В глибинах пам’яті
Патрік солодко потягнувся і вимкнув телевізор – сьогоднішня програма не тішила розмаїттям цікавих передач. Яскраве полуденне сонце пробивалося крізь червоні штори, надаючи вітальні багряних віддтінків. З прочиненого вікна долинав буденний шум вулиці, а легкий вітерець нав'язливо задував у кімнату пряний аромат шоколадні, що розташувалася на першому поверсі.
Головний біль ніяк не вщухав, як і не зникало відчуття внутрішньої спустошеності – події минулої ночі порядком його підкосили. З легкою заздрістю хлопець глянув на диван, де мирно і безтурботно спала Софі. Вона навідріз відмовилася лягти у спальні, віддавши її Орфею, і, влаштувавшись у вітальні, одразу ж заснула, як тільки її голова торкнулася м’якої диванної подушки. Патрік теж був би не проти трохи покимарити, але він знав всесвітній закон підлості: чим сильніше намагаєшся заснути – тим менше у тебе на це шансів.
Відкинувшись на спинку крісла, він взявся вивчати кімнату. Все в квартирі Захарії здавалося йому туманно знайомим, адже саме тут продовжилася вечірка після «Механічної дами». І всі спроби Патріка пригадати, де вони зустрілися з ловцем і як потрапили сюди, зазнали нищівної фіаско. Останнє, що чітко виринало в пам'яті – пекуче пійло, запропоноване Орфеєм, а далі лише невиразні уривки каламутних картинок.
Як виявилося, Зак мешкав всього за два квартали від парку. Люб'язно залишивши мисливцям свою квартиру, він вирушив «на килим» – повідомити Меланті і міністру про провал їхньої операції. Кук з Івою, як найменш постраждалі в нічних подіях пішли з ним, на випадок, якщо Теодору захочеться почути версію обох сторін, що, відверто кажучи, було малоймовірно. Наразі дорога в тренувальний центр мисливцям була відрізана, у них навіть компаси відібрали, і все, що залишалося командам Альфа і Бета – чекати подальших наказів товстопикого старигана.
Зрада Дороті з подальшим розкриттям їх справжніх особистостей перед Патріотами вселяла примарну надію на те, що їм вже не доведеться лізти в лігво цих підозрілих типів, щоб догодити Міністерству і Вартовим, які ще донедавна були виключно міфічними персонажами. Але з іншого боку – такий варіант розвитку подій був занадто легким, щоб Еванс погодився на нього. Напевно, старий пень придумає щось новеньке.
Патрік перевів погляд на Софі, і лагідно посміхнувся. Він неодноразово бачив її сплячою, і кожного разу вона нагадувала йому маленьке пташеня, яке пригрілося під маминим крильцем. Софі. Надто витончена і тендітна, надто знайома. Вона завжди поряд, завжди так близько, немов крихітний клубочок щастя, який можна увесь час носити з собою, заховавши від всього світу глибоко у кишеню.
Патрік тихо зітхнув, спостерігаючи, як вона щось бурмоче крізь сон. Цікаво, що їй зараз сниться? Хлопець заплющив очі, і не помітив, як спогади нахлинули на нього бурхливим потоком:
– Ну, і де тебе носило увесь ранок? – Патрік відірвався від книги, косо зиркнувши на брата. – До твого відома, у нас завтра іспит, і я щиро сподіваюся побачити тебе в аудиторії. Не хочу, щоб моїм напарником стала Дороті Фінч.
Гаррі лише розсміявся, залишивши його слова без відповіді. Надто вже радісним він був, що ніяк не пасувало до понурої атмосфери хмарного січневого дня, що передував іспиту.
– Друже, таке враження, що по дорозі сюди ти зустрів Елвіса в обнімку з Джоном Ленноном і вони запросили тебе на пиво, – не втримався від коментаря Орфей. Він саме стрибав по кімнаті, розмахуючи руками і відпрацьовуючи бойовий блок.
– Навіть краще, – кивнув Гаррі, всівшись прямо на журнальний столик і закинувши ногу на ногу. – Я був на тренуванні в парі з Софі.
