Загальний порядок заснування господарської діяльності
Заснування господарської діяльності, як складний процес, поділяється на кілька стадій.
Залежно від виду організаційної форми господарювання цих стадій може бути дві або три.
Зокрема, заснування господарської діяльності в організаційній формі фізичної особи – підприємця передбачає дві стадії, а саме: стадію волевиявлення та стадію державної реєстрації.
Заснування господарської діяльності в організаційній формі юридичної особи проходить ще одну стадію, яка передує державній реєстрації. Ця стадія називається стадією затвердження установчих документів та формування органів і статутного фонду юридичної особи.
Стадія волевиявлення.
На цій стадії особи, які бажають розпочати господарську діяльність (засновники), приймають рішення про її заснування.
Якщо господарська діяльність засновується в організаційній формі фізичної особи – підприємця, то таке рішення приймається відповідною фізичною особою (громадянином України, іноземцем чи особою без громадянства) одноосібно. Це ж стосується випадків створення юридичної особи однією фізичною особою. У таких випадках рішення про заснування господарської діяльності приймається засновником усно і не оформляється у виді окремого документа.
Якщо підприємницька діяльність засновується в організаційній формі юридичної особи – суб’єкта господарювання, то рішення про заснування, як правило, приймається письмово, за винятком створення юридичної особи однією фізичною особою. У таких випадках рішення про заснування теж приймається усно.
Із цього загального правила законом встановлено один виняток, який стосується командитних господарських товариств. Відповідно до ч. 3 ст 134 Цивільного кодексу України якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум), яка містить усі відомості, встановлені для змісту засновницького договору командитного товариства.
У разі створення юридичної особи – суб’єкта господарювання іншою юридичною особою, рішенням про заснування буде вважатися рішення вищого органу управління юридичної особи – засновника, яке оформляється протоколом.
У разі створення юридичної особи – суб’єкта господарювання територіальною громадою, рішенням про заснування виступатиме правовий акт компетентного органу місцевого самоврядування (рішення відповідної місцевої ради).
У разі створення юридичної особи – суб’єкта господарювання Автономною Республікою Крим, рішенням про заснування буде вважитися правовий акт компетентного органу влади Автономної Республіки Крим (наприклад, постанова або рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим тощо).
У разі створення юридичної особи – суб’єкта господарювання державою, рішення про заснування приймає компетентний орган державної влади у формі відповідного правового акта (наприклад, наказу міністерства тощо).
У разі створення юридичної особи – суб’єкта господарювання двома або більше засновниками, рішенням про заснування є засновницький договір, який укладається між засновниками у письмовій формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 57 Господарського кодексу України у засновницькому договорізасновники зобов’язуються утворити суб’єкт господарювання та визначають такі умови:
1) порядок спільної діяльності щодо його утворення;2) умови передачі йому свого майна;3) порядок розподілу прибутків і збитків;4) управління діяльністю суб’єкта господарювання та участі в ньому засновників;5) порядок вибуття та входження нових засновників;6) порядок його реорганізації та ліквідації;7) інші умови діяльності суб’єкта господарювання, які передбачені законом.
Відповідно до ч.5 ст. 8 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15 травня 2003 року, якщо засновницький договір відповідно до закону є установчим документом юридичної особи-суб’єкта господарювання, підписи засновників (учасників) або уповноважених ними осіб на ньому мають бути нотаріально посвідчені.
Стадія затвердження установчих документів та формування органів і статутного фонду юридичної особи.
Ця стадія характерна лише для юридичних осіб – суб’єктів господарювання. Вони створюються і діють на підставі установчих документів, склад та зміст яких залежить від організаційно-правової форми юридичної особи.
Відповідно до ст. 88 Цивільного кодексу та ст. 57 Господарського кодексу України установчими документами суб’єкта господарювання є:
− статут суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом;
− засновницький договір;
− інше рішення про утворення юридичної особи – суб’єкта господарювання.
Для окремих організаційно-правових форм юридичних осіб – суб’єктів господарювання законом можуть встановлюватися винятки із цього загального правила.
Так, відповідно до ч.1 ст. 82 Господарського кодексу України установчим документом повного і командитного господарських товариств є лише засновницький договір. Наявності статуту для цих організаційно-правових форм юридичних осіб не вимагається. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут. Засновницький договір не вважається їх установчим документом.
Відповідно до ч.2 ст. 57 Господарського кодексу України в установчих документах повинні бути зазначені найменування суб’єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.
Статут юридичної особи – суб’єкта господарювання, як основний установчий документ, повинен містити відомості про:
1) його найменування;2) мету і предмет діяльності;3) розмір і порядок утворення статутного та інших фондів;4) порядок розподілу прибутків і збитків;5) органи управління і контролю, їх компетенцію;6) умови реорганізації та ліквідації суб’єкта господарювання;7) інші відомості, пов’язані з особливостями організаційної форми суб’єкта господарювання, передбачені законодавством;8) статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.
