Форма проведення:комплексне семінарське заняття

Тип:семінар, що має основною метою поглиблене вивчення теми та ознайомлення з витоками європейської та світової філософії.

Форма проведення:комплексне семінарське заняття.

Види діяльності:розгорнутабесіда, опитування, доповіді, дискусія.

Ключові терміни теми: космоцентризм, матерія, ідея, матеріалізм, ідеалізм, натурфілософія, архе, логос, апейрон, атом, космос.

Основні питання семінарського заняття

1. Космоцентризм як світоглядний принцип античної філософії.

2. Зародження і розвиток матеріалізму: Мілетська школа, Геракліт, Демокрит.

3. Філософія софістів і Сократа – проблема людини.

4. Філософія об’єктивного ідеалізму Платона і натурфілософія Аристотеля.

5. Пост-класичний етап античної філософії: основні філософські вчення елліністичної епохи (кінізм, епікуреїзм, стоїцизм, неоплатонізм), їх загальна характеристика.

 

Теми доповідей

1. Становлення філософської думки та кола її основних проблем в рамках діяльності перших давньогрецьких науково-філософських шкіл.

2. Осмислення феномену людського буття в руслі філософських вчень софістів і Сократа.

3. Формування основних філософських дисциплін в контексті універсальної філософської системи Платона.

4. Перша систематизація філософського знання в контексті універсальної філософської системи Аристотеля.

5. Осмислення феномену людського буття в руслі основних філософсько-етичних вчень раннього еллінізму (кінізм, епікурейство, стоїцизм).

6. Розвиток неоплатонізму і кінець античної натурфілософської традиції.

Питання для обговорення

1. Фатум і свобода волі в античній філософії.

2. Маєвтика як метод пізнання в філософії Сократа.

3. Вчення Платона про душі людей.

4. Аристотель – перший енциклопедист європейської і світової культури.

5. Вплив стоїцизму на формування ідеології раннього християнства.

Проблемні питання

1. Чому фатум (доля) відігравав таку значну роль у вченні античних філософів про людину?

2. Чому вчення Демокрита вважають вершиною античного матеріалізму?

3. Чому саме неоплатонізм був взятий церквою як філософський фундамент християнства?

Підведення підсумків: оцінювання роботи студентів, відповіді на запитання.

 

Література:

1. Діденко Н.Г. Філософія: Навч.-метод. Посібник. – Донецьк: ДонДУУ, 2007. – С.25-41.

2. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Академвидав, 2005. – С.56-74.

3. Філософія: Навч. посіб. / Л.В.Губерський, І.Ф.Надольний, В.П.Андрущенко та інш.; За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 2005. – С.31-46.

4. Кононов А.А. Философия: Учебное пособие для самостоятельного изучения дисциплины. – Харьков: ИД ИНЖЭК, 2005. – С.46-56.

5. Философия: Учебник для вузов / Отв. ред. проф. Кохановский В.П. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – С.43-47.

6. Философия: Учебник для вузов / Под ред. проф. Лавриненко В.П., проф. Ратникова В.П. – М., 2004. – С.57-77.

7. Радугин А.А. Философия. Курс лекций. – М.: Центр, 2001. – С.31-56.

8. Спиркин А.Г. Философия: Учебник. – М.: Гардарики, 2004. – С.22-79.

 

1Космоцентризм як світоглядний принцип античної філософії.

 

В античній філософії поєднується фі­лософська думка Стародавньої Греції та Стародавнього Риму — від VI ст. до н. є. до VI ст. н. є.

У Європі панує думка, що саме антична філософія є коли­скою європейського мислення, джерелом усієї європейської філософської культури. Утім, відомий німецький мислитель XX ст. О. Шпенґлер уважав інакше: на його погляд, європейці не спадкоємці античності, а лише її шанувальники.

У розвитку античної філософії традиційно виділяють такі основні етапи:

I етап (до V ст. до н. є.) — досократівський.
Найяскравіші представники — мислителі Мілетської та
Елейської шкіл, Піфагор, Геракліт, давньогрецькі атомісти;

II етап (V—VI ст. до н. є.) — класичний. З ним
пов'язана діяльність Сократа, Платона, Арістотеля;

III етап (IV—II ст. до н. є. — VI ст. н. є.) — елліністично-римський. У цей час засновується багато філософських шкіл, серед яких значне місце посідають стої­цизм та скептицизм, поширюється також учення Епікура.
Римська філософія здебільшого продовжує традиції грець­кої: вчення Епікура розвиває Лукрецій, вчення стоїків — Сенека, Марк Аврелій, Ціцерон. Набуває поширення неоп­
латонізм і містичні культи.

Античні мислителі користувалися таким (проблемним) способом поділу філософії: «...одні філософи називаються фізиками за вивчення природи; інші — етиками за міркування про вдачі; треті — діалектиками за хитросплетіння мов. Фізика, етика й діалектика — три частини філософії...»( Диоген, Лаэртский. О жизни, ученнях и изречениях знаменитых философов [Текст]: пер. с древнегреч. / Диоген Лаэртский. — 2-е изд. — М., 1998. - С. 59 - 60.)

