинен знайти відповідь при організації своєї роботи, — це що, де та кому продавати. Тобто які продукти, яким групам клієнтів та в яких територіальних межах.
Територіальне сегментування визначає географічний простір, на якому банк пропонує свої продукти, тобто визначає територіальні одиниці: місто, округ, район, мікрорайон. Якщо банк реалізує свої продукти споживачам, що знаходяться в межах міста, варто вивчати міський ринок банківських продуктів. Якщо клієнти банку зосереджені в більш дрібному чи великому адміністративному розподілі, нас буде цікавити ринок банківських продуктів даного адміністративного сектора. Як правило, банк, які починає діяльність, прагне одержати ринок збуту своїх продуктів серед споживачів, що знаходяться в територіальній близькості від банку. Територіальна близькість банку — одна із сприятливих для клієнта умов. Розвиток мережі філій і впровадження електронних систем взаємодії з клієнтом дає банку можливість розширювати свій територіальний сегмент.
Сегментування за групами клієнтів визначає, яка група споживачів найбільш цікава для банку, з огляду на цілі його створення, передбачувані напрями роботи, можливості щодо отримання доходу.
Банк може орієнтуватися на роботу (в рамках територіальних сегментів) із дрібним, середнім чи великим бізнесом, з держав ними чи приватними підприємствами, з високо- чи середньозабезпеченими групами населення.
Сегментування за видами послуг визначає, які види послуг, на яких територіальних ринках і серед яких груп споживачів банк збирається пропонувати. Наприклад, які види вкладних рахунків будуть запропоновані населенню із середнім рівнем доходів у даному географічному секторі.
При вирішенні головного питання — що, де і кому продавати — усі три напрями сегментування зливаються воєдино. Однак вони мають різну черговість залежно від цілей і завдань, що ставить перед собою банк, і ступеня універсалізації, якого він прагне. Універсальним банкам варто орієнтуватися на те, що територіальні сегменти представлені різними групами потенційних споживачів банківської продукції. Останні, в свою чергу, відрізняються різними вимогами до банківських продуктів. Наприклад, усі групи споживачів на територіальних ринках, насичених банківськими продуктами, будуть більш вимогливі до пропонованого продукту і якості обслуговування. У промисловому районі, наприклад, переважає попит на послуги банку з безготівкових розрахунків і кредитування виробництва, у той час як у житлових районах попит буде пред'явлений на послуги із залучення внесків громадян і споживчих кредитів. Іншими словами, на різних географічних просторах с різні групи клієнтів з різними потреба чи в банківських продуктах.
Вирішення завдань, пов'язаних з успішною і довгостроковою роботою з надання клієнтам пропонованих банком продуктів потребує від банку аналізу і прогнозу його можливостей на нинішній момент і на деяку перспективу. Крім того, внутрішні структура і культура банку повинні бути організовані так, щоб швидко реагувати на зміни у ринковій ситуації і вимогах клієнтів. Усі зазначені складові повинні розглядатися в рамках прийнятих планів банку і системи банківського госпрозрахунку.
Стратегічний план банку є документом, що визначає стратегічну лінію розвитку банку і конкретні проміжні цілі в рамках реалізації даної стратегії. Причому між етапами маркетингового процесу й основними напрямками складання плану існує тісний взаємозв'язок. Можна говорити про те, що всі принципи маркетингу й етапи маркетингового процесу, що випливають з них, повинні знаходити висвітлення у визначеному плані банку. При ньому виникає закінчена система, коли сутність маркетингової діяльності визначає її принципи, принципи визначають етапи цієї діяльності, а етапи діяльності задають проміжні завдання, відображені в розділах бізнес-плану.
Сам термін «план» указує на зв'язок із принципом націленості на довгострокові і кінцеві результати. Поставлені довгострокові і короткострокові завдання — не що інше, як план діяльності. Але реалізація банківської стратегії і досягнення визначених проміжних результатів неможливі без основної передумови діяльності — одержання конкурентноздатного прибутку шляхом реалізації продуктів, що задовольняють потреби споживача. Звідси принцип маркетингу — концентрація зусиль на задоволенні потреб споживача — є основою планування.
Принцип концентрації зусиль на задоволенні потреб споживача визначає етапи маркетингового процесу — вивчення ринку, розробка продукту, ціноутворення і стимулювання збуту.
Вивчення ринку банківських продуктів. Цей етап відображається в розділах плану, присвячених макроекономічному аналізу стану ринку банківських продуктів, аналізу конкурентноздатності продуктів банку (сильні і слабкі сторони порівняно з продуктами конкурентів), оцінці діяльності банку в минулому періоді (з виявленням невикористаних ресурсів і можливих напрямків удосконалювання діяльності).
