Основні концепції соціалізації особистості

Навчальний елемент 1.4

Соціалізація як соціально-педагогічне явище

1. Поняття соціалізації. Основні концепції соціалізації особистості

2. Особливості, види й механізми соціалізації особистості

3. Сфери, стадії, фази й інститути соціалізації особистості

4. Фактори соціалізації особистості

5. Несприятливі умови соціалізації

Ключові поняття:соціалізація, соціальна адаптація, інтеріоризація, механізми соціалізації, сфера соціалізації, стадії соціалізації, первинна соціалізація, вторинна соціалізація, інститути соціалізації, фактори соціалізації, несприятливі умови соціалізації особистості.

Зміст навчального елемента 1.4

Поняття соціалізації.

Основні концепції соціалізації особистості

Людина стає людиною тільки в процесі спілкування, взаємодії з іншими людьми, тобто в процесі соціалізації особистості.

Соціалізація(лат.socialis - суспільний) – процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, установок, зразків поведінки, необхідних для успішної життєдіяльності в певному суспільстві [31, с.90].

Питанням соціального становлення особистості вчені зацікавилися в останній третині ХІХ століття. Автором терміна “соціалізація” стосовно людини вважають американського соціолога Ф.Гуддінса, який ще в 1887 році в книзі “Теорія соціалізації” вжив його в значенні, близькому до сучасного – “розвиток соціальної природи чи характеру індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя” [57].

Лише з середини ХХ століття цей термін набув офіційного статусу. З’являються різні підходи до проблеми соціалізації особистості. Вчені трактують соціалізацію, дотримуючись в основному двох підходів, які відрізняються розумінням ролі самої людини в процесі соціалізації (хоча й такий поділ умовний).

Перший підхід, теоретиками якого вважають француза Е.Дюркгейма і американця Т.Парсонса, передбачає пасивну позицію людини в процесі соціалізації, а саму соціалізацію розглядає як процес адаптації людини до суспільства, яке формує кожного свого члена відповідно до властивої йому культури. Представники біхевіоризму та необіхевіоризму (Б.Скінер, А.Бандура, В.Уолтерс та ін.) розглядають соціалізацію як процес соціального навчання. Представники цих теорій розглядають соціалізацію як соціальну адаптацію особистості в суспільстві та засвоєння нею суспільних норм і правил співжиття, при цьому не виділяють власну ініціативу особистості. Такий підхід називають суб′єкт-об′єктним (суспільство – суб′єкт впливу, а людина – його об′єкт).

Другий підхід базується на тому, що людина активно бере участь у процесі соціалізації і не тільки адаптується до суспільства, але й впливає на свої життєві обставини і на саму себе. Цей підхід визначають як суб′єкт-суб′єктний. Його основоположниками вважають американців Ч.Кулі та Д.Міда. Соціалізація трактується як розвиток і самозміни людини в процесі засвоєння і відтворення культури, що відбувається у взаємодії людини зі стихійними, відносно спрямованими і цілеспрямовано створеними умовами життя на всіх вікових етапах.

Ці два підходи не суперечать один одному, визначаючи двосторонній характер соціалізації.

Суспільство з метою відтворення соціальної системи, збереження своїх соціальних структур прагне сформувати соціальні стереотипи і стандарти (групові, класові, етнічні, професійні тощо), зразки рольової поведінки. Щоби не бути в опозиції по відношенню до суспільства, особистість засвоює цей соціальний досвід шляхом входження у соціальне середовище, систему існуючих соціальних зв’язків. Однак у силу своєї природної активності особистість зберігає і розвиває тенденцію до автономії, незалежності, свободи, формуванню власної позиції, неповторної індивідуальності. Наслідком дії цієї тенденції є розвиток і перетворення не тільки самої особистості, але й суспільства.

Сутнісний зміст соціалізації розкривається на перетині таких її процесів, як адаптація, інтеграція, саморозвиток і самореалізація. Їх діалектична єдність забезпечує оптимальний розвиток особистості протягом усього життя людини у взаємодії з навколишнім середовищем.