Церковна музика
Із прийняттям християнства в культуру Київської Русі прийшов
і візантійський церковний спів. Спочатку у храмовому богослужінні брали участь грецькі та південнослов’янські співаки, яких запрошували князі. Наприкінці IX — початку XII ст. з’явилися перші рукописні співочі книги.
*Флейта Пана — духовий інструмент у вигляді з’єднаних разом кількох сопілок різної величини та настройки.
Урок церковного співу в монастирі
Кондак св. Борисові та Глібу. XII ст.
Християнство принесло на Русь певну систему богослужбових жанрів: кондаки, ірмоси, канони, тропарі тощо. Більшість цих жанрів присутні й у сучасній християнській духовній музиці. Найвідомішим твором церковного музичного мистецтва Київської Русі вважають кондак*, присвячений пам’яті князів Бориса та Гліба.
Церковний спів Русі за візантійською традицією був одноголосим і відрізнявся спокійним, урочистим і навіть суворим рухом мелодії, метричного розподілу на такти не було. По суті, це було читання на розспів, де інтонації визначалися жанром твору і змістом тексту. На відміну від католицьких держав, у православній Київській Русі храмової інструментальної музики не існувало. Вочевидь, це пояснюється тим, що її пов’язували із язичницькими ритуалами та ігрищами, а також із латинським католицьким богослужінням, де використовувався орган. Єдиним музичним інструментом, який дозволила православна церква, був дзвін. Але він виконував сповіщальну функцію. Музикантів, які володіли мистецтвом дзвонарства, називали дзвонарями.
Мистецтва церковного співу у Візантії й на Русі навчали педагоги, яких називали доместиками (від латинського «начальник, поводир»). Вони були професійно підготовленими музикантами й поєднували обов’язки співака-соліста, вчителя співу та диригента хору. Літопис зберіг ім’я доместика Стефана, який став ігуменом Києво-Печерського монастиря після смерті Феодосія Печерського. Літературні пам’ятки того часу розповідають про «двір доместиків», який існував при Десятинній церкві. Отже, Київ був головним осередком церковного музичного мистецтва, звідки «домествений спів» поширився іншими містами Київської Русі.
*Кондак — різновид візантійського церковного гімну.
На відміну від народної пісні, яка існувала в усній формі, церковний спів записувався за допомогою особливої системи умовних позначень — так званої невменної (тобто знакової) нотації, поширеної у Візантії й інших країнах. На Русі ці знаки називали «крюками» або «знаменами», звідки й церковний спів Київської Русі дістав назву «знаменного співу». «Знамена» писали над словами тексту, вони вказували лише напрям мелодії, а не точну висоту звука.