Поняття про рефлекс. Рефлекторна дуга

Рис. 67. Схема рефлекторної дуги: 1 —рецептор (наприклад, у шкірі); 2 — чутливе во­локно — периферичний відросток чутливої нервової клітини; 3 — тіло чутливої клітини (міститься в не­рвовому вузлі); 4 — центральний відросток чутливої клітини; 5 — ділянка нервової системи (вставний нейрон, який міститься в спинному мозку); б — відцентровий руховий нейрон; 7— аксон рухового нейрона; 8 — м'яз (ефектор).

В основі діяльності нервової системи лежить здійснення рефлек­торних реакцій, або рефлексів. Рефлексом(від лат. ге/іехиз — відбит­тя) називається закономірна реакція організму на подразнення, здійсню­вана через ЦНС. Реф­лекторні реакції органі­зму можуть виникати у відповідь на найрізно­манітніші впливи як зов­нішнього, так і внутріш­нього середовища і мо­жуть проявлятися у ви­никненні або зміні діяль­ності будь-якого органу або їх системи. Шлях, по якому збудження, що виникло в рецепторі, пе­редається до робочого органу, називається рефлекторною ду­гою(рис. 67).У складі рефлекторної дуги розрізняють 5 ланок:

1. Рецептори(від лат. гесеріог — той, що сприймає) — чутливінервові закінчення, які сприймають подразнення. Рецептори різні засвоєю будовою, місцезнаходженням і функціями. За місцем розташу­вання рецептори поділяються на:

о екстерорецептори (від лат. ехіег — зовнішній, гесеріог — той, що сприймає), які сприймають подразнення зовнішнього середовища; до них належать сприймаючі клітини сітківки ока, вуха, рецептори шкіри, органів нюху, смаку;

о інтерорецептори (від лат. іпіегіог — внутрішній, гесеріог — той, що сприймає), які сприймають зміни внутрішнього середовища організму; розташовані в тканинах внутрішніх органів (серця, печінки, нирок, кровоносних судин);

° пропріорецептори (від лат. ргоргіш — власний, особливий, гесеріог — той, що сприймає), які сигналізують про положення і рух тіла; містяться в м'язах і сприймають скорочення і розтягнення муску­латури.

2.Доцентровий (чутливий) нейрон— аферентний нерв, якийпередає збудження від рецептора в ЦНС.

3.Ділянка нервової системи(нервовий центр, ЦНС), де збуд­ження, зазнавши складних змін, передається на відцентровий нейрон;

4.Відцентровий (руховий) нейрон— еферентний нерв, що несезбудження від центральної нервової системи до робочого органу;

5.Ефектор(виконавчий орган), який відповідає на подразнення(м'язи, залози, кровоносні судини).

Згідно з ученням І.П. Павлова, будь-який рефлекторний акт скла­дається з трьох ланок: подразник —» мозкова робота —> виконавча діяль­ність організму у відповідь на цей подразник. Такий тричленний реф­лекс названо дугоподібним. Але будь-який рефлекс не закінчується роботою виконавчих органів у відповідь на зовнішнє подразнення. Між ЦНС і робочим, виконавчим органом існують як прямі, так і зворотні зв'язки. Коли виконавчі органи здійснюють ту чи іншу рефлекторну ро­боту, вони, в свою чергу, посилають в мозок аферентні (чутливі) сигнали, які інформують його про те, які зміни відбуваються в організмі. П.К. Анохін назвав цей потік інформації зворотною аферентацією. Таким чином, рефлекс відбувається не за принципом дуги, а кільцеподібно: подразник —> мозкова робота —> діяльність організму у відповідь на подразник —> зворотна аферентація —> нова мозкова робота —> нові уточ­нені "накази" виконавчим органам і т.д. Рефлекторна реакція не припи­няється зразу ж після припинення дії подразника, а ще якийсь час до робочого органа від ЦНС надходять збудливі імпульси. Це — післядія. Нервові центри легко втомлюються, що виявляється в поступово­му зниженні і повному припиненні рефлекторної відповіді при тривалому подразненні рецептора. Вважають, що стомлення нервових центрів по­в'язане з порушенням передачі збудження в міжнейронних синапсах. При цьому відбувається зменшення запасів синтезованого медіатору в нервових закінченнях і зниження чутливості до медіатору постсинап-тичної мембрани.

5. Основні етапи розвитку нервової системи

Нервова система починає формуватися на третьому тижні ембрі­онального розвитку із зовнішнього зародкового листка — ектодерми. Спочатку утворюється нервова пластинка, яка перетворюється на жо­лобок з піднятими краями. Краї жолобка потім утворюють замкнену нервову трубку, з нижнього відділу утворюється спинний мозок, а з вер­хнього —три розширення—первинні мозкові міхури (передній, середній і задній).

В 5 тижнів у ембріона видно поділ поперечною борозною пере­днього і заднього міхурів ще на дві частини, утворюється 5 мозкових міхурів. З п'ятого мозкового міхура утворюється довгастий мозок, з чет­вертого — міст і мозочок, з третього — середній мозок, з другого — очні міхури і проміжний мозок, з першого — півкулі великого мозку.

На третьому місяці ембріонального розвитку формується мозоли­сте тіло, яке з'єднує праву і ліву півкулі. До 6 місяців півкулі повністю покривають мозок.

Питання для самоперевірки

1. У чому полягає біологічне значення нервової системи?

2. Охарактеризуйте загальний план будови нервової системи.

3. Зробіть порівняльний аналіз симпатичної і парасимпатичної нер­вової системи.

4. Назвіть властивості нервової системи.

5. Що таке рефлекс, рефлекторна дуга?

6. Які основні етапи розвитку нервової системи?

З історії науки

о Гален (II ст. н.е.) довів існування рухових і чутливих нейронів. Він розрізняв сім черепних нервів, усі інші нерви він також пов'язував з мозком.

о Термін "рефлекс" у XVIII ст. був запропонований чеським фізіо­логом Прохазкою.

о У середині XIX ст. Е.Дюбуа-Раймонд і Р.Мадеучі виявили існу­вання електричного потенціалу клітини. Вони зареєстрували так звані струми ушкодження, які виникають між ушкодженими та неушкодже-ними ділянками м'яза. Напрям такого струму свідчить про те, що ци­топлазма клітини заряджена негативно щодо зовнішнього середовища. Тоді ще не було відомо, чи є електричний потенціал у неушкодженій клітині, чи він виникає тільки внаслідок її ушкодження. Тепер з'ясовано, що в усіх клітинах існує різниця потенціалів по обидва боки мембрани.

