СИНТАКСИС СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ

ФАХОВИХ ДІЛОВИХ ПАПЕРІВ

У діловому мовленні складне речення, як і просте, обслуговує потреби мовного спілкування (як усного, так і письмового). Різні типи синтаксичних структур дають надзвичайно багаті можливості для якнайточнішого вираження змісту ділових паперів та передачі різноманітних логічних відношень.

Складні синтаксичні структури відрізняються від простих речень своєю будовою: членами простого речення є слова або словосполучення, а членами складних конструкцій є кілька моделей речень (прості речення поєднуються і стають частинами складних речень).

Одна з основних вимог до речень будь-якого типу у діловому мовленні є вимога чітко й містко виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал. Речення має бути цілісним і передавати інформацію в усій складності залежностей і зв'язків. Синтаксичні зв'язки у реченнях називають за функцією залежного члена речення: означальні (між означенням і підметом, додатком, обставиною), обставинні (між присудком і обставинами), додаткові (між присудком і додатком), присудкові (між підметом і присудком).

З метою пов'язання компонентів думки, у діловому мовленні найчастіше серед різних типів синтаксичних одиниць використовують займенникові зв'язки (це займенники цей, такий, той, а також займенникові і слова типу даний, відомий та ін.). Для встановлення різних відношень між однорідними членами використовуються сполучники типу: якщо не ... то, не тільки ... а й та ін. Логічний зв'язок між компонентами думки, послідовність цих компонентів виражаються за допомогою вставних слів по-перше, по-друге, отже, таким чином та ін. З цією ж метою використовуються синтаксичні конструкції типу незважаючи на..., завдяки... та ін.

У діловій документації переважає розповідна форма викладу. Присудок ставиться здебільшого у формі теперішнього часу, перевага надається пасивним конструкціям (прибуток – одержується, система освіти - перебудовується та ін.). Синтаксис ділових паперів характерний вживанням інфінітивних конструкцій (перебудувати, втілити, фінансувати та ін.), дієприслівникових і дієприкметникових зворотів; використанням серед дієслівних форм першої особи множини теперішнього і майбутнього часу (розглянемо, пропонуємо, звернемосята ін.), розщепленого присудка (виявити увагу, вести переговори).

Серед синтаксичних структур складних речень у ділових паперах широко вживаються сполучники і, але, а, зв'язки між простими реченнями в межах складного синтаксичного цілого здійснюються за допомогою сполучників через те що, перш ніж, після того як та ін., а для позначення складних логічних зв'язків використовуються багатослівні сполучники типу відповідно до того, у зв'язку з тим та ін.

Досить рідко вживаються у діловому стилі модальні частки ніби, начебто, неначе, а також питальні конструкції.

Загалом, використовуючи різні синтаксичні структури у діловому мовленні, слід добиватися, аби виклад був простим і зрозумілим.

4. Типові форми вираження присудків у текстах офіційно-ділового стилю

Офіційно-діловий стиль виявляє специфіку у вира­женні присудка. Як відомо, у розмовному, художньому й деяких інших стилях вживається здебільшого простий дієслівний присудок, тобто присудок, виражений особовою або родовою формою дієслова. В офіційно-діловому стилі в реченнях використовуються присудки ускладне­ної форми (їх називають іще «розщепленими присудка­ми»), що являють собою фразеологізовані дієслівно-іменні сполуки. Вони є стандартизованими засобами ви­словлення. Частина з них має в сучасній українській мові паралельні прості дієслівні присудки, пор.: припускатися помилок — помилятися, надати допомогу — допомогти, давати вказівки — розпоряджатися, надавати кредит — кредитувати, вести облік — обліковуватита ін.

Проте дуже багато стійких дієслівно-іменникових сполук, що вживаються в ролі присудка, не мають діє­слівного відповідника, пор.: провести захід, навести поря­док, виявити (приділити) увагу, надати словота ін. Щодо використання в ділових документах «розщеплених при­судків» фахівці не є одностайними. Одні вважають, що ці присудки поширилися в українській мові під впливом російської і відображають іменний характер російського синтаксису. Тому вони не відповідають синтаксичним нормам сучасної української літературної мови. Інші, ви­знаючи те, що офіційно-діловий стиль української мови формувався під впливом цього стилю російської мови, вважають, що «розщеплені присудки» мають ряд переваг над дієслівними. Одна з основних полягає в тому, що во­ни створюють офіційний колорит висловлювання, нейт­ралізують розмовність, якої надає простий дієслівний присудок. Саме тому їх використання вважають виправданим і доречним. Окрім того, воно є традиційним для ді­лового стилю.

Основними вимогами до вживання «розщеплених присудків» є потреби контексту і їхня нормативність. Ос­таннім часом в українському діловому мовленні з'явилося багато невдалих, штучних «розщеплених присудків» типу забезпечити покращення, організувати використання, відбувається зростання. Слід уникати таких конструкцій, у яких дієслівний компонент є надлишковим, оскільки він дублює семантику дії, виражену віддієслівним безсу­фіксним іменником або іменниками із суфіксами -анн-, -єнн-, -інн-.

Запам'ятайте, як можна уникнути таких громіздких і семантично надлишкових конструкцій:

Деякі «розщеплені присудки» є ненормативними че­рез неправильне семантичне узгодження їхніх компо­нентів, невдале калькування їх з російської мови:

Як відомо, у синтаксисі сучасної української літера­турної мови для вираження присудка вживається ціла низка допоміжних дієслів, серед яких бути, ставати / стати, робитися / зробитися, лишатися / лишитися, за­лишатися / залишитися, зоставатися / зостатися, здава­тися / здатисята ін. У мові ділових документів, зокрема у формулюваннях і визначеннях, вживається переважно дієслово-зв'язка бути у формі теперішнього часу (часто в нульовій формі), напр.: Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (ст. 1 Консти­туції України); Україна є унітарною державою (ст. 2); Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України (ст. 75); Грошовою одиницею Украї­ни є гривня (ст. 99); Президент України є главою держави (виступає від її імені) (ст. 102).