Гендерна політика у дзеркалі преси
Останні вибори в Україні засвідчили, що кількість жінок, обраних до органів влади різних рівнів, зросла майже вдвічі, зокрема, з чотирьох до майже восьми відсотків серед депутатів парламенту. Але так само, як і в більшості країн світу, в українській політиці представлено досить мало жінок, що означає: до справжньої демократії нам ще далеко. Та це й зрозуміло, бо в суспільстві, де поняття людських прав перебувають у стані постійних трансформацій, означення жіночих прав досі не сформовані й потребують чіткості та конкретики.
Тож наше "скособочене" життя залишається певним чином розплатою за відсторонення жінок від прийняття державних рішень й управління справами суспільства, за ігнорування їхніх думок, інтересів, прагнень і творчого потенціалу.
Зрозуміло, що цивілізованим шляхом вирішувати "жіноче питання" в Україні можна лише на ґрунті національних традицій та світового досвіду. Саме на цих підставах нині формується державна політика щодо жінок. Зокрема Національний план дій враховує принципи міжнародних документів — Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та Платформи дій Четвертої Всесвітньої конференції щодо становища жінок. Згадані документи стали фундаментом проекту Декларації про загальні засади державної політики стосовно сім'ї та жінок і проекту Конвенції щодо поліпшення становища жінок в Україні. З урахуванням надання рівних прав жінкам і чоловікам необхідною умовою розвитку демократії та утвердження справедливості в Україні вжиті заходи для створення Ради Рівних Можливостей (Гендерної ради), одним із завдань якої мають стати питання рівноправ'я жінок і чоловіків на всіх рівнях державного і суспільного життя нашої країни. Таким чином, державна політика України спрямована на повноцінну інтеграцію жінок в усі процеси перетворення супільства.
Нещодавно проведений моніторинг вітчизняних ЗМІ свідчить, що гендерний дисбаланс залишається істотним. Зокрема, триває процес нав'язування і пропаганди традиційних ролей чоловіка і жінки у суспільстві: кар'єра — це для чоловіків, а для жінок — домашнє господарство. Такими є усталені канони, відповідно до яких жінок і чоловіків змальовують у ЗМІ.
Неабияке значення має те, що жінки обіймають незначний відсоток управлінських і керівних посад, вони не впливають істотно на процес прийняття рішень у мас-медійних організаціях. Керівництво ЗМІ часто обмежує жінок-журналісток у виборі тем для своїх виступів, тому вони змушені писати здебільшого про проблеми культури, здоров'я, сім'ї чи працювати з читацькою поштою.
Останнім часом Україна перетворилася в одного з найбільших екпортерів жінок для тяжкої підневільної праці за кордон. Часто вони стають жертвами сексуальної експлуатації, знущання, зневажання їхніх людських прав. Засоби масової інформації — головне джерело, завдяки якому цю проблему варто зробити більш видимою і зрозумілою для суспільства, адже люди, отримуючи інформацію, сприймають її завдяки інтерпретації працівників мас-медіа, уявляють її так, як зображають журналісти. Водночас журналісти як складова частина суспільства часто ставляться до означеного кола питань скептично й упереджено, формуючи, таким чином, скептичне й упереджене ставлення громадськості до проблеми насильства над жінками, що несумісно з поняттям демократичного суспільства.
Деякі позитивні зміни помітні в тлумаченні суспільних проблем, зокрема гендерного паритету, суто жіночими виданнями. На сьогодні в країні існує понад сорок подібних часописів. Але варто зазначити, що більшість із них присвячена лише побутовому відображенню життя, де значна увага звертається на інтимну сферу, світську поведінку, різні плітки тощо. На жаль, мало висвітлюються духовні, моральні, психологічні проблеми, а також сутнісні явища, що стосуються відродження жіночої самосвідомості.
Із сучасних друкованих видань в Україні були проаналізовані газети: "Хрещатик", "Столиця", "Дзеркало тижня" та "День" (номери за тиждень).
Незважаючи на розбіжності в аспекті висвітлення гендерних питань, картина у різних газетах виявилася досить схожою. Кількісний аналіз свідчить, що найчастіше на сторінках періодики з'являються представники чоловічої статі. У середньому кількість згадувань чоловіків в одній газеті перевищує кількість згадувань жінок у 3-4 рази (але відчутний прогрес, бо цей показник у 1997 році, за аналізом громадської організації "Жінки в засобах масової інформації", дорівнював 6).