Космоцентризм

На будь-якому етапі свого розвитку, в процесі вирішення будь-якої проблеми

антична філософія являлася космоцентричною. Увесь світ вона називала Космосом, упорядкованою єдністю природи, людей і богів. Своє завдання бачила в тому, щоб проникну­ти розумом у внутрішній лад Космосу і відповідно до здобу­того знання правильно побудувати людське життя, зробити його так само гармонійним і щасливим.

Античний космічний підхід до світу тримався, з одного боку, на аналогії з організацією громадського життя в грецькому полісі — порівняно невеликому місті-де-ржаві. Там відносини між людьми базувалися почасти на кровно-родинних зв'язках, почасти — на демократичному правовому регулюванні, так що жителі поліса вважали себе однією великою й дружною родиною. З іншого боку, космічний погляд на світ підтримувався «стихійним ма­теріалізмом» — не позбутими до кінця елементами міфо­логічної свідомості, що змушували переносити на світ ту міру закономірності, яку можна було спостерігати в яви­щах природи: періодичність сходу й заходу сонця, зміни дня й ночі, пір року.

2 Зародження і розвиток матеріалізму: Мілетська школа, Геракліт, Демокрит

Учення перших античних філософів були пов'язані з пошуком першооснови світу. Мілетська школа (Фалес, Анаксімандр, Анаксімен) — одна з найперших у Стародавній Греції філософських шкіл. Її представники здебільшого уявляли першооснову буття у конкретно-речовій формі. Для Фалеса такою першоречовиною була вода, для Анаксімена — повітря. Що ж до Анаксімандра, то він позначив пер­вісний стан буття абстрактним поняттям апейрон. Апейрон Анаксімандра означає безмежжя, сповнене творчої сили, яка далі реалізується у створенні світу.

Речовотілесний характер універсального світопорядку буття наочно представлений водою, повітрям, "алейроном", особливої виразності набуває у філософському вченні Геракліта /бл. 544-483 р. до н.е./, який вбачав першооснову світу у вогні. "Світ єдиний з усього, що ІСН./Є - твердив Геракліт, - не створений ніким із богів і ніким із людей. Він був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає". В цьому пасажі виражається не тільки світоглядна позиція, але й діалектика розвитку космосу через єдність протилежностей спалахування і закономірного згасання.

Геракліт народився у місті Ефесі, що розташоване у центрі Іонії, він виходець з царського роду, але зрікся престолу на користь свого брата. Два імені затвердились за Гераклітом: "Темний" та "Плакучий". Перше він одержав за те, що його твори були написані таким способом, що слова утворювали різний зміст при різному читанні. В його творах зміст передавався натяками, був переплетений метафорами та висловами, котрі потребували особливого тлумачення. Так, Діоген Лаертський повідомляв, що Геракліт потурбувався написати книгу таким способом, що зрозуміти її могли лише здібні люди, але іноді в творі своєму він висловлюється так чітко і ясно, що навіть нерозумному неважко зрозуміти і вознестись душею, Ім¢я "Плакучий" - затвердилось за Гераклітом в наслідок того, що він оплакував людей, вважаючи, що вони згубно ставляться до себе і ведуть нерозумний спосіб життя.

Піфагорійський союз — релігійно-філософська група, на чолі якої стояв Піфагор, автор відомої теореми. Пі­фагорійці вважали, що в основі усього сущого лежить число. Число в піфагорійців постає у двох іпостасях: це і конкрет­ний матеріальний елемент, який, наче цеглина, є складовою буття, й ідеальне вираження певних математичних та гео­метричних пропорцій, притаманних Космосу.

Елейська школа (Парменід, Зенон Елейський) ха­рактеризується суто абстрактним мисленням, запереченням чуттєво-просторового сприйняття дійсності. Буття і мис­лення тотожні — ось одна з головних ідей філософії Парменіда. Проблему буття і небуття він вирішував на користь буття: буття є, небуття немає, адже його неможливо помис­лити. Учень Парменіда Зенон Елейський є автором знаме­нитих апорій — парадоксальних тверджень, які дуже важ­ко спростувати. Найвідомішою з них є апорія про стрілу: нам здається, що стріла летить, але насправді стверджував Зенон, вона перебуває у спокої, оскільки її політ є лише су­мою точок, в яких стріла знаходиться по відношенню до самої себе в нерухомому стані, завжди займає однакове за розмірами місце в просторі.

Атомісти (Демокріт, Левкіпп). Згідно з ученням атомістів і світ, і людина (її душа і тіло) складаються з атомів та порожнечі, причому порожнеча існує сама по собі, вона також потрібна для того, щоб бути ареною для взаємодії ато­мів. Атом дослівно означає «неподільний»; за Демокрітом, атоми — це найдрібніші матеріальні частинки, вони існують, але настільки малі, що ми не можемо їх бачити. Існує кілька різновидів атомів, вони перебувають у повсякчасному русі та взаємодії, завдяки чому складаються незліченні комбіна­ції конкретних матеріальних речей, зокрема людські тіла.

Етика як самостійний розділ філософії веде свій початок від «антропологічного перевороту» в античній філософії.