Міжнародні повітряні перевезення

Міжнародні повітряні перевезення регулюють декілька бага­тосторонніх договорів:

• Чиказька конвенція 1944 p.;

• Токійська конвенція 1963 р. про злочини і деякі інші дії на борту повітряного судна;

• Монреальська конвенція 1971 р. про припинення незаконних дій, спрямованих проти безпеки цивільної авіації;

• Гаазька конвенція 1971 р. про припинення незаконного захо­плення повітряних суден;

• Варшавська конвенція 1929 р. для уніфікації міжнародних повітряних правил, що стосуються міжнародних повітряних пе­ревезень.

В Україні при здійсненні авіаперевезень керуються багатосто­ронніми, двосторонніми договорами про повітряне обслугову­вання, а також Повітряним кодексом, у якому вказано, що регулярні міжнародні польоти повітряних суден, під час яких повітряні су­дна перетинають державний кордон України та іншої держави, здійснюються на підставі міждержавних домовленостей і міжна­родних угод. Нерегулярні міжнародні польоти можуть виконува­тися за спеціальними дозволами.

Найважливіший документ повітряних перевезень – авіаконосамент (Air Waybill, AWB) – підтверджує прийняття вантажу авіаційною транспортною компанією або транспортною компанією, що обслуговує вантажні авіаперевезення. На відміну від коносаменту, що застосовується при морських перевезеннях, авіаконосамент не є цінним папером, таким чином право по ньому не може бути передано іншій особі шляхом індосації.

Згідно з нормами Варшавської конвенції договір перевезення оформляється складанням проїзного квитка— для пасажирів, ба­гажні квитанції — для багажу, авіанакладної — для вантажу.

Авіавантажна накладна – це документ, який виписується вантажовідправником або від його імені та підтверджує наявність договору між вантажовідправником (перевізниками) про перевезення вантажів авіалініями перевізника (перевізників). Авіанакладна складається у трьох оригінальних примірниках. Перший примірник, призначений для перевізника, та другий — для вантажоодержувача (супроводжує вантаж), підписує вантажовідправник. Третій примірник підписує перевізник. Його вруча­ють вантажовідправникові після прийняття вантажу до перевезен­ня. Вантажовідправник повинен подати в разі вимоги й інші до­кументи чи інформацію. Якщо ці вимоги не виконані, відправник відповідає перед перевізником за будь-яку шкоду, що виникла внаслідок неподання ним документів чи інформації. Якщо пере­візник готує документ на прохання вантажовідправника, він зобо­в'язаний це зробити як його агент. Таким чином, накладна і вка­зані у ній відомості є достатнім доказом укладення договору.

У накладній вказується наступне:

- назва аеропортів відправлення та прибуття;

- документи, що додаються до накладної;

- оголошена цінність;

- сума платежу за перевезення;

- дата складання накладної тощо.

Авіанакладна не є ні товаророзпорячним, ні передавальним документом. Вона виконує лише функцію доказу укладення договору перевезення, прийняття товару до перевезення тау мов перевезення. Часто авіанакладна використовується як митна декларація, в якій міститься докладний опис вантажу.

Плата за провіз вантажу авіатранспортом залежить від ванта­жу, виду товару, кількості одиниць вантажу (наприклад, кількості контейнерів).

Вантажні тарифи поділяються на такі види:

1) основніце тарифи, які встановлюються за провіз одного кілограма вантажу від пункту відправлення до пункту призна­чення. Основні тарифи поділяються на:

• нормальні, які є базовими для визначення знижок або доплат при утворенні класових, кількісних і спеціальних тарифів. Вони застосовуються на вантажі масою до 45 кг;

• кількісні, які, як правило, застосовуються авіакомпаніями, що експлуатують літаки великої місткості, і передбачають зниж­ку для додаткових вагових категорій. Такі тарифи застосовують­ся на партії вантажу понад 45 кг, і розмір знижок збільшується зі збільшенням партії вантажу;

• мінімальний збір, тобто мінімальна оплата за відправлення вантажу, що стягується за одну доставку в тому випадку, коли плата за перевезення за нормальним вантажним тарифом виявиться нижчою від мінімального збору (в основному дорівнює вартості перевезення вантажу масою 5 кг за нормальним тарифом);

2) класовітарифи, які застосовуються для перевезення ванта­жів певного виду (клітки для тварин, друкарська продукція, пін­ний вантаж й ін.). Вони обчислюються на підставі нормального наскрізного тарифу до 45 кг, що збільшується на відповідну від­соткову надбавку, а потім округлений результат збільшується на масу відправлення;

3) спеціальнітарифи — це пільгові тарифи і зі знижкою, які застосовуються для перевезень нижчезазначених категорій ван­тажів від/до визначених пунктів в одному напрямку і узгоджують­ся між авіакомпаніями, що спільно експлуатують дану авіалінію.

Пасажирські тарифи поділяються на:

1) нормальні, які класифікуються на:

· наскрізні, які друку­ються в тарифних довідниках і розрізняються за класами наданого обслуговування, сезонністю і за видом оформлення перевезень;

· пропорційні, які застосовуються, якщо немає наскрізних на­друкованих тарифів між якими-небудь пунктами на необхідному маршруті;

2) спеціальні— це різні екскурсійні і пільгові тарифи, що ма­ють чітко виражений сезонний характер, мають обмеження за те­рміном дії, періодом їхнього застосування і залежать від кількос­ті пасажирів у групах та умов перевезення.

Багажний тариф — це норма безкоштовного провозу багажу, як зареєстрованого, так і незареєстрованого, котра обумовлена класом обслуговування. Для першого класу вона становить ЗО кг, для економічного класу — 20 кг. Багаж, що перевезений понад нормою безкоштовного провозу, підлягає оплаті пасажиром.

Особливості авіаперевезень:

• забезпечення високої швидкості доставки та збереження ван­тажу в дорозі;

• скорочення шляху;

• можливість перевезення вантажу в важкодоступні райони;

• високі витрати щодо доставки;

• узгодження маршрутів міжнародних перевезень з авіакомпа­ніями різних країн.