Руховий нейрон разом із м'язовими волокнами, які він іннервує, називають нервово-рухововою (нейромоториою), або руховою (моторною) одиницею (РО)
Всередині м'яза рухове нервове волокно, що відходить від тіла рухового нейрона, розгалужується й іннервує цілу групу м'язових клітин. Тому стимуляція одного рухового нейрона чи його аксона зумовлює одночасне збудження всієї групи м'язових волокон.
За будовою розрізняють :
- малі й
- великі РО.
Малі РО іннервуються тонким аксоном з кількома кінцевими гілочками, які охоплюють тільки 10-12 волокон м'яза, утворюючи в кожному з них лише одне нервово-м'язове сполучення. Вони входять до складу м'язів лиця, кистей, пальців рук і рідше — великих м'язів тулуба й кінцівок.
Великі РОіннервуються відносно товстими аксонами, які утворюють велику кількість розгалужень, що закінчуються на тисячах м'язових волокон, утворюючи на них численні нервово-м'язові сполучення. Великі РО входять переважно до складу великих м'язів тулуба й кінцівок, вони мають вищий поріг збудливості, стійку імпульсну активність, високу витривалість і розвивають значну силу. Великі РО здатні без зниження частоти імпульсів працювати десятки хвилин, тому їх називають нестомлюваними.
Практично кожен м'яз містить як великі, так і малі РО.
За функцією розрізняють:
— тонічні (повільні) й
— фазні (швидкі).
— РО перехідного типу.
М'язові волокна у тонічних і фазних РО мають різну будову.
Фазні— товщі, мають більшу кількість міофібрил і тому розвивають більшу силу, ніж тонічні.
Тонічні волокна мають добре розвинену капілярну сітку, що забезпечує краще кровопостачання, підвищену кількість міоглобіну в крові, який підтримує деякий час кисневий гомеостаз і після припинення надходження кисню.
Тонічні РО входять до складу червоних м'язів, а фазні РО переважають у білих м'язах.
Фазні РО вмикаються на початку скорочення, що забезпечує швидке зростання м'язового напруження,.
Фазні й тонічні РО функціонують одночасно, коли потрібно розвинути велике напруження у разі статичних і динамічних м'язових зусиль.
Фазні м'язові волокна гірше постачаються киснем крові, а тому мають високу активність гліколітичних процесів і підвищений вміст глікогену. Вони не здатні до тривалої роботи, але пристосовані до сильних і швидких, хоча короткочасних, м'язових скорочень.
Будова м'язів залежить від функції, яку вони виконують. У ссавців усі м'язи мають як тонічні, так і фазні волокна, але кількість їх визначається функцією. У людей з віком кількість фазних м'язових волокон зменшується.
Усі м'язові волокна мають три найважливіші властивості:
- збудливість,
- провідність і
- скоротливість.
У природних умовах збудження і скорочення м'язів викликаються нервовими імпульсами, що надходять до м'язових від рухових нейронів головного і спинного мозку.
Розрізняють поодинокий і множинний тини іннервації м'язів.
Поодинокий тип іннервації— це коли до кожного м'язового волокна підходить одне нервове закінчення, формуючи кінцеву пластинку — нервово-м'язовий синапс. Такі м'язові волокна у відповідь на подразнення генерують поширювані по волокну ПД. Це фазні (швидкі) волокна.
Множинний тип іннервації— це коли до кожного м'язового волокна підходить кілька нервових закінчень від одного чи кількох малих рухових нейронів. Такі м'язові волокна (тонічні — повільні) реагують на нервові імпульси тільки локальною деполяризацією у нервово-м'язових синапсах. ПД в них не генеруються у зв'язку з тим, що на мембрані цих волокон немає потенціалозалежних натрієвих каналів. Водночас ці волокна мають великий вхідний опір, що забезпечує значний локальний потенціал та електротонічне його поширення від кінцевих пластинок уздовж усього волокна. Скоротливий процес у і м'язах повільніший, ніж у фазних.
5. Енергетика м’язового скорочення, фази теплоутворення.