– Ага, і вона либонь знову нам’яла тобі вуха… Ух, це дівчисько – справжня катастрофа для моєї самооцінки, – Орфей спритно приземлився на дивані, потіснивши Патріка.
Гаррі усміхнувся.
– Ну, хто ж винен, що ти б’єшся як п’яний пінгвін.
– Ой, та пішов ти! – фиркнув хлопець, і, підібравши з підлоги підручник, почав старанно його гортати з розумним виглядом.
– І як все пройшло? – максимально байдужим тоном поцікавився Патрік. Коли він дивився на брата, здавалося, він дивиться на своє власне відображення у дзеркалі, не враховувати того, що Гаррі завжди коротко стригся і у нього не було жодного натяку щетину, на відміну від Патрікової дбайливо вирощеної борідки.
– Чудово… – М’яко відповів Гаррі. – Вона, до речі, питала про тебе. Скаржилася, що ви давно не бачились... Ти пропускаєш тренування. Щось не так? Ти що, уникаєш її?
Патрік не поспішав відповідати. Складно уникати дівчину, з якою тебе пов’язує не лише багаторічна дружба, спільне навчання, але й Гаррі. І це власне завдяки йому та його здатності миттєво зав'язувати дружні стосунки з усіма довкола, вони познайомилися з нею шість років тому.
Одного дня, одинадцятирічна забіякувата дівчинка потрапила до кабінету Мортема, в той час, коли в приймальні вже сиділи близнюки, чекаючи отримати наганяй за розбите вікно у кафетерії. Як вони пізніше дізналися, вона розквасила носа Руді Нільсу, головному забіяці школи Ліги, прямо посеред уроку історії.
Звісно ж, така особистість не могла не зацікавити Гаррі.
– Він насміхався над Куком, – байдуже пояснила Софі у відповідь на його питання: а як вона примудрилася влізти в бійку на уроці?
Відтоді вони майже увесь час проводили втрьох. Патрік бачив, як з віком міняється ставлення Гаррі до неї. Як він сяє, варто йому лише побачити її… Ось так, завдяки Гаррі, його пов’язувало з нею багаторічна дружба і завдяки тому ж Гаррі, це була тільки дружба.
– Не говори дурниць, – нарешті, сказав Патрік, витиснувши слабку подобу посмішки, – Просто багато справ, іспити на носі....
– Гаррі, ну скільки це може тривати? – Патрік з гуркотом зачинив двері, намагаючись не відставати від брата. – Коли ти вже розповіси їй про свої почуття?
– На бога, Патрік, не будь ідіотом! – брат швидко спускався сходами вниз, в хол тренувального центру. – Ми працюємо в одній команді… І це буде несправедливо стосовно неї.
– І що тепер? Ти до кінця життя мовчатимеш про те, що любиш її?!
– Так, якщо це потрібно.
– Ти придурок! – Патрік обігнав його і, перегородив дорогу. – Ти повинен їй сказати!
Гаррі спалахнув, відштовхуючи брата:
– Я нічого нікому не повинен! Патрік, ми мисливці за головами! Тобі ж відомо, що це за життя! І давай дивитися правді у вічі, рано чи пізно хтось із нас двох загине… І якщо це буду я, то краще Софі нічого не знати! Ніколи!
– Та що, чорт забирай, ти таке верзеш? – Патрік подався вперед, майже наступаючи Гаррі на ноги. – Ти повинен їй сказати, – повільно вимовив він, ретельно акцентуючи на кожному слові і відчуваючи, як всередині все стискається.
– Навіщо? Навіщо, Патрік, якщо вона увесь час говорить тільки про тебе!
Патрік загавився і відвів погляд.
– Це нічого не означає. Я не…
– Що, ти не...? – грубо урвав його Гаррі. – Ти ж не любиш її, так?
Патрік мовчав, дивлячись кудись братові за спину..
– Ти ж її не любиш, Патрік… Скажи, що ти її не любиш… – Гаррі раптом змінив тон,і, здавалося, він чекає не відповіді на питання, а пострілу в голову.
– Ні, – нарешті, промовив Патрік ледь живим голосом. – Звісно ж, ні.