Загальний образ суспільства створюється за допомогою фотографій; цей інструмент журналістики важливий у процесі реального та достовірного відображення дійсності. Моніторинг виявив, що чоловіки на фотознімках з'являються у 2,5-3,5 разів частіше, ніж жінки (у 1997 році ця цифра дорівнювала 8).
Щоб оцінити, кого частіше обирають як фахівців для коментарів тих чи інших актуальних (наукових, політичних, етично-психологічних та ін.) проблем, проаналізовано, кого частіше цитують, на кого посилаються, у кого частіше беруть інтерв'ю. Дослідження свідчать, що до чоловіків звертаються у таких випадках у 4-5 разів частіше, ніж до жінок.
У якій пропорції представлені у тому чи іншому виданні самі журналісти — чоловіки й жінки? У середньому щономера трапляється у два рази більше підписів чоловіків, аніж жінок (ця цифра лишається практично стабільною для аналізу 1997 і 2000 років). Найбільша кількість підписів журналісток у газеті "Хрещатик" — в 1,7 разів більше. Коли ж придивитися до "позитивних" та "негативних" образів в українській періодиці сьогодні, розмежувавши їх за "чоловічою" і "жіночою" сутністю, то виявимо такі реальні пропорції: у першому випадку бачимо співвідношення 1 : 3, а в другому 4 : 1 (певно, це єдина сфера, де "позитивність" жіноча переважає чоловічу "негативність").
Цікаво також зазначити, що жінки — користувачі Інтернетом в Україні складають 17 %, а чоловіки — 83 %.
Гендерний дисбаланс в українських засобах масової інформації досить відчутний.
Наївно очікувати, що загальнополітична преса відмовиться від консервативно-патріархальних поглядів на розподіл ролей між чоловіком і жінкою. Не менш важливо, щоб відбулися зміни у ставленні жінок до самих себе. Активніша участь жінок як у технічній, так і в керівній сферах комунікацій і засобів масової інформації дасть можливість у майбутньому розширити уявлення про відчуття, життя й потреби самих жінок як рівних партнерів чоловіків-професіоналів у різних сферах діяльності.
3. Проект моделі гендерної системи управління
Вперше в історії незалежної України в Постанові Кабінету Міністрів України від 15 березня 2003 року № 344 "Про програму діяльності Кабінету Міністрів України", схваленій Верховною Радою України, у розділі 2.2. "Створення умов для всебічного гармонійного розвитку людини" проголошено мету досягнення гендерної рівності.
Така увага Уряду до проблем, пов’язаних з практикою реалізації гендерної політики в Україні, зумовлює потребу глибоких і системних наукових досліджень щодо розробки ефективного механізму реалізації цієї політики, зокрема в частині розподілу повноважень органів державної влади.
Основні напрями гендерної політики стосуються:
• зосередження уваги на природній ролі, яку відіграють жінки, так само як і чоловіки, у стабільному розвитку та остаточне визнання цього факту;
• забезпечення умов, за яких до голосу жінки і чоловіка будуть прислухатися рівною мірою як до учасників прийняття рішень на всіх рівнях щодо ключових моментів, які впливають на їхнє життя: формування Уряду, діяльність державних інституцій, органів місцевої влади, добробут родини, окремої особи;
• забезпечення умов, за яких у всіх сферах суспільного життя політика базуватиметься на даних, деталізованих за статтю, на усвідомленні того, що результати політики істотно впливатимуть на розвиток чоловіка і жінки як особистостей;
• забезпечення рівного доступу до державної служби, участі в розподілі ресурсів між чоловіками та жінками, а також серед соціальних груп відповідно до віку/раси/етнічної належності та інших відмінностей на основі справедливості;
• надання жінкам права особисто визначати свої потреби, виражати сподівання, набувати професійних навичок, досвіду, соціальної впевненості нарівні з чоловіками;
• вживання в офіційних документах держави, політичних заявах мови, яка була б гендерно толерантною і не мала дискримінаційних виразів.
