Підходи до класифікації девіантної поведінки
Палітра відхилень у поведінці підлітків доволі обширна, та оцінити її, виділити головне, суттєве доволі складно. Тому дослідники проблеми девіантної поведінки неповнолітніх спробували згрупувати схожі прояви поведінки з відхиленнями, знайти для них інтегруючу основу. Одна з класифікацій – В.Липника, який згрупував девіації підлітків за: 1) характером взаємовідносин підлітків з колективом; 2) відхиленнями у моральному розвитку особистості, за ставленням до інтересів суспільства; 3) відхиленнями у розумінні суспільних інтересів; 4) входженням підлітків у систему суспільно корисної діяльності з урахуванням морального розвитку; 5) ступенем деформації психіки; 6) відхиленнями в системі провідних мотивів; 7) патологією у психіці й медико-педагогічними відхиленнями [35].
В іншій класифікації – А.Нікітіна - за основу взяті вихідні дані того чи іншого відхилення і погруповано так: 1) за особливостями взаємовідносин і спілкування з підлітками вихователя, педагога (важкі, важковиховувані, неуправимі, дезорганізатори); 2) за способом життя дітей, сім’ї, за соціально-побутовими умовами (бездоглядні, безпритульні, соціально запущені); 3) за специфікою помилок і недоліків у процесі виховання (педагогічно запущені); 4) за рівнем розвитку моральних якостей (діти з відхиленнями у моральному розвитку); 5) за невідповідністю їх дій закону, правовим нормам (неповнолітні правопорушники) [44].
З метою визначення стилю і результативності соціальних наслідків поведінки з відхиленням вона розрізняється за рівнем і масштабністю (індивідуальний і масовий характер); за елементами внутрішньої структури (соціально-групова належність, статево-вікова характеристика); за орієнтованістю (екстравертна – спрямована на зовнішнє середовище, інтравертна – спрямована на себе); за типом емоційної стійкості та ін. [13, с.177].
У науковій психолого-педагогічній літературі (М.Алемаскін, А.Белкін, Л.Зюбін, О.Кочетов, І.Невський та ін.) дослідники розглядають проблему девіацій з погляду вікового підходу й суспільної активності школярів, на основі чого виділяють чотири групи дітей: 1) важковиховувані діти, які байдуже ставляться до навчання, періодично порушують дисципліну, правила поведінки (прогулюють, влаштовують бійки), проявляють деякі негативні якості (грубість, брехливість, нечесність); 2) педагогічно запущені підлітки, які негативно ставляться до навчальної і суспільно корисної діяльності, систематично порушують дисципліну і норми моралі, допускають проступки (прогули, бійки, паління, вживання вина), постійно проявляють негативні якості особистості (грубість, лінь, нечесність, жорстокість); 3) підлітки-правопорушники – важковиховувані чи педагогічно запущені підлітки, які здійснили правопорушення (дрібна крадіжка, хуліганство тощо), порушують адміністративні та інші норми, перебувають на обліку в інспекції у справах неповнолітніх чи направлені комісіями у справах неповнолітніх до спецшкіл чи спецпрофтеучилищ; 4) неповнолітні злочинці – педагогічно запущені підлітки та юнаки, які вчинили кримінальний злочин, порушили правові норми та направлені судом у виховно-трудові колонії [13, с.181].
В.Оржеховська класифікує поведінку з відхиленнями за такими типами: конфліктно-ситуаційний тип з переважаючою позитивною спрямованістю, неврівноважено-ситуаційний тип з переважаючою негативною спрямованістю, нестійкий тип з переважаючою негативною спрямованістю [49].
Залежно від причин, що спонукають порушувати норми поведінки, Н.Максимова виділяє чотири групи дітей: 1)важковиховувані діти, в яких порушення уявне, неситуативне; 2)педагогічно занедбані діти з несформованими моральними уявленнями і звичками, значними прогалинами морально-етичних знань; 3) власне важкохворі діти, чиї відхилення у поведінці детерміновані глибинними змінами особистості, пов’язаними з „розладом відносин”; 4) діти, чия поведінка пояснюється особливостями розвитку емоційно-вольової сфери – психопатії, акцентуації характеру, неврози тощо [41, с.96].
Сучасна наукова література розкриває багатоманітність підходів до класифікації поведінки з відхиленнями, дає можливість побачити різні аспекти цього доволі складного соціального явища, що дозволяє більш об’єктивно підійти до характеристики сутності девіацій, її психобіологогічної та соціально-педагогічної природи, чіткіше будувати алгоритм профілактичної та корекційної роботи з учнями на різних вікових етапах їх життєдіяльності.