Стаття 68 ККУ

3. За вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

 

4. При призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись положеннями статей 65 - 67 цього Кодексу, враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.

 

6) «Про призначення судами кримінального покарання»

 

6-1. Звернути увагу судів на особливості призначення покарання за вчинення готування до злочину або вчинення замаху на злочин. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 68 КК у разі засудження особи за готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, а відповідно до частини 3 цієї ж статті у разі засудження за замах на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК. При цьому, призначаючи особі покарання згідно з частинами 2 і 3 статті 68 КК, у вироку суд повинен наводити відповідні мотиви; посилатися на статтю 69 КК у такому разі не потрібно.

 

 

7) Тобто, Борецькому у будь-якому разі не призначать покарання більш суворе, ніж позбавлення волі строком на 8 років (2*12 і /3), з конфіскацією майна. Відтак, рішення суду є обґрунтованим

 

Задача 9. Протягом двох днів, перебуваючи в стані сп'яніння, Петрен­ко вчинив злочини, передбачені ч. З ст. 296 КК та ч. 4 ст. 296 КК, щодо своєї дружини та її родичів (усього по справі п'ять потерпі­лих, серед них одна малолітня дитина).

Призначаючи покарання за ці злочини, суд врахував такі обставини, як сумлінне ставлення Петренка до праці, наявність на утриманні тяжко хворої дитини, а також поведінку його дружини, яка, на думку суду, сприяла виник­ненню ненормальних відносин у сім'ї.

Розцінивши вказані обстави­ни як виняткові та врахувавши особу Петренка, суд призначив йому більш м'яке покарання, ніж передбачено законом: за ч. З ст. 296 КК — один рік шість місяців виправних робіт з відрахуван­ням із заробітку засудженого 20 відсотків; за ч. 4 ст. 296 КК — два роки виправних робіт з відрахуванням із заробітку засудженого 20 відсотків. Остаточне покарання за сукупністю злочинів: два роки виправних робіт з відрахуванням із заробітку засудженого 20 від­сотків.

Варіант. З урахуванням наведених у вироку обставин Пет­ренко був засуджений за ч. З ст. 296 КК до одного року шести мі­сяців позбавлення волі, за ч. 4 ст. 296 КК — до двох років шести місяців позбавлення волі, а за сукупністю злочинів — до трьох ро­ків позбавлення волі.

Дайте оцінку рішенню суду.

 

1) Стаття 67 ККУ. Обставини, які обтяжують покарання

 

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

 

13) алкогольне сп’яніння

 

2. Суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12, такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.

 

2) Також суд наводить і перелік обставин, що пом’якшують покарання

 

3) Постанова «Про призначення судами кримінального покарання»

 

8. Призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або непризначення обов'язкового додаткового покарання (ст. 69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

 

У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч. 1 ст. 69 КК. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.

 

Покарання, призначене судом із застосуванням ст. 69 КК, не може бути нижчим від мінімальної межі відповідного виду покарання, встановленої у Загальній частині КК, тобто меншим, ніж один рік позбавлення чи обмеження волі, шість місяців виправних робіт, один місяць арешту тощо.

 

Щодо особи, винної у вчиненні декількох злочинів, суд може призначити більш м'яке покарання, ніж передбачене законом, окремо за кожний злочин або тільки за один із них і остаточно визначити покарання за правилами ст. 70 КК. Застосування положень ст. 69 КК щодо покарання (як основного, так і додаткового), призначеного за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків, є неприпустимим.

 

Призначенню покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, не перешкоджає наявність у цій же санкції альтернативних, більш м'яких покарань.

 

4) Стаття 69 ККУ. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом

 

1. За наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

 

5) Вищезазначене вказує на правомірність дій суду, а саме призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено санкцією статті.

 

6) Стаття 70 ККУ. Призначення покарання за сукупністю злочинів

 

1. При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

 

7) «Про призначення судами кримінального покарання»

 

20. Звернути увагу судів на те, що передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) застосовуються у випадках самостійної кваліфікації
вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні
санкції. За цими ж правилами призначається покарання і в разі вчинення особою діянь, частина яких кваліфікується як закінчений злочин, а решта - як готування до злочину чи замах на нього. 21. При вирішенні питання про те, який із передбачених ст. 70 КК принципів необхідно застосовувати при призначенні покарання за сукупністю злочинів (поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених за окремі злочини), суд повинен враховувати крім даних про особу винного й обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна) тощо. Суд вправі визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим при призначенні за окремі злочини, що входять у сукупність, покарання як одного виду, так і різних. Однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей (санкцій частин статей) КК.
Застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд повинен зазначити у вироку, про яке саме покарання йдеться - основне чи додаткове.

 

22. Принцип повного або часткового складання покарань може застосовуватись у випадках призначення за окремі злочини, що входять до сукупності, як однакових, так і різних за видом покарань. При частковому складанні розмір остаточного покарання в усякому разі має бути більшим за розмір кожного з покарань, призначених за окремі злочини.

 

Остаточне покарання за сукупністю злочинів має визначатися за найбільш суворим видом покарання за окремі злочини, що до неї входять, і в межах санкції того закону, який передбачає більш суворе покарання. Однак якщо хоча б один зі злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для такого виду покарань у Загальній частині КК.

 

8) Також, є відсутність порушення у правилах складання покарання.

 

 

Варіант:

 

1) Постанова «Про призначення судами кримінального покарання»

 

8. Призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або непризначення обов'язкового додаткового покарання (ст. 69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

 

У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч. 1 ст. 69 КК. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.

 

Покарання, призначене судом із застосуванням ст. 69 КК, не може бути нижчим від мінімальної межі відповідного виду покарання, встановленої у Загальній частині КК, тобто меншим, ніж один рік позбавлення чи обмеження волі, шість місяців виправних робіт, один місяць арешту тощо.

Щодо особи, винної у вчиненні декількох злочинів, суд може призначити більш м'яке покарання, ніж передбачене законом, окремо за кожний злочин або тільки за один із них і остаточно визначити покарання за правилами ст. 70 КК. Застосування положень ст. 69 КК щодо покарання (як основного, так і додаткового), призначеного за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків, є неприпустимим.

 

Призначенню покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, не перешкоджає наявність у цій же санкції альтернативних, більш м'яких покарань.

 

Задача 10. Лісовська визнана винною у викраденні та збуті наркотич­них засобів у великих розмірах. За ч. 2 ст. 308 КК її засуджено до 5 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 307 КК — до шести років по­збавлення волі з конфіскацією всього майна, що є її власністю.

Варіант. За ч. 2 ст. 308 КК Лісовську засуджено до восьми років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 307 КК — до восьми років по­збавлення волі з конфіскацією всього майна, що є її власністю.

В яких межах може бути визначене остаточне покарання Лісовській?

 

1) Ч. 2 ст. 308 ККУ - від 5 до 10 років - тяжкий злочин

 

2) Ч. 2 ст. 307 ККУ - від 5 до 10 років - тяжкий злочин