о О.П. Вальтер (1817-1889), учень Пирогова, у своїй праці "Про значення симпатичних шляхів, домішаних до сідничного нерва" вперше довів вплив симпатичних нервів на просвіт кровоносних судин.

° 1863 року І.М. Сєченов уперше описав явище сумації збуджен­ня. В основі цього явища лежить процес сумації збудливих постсинап-тичних потенціалів на тілі нейронів. Порція медіатору, яка викидається нервовим закінченням у відповідь на поодинокий імпульс, досить мала для того, щоб спричинити збудливий постсинаптичний потенціал, дос-

татній для деполяризації мембрани нервової клітини. Така деполяриза­ція можлива або в разі одночасного збудження кількох синапсів, розта­шованих на тілі нейрона, або при надходженні до того самого синапса серії нервових імпульсів, які йдуть один за одним з коротким інтерва­лом. При цьому постсинаптичні потенціали складаються один за одним і в момент, коли сумарний потенціал досягає порогової величини, вини­кає потенціал дії, який поширюється далі.

° О.О. Ухтомським був сформульований принцип домінанти. Тим­часово пануючий, головний у поточний момент осередок стійкого три­валого збудження називається домінантою. Під час голоду виникає харчова домінанта. Домінантний осередок збудження має властивість притягувати до себе хвилі збудження, які надходять в інші центри, і внас­лідок цього посилюватися. В цей час інші нервові центри, які не входять до його складу, і відповідні рефлекси загальмовуються, тому при наяв­ності в ЦНС домінантного осередку координаційні відношення зміню­ються. Принцип домінанти є фізіологічною основою акту уваги і пред­метного мислення. Принцип домінанти підкреслює необхідність врахо­вувати при виробленні нових рефлекторних актів попередні відношення в ЦНС раніше сформовані домінантні осередки.

о М.Є. Введенський (1852-1922), учень І.М. Сєченова, за допомо­гою телефонного апарата показав, що через нерв за одну секунду може проходити до 500 хвиль збудження, але закінчення нерва може переда­вати не більше 100-150 імпульсів за секунду, тобто різні частини нерва мають неоднакову функціональну властивість (за Введенським — ла­більність). М.Є. Введенський робить висновок, що кожен нерв, залеж­но від ритму імпульсів, можна то збуджувати, то гальмувати. Надмірне збудження переходить у гальмування. Отже, гальмування закономірно виникає із збудження, і природа їх єдина.

Еволюційний процес

Еволюція нервової системи відбувалася в напрямах: о диференціація будови нейронів та їх функцій (спеціалізація ней­ронів); о концентрація нейронів у певних місцях тіла з утворенням вузлів, нервових центрів, а пізніше нервової трубки (централізація);

° виникнення синапсів, які забезпечують зв 'язок між нейронами;

о посилення регулюючої ролі головного відділу ЦНС у двобічно­симетричних організмів (цефалізація).

Важливо знати, що...

° Основна умова нормального функціонування рефлекторної діяль­ності нервової системи - непошкодженість усіх ланок рефлекторної дуги.

Цікаво знати, що:

° У будові нервової системи усіх хребетних організмів багато спільного. У всіх є спинний і головний мозок, але рівень розвитку відділів мозку істотно відрізняється.

Література

1.Бугаев К.Е., Маркусенко Н.Н. та ін. Возрастная физиология. -Ростов-на-Дону: "Ворошиловградская правда", 1975.— С. 22-35.

2.Ермолаев Ю.А. Возрастная физиология: Учеб. пособ. для студ.пед. вузов.— М.: Вьісш.шк., 1985.— С. 83-95.

3.Кисельов Ф.С. Анатомія і фізіологія дитини з основами шкільноїгігієни.— К.: Радянська школа, 1967.— С. 229-234.

4.Старушенко Л.І. Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навч.посібник.—К.: УСМП, 2001.—С. 193-199.

5.Хрипкова А.Г. Возрастная физиология.— М.: Просвещение,1978.— С.44-57.

 

Лекція 19.

БУДОВА, ФУНКЦІЇ ТА РОЗВИТОК ВІДДІЛІВ ЦЕНТРАЛЬНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

План

1.Будова, функції і розвиток спинного мозку.

2.Загальний план будови головного мозку.

3.Ріст і розвиток головного мозку.

4.Порушення стану нервової системи та їхня профілактика.Основні поняття:спинний мозок, головний мозок, сіра речовина,

біла речовина, кора головного мозку, відділи головного мозку, частки і зони головного мозку, ретикулярна формація, підкіркові утворення го­ловного мозку порушення стану нервової системи.

1. Будова, функції і розвиток спинного мозку

Спинний мозок — це частина центральної нервової системи, що розміщена в каналі хребта, має вигляд тяжа, довжина якого у дорослої людини приблизно 45 см. Верхній кінець спинного мозку, який лежить на межі між атлантом, переходить у довгастий мозок, а нижча, на рівні 1 і 2 поперекових хребців, звужується і переходить у кінцеву нитку. Спин­ний мозок розділений двома борознами (передньою і задньою) на праву і ліву половини.

Спинний мозок оточений трьома оболонками: твердою, павутинною і м'якою. Зовнішня тверда оболонка утворена щільною сполучною тка­ниною, в деяких місцях зростається з кістками хребта. Павутинна обо­лонка лежить під твердою — це тонка, щільна пластинка, бідна на нерви і судини. Під павутинною оболонкою лежить м 'яка оболонка, яка щільно прилягає до поверхні мозку і заходить у всі заглибини на його поверхні. Вона утворена пухкою сполучною тканиною, містить багато кровонос­них судин. Між м'якою і павутинною оболонками утворюється надпаву-тинний простір, заповнений рідиною, яка відіграє роль лімфи.

На поперечному пе­рерізі спинний мозок має вигляд овалу (рис.68). Всередині спинного моз­ку розрізняють сіру ре­човину, утворену тілами нейронів і безмієліновими аксонами. Сіра речовина утворює дві вертикальні

 

 

 

Рис. 68. Поперечний розріз спинного мозку і утворення спинномозкового нерва— спинний мозок; 2 — передній ріг сірої речови­ни; З — задній ріг сірої речовини; 4 — бічний ріг сіро їречовини;У5 _ спинномозковий канал у фій спайці; б — передня поздовжня борозна; 7 задній к°Рінеиь спинномозкового нерва; 8 - передній корінець спинномозкового нерва; 9 — спинномозковий (міжхребцевий вузол).

