У ЯКОМУ З`ЯВЛЯЄТЬСЯ МАШКА
ЗІРКА МЕНЗАТЮК
ТАЄМНИЦЯ КОЗАЦЬКОЇ ЩАБЛІ
РОЗДІЛ 1,
У ЯКОМУ З`ЯВЛЯЄТЬСЯ МАШКА
Спочатку давайте познайомимося з Машкою. Вона не вельми гарна, хоча вважає себе красунею. У неї великі, ясні кришталеві очі – ото через них і зроджуються Машчині претензії на красу. Вночі вони пронизують темряву, наче ніж розм`якле масло. Але більше їй нічим похвалитися. Машка давно вже не першої молодості, щоб не сказати підстаркувата. Їй не завадило б підфарбуватися. Рясні прищі також не додають їй принадності. Ззаду в неї наліплена трохи облізла наклейка з собакою, тому що першим Машчиним власником був якийсь професор, великий любитель псів.
- Наклейку треба здерти, - мовила мама, оглядаючи Машку, яку тато щойно придбав.
Ви, певно, здогадалися: Машка – звичайний автомобіль – легковичок вітчизняного виробництва. Хоча ні, не такий уже і звичайний. Часом з Машкою траплялися дивні речі. Але цього ще ніхто не знав.
- Мій друже, тобі підсунули непотріб. Глянь, яке тут усе бруднюче, - сказала мама татові й докірдиво похитала головою.
Вона принесла ганчірку й відро з водою і заходилась шкребти, драїти, витирати автомобіль зовні і всередині, а Наталочка з татом їй допомагали . Вони вимили дверці, приладну дошку, довго набивали й вишуровували сидіння, аж ті врешті стали майже чистими.
Коли черга дійшла до заднього скла з собачою наклейкою, мама втомлено махнула рукою.
- Ну її, хай лишається. Я вже геть заморилася.
- Як на мене, то ця псюка навіть кумедна, - сказала Наталочка. – Мені вона подобається. І машина подобається теж.
Авто по-змовницьки підморгнуло їй правою фарою. Певно, то тільки здалося. І все ж воно явно повеселіло. Його очі – фари, протерті чистою ганчіркою, засяяли, пускаючи сонячних зайчиків.
- Справжнісеньке старе одоробло, - скрушно говорила мама, стоячи перед вимитою машиною. – Мало того, що облізле. Воно ще й червоного кольору. Помідор, а не авто.
- Дівчата, що ви! Це чудовий колір! – заступився тато за свою обраницю. – Червоні машини здалеку видно, тому вони безпечні на трасі. До того ж цей відтінок називається романтично й інтригуюче: «корида».
- Не знаю, що спільного в кориди з помідорами, - мама невдоволено знизала плечима. – Крім того в цьому авто нема кондіціонера. І несправне радіо.
- Діввчата, ви не розумієтеся! – загарячкував тато. – Головне в автомобілі – ходова частина. А в цієї машини прекрасна ходова!
Він бадьоро вдарив ногою по колесу, і блискучий, тільки трохи проїржавілий ковпак відпав і покотився геть.
- Хор-роша мені ходова! – засміялася мама. – Клепки розсипаються.
- Це вього – навсього ковпак, - боронився тато. – Ось давайте проїдемося, тоді побачите.
Він приладнав на місце іржавий ковпак і хотів було сісти за кермо, але мама його випередила. Вона саме закінчила курси водіїв і тепер зібралася показати, чого навчилася.
Наталочка умостилася поряд з мамою на передньому сидінні, а татові нічого не лишалося, як сісти позаду.
- Теж мені, розвели матріархат, - буркотів він. – Ну, рушаймо!
Мама взялася за діло, наче справжній водій – ас.
Натиснула на педаль зчеплення, тоді на газ, але авто чомусь засмикалося, а двигун заглух.
- Н-но, Машко, не брикайся, - мовила мама й знову завела двигун.
- Ха-ха, Машка! – засміялась Наталочка. – Так її і назвімо!
Звідтоді в машини з`явилося і`мя.
З другого разу вони рушили вдало, і Машка жвавенько побігла вулицею.
- А що я вам казав, дівчата, - торжествував тато на задньому сидінні. – Не машина – звір! Можеш перевірити ще й гальма.
Мама притьмом надавила на педаль, і – бум! – Наталочка врізалася лобом у вітрове скло, аж загуділо.
- Хто так гальмує? – залаементував тато.
У Наталочки на лобі поволі наливалася велика синювата гуля.
- Я не винна, я гальмувала правильно. Це твоя Машка з вибриками, - виправдовувалася мама.
Тато розсердився ще дужче.
- Тим не вмієш водити машину! Чого тебе на курсах учили! – розрепетувався він і не заспокоївся, поки сам не сів за кермо.
Назад до будинку вони під`їхали пересварені й набурмосені, а Наталочка світила гулею.
Як на те, біля під`їзду стовбичив татів приятель пан Богдан, історик, мандрівник і взагалі вельми цікавий чоловік. Він заусміхався, побачивши тата за кермом.
- О, панство Руснаки купили собі авто! – і зрадів, і здивувався він.
- Еге, кивнув тато, знову просяявши, мов повен місяць на небі. – Поїдемо на море своїм ходом.
- Гм, на море, - повторив пан Богдан загадковим голосом, що обіцяв цікаве продовження.
Мама запросила гостя в хату, і невдовзі вони сиділи за обіднім столом, смакували борщем із свіжими пампушками й обговорювали Машчині достойності.
І тоді пан Богдан сказав таке, від чого Наталоччина душа затрепетала.
- Добре, що ви придбали машину, - сказав він. – Тепер ви зможете врятувати одну дуже цінну старовинну річ, нашу історичну реліквію, якій загрожує небезпека, а то й навіть знищення.
РОЗДІЛ 2,