Гаррі полегшено зітхнув і відступив на кілька кроків.
– Послухай, нехай це залишиться між нами, гаразд? Так буде краще для всіх, – він поплескав брата по спині. – Йдемо, Софі чекає біля входу.
А через півроку Гаррі загинув.
– Ей… – Хтось лагідно торсав її за плече. Софі відмахнулася подушкою, але в спокої її так і не залишили. Розчаровано зітхнувши, вона потягнулася і відкрила очі. Невгамовним «будильником» виявився Захарія, який височів над диваном. – Як почуваєшся?
– Що? А… Нормально…
– Ми тут поїсти принесли, і вирішили вас розбудити, поки Орфей першим не дістався до кухні, – сказав він, киваючи в бік дверей.
– Гаразд… А котра година? – Софі сіла на дивані, потираючи очі. Патрік спав у кріслі біля неї.
– Пів на п’яту... І у нас є новини, тож піднімайтеся, соньки. – Хлопець розбудив Патріка і вийшов з кімнати.
– Привіт, – солодко потягнувшись, посміхнувся Патрік. – Виспалася?
– Важко сказати, – прохрипіла Софі. Спросоння її голос звучав наче після тижневої простуди. Спина, по якій вчора завзято з’їздив коліном Патріот, немилосердно боліла, розірвані шви горіли, а голова просто-таки розколювалася.
– Раджу поквапитися, – донісся з коридору голос Захарії. Він саме проходив повз кімнату, а слідом за ним сунув розкуйовджений Орфей, човгаючи ногами по підлозі, мов старий дід.
– Фея, ти як? – поцікавився Патрік. Він вже встиг з сумом попрощатися з м'яким та зручним кріслом і тепер допомагав Софі натягнути светр поверх футболки, яку їй позичив Зак. Через рану її кофтину було остаточно зіпсовано.
– Прекрасно, – пробурмотів Орфей, спираючись на одвірок. – Знаєш, я просто обожнюю дні, коли мене спочатку мутузить зграя демонів, а потім я потрапляю в лапи якихось психованих фанатків, які висмоктують мою кров. Тепер у мене з’явився ще один варіант, як незабутньо провести зимові канікули! О, здається, я чую піцу… – Хлопець махнув рукою, велівши Патріку та Софі йти за ним, і, голосно принюхуючись, попрямував коридором.
Пообідавши за маленьким столиком, мисливці розмістилися у маленькій охайній кухні хто де, оскільки всім місця не вистачало. Софі сіла на підвіконник, спостерігаючи, як Орфей копирсається в пакетах з їжею. Однієї тільки піци цьому ненажері було мало.
– Ну то що там сказав міністр? Ми повертаємося в Лігу і забуваємо все це, як страшний сон? – Патрік відсунув тарілку і поплескав себе по животі.
Іва похитала головою.
– Ага, дочекаєшся такого. Він навіть слухати про це не захотів.
– Але ж Патріоти знають про нас! Який сенс пертися в їх лігво під вигаданими іменами? Цей план вже провалено, – обурилася Софі.
Кук зібрав брудний посуд у раковину зі словами:
– Вірно, тільки от старий наполягає на тому, щоб ми виконали завдання. Він сказав, що раз Патріоти нас знають, то ми можемо себе вести більш вільно. І, мовляв, у нас більше можливостей щось розвідати.
– Так вони не пустять нас у своє кодло, – Орфей, очевидно, знайшов-таки в пакеті щось, варте його уваги, тобто поїдання, і тепер смачно хрумтів. – Чорт, та вони нас прикінчать прямо на порозі.
– Ми йому так і сказали, – зітхнула Іва. – А він відповів, що якраз в маєтку ми будемо у відносній безпеці… Що нас не вб’ють при такій кількості свідків. І ми зможемо виграти для Міністерства трохи часу, щоб придумати, що робити далі. Так що вибору у нас немає – завтра вранці їх люди нас заберуть, щоб, як висловився Еванс, привести нас в «людський вигляд».
– І ми повинні цьому повірити? Пфф, відносна безпека… Якого біса ми повинні ризикувати своїми шкурами? – обурився Патрік.