КОЛОНИ В правій та ЛІВІЙ ^ половинах спинного мозку. Посередині проходить вузький центральний канал із СПИННОМОЗКОВОЮ рідиною. В кожній колоні сірої речовини розрізняють два стовпи — передній і задній. На попереч­ному розрізі спинного мозку ці стовпи мають вигляд рогів і нагадують літеру Н або метелика.

Сіра речовина спинного мозку утворює з кожної сторони по два виступи: короткі і широкі виступи, що йдуть до передньої поверхні моз­ку, називаються передніми рогами, а в напрямку до задньої поверхні витягуються вужчі — задні роги.

У сірій речовині передніх рогів містяться тіла рухливих (відцент­рових) нейронів, відростки яких утворюють передній корінець. У задніх рогах розташовані клітини проміжних нейронів, через які здійснюється зв'язок між доцентровими нейронами. Задній корінець утворений во­локнами чутливих (доцентрових) клітин, тіла яких розташовуються в спинномозкових вузлах. Через задні корінці збудження передається із периферії в спинний мозок. Це — чутливі корінці. Через передні корінці збудження передається від спинного мозку до м'язів та інших органів. Це — рухові корінці.

Зовнішня частина спинного мозку—біла речовина, утворена трак­тами аксонів, укритих мієліном, які здійснюють двосторонні зв'язки між головним і спинним мозком. Біла речовина поділяється рогами на три стовпи. У білій речовині лежать волокна чутливих і рухових нейронів, по яких проходить збудження від рецепторів у центральну нервову систе­му і від неї до різних органів.

У центрі спинного мозку проходить вузький спинномозковий канал, заповнений спинномозковою рідиною.

Від спинного мозку відходять спинномозкові нерви. Ділянка спин­ного мозку з однією парою спинномозкових нервів називається сегмен­том. Таких сегментів у спинному мозку 31. Від них відходить 31 пара змішаних спинномозкових нервів: 8 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових і 1 куприковий. Кожний нерв починається двома корінцями — переднім і заднім, які утворюють при виході із хребетного каналу один спинномозковий нерв, що йде на периферію.

Передні корінці спинномозкового нерва складаються з аксонів ру­хових клітин, тіла яких містяться у передніх рогах спинного мозку. Ці аксони йдуть до скелетних м'язів, викликаючи їх скорочення.

Задні корінці спинномозкового нерва товщі за передні, в кожному з них є спинномозковий вузол. У цих вузлах лежать чутливі нейрони з двома відростками (аксонами і дендритами). Дендрити ідуть до шкіри, утворюючи в ній чутливі закінчення, а аксони в складі задніх корінців входять у спинний мозок.

Із спинномозкових нервів, що відходять від кількох суміжних сег­ментів, формуються нервові сплетіння: шийне, утворене 4 шийними нервами, плечове, утворене 4 шийними і 1 грудним нервами, поперекове, утворене 12 грудними і 1—4 поперековими нервами, і крижове, утворене з 5-го поперекового, всіх крижових і куприкових нервів. Не утворюють сплетінь ті нерви, які виходять з 11-12 грудних сегментів. 8 пар шийних спинномозкових нервів сполучаються, утворюючи 2 сплетіння—шийне і плечове. Вони іннервують потилицю, шию, плечовий пояс, плече, пе­редпліччя, кисть, а також діафрагму. Грудні нерви безпосередньо пря­мують до міжреберних м'язів, глибоких м'язів спини і передньої черев­ної стінки. Чотири із п'яти пар поперекових спинномозкових нервів ут­ворюють поперекове сплетіння, що іннервує нижню частину спини, а також стегно та гомілку. Два нервових сплетіння — крижове та купри­кове — іннервують стегно, сідницю, м'язи та шкіру гомілки і стопи, анальну та генітальну ділянки.

Спинний мозок виконує дві основні функції: рефлекторну і провідну.

Рефлекторна функціяспинного мозку полягає у здійсненні склад­них рухових реакцій організму. Спинний мозок іннервує всю скелетну мускулатуру, крім м'язів голови, які іннервуються черепними нервами. У спинному мозку містяться рефлекторні центри мускулатури тулуба, кінцівок шиї. Тут же розташовано багато центрів автономної нервової системи. Рефлекси сечовипускання і дефекації зв'язані з функцією спин­ного мозку.

Спинний мозок здійснює і провідну функцію.Доцентрові імпуль­си, які надходять у спинний мозок по задніх корінцях, передаються по провідних шляхах спинного мозку у відділи головного мозку, що лежать вище. В свою чергу, із відділів центральної нервової системи спинний мозок одержує імпульси, які можуть змінювати діяльність скелетної мускулатури і внутрішніх органів. Провідні шляхи діляться на висхідні і низхідні. Висхідні шляхи проводять імпульси із периферії (від рецеп­торів шкіри, м'язів, суглобів, внутрішніх органів) до головного мозку. Низхідні шляхи проходять по передніх і частково бічних стовпах. По них передаються імпульси від головного мозку до рухових центрів спин­ного мозку, а від них ці імпульси йдуть до скелетних м'язів.

Розвиток спинного мозку. Коли в ембріона головний мозок знахо­диться на стадії мозкових пухирів, спинний мозок досягає значних розмірів. На ранніх стадіях розвитку плоду спинний мозок заповнює всю порожнину хребетного каналу. Потім хребетний стовп випереджає в рості спинний мозок і до моменту народження закінчується на рівні III попе­рекового хребця. У новонароджених довжина спинного мозку — 14-16 см — до 10 років подвоюється. На поперековому зрізі спинного моз­ку дітей раннього віку відмічається перевага передніх рогів над задні­ми. Провідні шляхи досить розвинені вже на момент народження.

Мієлінізація їх волокон закінчується до 3-х місяців, тоді як у периферич­них нервах тягнеться до 3-х років і більше.

Із збільшенням маси спинного мозку змінюється і його довжина, яка у чоловіків досягає 46 см, а у жінок 41—42 см. Під час розвитку спинний мозок не встигає за ростом хребта, і тому у дитини спинний мозок виповнює лише дві третини хребтового каналу.

2. Загальний план будови головного мозку

Головний мозок розташований у порожнині мозкового черепа. Маса головного мозку дорослої людини у середньому становить 1375 г (у чоловіків) і 1275 г (у жінок). Індивідуальні коливання значні — від 900 г до 2000 г.

У головному мозку виділяють відділи: 1) передній мозок (кінцевий, проміжний); 2) середній мозок; 3) задній (довгастий, вароліїв міст, мо­зочок) (рис. 69). Усі відділи, за винятком кінце­вого мозку, становлять мозковий стовбур. Кінце­вий, або великий, мозок є вищим відділом ЦНС.