Створення концепції гендерної політики України має враховувати дві взаємопов’язані мети:
1) державна політика має гарантувати для кожного громадянина забезпечення прав людини. Рівність у правах дорівнює відповідальності і рівності в доступі до ресурсів і можливостей їхнього використання як найвищого рівня добробуту індивіда незалежно від статі.
2) державна політика має стимулювати соціально-економічний розвиток нації найбільш ефективним способом.
Однією з основних складових концепції державної гендерної політики в Україні має стати чітко визначений механізм її реалізації.
Аналіз практики реалізації державної гендерної політики, що з листопада 2001 року покладено на Державний комітет України у справах сім’ї та молоді (нині міністерство), показує, що зусиль одного органу державної влади недостатньо.
Необхідно створити ефективний механізм координації здійснення гендерної політики центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, громадськими організаціями. Для ефективної реалізації гендерного підходу вважаємо за доцільне створити в Україні гендерну систему управління (далі – ГСУ). Структура ГСУ має на меті забезпечити інституційну основу для реалізації гендерної політики (див. рис. 1).
Рис. 1
Проект моделі гендерної системи управління
Головною складовою ГСУ має стати Рада рівних можливостей (Гендерна Рада, Рада з гендерної рівності або ін.) при Кабінеті Міністрів України, до складу якої повинні увійти уповноважені з гендерних питань всіх центральних та місцевих (обласних державних адміністрацій) органів виконавчої влади. Вона повинна мати у своєму складі представників громадянського суспільства, незалежних експертів та представників науково-дослідних установ та організацій.
Головна мета діяльності Ради – підготовка та прийняття рішень з проблем гендерної рівності на найвищому рівні. До функції Ради доцільно віднести:
• впровадження основних напрямів державної гендерної політики в центральних та місцевих органах виконавчої влади;
• розробку рекомендацій для органів державної влади щодо впровадження гендерних підходів у їхню діяльність;
• визначення низки заходів щодо впровадження ідей гендерної рівності в усі сфери життєдіяльності суспільства, показників ефективності таких заходів, а також термінів їх виконання;
• координація дій органів влади та громадськості.
Рада повинна мати право:
1) створювати робочі групи з державних службовців, представників неурядових організацій, науково-дослідних установ та незалежних експертів для розробки державних проектів та програм, спрямованих на забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків в Україні, або для гендерної експертизи цих програм і проектів, актів чинного законодавства, урядових рішень, та рішень органів місцевої влади.
2) розглядати й приймати рішення щодо подальшого просування проекту державної програми чи нормативного акта, якщо вони суперечать засадам гендерної політики.
Рада має співпрацювати з цільовим підкомітетом Верховної Ради України та інституціями громадянського суспільства.
Надзвичайно важлива місія засобів масової інформації, тому для їх працівників доцільно передбачити гендерне навчання, яке забезпечить їм розуміння проблеми у всій її повноті і складності, щоб вони змогли донести до публіки всебічну, повну і якісну інформацію.
Метою діяльності неурядових організацій, оскільки такі організації частіше працюють саме на місцевому та регіональному рівнях,є спонукання місцевих органів державної влади до впровадження гендерних підходів у їх діяльність та громадський контроль за результатами такого впровадження.
Головним завданням незалежних експертів та науково-дослідних установ є здійснення моніторингу, проведення наукових досліджень з гендерної проблематики, розробка пропозицій щодо державного сприяння гендерній рівності, а також контроль та оцінка впливів напрямів державної політики на основі гендерного підходу.
Важливою ланкою ГСУ є Міністерство України у справах сім’ї, дітей та молоді. Серед його функцій доцільно передбачити:
• розроблення стратегії державної гендерної політики;
• здійснення моніторингу результатів гендерної політики;
• контроль та оцінювання ефективності програм сприяння гендерній рівності;
• координацію залучення фінансових та інших ресурсів на виконання проектів та державних програм сприяння гендерній рівності, контроль за їх витратами;
• здійснення оцінки політичного впливу ідей гендерної рівності;
• підтримку наукових досліджень;
• здійснення координації роботи щодо врахування гендерних факторів у проектах нормативних актів та програм;
• співпрацю з широкою громадськістю та міжнародними агенціями у просуванні ідей гендерної рівності;
• забезпечення діяльності Ради при Кабінеті Міністрів України.
