Література. Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В

Основна:

Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: Навч. посібник для 10 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2006. – С. 276, 283-285, 293-294, 300-303, 310-312, 321-322

 

Тема: Соціалістичне будівництво в СРСР.

Основні поняття:«форсована індустріалізація», «примусова колективізація», репресії, диктатура, «великий терор».

План:

1. Тоталітарний характер сталінського режиму.

2. Форсована індустріалізація.

3. Примусова колективізація.

4. Суспільно-політичне життя в 30-х роках.

 

1.21 січня 1924 р. Ленін помер. Основними суперниками у боротьбі за владу виступали Й. Сталін і Л. Троцький. В січні 1925 р. Троцького було засуджено на пленумі ЦК ВКП(б), усунуто з поста військового наркома. Сталіну вдалося знищити внутрішньо­партійну демократію й затвердити свою особис­ту владу в партії і в країні. 1929 р. став роком перемоги Сталіна в боротьбі за владу. І став початком затвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР. Цьому сприяло: відсутність традицій політичної демократії в країні; низь­кий рівень політичної культури; готовність до безмовної покори; зрощування партійного і дер­жавного апаратів; монополізм політичної влади в руках однієї партії; переростання диктатури класу в диктатуру партії; централізована система управління. Політична система, що сформувалася напр. 20-х — на поч. 30-х рр. зберегла всі зовнішні атри­бути демократії (з'їзди Рад, колективні органи влади), фактично перетворюється на режим особистої влади Сталіна. Основними методами режиму були тотальний контроль та по­стійний терор проти всіх верств суспільства.

2. У грудні 1927 р. XV з'їзд РКП(б) проголосив курс на прискорення індустріалізації. За затвердже­ним 1929 р. першим п'ятирічним планом обсяг промисло­вого виробництва протягом трьох років мав зрости на 37,7%. Перехід до індустріалізації відбувався водночас із запровадженням адмініст­ративно-командних методах керівництва та директивному плануванні: централізація, організації масового виробничого зма­гання.

За підсумками І п'яти­річки політбюро своїм рішенням від 1 лютого 1933 р. заборонило публікувати будь-які дані. Країні запропонували версію Сталіна: п'ятирічку ви­конано за 4 роки й 3 місяці, а важка промисловість досягла рівня 108%. Проте планові показники п'ятирічки не було виконано практично за всіма напрямками., темпи розвитку про­мисловості впали з 23,7% в 1928 р. до 5% в 1933 р. Було введено до ладу гіганти промисловості: Дніпрогес, Туркестансько-Сибірську залізницю, тракторні заводи в Харкові та Челябінську, автомобільні заводи в Москві та Нижньому Новгороді, металургійні комбінати в Магніто­горську й Кузнецьку, «Запоріжсталь» та ін. II п'ятирічка, розрахована на 1933-1937 рр. продовжувала суперечливі тенденції.. У планах особлива увага приділялася створенню новітньої технічної бази, завершенню будів­ництва й освоюванню нових підприємств. Приріст промислової продук­ції намічався 16,5% щорічно. За 1933-1937 рр. було введено до дії 4500 підприємств, швидко розвивалися легка й харчова галузі промисловості. Рівень фактичного виконання плану не переви­щував 70-77%. Держава дедалі частіше використовувала ін­струменти примусу. Указом від 26 червня 1940 р. встановлювався 8-годинний робочий день при семиденному робочому тижні; самовільне залишення підприємства кара­лося позбавленням волі до 4 місяців, прогул — до 6 місяців. Випуск неякісної продукції за указом від 10 липня 1940 р. класифікувався як прояв шкідництва. Такими засобами фор­мувалася дисципліна в країні та на виробництві.

3. Гасло суцільної колективізації було проголошене на листопадо­вому (1929 р.) пленумі ЦК ВКП(б). Метою стало створення колгоспів для контролю над селянами та для безперешкодного вилучення сільськогосподарської продукції для продажу за кордоном і вкладанням грошей в промисловість.

Методи: примусове усуспільнення землі, засобів виробництва, худоби, позбав­лення селян прав розпоряджатися вирощеною продукцією через обов'язкові постачання державі за нижчими цінами ніж ринкові; розкуркулення, позбавлення громадянських прав і виселення до Сибіру тих, хто чинив опір.

У січні 1930 р. було опубліковано постанову ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації й про заходи допомоги держави колгоспному будівництву». Загальну колективізацію було заплановано як комунізацію з утворенням госпо­дарств максимального рівня усуспільнення. Така практика зустріла різкий опір селян. З'явилася постанова ЦК ВКП (б) «Про боротьбу з викривленнями партійної лінії у колгоспному русі». Місцевим партійним організаціям пропонувалося відмовитися від адміністративного тиску на селян. З 1930 р. вільну торгівлю фактично заборонили, однак продуктивність сільського господарства різко зменшилася через відсутність матеріальної зацікавленості. Виріше­но знищити найбільш заможний прошарок селянства. 1 лютого 1930 р. постано­ва «Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови с. г. в районах суцільної колективіза­ції, щодо боротьби з куркульством». Держава постійно збіль­шувала плани постачання зерна, забираючи у селян від 60 до 70% зібраного врожаю. Невиконання плану каралося позбавленням окремих господарств, а то й цілих районів промислового обладнання. Посилювалася хвиля репресій проти керівників. Політика викачування продовольства із села призвела до голоду 1932-1933 рр. в Україні, на Кубані, Волзі та Дону, від якого загинуло більше 7 млн. чол.

У 1932-1933 рр. уряд посилив особисту й колективну відповідальність селян за плани хлібопостачання: указом від 7 серпня 1932 р. десятки тисяч селян було заарештовано за самовільне зрізування невеликої кількості колосся пше­ниці. На 1935 р. 98% всього земельного фонду СРСР перебувало в колективізо­ваних господарствах.

4.Поширюється атмосфера страху та колективної поруки; виховання відданих режиму, бездумних виконавців; влада веде пошук «відповідальних» за свої ж прорахунки. Першими жертвами стали спеціалісти — інженерно-технічні робітники з доре­волюційною підготовкою: 1928 р.- «шах­тинський процес» над групою спеціалістів Донецького басейну.

Піком репресій в СРСР став 1937 р. 1 грудня 1934 р. в Ленінграді було вбито С. М. Кірова. Після цього розпочалися найбільші хви­лі репресій. 28-29 грудня 1934 р. відбувся процес над членами «Ленінградського центру», обвинуваче­них було засуджено до смертної кари. 5-16 січня 1935 р. - судовий процес у Москві за сфабрикованою справою «Московського центру». В антипартійній та антидержавній діяльності було звинувачено 19 чоловік, серед них Л. Каменєв, Г. Зінов'єв. 9 червня 1939 р. прийнято закон про смертну кару за втечу за кордон. 11 червня 1937 р. - винесення смертного виро­ку звинуваченому в шпигунстві та зрадництві маршалу Тухачевському, воєначальникам Якіру, Уборевичу, Ейдеману, Корку. У 1937-1938 рр. було репресовано біля 10 млн. чол. З них 2-3 млн. знищено фізично.

Політика й практика «великого терору» була холоднокровно продуманою й глибоко злочинною акцією. Творчі мислячі люди, здатні критично оцінювати становище в країні, ніяк не вписувалися до схеми казарменого соціалізму.