Нижня частина го­ловного мозку оточена в середині черепної коробки Рис. 69. Серединний розріз головного мозку: 1 — шишкоподібне тіло (епіфіз); 2 — мозолисте -тіло; З — таламус; 4 — гіпоталамус; 5 — лійка

гіпофіза; 6 - гіпофіз; 7 - ніжка середнього мозку; 8 — вароліїв міст; 9 — довгастий мозок;10 — четвертий шлуночок; 11 —мозочок;12 — півкуля мозочка

водянистим середовищем, яке також омиває і СПИННИЙ МОЗОК. Це безкоЛ1РНа Речовина, яка ПОСТІЙНО, ОНОВЛЮЄ СВІЙ склад, називається спинномозковою рідиною. Вироб­ляється всередині шлуночків головного мозку. Рідина містить глюкозу, потрібну для енергетичних витрат, для функціонування клітин головного і спинного мозку, а також білки і лімфоцити, що захищають від про­никнення інфекції. Спинномозкова рідина рухається до третього і чет­вертого шлуночків, далі омиває головний мозок ззаду, опускається на­вколо спинного мозку і піднімається попереду головного мозку, де по­вторно всмоктується в кров через павутинні зернистості — виступи павутинної оболонки. Така циркуляція сприяє пульсації мозкових артерій.

Із основи мозку виходять 12 пар черепних нервів, які зв'язують мозок з органами чуття, розміщеними у ділянці голови, із шкірою і м'я­зами голови і шиї, з органами дихальної, серцево-судинної, травної та інших систем.

Головний мозок, як і спинний, вкритий оболонками: твердою, паву­тинною, м'якою. У стовбурі головного мозку розрізняють довгастий мозок, вароліїв міст, середній мозок, проміжний і мозочок.

Довгастий мозок— це продовження спинного мозку, довжина його приблизно 28 мм. Центральний канал спинного мозку продовжується в канал довгастого мозку, значно розширюючись і перетворюючись у ньому в 4-ий шлуночок. Спереду довгастого мозку лежить у вигляді білого масивного потовщення — вароліїв міст,який складається з білої речовини, утвореної поперековими волокнами. Сіра речовина міститься в його товщі окремими острівцями — ядрами.

На задній поверхні довгастого мозку і варолієвого моста є загли­бина, яка має форму ромба і називається ромбовидною ямкою.Це дно четвертого мозкового шлуночка, який становить собою продов­ження спинномозкового каналу. У горі ромбовидна ямка переходить у вузький сільвіїв водопровід, що з'єднує четвертий мозковий шлуночок із третім.

Від довгастого мозку відходять корінці 12-го черепного нерва (під'я­зикового), 9 — язикогорлового нерва, рухові волокна яких регулюють ковтання, тоді як чутливі волокна передають відчуття болю, смаку, дотику, температури від язика і горла; 11 — додаткового, які спричиня­ють рухи голови і плечового пояса, іннервують м'язи горла і гортані, беруть участь у голосоутворенні; 10 — блукаючого,-який забезпечує такі життєво важливі функції як діяльність залоз, травлення, серцеві скорочення. Між довгастим мозком і мостом виходять корінці 7 і 8 че­репних нервів — лицевого і слухового (гілки 7 нерва іннервують смакові рецептори, слинні та сльозові залози, рухові волокна іннервують мімічні м'язи; чутливі волокна 8 нерва передають інформацію про звук, рівно­вагу та положення голови). Із моста виходять корінці 6 і 5 нервів — відвідного і трійчастого: 6 нерв проводить імпульси до вольових м'язів ока і повік; чутливі волокна 5 нерва проводять імпульси від обличчя і зубів, а рухові волокна іннервують жувальні м'язи.

У сірій речовині довгастого мозку містяться дуже важливі центри — дихальної, серцевої діяльності і судинорухові. Тут же знаходяться цент­ри, з участю яких здійснюються рефлекси, зв'язані з прийманням їжі (ссання, жування, ковтання, секреції слини і т.д.), а також центри бага­тьох захисних рефлексів (чхання, кашлю, блювання, кліпання, виділен­ня сліз і т.д.). Довгастий мозок разом із мостом у новонародженого має масу 8 г, що становить 2% маси головного мозку (у дорослого — 1,6%).

Ядра довгастого мозку починають формуватися ще у внутрішньо-утробному розвитку і до періоду народження в основному сформовані. До 7 років дозрівання ядер довгастого мозку закінчується.

Мозочокрозташований позаду довгастого мозку і моста, має дві півкулі, з'єднані черв'ячком. Сіра речовина мозочка утворює кору. По­верхня мозочка поділена поперечними борознами. Біла речовина знахо­диться під корою, всередині якої міститься четверо ядер сірої речовини.

Мозочок сполучається з довгастим мозком варолієвим мостом і середнім мозком за допомогою численних нервових волокон, які утво­рюють три пари ніжок мозочка.

До мозочка надходять імпульси від всіх рецепторів, які подразню­ються під час рухів тіла. Мозочок бере участь у координації складних рухових актів. Двобічні зв'язки мозочка і кори великого мозку дають йому змогу впливати на довільні рухи.

Півкулі великого мозку через мозочок регулюють тонус скелет­них м'язів і координують скорочення їх. Працями Л.А. Орбелі доведе­на участь мозочка в регуляції вегетативних функцій (діяльність серце­во-судинної системи, дихання, травлення, терморегуляції). У новонароджених мозочок розвинений погано, найінтенсивніше росте в перший рік життя і до 15 років досягає розмірів дорослої людини.

Середній мозокскладається з ніжок великого мозку і чотиригорбикового тіла. Порожнина середнього мозку представлена вузь­ким каналом — сільвієвим водопроводом, що з'єднує порожнини 4 і З мозкових шлуночків. У стінці мозкового водопроводу містяться ядра З і 4 черепних нервів — окорухового і блокового, які регулюють розши­рення зіниці та зміни кривизни кришталика під час фокусування. Через середній мозок проходять всі висхідні шляхи до кори великого мозку і мозочка та низхідні, які несуть імпульси до довгастого і спинного мозку.

У середньому мозку розташовані скупчення сірої речовини у виг­ляді ядер чотиригорбикового тіла, ядер окорухового і блокового нервів, червоне ядро і чорна речовина. Передні бугри чотиригорбикового тіла є первинними зоровими центрами, а задні бугри — первинними слухови­ми центрами. За їх участю здійснюються рефлекси на світло і звук, рухи очей, поворот голови.