Згідно з ч.5 ст. 57 Господарського кодексу України статут юридичної особи – суб’єкта господарювання підлягає обов’язковому затвердженню власником майна (засновником) суб’єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб’єктами відповідно до закону.
У випадках прямо передбачених законом для затвердження статуту юридичної особи – суб’єкта господарювання повинен скликатися спеціально уповноважений орган засновників, який має назву установчі збори.
Так, відповідно до положень Господарського кодексу України (ст.ст. 81 та 97) скликання установчих зборів вимагається при утворенні акціонерних товариств та виробничих кооперативів.
При утворенні інших організаційно-правових форм суб’єктів господарювання, установчі збори можуть скликатися, однак це не є обов’язковим.
Порядок скликання установчих зборів, їх компетенція та порядок прийняття ними рішень встановлюються законом. Такими законами є Закони України „Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 року та „Про кооперацію” від 10 липня 2003 року, які визначають порядок скликання, компетенцію та порядок прийняття рішень установчими зборами акціонерного товариства та виробничого кооперативу.
На цій же стадії заснування юридичної особи суб’єкти, які затверджують статут (установчий акт), як правило, утворюють органи майбутньої юридичної особи.
Актами господарського законодавства України передбачені випадки, коли дієздатність юридичних осіб-суб’єктів господарювання може реалізовуватися не лише через органи управління юридичної особи, але й безпосередньо через її учасників (наприклад, у повних та командитних товариствах), або через представника такої юридичної особи (наприклад, компанію з управління активами корпоративного, інвестиційного фонду).
За загальним правилом, дієздатність юридичних осіб-суб’єктів господарювання реалізується через їх органи управління.
Відповідно до ст.ст. 92 та 97 Цивільного кодексу України під органом юридичної особи – суб’єкта господарювання − слід розуміти фізичну особу або колектив фізичних осіб, які здійснюють управління діяльністю юридичної особи, і своїми діями набувають для неї, а також здійснюють від її імені права та обов’язки.
В юридичній особі – суб’єктові господарювання можуть утворюватися різні органи.
І За кількісним складом вони поділяються на:
1) одноосібні (директор, Голова правління тощо);
2) колегіальні (загальні збори, правління, дирекція тощо).
ІІ За порядком формування органи юридичної особи – суб’єкта господарювання можуть бути:
1) виборними (члени правління або наглядової ради господарського товариства тощо);
2) призначуваними (директор державного або комунального комерційного підприємства тощо).
ІІІ За змістом повноважень органи юридичної особи – суб’єкта господарювання поділяються на:
1) органи, які формують волю юридичної особи (загальні збори товариства, виробничого кооперативу тощо);
2) органи, які виконують волю юридичної особи або виконавчі органи (правління, дирекція тощо);
3) контрольно-наглядові органи (ревізійна комісія та наглядова рада тощо).
Поряд із формуванням органів майбутньої юридичної особи– суб’єкта господарювання, закон (ст. 57 Господарського кодексу України) передбачає обов’язкове утворення статутного фонду.
У Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 2 „Баланс”, затвердженому наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31 березня 1999 року, статутний фонд визначається як зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є вкладом засновників (учасників, членів) до майна підприємства.
Залежно від організаційно-правової форми підприємства для позначення його статутного фонду у законодавстві України вживаються також інші назви. Так, статутний фонд господарського товариства називається статутним капіталом, статутний фонд виробничого кооперативу – пайовим капіталом, тощо.
Для окремих організаційно-правових форм юридичних осіб- суб’єктів господарювання законом встановлюється вимога щодо мінімального розміру їх статутного фонду (статутний фонд меншого розміру ніж встановлено законом не може бути утворений). Це, зокрема, стосується акціонерного товариства, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, комерційних унітарних державних підприємств. Розмір статутного фонду інших підприємств визначається самими засновниками (власниками).
Статуний фонд юридичної особи- суб’єкта господарювання утворюється за рахунок вкладів її засновників (учасників, членів). Вклади до статуного фонду можуть вноситися у різних формах:
1) грошей; цінних паперів;інших речей (як рухомих, так і нерухомих);майнових прав.
Вклади до статутного фонду підприємств, незалежно від форми їх внесення, повинні мати грошову оцінку.
Грошова оцінка вкладу учасника (члена) підприємства здійснюється самими учасниками (членами) за домовленістю між ними.
У випадках, встановлених законом, вартість вкладів підлягає незалежній експертній оцінці або перевірці.
Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 року незалежна експертна оцінка вкладів є обов’язковою у випадках створення підприємств на базі державного майна, або майна, що є у комунальній власності, а також,– визначення вартості вкладів учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариства з державною часткою (часткою комунальної власності).