Макроекономічний аналіз дозволяє визначити ступінь і напрями впливу на ринок банківських продуктів політичної й економічної ситуації в країні. На основі цієї інформації складається прогноз можливого впливу зовнішніх факторів на діяльність банку за такими напрямами:
– які зміни в економічному і політичному середовищі можуть відбутися в планованому періоді;
– які банківські продукти будуть користуватися найбільшим попитом у клієнтів у випадку, якщо відбудуться очікувані зміни;
– хто з конкурентів здатний швидко відреагувати на зміни, що відбуваються;
– що й коли потрібно буде банку почати у випадку настання чи не настання очікуваних подій.
За допомогою аналізу конкурентноздатності можна виявити, завдяки яким особливостям продукти конкретного банку мають попит у клієнтів. Хто і завдяки чому купує продукти. У чому причина недостатньої реалізації окремих продуктів, що в них непривабливе для клієнтів і які зміни потрібно внести, які види аналогічних продуктів пропонують конкуренти і що в цих продуктах приваблює споживача.
Оцінка діяльності банку в попередньому періоді дозволяє визначити місце банку на ринку: обсяги реалізації окремих продуктів, територіальне охоплення ринку, число клієнтів, що обслуговуються. Ця інформація є основою для планування видів продуктів і обсягів їхньої реалізації окремим клієнтам на різних територіальних сегментах.
Розробка продуктів. Цей етап маркетингового процесу розкривається при плануванні видів продуктів, які банк збирається пропонувати ринку, на підставі аналізу інформації, зібраної про ринок. Володіючи інформацією про те, які продукти банку і в якому обсязі можуть вимагатися клієнтурою, банку необхідно оцінити наявні можливості щодо їх надання.
Ціноутворення на банківські продукти. Об'єктивне й обґрунтоване встановлення цін на банківські продукти зараз, в умовах конкуренції і відносної подібності за якістю і набором послуг, наданих комерційними банками своїм клієнтам, є одним із основних завдань фінансового менеджменту й банківської аналітики.
Нині практично всі банки погодилися з тим, що, незважаючи на те, що банк виступає як єдине ціле, у середині нього функціонують підрозділи, які, по-перше, забезпечують безпосередню реалізацію послуг (функціональні підрозділи чи центри прибутку) і, по-друге, підтримують та обслуговують певні напрями (центри витрат). Крім того, серед функціональних підрозділів виділяються ті, які забезпечують перерозподіл ресурсів в економіці, здійснюючи операції із залучення і розміщення тимчасово вільних коштів, і підрозділи, що здійснюють функцію банку як посередника в проведенні розрахунків і платежів між суб'єктами господарської діяльності.
З огляду на це, існують дві основні групи продуктів банку — пов'язані з перерозподілом коштів в економіці і пов'язані з організацією розрахунків. Першу групу продуктів формують відсоткові продукти (продукти з залучення коштів, пов'язані з виплатою відсотків вкладникам, і продукти, пов'язані з наданням акумульованих вільних коштів тим суб'єктам економіки, що їх потребують). Друга група продуктів — комісійні продукти, пов'язані з наданням банком послуг і одержанням комісійного доходу (до цієї групи продуктів належать в основному послуги з безготівкових розрахунків і операцій з готівкою). Оскільки дві виділені групи продуктів відмінні за своєю природою і суттю, підходи до встановлення ціни на них будуть багато в чому відрізнятися. Так, основу собівартості відсоткових продуктів формують витрати, пов'язані із залученням коштів, у той час як для комісійних продуктів основу витрат складають витрати на персонал.
Собівартість і ціна банківських продуктів є основою аналізу ефективності продажів. При цьому ціна відсоткових продуктів повинна визначатися з урахуванням банківських платежів за ресурси.
Загалом, під ціною на банківський продукт розуміється плата, стягнута з клієнта за надання йому банківського продукту, що включає в себе витрати, пов'язані з реалізацією продукту (собівартість), і маржу. Собівартість продукту визначається виключно розрахунковим шляхом, маржа може визначатися як розрахунковим шляхом, так і на основі аналізу ситуації на ринку (маржа в ряді випадків може бути негативною).
Організація збуту банківських продуктів. Відбивається в плані визначенням принципу внутрішньобанківського госпрозрахунку (система бюджетування) і організаційної структури банку.
Організаційна структура намічає напрями діяльності кожного підрозділу. Іншими словами, який із підрозділів банку здійснює реалізацію конкретних банківських продуктів і визначає підходи до організації їх збуту.
Система внутрішньобанківського госпрозрахунку встановлює критерії оцінки діяльності кожного з підрозділів банку щодо реалізації своїх продуктів. Зміст внутрішньобанківського госпрозрахунку і полягає у тому, що доходи, отримані підрозділами банку, повинні покривати їх витрати і забезпечувати деякий прибуток.