Чорна речовина зв'язана з координуванням складних актів ков­тання і жування, регуляцією рухів пальців рук.

Червоне ядро безпосередньо стосується регулювання м'язового тонусу. Якщо перерізати стовбур мозку позаду від червоного ядра, то відбудеться скорочення всіх м'язів і особливо розгиначів, внаслідок чого кінцівки тварин стануть сильно витягнутими, а голова відкинута назад. Тонус м'язів зовсім не підвищується, якщо стовбур перерізати спереду від червоного ядра.

Передній мозокскладається з двох частин — проміжного моз­ку, куди належать зорові бугри і підбугорна область, і кінцевого, куди належать кора і підкіркові вузли. Проміжний мозок межує з середнім, а великий мозок зверху і з боків вкривають всі інші відділи мозку.

Проміжний мозокскладається з чотирьох частин: надгір'я (епі­фіза), згір'я (таламуса), підзгір'я (гіпоталамуса) і третього мозкового шлуночка.

Згір'я (таламус), або зорові горби, — парне утворення сірої ре­човини, яке розділене білими прошарками на три частини: передню, медіальну і латеральну. Кожна частина — це скупчення ядер, які поді­ляються на специфічні і неспецифічні. Специфічні ядра своїми волокна­ми досягають кори великого мозку і утворюють синапси на обмеженій кількості її клітин. Імпульси від неспецифічних ядер надходять до різних ділянок кори великого мозку. Доцентрові імпульси від усіх рецепторів організму (крім нюхових рецепторів) перш ніж досягти кори великого мозку, надходять у ядра згір'я (зорові сигнали, слухові, імпульси від ре­цепторів шкіри, обличчя, тулуба, смакових, внутрішніх органів). Сюди ж ідуть імпульси мозочка, які потім ідуть до моторної зони кори півкуль. Інформація в згір'ї перероблюється і направляється до півкуль великого мозку. При ураженні згір'я прояв емоцій порушується, змінюється ха­рактер відчуттів. Згір'я ще називається центром больової чутливості.

Над зоровими горбами лежить залоза внутрішньої секреції — верхній мозковий придаток — надгір'я, або епіфіз.

Підзгір'я прилягає до згір'я внизу, відділяючись від нього боро­зенкою. Підзгір'я складається з 32 пар ядер, які об'єднують у 3 групи: передню, середню і задню. За допомогою нервових волокон підзгір'я має зв'язки з ретикулярною формацією стовбура мозку, з гіпофізом, із згір'ям. Підзгір'я є головним підкірковим центром регуляції вегетатив­них функцій організму. Вплив підзгір'я здійснюється як через нервову систему, так і через залози внутрішньої секреції. В клітинах ядер пере­дньої групи підзгір'я виробляється нейросекрет, який по підзгірно-гіпо-фізарному тракту транспортується в нейрогіпофіз. Збуджене підзгір'я зумовлює секрецію адреналіну і норадреналіну, бере участь у регуляції діяльності серцево-судинної і травної системи. В передній частині підзгір'я містяться ядра, які регулюють функцію парасимпатичної час­тини автономної нервової системи. Подразнення заднього відділу згір'я пригнічує активність травного каналу, прискорює ритм серцевих скоро­чень, підвищує артеріальний тиск, збільшує в крові вміст адреналіну і норадреналіну, що свідчить про вплив задніх ядер згір'я на функцію сим­патичної частини автономної нервової системи.

Одне з великих ядер підзгір'я — сірий бугор — бере участь в регуляції багатьох ендокринних залоз і обміну речовин. Його зруйнування веде до атрофії статевих залоз. Тривале подразнення його може привести до раннього статевого дозрівання, виникнення виразок на шкірі, виразки шлунку, дванадцятипалої кишки. Верхівка сірого бугра витяг­нута у вигляді лійки, на якій міститься нижній мозковий придаток -гіпофіз. Підзгір'я бере участь в регуляції температури тіла. Доведена його роль в регуляції водного обміну вуглеводів, сну і неспання. При пошкодженні деяких ядер підзгір'я виникає ожиріння за рахунок над­мірного споживання жирів, ураження інших ядер зумовлює катастрофі­чне схуднення при різко зниженому апетиті.

До моменту народження більша частина ядер згір'я добре розви­нена. Після народження відбувається збільшення згір'я. Цей процес триває до 13-15 років. Ядра закінчують свій розвиток в період статево­го дозрівання.

Третій мозковий шлуночок утворює порожнину проміжного моз­ку. Він має вигляд вертикальної щілини, що міститься між згір'я і підзгір'я. Від верхнього кінця спинного мозку до згір'я і підзгір'я розташова­не утворення, яке складається з нейронів різних типів і форм, густо пе­реплетене волокнами — це сітчаста,або ретикулярна формація,через яку проходять як висхідні доцентрові, так і низхідні, відцентрові шляхи. Тут відбувається регуляція збудливості всіх відділів центральної нервової системи.

Ретикулярна формація по низхідних сітчасто-спинномозкових шля­хах справляє гальмівний вплив на рухові реакції спинного мозку. Галь­муючий ефект залежить від інтенсивності і тривалості подразнення, виявляється в посиленні спинномозкових розгинальних рефлексів і ско­рочення скелетної мускулатури.

По висхідних шляхах ретикулярна формація справляє активуючий вплив на кору великого мозку, підтримуючи в ній стан неспання, моду­лює спинномозкові (спінальні) рефлекси, підтримує тонус м'язів і по­ставу, дихання і частоту серцевих скорочень. Ретикулярна формація має високу чутливість до таких фізіологічно активних речовин як адреналін і ацетилхолін.

Кінцевий (великий) мозокскладається з двох півкуль, покри­тих мозковим плащем (корою). Півкулі з'єднані між собою мозолистим тілом. Всередині великого мозку, між лобними частками і проміжним мозком містяться скупчення сірої речовини — це базальні, або підкор­кові ганглії, до яких належать: хвостате ядро, лушпина, бліда куля.

Хвостате ядро і лушпина об'єднують в єдину структуру — сму­гасте тіло. Бліда куля регулює складні рухові акти, рухи ніг, рук при ходьбі, скорочення мімічної мускулатури. При ураженні смугастого тіла спостерігаються безперервні рухи кінцівок. Підкіркові ядра зв'язані з вегетативними функціями організму. За їх участю здійснюються хар­чові, статеві та інші рефлекси.

Великі півкулі головного мозкускладаються з підкіркових гангліїв і мозкового плаща (кори), які оточують бокові шлуночки. Права і ліва півкуля розділені поздовжньою борозною, в глибині якої міститься мозолисте тіло, утворене нервовими волокнами.

