Стилі виховання
Стиль дітовбивства (Античність, до IV ст. н. е.)
Стиль, що залишає (IV—VII ст. н. е.)
Амбівалентний (подвійність переживання до однієї і тієї людини: симпатія та антипатія) стиль (XIV—XVII ст.)
Нав’язуючий стиль (XVIII ст.)
Соціалізуючий стиль (XIX — середина XX ст.)
Допоміжний стиль (з середини XX в.)
Діти засвоюють соціальні норми поведінки і цінності в процесі наслідування та ототожнення себе з ними. Ці процеси особливо важливі, так як вони не усвідомлюються дітьми і контролюються батьками. Дитина орієнтується на приклад батьків, намагається стати такою, як вони, переймає особливості поведінки батька.
Початок двадцять першого століття… Зміна суспільства при переході до ринкових стосунків. На думку А. Менегетті9, діти починають являти відкриту небезпеку для дорослих. Можливо, саме це відбиває у молоді бажання обзаводитися нащадками. Колись кермо влади родини знаходилось в руках батьків, чиє слово було законом та викликало повагу. Сьогодні велика кількість потурає дітям. Безліч прикладів свідчить про те, що держава приймає закони виключно на користь дітей. Якщо у жінки немає дитини – вона вільна, але ставши матір’ю, вона опиняється під контролем і може піддаватися шантажу так званих захисників дитячих прав.
Процес засвоєння гендерної культури сприяє закріпленню або руйнуванню стереотипів. В процесі виховання дитина засвоює соціальні норми, різноманітні правила і, зрозуміло, починає розуміти, що означає бути хлопчиком та дівчинкою, чоловіком та жінкою. Досліджень, присвячених вивченню гендерної культури родини, дуже мало, тому в першу чергу важливо визначити компоненти, які складають основу гендерної культури родини. Аналіз відповідей (опитано 3 656 батьків) на питання «Як ви розумієте словосполучення «культура родини» і які фактори впливають на її створення?» показав: основу культури родини складають: гендерні стереотипи батьківської поведінки; сімейні легенди та романи; традиції та звичаї; сімейні заповіді та цінності, норми та правила. Гендерна культура сім’ї – це свого роду конструювання соціального середовища та створення його неповторності на основі існуючих в даній сім’ї стереотипів поведінки, сімейних легенд і традицій.
Пункт 2.
2. Гендерні стереотипи батьківської поведінки
Інструкції:прочитайте пункт 2, проаналізуйте, зробить висновки щодо прочитаного, запишіть їх у зошит.
Одним з основних факторів, які формують культуру родини, були названі в опитуванні батьків стереотипи батьківської поведінки. При аналізі відповідей на питання: «Що ви розумієте під стереотипами і назвіть стереотипи батьківської поведінки» виявилось, що стереотипи загалом називали за обов’язками батька та матері у відповідності своїй біологічній статі.
Гендерні стереотипи називались дуже рідко – це можливості батька та матері, які визначаються у відповідності тим нормам і правилам, які встановлюються в даній сім’ї. Наприклад: до статтєво ролевих стереотипів відносяться обов’язки жінки готувати, прибирати, займатись вихованням, чоловік в цей час є добувачем родини для її матеріального добробуту. Але, погодьтесь, змінився час, змінились умови і в родинах. Приготувати їжу може той, у кого добре виходить, а займатись вихованням дітей взагалі необхідно обом батькам. З’являються нові стереотипи по відношенню до чоловіків та жінок, враховуючи їх можливості в різних ситуаціях. Це і є формування гендерних стереотипів.
Поки ми ще знаходимось в полоні стереотипів, які були характерні для когось з наших пращурів, можливо бабусі чи прадіда. Сьогодні ці стерео пити заважають нам повноцінно жити та працювати, тому що зміни в житті формують нові стереотипи. Кожен з нас має свій унікальний набір стійких зразків (шаблонів, стереотипів) мислення, емоційних реакцій – на життя, на себе, оточуючих людей та зовнішні обставини – визначають якість нашого пересування життєвим шляхом.
Нове покоління зробило крок на шляху до розвитку гендерної свідомості, однієї з статево ролевих стереотипів, що ускладнюють особистісну самореалізацію. Батьки в більшості своїй чекають не просто дитину, а хлопчика чи дівчинку. Це чекання слугує основою для формування певних стереотипів по відношенню до дитини. Малюк приходить в світ від взаємозв’язку індивідів і набуває свою ідентичність, спочатку біологічну, потім фізіологічну та психологічну, згідно стилю ідентичності дорослих людей (батьків, членів родини), які народили дитину, а потім сформували структуру її поведінки та пізнання по власному образу й подобі. Нажаль, всі діти в цьому світі виховуються по образу і подобі своїх батьків, ніколи – з позицій їх власних можливостей, їх духовної ідентичності, чим пояснюються всі наші біди.
