На початку 90-х років деякі християни були шоковані появою "православних язичників". Першою громадою, яка вирішила повернути Предківську назву своєї релігії, була Київська Громада Українських язичників "Православ'я", що утворилася на Різдво 1993 р. Ініціатива цієї назви належала мені. Одразу я зробила з десяток публікацій про громаду і нашу назву: у своїх книжках "Українське язичництво" (1994 р., 3 с. обкладинки, 10-тисячний тираж) і "Українське народознавство" (1995 р., с. 210, 25-тисячний тираж). Докладніші мої статті були в журналах "Українська культура" (№ 1, 1995), "Людина і світ" (№ 9, 1995), "Сварог" (№ 1, 1995), а також у газетах "Народознавство" (двічі: № 14, 1994 і № 19, 1995), "Зірка" (3 березня 1995) та багатьох інших передруках. В академічному виданні "Релігієзнавчого словника" (1996, с. 255) ця назва нашої громади була закарбована науково, історично і офіційно, а через наші інтернет-сайти вона блискавично потрапила і до країн ближнього зарубіжжя. Коли інформація про це поширилась, ця ідея багатьом сподобалась. А дехто позаздрив, що не він перший, і спробував мавпувати, різними профанаціями підміняюючи правдивий первісний зміст ідеї рідного православ'я. Сьогодні вже є кілька духовних мародерів, які намагаються примазатися до етнорелігійного руху, привласнивши наші назви і плагіатуючи наші концепції. Рідновіри! Будьте обачними – епоха підміни цінностей має свій початок, матиме і свій безславний кінець. Таким є Закон Прави. Пропоную читачам "Сварога" свою оновлену і доповнену статтю про значення Язичницького Православ'я. Дослідники релігій відзначають фактичне двовір’я наших Пращурів, про яке у свій час згадував і перший християнський чернець Феодосій Печерський: “Називаючись християнами, а по-язичницьки живучи”. Двовір’я (або релігійний синкретизм) було своєрідною формою компромісного співіснування двох абсолютно протилежних світоглядних систем – етнічного багатобожжя, розмаїття (політеїзму) і глобального однобожжя, одноманітності (монотеїзму). Ранні християни, заперечуючи стару віру в Рідних Богів, все ж не могли створити для своїх теологічних концепцій якусь іншу цілком відмінну категоріально-понятійну систему, ніж та, що вже довгі століття існувала у традиційній релігії. Майже увесь понятійний арсенал язичництва був використаний ними і перенесений до християнства зі старої віри, оскільки і наука (філософія), і мистецтво (в тому числі й культове) все ще залишались язичницькими. Цим процесам сприяли також цілеспрямовані ідеологічні хитрощі, які використовували служителі християнської церкви – практика називання нових християнських реалій старими язичницькими словами. Наприклад, церква “святого Власія” замість храму Велеса, костьол “святого Вита” замість храму Світовита та ін. З часом втрата первісних значень явищ, обрядів і назв ставала все відчутнішою. Так відбувалася поступова деградація родової (етнічної) релігії. До слова звикаємо швидко. Але часто в давніх словах закладений зовсім не той зміст, який ми сприймаємо нині. Так переосмислено безліч священних слів, понять, звичаїв, обрядів, про що знають поки що лише рідновіри. Розглянемо докладніше священне значення одвічно слов’янського поняття “православ’я”, яке було так підступно понівечене християнською церквою. Почнемо з витокового значення слова Прав, що в давнину передавало священне поняття Божественного закону, який керує (правує) Всесвітом. Вперше слово Права у писемності зустрічаємо в текстах Велесової Книги. Упереджене ставлення офіційної науки до цього джерела досі не давало можливості з повною серйозністю зайнятися її науковим дослідженням. Однак, уже перші переклади Велесової Книги показали, що не тільки світогляд наших Пращурів, але і деякі лінгвістичні релікти мають паралелі з давньоарійськими пам’ятками, збереженими в Рігведі – найстародавнішому в світі священному писанні. Прав (Права) – одна з трьох сфер буття – найвища Божественна сфера, що символічно відображає крону священного Дерева. У Велесовій Книзі (15-А) є слов’янська молитва, яку Волхви називають Першою Правою:
| Свароже! Ти, що сотворив світло, Ти єсть Бог світла і Бог Прави, Яви і Нави, се бо маємо їх во істину. І єсть ця істина наша, що переможе темну силу. і виведе нас до блага.
| У кожного народу є своя рідна правда. Рідна Правда українців-русів – у єдності з Рідними Богами. Ця єдність підкріплена Божественним народженням і регулюється Законами Прави. Знаючи ці Закони, українець не чинить зла українцю й Рідній Землі, а всіляко намагається підтримати свого брата в усіх добрих намірах, які будуть на користь нашій державі. Коли українець усвідомлює свою відповідальність перед майбутнім, він дбає про своє добре ім’я і всіляко примножує свої добрі справи, тим самим заохочуючи інших українців до спільного творення блага для своєї землі.
Поняття Прави як універсального закону руху Всесвіту мали ще трипільські землероби VI–ІІІ тисячоліть до н. ч. Мала його й орійська цивілізація, що зародилась саме на нашій Праукраїнській землі, на берегах Дніпра й
|