Плащ (кора) у людини — це сіра речовина півкуль, утворена нервовими клітинами, від яких відходять відростки. У корі знаходиться від 12 до 18 млрд. нервових клітин. Загальна поверхня кори збільшуєть­ся за рахунок численних борозен, які ділять кожну півкулю на 4 частки: лобову, тім 'яну, потиличну і скроневу, які, в свою чергу, діляться бо­рознами на ряд закруток. Межами між частками є найглибші борозни: сільвієва і центральна. Сільвієва борозна йде по зовнішній (бічній) поверхні півкулі спереду назад і вгору; вона відокремлює скроневу частку півкулі від лобової і тім'яної. Центральна борозна починається від верхнього краю півкулі і йде вниз в напрямку до сільвієвої борозни. Ця борозна відмежовує лобову частку від тім'яної. Четверта, потилична частка, відокремлюється від тім'яної невеликою і непостійною борозною.

Архітектоніка кори — це загальний план будови кори. Загальна поверхня кори півкуль дорослої людини 2000-2500 см3, причому 70% її заховані в глибині борозен. Товщина кори 2-4,5 мм. Нервові клітини і волокна, які утворюють кору, розташовані в 7 шарів:

1 шар— молекулярний — найбільш поверхневий. У цьому шарі мало нервових клітин, вони дрібні. Шар утворений сплетінням нервових волокон.

2 шар— зовнішній зернистий. Складається з дрібних клітин у виг­ляді зернин і пірамід. Шар бідний на мієлінові волокна.

3 шар— пірамідний, утворений середніми і великими піраміднимиклітинами, з великою кількістю дендритів.

4 шар— внутрішній зернистий, складається з дрібних зернистихклітин різної форми.

5 шар— гангліозний — складається з великих пірамідних клітин.У передній центральній закрутці він містить ще клітини Беца, аксонияких дають початок низхідним пірамідним шляхам, що проходять че­рез стовбур головного мозку у спинний мозок і зв'язують кору півкуль зпериферією.

6 шар— поліморфний — складається з клітин трикутної і верете­ноподібної форми і належать до білої речовини мозку.

7 шар— складається з веретеноподібних нейронів, має багатоволокон. Між нервовими клітинами всіх шарів виникають як постійні,так і тимчасові зв'язки.

Під корою міститься біла речовина півкуль мозку, в складі якої розрізняють асоціативні, комісуральні та проекційні волокна.

Асоціативні волокна зв'язують між собою окремі ділянки однієї півкулі. Короткі асоціативні волокна зв'язують між собою окремі зак­рутки і близькі поля, а довгі — закрутки різних часток у межах однієї півкулі.

Комісуральні волокна зв'язують симетричні частини обох півкуль, більша частина проходить через мозолисте тіло.

Проекційні волокна виходять за межі півкуль, по них здійснюєть­ся двобічний зв'язок кори з відділами центральної нервової системи, що лежать нижче.

У товщі білої речовини півкуль є порожнини — бічні шлуночки, які протоками сполучаються з третім мозковим шлуночком.

У людини відомі випадки народження дітей, у яких немає кори ве­ликого мозку. Це — аненцефали. Вони живуть лише кілька днів. Все, що набувається організмом протягом індивідуального життя зв'язане з функцією великого мозку. З функцією кори великого мозку зв'язана вища місяців розвитку плода поверхня мозку порівняно гладенька. Головні борозни хоч і помітні вже, але неглибокі, а борозни другого і третього порядків ще не сформувались. Закрутки ще не чітко виражені. Нерво­вих клітин у великих півкулях новонародженої дитини майже стільки, скільки й у дорослої людини, але вони ще дуже прості за своєю будо­вою, мають веретеноподібну форму з невеликою кількістю відростків, а дендрити їх ще тільки починають формуватись.

До 5-ти місяців внутрішньоутробного розвитку утворюється боко­ва, потім центральна, тім'яно-потилична борозни. До моменту народ­ження кора великого мозку має такий тип будови, як у дорослого, але форма і величина борозен і закруток змінюється після народження. Кора тонша, ніж у дорослого. Мієлінізація нервових волокон, розташування шарів кори, диференціювання нервових клітин завершується до 3-ох років. Далі збільшується кількість асоціативних волокон і утворюються не­рвові зв'язки. Маса його в ці роки збільшується незначно.

У трирічної дитини вже чітко виражене диференціювання кори го­ловного мозку, яке мало чим відрізняється від такого у дорослої людини.

Ускладнення будови нервових клітин відбувається повільно і три­ває до 40 років і більше. Тільки група клітин, що регулюють координа­цію смоктальних м'язів, добре розвинена у новонародженої дитини. Диференціювання клітин кори великих півкуль відбувається в основно­му до 7-8-ми років.

У молодшому шкільному віці і в період статевого дозрівання у дітей триває дальший розвиток центральної нервової системи. Відмі­чається посилений ріст лобових часток великих півкуль, у зв'язку з чим збільшується точність і координація рухів.

4. Порушення стану нервової системи та їхня профілактика

Причинами порушень нервової системи можуть бути різні чинни­ки: зовнішні—травми (струс мозку), ураження електричним струмом, надмірне перегрівання або переохолодження організму, інфекції та отрути; внутрішні—припинення кровопостачання ділянки нервової сис­теми, запальні процеси, білкове голодування, дефіцит вітамінів.

Негативно впливають на нервову систему шкідливі звички — ку­ріння, вживання алкоголю та наркотиків.

Основною речовиною тютюну є нікотин, що діє безпосередньо на нервові клітини, частково блокуючи дихальну функцію мітохондрій, спри­чинюючи таким чином кисневе голодування нервової системи в цілому. Під впливом цієї отруйної речовини нервова система перезбуджується і швидко виснажується. Нікотин призводить до звуження судин мозку, погіршуючи його кровопостачання. Через це, а також через негативний вплив нікотину на всі види обміну речовин у судинній стінці стимулюється відкладання жироподібної речовини у вигляді бляшок, що є причиною розвитку атеросклерозу. Ці бляшки звужують просвіт судин. Останні стають ламкими, легко руйнуються, спричинюючи крововиливи у мо­зок, паралічі.

Куріння найнебезпечніше в дитячому та підлітковому віці, коли нервова система й весь організм інтенсивно ростуть і розвиваються, потребуючи багато кисню та поживних речовин.