Інформація до роздумів
На думку А. Менегетті10, дитина «програмується», «підганяється» під певний стиль життя і його бачення, під певний стан свідомості. На цій основі формується характер. Дитина раз і назавжди вганяється в колію заданих дій і знань, втрачаючи здатність бачити сутність реальності. Отже, вона може обирати не зі всього, а лише з обмеженої інформації, яка допускається батьками та членами родини. Цікаве порівняння приводиться з галузі цифрових технологій: «Будь-який комп’ютер може виконувати величезну кількість операцій, але у кожного з них свій ключ доступу. Як тільки такий код встановлено, комп’ютер буде відповідати тільки на нього: він більше не піддається роботі в єдиному інформаційному полі, принаймні, в якомусь окремому його секторі. Інформаційні можливості комп’ютеру можуть бути безмежними, але ключ визначає рамки їх використання».
Стереотипи – це поведінкові категорії, це своєрідні коди, через які дитина стикається з реальністю, усвідомлює її та виражає себе. Це – психофізичні категорії, покладені в основу самоідентифікації дитини, які будуть визначати сценарій всього її подальшого життя11. «Ефект стереотипізації» показує, що будь-який тип суспільства має у своєму розпорядженні власний набір економічних, соціальних і політичних засобів формування тієї чи іншої сукупності стереотипів. Зміст цих стереотипів, ступінь їх впливу на спосіб життя людей в значній мірі залежать від родини.
Дослідження12 підтверджують дані про те, що поведінка дорослих – це результат стереотипів.
Н.Ю. Єрофеєва виділяє найбільш розповсюджені батьківські стереотипи.
Статево ролеві стереотипи.
Стереотипи відношень.
Стереотипи очікувань.
Мовленнєві стереотипи.
Стереотипи моделей сімейних відносин.
Стереотипи моделей поведінки.
1. Статево ролеві стереотипи. Коли молода родина очікує на дитину, їм важливо знати стать немовляти, щоб заздалегідь регулювати свою поведінку по відношенню до нього, підготувати відповідні іграшки, одяг. Тобто на статеві відмінності дітей ми реагуємо різним до них відношенням.
2. Стереотипи відношень. Спеціальні дослідження показали, що батьки частіше сварять хлопчиків і більш ласкаві до дівчаток. Мабуть, дратує «зайва» рухливість хлопчиків, їх пошукова діяльність (всюди лізуть, все руйнують та псують).
3. Стереотипи очікувань до розвитку дитини, а саме: «дитина до 2 років повинна вміти…», «в 4 роки повинен…», «до 8 років повинен…», ми всі підкоряємось тому, що він повинен вміти. Послідовність дозрівання психічних функцій у хлопчиків та дівчаток різна. Дівчатка раніше починають говорити, і весь подальший розвиток психіки відбувається на мовленнєвому фоні. А у хлопчиків те ж саме відбувається ще й на наочно-образному рівні. Це позначиться надалі на особливостях та рівнях розвитку мислення: мовленнєвого, просторового, логічного та інтуїтивного. Отже, вже в ранньому віці неможливий однаковий підхід до хлопчиків та дівчаток. Нам не дано знати, ким стане та чи інша дитина, ми не вміємо бачити зерно таланту, особливо якщо самі таким талантом не володіємо. Але ми вибудували бажаний образ і страждаємо, якщо дитина не схожа на нього. Можливо зараз він повільний, незграбний або, навпаки, дуже рухливий, все це може компенсуватись з часом іншими здібностями, яких ми поки не помічаємо. Але ми бажаємо зараз. Ми хочемо пишатися ним, хвалитись перед друзями. Ми страждаємо від того, що дитина не схожа на нас і створений нами ідеал.
4. Мовленнєві стереотипи. Які директиви, оцінки та установки ми даємо своїм дітям? Кожна з них, виголошена ненароком, не задумуючись, впливає на емоційний добробут дитини і створює структуру його гендерної ідентичності та самосвідомості. В ході дослідження А.А. Чекаліної13 був складений список розповсюджених установок, які впливають на емоційний стан дитини, а згодом і на поведінку (табл.).