– Мені, мабуть, не варто цього казати, – долучився до розмови Захарія, – але думаю, в даній ситуації ми повинні покладатись виключно на себе, і дотримуватися інструкцій міністерства тільки формально.
– Та що ти кажеш? – фиркнув Кук.
– Голомозий, не грубіянь, – осмикнув його Орфей.
– Якщо так, тоді нам потрібен план, – Патрік підвівся і оперся руками в стіл. – Ніколи не думав, що скажу таке, але ми можемо, хоч якось, зв’язатися з Естель?
Захарія заперечливо похитав головою.
– У тренувальному центрі повсюди ловці, на випадок, якщо комусь із вас заманеться туди навідатись.
Софі заплющила очі і притулилася чолом до прохолодної шибки.
– Виходить, ми самі по собі, – тихо промовила вона.
– Не зовсім, – сказав Зак, – Меланта теж не підтримує рішення міністра. Вона хоче допомогти. Завтра вона зустрінеться з нами перед відправкою в клуб… Наразі, це все, що у нас є.
– А я ж ще навіть не читала своє нове досьє, – підхопилася Іва. – І спати хочеться неймовірно, я так втомилася. Я, напевно, піду.
Кук піднявся слідом за нею.
– І я, мабуть, не стану затримуватися.
Ідею поскорше розійтися по домівках Софі повністю підтримувала, так як сама до пуття не виспалася, та й квартира Захарії навіювала не найприємніші спогади. Зістрибнувши з підвіконника, вона повернулася в кімнату і, забравши зброю, розкидану по підлозі, пішла в коридор, взуватися. Патрік затримався в кухні, розмовляючи про щось з ловцем. Останні дні були настільки насичені подіями, що у нього абсолютно не було сил протестувати проти нового напарника, залишалося лише прочитати йому дуже стислий курс лекцій про методи знищення різних видів демонів. Скоріше за все, саме цим він зараз і займався.
– Орфей, це ти зжер мої печеньки? – вигукнула Іва, копирсаючись у своєму рюкзаку.
– М’ятні «Бонті-Бо» з вкрапленнями шоколаду і грецькими горіхами?
– Так!
– Вперше про них чую.
Дівчина розлючено закинула рюкзак за плече і пригрозила напарнику пальцем.
– Знаєш, – сказала вона, – такими темпами ти швидко розтовстієш, і вже не зможеш втекти, коли я вирішу надерти тобі зад!
– Не погрожуй мені, жінко! Ще жоден хом’як не закінчив добром, копаючи слона, – навмисно грізно прогарчав Орфей і, мугикаючи собі під ніс якусь ненав'язливу пісеньку, попрощався з усіма і покинув квартиру. Іва та Кук поспішили за ним. Махнувши рукою на прощання і обнявшись з Софі, вони зникли за дверима.
– Зачекай ще хвилинку, – Патрік, нарешті, вийшов з кухні і попрямував у вітальню. – Заберу куртку.
– Я так бачу, життя мисливця доволі веселе, – Захарія з’явився одразу за мисливцем і оперся на одвірок, схрестивши руки на грудях. – І небезпечне.
– Одне компенсує інше, – Софі стенула плечима. – Спасибі, що дозволив нам перепочити у тебе. До дому я б не дісталася… Ну і за одяг, – вона відтягнула край футболки, що визирав з-під светру.
Хлопець посміхнувся.
– Можеш залишити її собі. Думаю, з неї вийде зшити непогану ляльку вуду, на випадок, якщо я буду надто тебе діставати.
– Все, ходімо. – Патрік повернувся з кімнати, одягаючи на ходу куртку. Мовчки потиснувши руку ловцю, він вийшов в коридор і очікувально глянув на дівчину.
– Софі, завтра біля дев’ятої нас відвезуть у салон, де підбиратимуть одяг і все інше, тож будь готова. О восьмій ми заїдемо по тебе. До зустрічі. – Сказав Захарія, зачиняючи за нею двері.
– Так-так, багато радості, – лукаво посміхнулась вона, заходячи з другом в кабіну ліфта.