Алкоголь негативно діє на всі клітини мозку, завдаючи шкоди усім його структурам. У людини, яка постійно вживає алкоголь, поступово настає розумова неповноцінність (деградація), знижуються або зника­ють різні види чутливості, уповільнюються рефлекси. Через ураження мозочка виникає хитка хода. Алкоголь "вимиває" з нервових клітин віта­міни, білки, жири та жироподібні речовини, вуглеводи та мікроелементи, що призводить до їхнього виснаження і неспроможності виконувати свої функції. Він також порушує процеси збудження і гальмування у нервовій системі та їхній взаємозв'язок. Від алкоголю потерпають периферичні нерви (руйнуються жироподібна оболонка, білки, вітаміни), через що починають слабнути і тремтіти кінцівки, людина втрачає здатність хо­дити.

Наркотичні речовини сприяють спочатку розладу психічних функцій, згодом порушенню загального фізичного стану. Організм швидко вис­нажується і людина гине (найчастіше у молодому віці).

Структурні, біохімічні та біоелектричні зміни в спинному та голов­ному мозку і периферичних нервах можуть призводити до паралічу, за­гальної слабкості, порушення координації, втрати чутливості.

Епілепсія.В однієї з 200 осіб виникають епілептичні напади. Вони характеризуються неконтрольованою, хаотичною електричною актив­ністю в головному мозку з утратою свідомості та мимовільними руха­ми. Епілепсія у дорослих осіб може бути зумовлена пухлиною чи абс­цесом головного мозку, травмою голови, інсультом або порушенням хімічного балансу. Під час сильних нападів хворий втрачає свідомість, падає, у нього розвиваються судоми, які тривають декілька хвилин. Малі напади, які ще називають абсансом, характеризуються короткочасною втратою свідомості на декілька секунд, без судом.

Епілепсії скроневих часток.При цьому типові нападів уражуєть­ся одна із скроневих часток. Нападові може передувати стан, який ха­рактеризується специфічними звуковими або нюховими відчуттями. Під час нападу можливі мимовільні рухи, особливо жувальні або смоктальні, та часткова втрата свідомості. У хворого може виникати невмотивоване відчуття страху або гніву.

Розсіяний склероз(РС) — захворювання нервової системи у молодих осіб із втратою працездатності (захворюваність 1:1000). Про­яви — погіршення зору або подвоєння в очах, частковий параліч, пору­шення ходи. Можливі порушення чутливості. Періоди загострення мо­жуть тривати декілька тижнів, періоди ремісії (покращення стану) — місяці або роки. РС розвивається внаслідок імунно-опосередкованого ураження мієлінової оболонки, яка захищає нервові волокна. Макрофа­ги видаляють ушкоджені ділянки мієліну, що призводить до оголення волокон та порушення проведення імпульсів по них.

Цереброваскулярні розлади.Поняття "цереброваскулярні розлади" охоплює будь-які порушення в судинах, що забезпечують крово­постачання головного мозку. Найважчим ускладненням цих розладів є інсульт: третина хворих умирає, третина втрачає працездатність, третина одужує.

Інсульт може бути зумовлений порушенням кровопостачання го­ловного мозку або крововиливом на його поверхню чи глибоко в ткани­ни мозку. Будь-яке порушення кровообігу в головному мозку спричиняє нестачу кисню та поживних речовин у нервових клітинах. Уражені клітини нездатні регулювати роботу відповідних частин тіла, що призводить до тимчасової чи стійкої втрати їхньої функції. Крововилив порушує нор­мальну роботу головного мозку, стискаючи його тканини.

При тривалому підвищені артеріального тиску та при діабеті іноді ушкоджуються дрібні судини, що розміщені глибоко в мозку. Це призво­дить до місцевого порушення кровоплину (лакунарний інсульт) і, як на­слідок, до деменції.

Відкладання ліпідів у стінці артерій (атеросклероз) спричиняє зву­ження судин та утворення кров'яного згустку або тромбу. Якщо тромб блокує артерію головного мозку, розвивається інсульт, наслідком якого є ушкодження та некроз тканин мозку через нестачу кисню.

Блокада мозкової артерії і, як наслідок, інсульт можуть бути зу­мовлені наявністю у крові частинок, що закупорюють просвіт судин. Такі частинки — емболи, є фрагментами кров'яного згустку з атерос­клеротично змінених артерій шиї або серця.

Крововилив у мозок (внутрішньомозкова геморагія) є основною причиною інсульту в людей похилого віку з гіпертензією. Високий арте­ріальний тиск призводить до розтягнення дрібних артерій головного мозку та їх розриву.

Внутрішьомозковий крововилив виникає раптово. Він супровод­жується болем голови, блюванням. Далі розвивається прогресуючий параліч і хворий втрачає свідомість.

Якщо у людей похилого віку інсульти зумовлені переважно атерос­клерозом або тривалим підвищенням кров'яного тиску, то в молодих людей вони виникають внаслідок крововиливу, спричиненого природже­ними вадами артерій. Здебільшого крововилив відбувається в субарах-ноїдальний простір, між судиною та павутинною оболонками, що вкри­вають мозок.

Основною природженою причиною субарахноїдального кровови­ливу є гроноподібна аневризма. Ці гроноподібні здуття мозкових ар­терій є слабкими місцями, що спонтанно розриваються. Природжені вади сполучень між мозковими судинами, з яких може витікати кров — це ще одна причина субрахноїдального крововиливу. Ці вади вдвічі часті­ше трапляються у чоловіків, ніж у жінок.

Гроноподібна аневризма зазвичай утворюється в місці розгалужен­ня артерій, часто у колі Вілізія, кровоносних судинах основи мозку. Кро­вотечу з розриву аневризми можна спинити, наклавши затискач навко­ло шийки аневризми.

Артеріовенозна мальформація.У разі природженої вади вияв­ляється клубок кровоносних судин, у яких між артеріолами та вену лами є менше сполучень, ніж у нормі. Внаслідок цього виникає підвищення тиску та крововилив у субарахноїдальний простір.

Тимчасові ішемічні напади(ТІН) характеризуються періодич­ними розладами кровообігу головного мозку, подібними до інсульту сим­птомами, які тривають від 2 до ЗО хв., але не більше 24 год. Основною причиною є емболи - невеликі згустки крові або частинки ліпідів з будь-яких частин тіла. В однієї третини нелакованих хворих з ТІН протягом 5 років розвивається інсульт.

