Призначення покарання за сукупністю вироків

Сукупність вироків присутня там, де засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин.

Не відбутою частиною по­карання за попереднім вироком слід вважати:

1) покарання, від відбування якого особу звільнено з випробуванням (статті 75, 79, 104), крім часу тримання під вартою в порядку запобіжного заходу чи затримання, перебування в медичному закладі тощо;

2) частину покарання, від відбування якого особу звільнено умовно-достроково (статті 81, 107);

3) невідбуту частину більш м’якого покарання, призначеного судом особі в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82, ч. 3 ст. 86);

4) частину покарання, від відбування якого звільнено вагітну жінку чи жінку, що має дитину (дітей) віком до трьох років (ст. 83);

5) не відбуту частину певного строку позбавлення волі, яким заміне­но довічне позбавлення волі (ст. 87);

6) не відбуту засудженим частину будь-якого основного покарання;

7) додаткове покарання (або його не відбуту частину) за попереднім вироком;

8) покарання, від відбування якого звільнено неповнолітнього із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105).
них.

Правила призначення покарання за сукупністю вироків:

1) призначається покарання за новий вчинений злочин (за загальними правилами призначення покарання із врахування наявності рецидиву);

2) до цього покарання приєднується повністю або частково невідбута частина покарання за попереднім вироком (остаточне покарання за сукупністю вироків включає покарання, призначене за новий злочин, та невідбуте покарання за попереднім вироком);

3) остаточна міра покарання визначаєть в межах максимуму даного виду покарання відповідно до Загальної частини ККУ.

При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п’ятнадцяти років, а якщо хоча б один зі злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим за п’ятнадцять років, але не повинен перевищувати двадцяти п’яти років.

Під час складання покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається поглинанням менш суворих покарань довічним позбавленням волі (єдиний випадок поглинання).

Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання чи не відбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основ­ного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків. Принцип складання покарань за сукупністю вироків, зазначений у ст. 71 КК, стосується не тільки основних, а й додаткових покарань. Отже, незалежно від того, призначено додаткове покарання лише за одним (поперед­нім) вироком або за другим вироком, до остаточного основного покарання за сукупністю має бути приєднане покарання додаткове. Призначаючи за сукупністю додаткові покарання, суд під час їх складання має керуватися їхньою максимальною межею, зазначеною в Загальній частині КК. У разі ж призначення різних додаткових покарань обидва ці покарання приєднуються до остаточного основного покарання, призначеного за сукупністю, та використовуються самостійно.

Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від не відбутої частини покарання за попереднім вироком.

При призначенні покарання за вчинення нового злочину особі, котрій унаслідок акта амністії чи помилування не відбуту частину покарання було замінено більш м’яким покаранням, не відбута частина останнього приєднується повністю або частково до покарання за новий злочин.

Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбування покарання вчинив два чи більше злочинів, суд призначає покарання за ці нові злочини, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю або частково приєднує не відбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, установлених у ч. 2 ст. 71 КК.