Мігреньналежить до розладів кровопостачання головного мозку, яке не призводить до втрати його функцій. Мігренозний біль голови пе­ріодично виникає у 10% населення. Можливі декілька форм перебігу захворювання. Мігрень проявляється болем, запамороченням, порушен­ням зору, які часто супроводжуються нудотою та блюванням. Тяжкі напади мігрені можуть спричиняти порушення функції головного мозку. Симптоми зумовлені змінами діаметра кровоносних судин. Деякі про­дукти харчування, червоне вино, стрес, ліки, контрацептиви, можуть спричиняти звуження судин головного мозку. Зміни діаметра судин при­зводять до відчуття миготіння світла та тимчасових порушень зору. Сильний пульсуючий біль, локалізований переважно у половині голови, зумовлений розширенням судин головного мозку. Медіатор серотонін, що виділяється нервовими клітинами, бере участь у регуляції тонусу кровоносних судин. Протимігренозні ліки пригнічують дію серотоніну в мозку.

Захворювання нервової системи можуть призводити до психічних та фізичних розладів. Череп є закритою структурою, тому набряк моз­ку зумовлює підвищення тиску. Це спричинює ушкодження життєво важливих центрів із втратою відповідних функцій. При травмах спинно­го мозку уражаються нервові шляхи з подальшим розвитком паралічу або втратою чутливості.

Енцефаліт—тяжке інфекційне захворювання тканини мозку. Воно починається болем голови, супроводжується лихоманкою і може при­зводити до смерті або стійкого порушення функцій мозку.

Менінгіт.Вірусні форми менінгіту здебільшого трапляються під час зимових епідемій. За симптомами вони нагадують грип, і минають за декілька тижнів. Бактеріальні форми мають, тяжкий перебіг, а для дітей іноді є летальними. Така бактеріальна форма, як туберкульозний менінгіт, виникає в місцях високої захворюваності на туберкульоз.

Абсцеси та пухлини мозку.Розвиваються всередині черепа, на поверхні або в тканині мозку. Вони можуть призводити до підвищення внутрішньочерепного тиску і спричиняти такі симптоми: біль голови, слабкість м'язів, порушення зору та мови.

Параліч.Параліч різних частин тіла виникає внаслідок ушкоджен­ня рухових ділянок головного мозку або нервових шляхів спинного моз­ку. Можливі порушення контрольованих рухів та втрата чутливості. Свідомість та розумова діяльність не змінюється. Ушкодження серед­ньої або нижньої частини спинного мозку може спричинити параліч обох ніг і частини тулуба, так звану параплегію. Можливе нетримання сечі та калу. Ушкодження спинного мозку в нижній частині шийного відділу призводить до паралічу всього тулуба, рук та ніг, тобто до тетрап-легії. Ушкодження рухової ділянки з одного боку головного мозку веде до паралічу тіла з протилежного боку. Такий однобічний тип паралічу називається геміплегією.

Питання для самоперевірки

1. У чому полягає біологічне значення спинного мозку?

2. Охарактеризуйте загальний план будови спинного мозку.

3. Визначте біологічне значення головного мозку.

4. Поясніть особливості анатомічної та мікроскопічної будови го­ловного мозку.

5. Що таке архітектоніка кори?

6. Назвіть і дайте характеристику зон кори головного мозку.

7. Охарактеризуйте ріст і розвиток головного мозку.

8. Назвіть причини порушення стану нервової системи. У чомуполягає їхня профілактика?

З історії науки

о 3 папірусів Сміта (близько 1550 р. до н.е.) видно, що централь­ним органом на той час лікарі Єгипту вважали мозок. Вони були пере­конані в тому, що зміни у ньому позначаються у всьому організмові.

о Еразістрата (близько 300 р. до н.е.) вважають засновником ек­спериментальної фізіології. Він вивчав мозок і перший помітив, що від нього відходять кілька нервових гілок, як і від спинного мозку; одні з них є чутливими, а другі спричиняють скорочення м'язів.

о На початку епохи Відродження Андреас Везалій (1514-1564), вивчаючи функцію мозку, пов'язував довільні рухи з великими півкуля­ми, а автоматичні — з мозочком. На думку Везалія, психічні процеси локалізуються у корі головного мозку, а чутливість — у смугастому тілі.

о В.О. Бец (1834-1894) перший описав великі пірамідні клітини кори великого мозку, які в науці носять його ім'я. Він також перший визначив морфологічно рухову зону мозку. Його справедливо вважають засновником науки про архітектоніку кори головного мозку.

о Велика заслуга в розвитку світової науки в галузі вивчення про­відних шляхів мозку і невропатології взагалі належить видатному вче­ному В.М. Бехтерєву. Йому належить класична праця "Провідні шляхи спинного і головного мозку , в якій уперше приведено в систему все відоме на той час про провідні мозкові шляхи, описано багато нових шляхів і ядер. У семитомній праці на 2500 сторінках Бехтерєв виклав учення про функції мозку, описав 15 нових рефлексів і 10 нових симп­томів ураження нервової системи. Ще в 90-их роках минулого століття він довів роль головного мозку в регулюванні функцій внутрішніх органів.

о І.М.Сєченов(1829-1905)зробив сміливу спробу розгадати принципи роботи головного мозку. Свої наслідки багаторічних досліджень він опублікував у праці "Рефлекси головного мозку". У першій частині своєї праці він аналізує механізм мимовільних рухів, у другій—довіль­них. Сєченов приходить до висновку, що всі психічні акти розвиваються шляхом рефлексів.

° В.Я. Данилевський (1852-1939) відкрив центри регуляції веге­тативних процесів у головному мозку.

о П.В. Овсянников (1827-1906) описав головний судиноруховий центр і встановив точно його межі в довгастому мозку, довів антагонізм нервів, належних до різних частин вегетативної нервової системи - сим­патичної і парасимпатичної.

Важливо знати, що...

о Електричні потенціали мозку можна записати на приладі, що називається електроенцефалографом. Він малює графічну криву — електроенцефалограму. Будь-яке подразнення, переміна настрою лю­дини змінює малюнок цієї кривої. На цьому ґрунтується криміналістич­не дослідження на так званому детекторі брехні. Людина, що каже не­правду, нервує, і в цей час в неї змінюється форма кривої електроенце­фалограми.

о Найчастіше травми шийного відділу хребта та спинного мозку трапляються як наслідок пірнання в неглибоку річку з берега вниз го­ловою.

Цікаво знати, що:

о Головний мозок собаки важчий за спинний у 5 разів, мавпи — у 15, а людини — у 49 разів.

о У головному мозку міститься біля 14 млрд. нервових клітин. Для того, щоб така велика кількість їх могла поміститися у відносно невеликому за об'ємом черепі, й утворилися в процесі історичного роз­витку звивини і борозни.

о Маса мозку не впливає на розумові здібності людини, які зале­жать тільки від кількості міжнейронних контактів.