Особлива роль в ГСУ належить Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, який може забезпечити вирішення суперечок, пов’язаних з фактами дискримінації та іншими порушеннями за ознакою статі. Для цього Уповноваженому необхідно створити можливості для:
1) здійснення моніторингу відповідності українського законодавства міжнародним нормам щодо заборони дискримінації за ознакою статі;
2) надання консультацій та розробки рекомендацій для широкої громадськості щодо попереджень фактів статевої дискримінації;
3) розгляду скарг про порушення прав людини за статевою ознакою;
4) представлення особи в суді.
Наступною ланкою ГСУ, яка названа "Гендерні інформаційні фокусні точки", є Державний комітет статистики, Національна академія державного управління при Президентові України, Міністерство освіти і науки та Головне управління державної служби України.
Ці інституції в межах ГСУ покликані забезпечити інформацією з проблем гендерної рівності всі органи державної влади, неурядові організації та громадськість.
У межах повноважень:
- Державний комітет статистики – забезпечувати статистичні дані диференційовані за статтю;
- Головдержслужба –включати гендерні фактори до основних принципів і завдань підготовки державних службовців та до їх функціональних обов’язків;
- Національна академія державного управління при Президентові України –розвивати освітні гендерні програми, сприяти вивченню методики включення гендерних підходів у практику роботи органів влади та місцевого самоврядування, підготовці радників з гендерних питань;
- Міністерство освіти і науки –сприяти поширенню в суспільстві гендерної освіти через розробку і впровадження гендерного компоненту в навчальні програми дошкільних установ, середніх шкіл та вищих навчальних закладів.
Наступну структурну ланку становлять міністерства та інші органи центральної виконавчої влади, які в межах своєї компетенції мають забезпечувати впровадження гендерних підходів у практику реалізації державної політики у відповідній галузі чи сфері управління.
Державна політика щодо забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків має бути здійснена на рівні місцевих органів виконавчої влади – обласних державних адміністрацій (ОДА).
Наступною ланкою ГСУ в структурі кожного міністерства, інших центральних та місцевих органів влади є спеціальні координаційні гендерні підрозділи, відділи (або сектори, центри, агентства тощо).
Отже, гендерна система управління – це взаємопов’язана система органів державної влади та неурядових організацій, механізмів, процесів, яка виявляє себе в існуючих організаційних рамках для того, щоб розробляти, здійснювати, контролювати та розвивати процеси впровадження основних напрямів гендерної політики у всі сфери державного управління для досягнення вищого рівня гендерної справедливості.
Висновки
Завдання дослідження:
1. Теоретичний аналіз гендерних проблем в управлінні показує, що існують суттєві відмінності між системами чоловічих та жіночих ролей. Але ці відмінності в стилі управління є не біологічними (пов′язаними зі статтю), а гендерними (пов′язаними зі статеворольовою соціалізацією)
2. Причини гендерної нерівності у засобах масової інформації – андроцентрична культура та домінування в ній андроцентричних дискурсивних практик. Механізми формування і збереження гендерної нерівності у ЗМІ є символічно-мовними, мають риси стереотипності, міфологічності, риторичності. Основним прийомом замовчування гендерних проблем у ЗМІ є зведення усього суспільства лише до чоловічої статі або, навпаки, розширення ознак або інтересів чоловічої статі на все суспільство.
3. У ЗМІ існує тенденція відображення управлінського аспекту гендерних проблем у викривленому вигляді. ЗМІ послідовно відображають жінку у образі пасивної, емоційної, слабкої, залежної людини, в той час, як чоловік зображується як людина активна, інтеллектуально-розвинута, сильна, незалежна. Така специфіка спотворює образ жінки-управлінця та продовжує формувати негативний імідж жінок-політиків. Ми розглянули відображення гендерних категорій на прикладі категорії партнерства.
4. ЗМІ є одним з найважливіших інструментів гендерної політики. Продумана професійна гуманістична гендерна політика здатна забезпечити врегулювання багатьох гендерних питань з використанням ЗМІ, але в той же час існує серйозна небезпека ескалації гендерної напруги через неадекватну гендерну політику (в тому числі у ЗМІ). Для ефективного врегулювання гендерних проблем необхідно налагодити систему управління, яка зможе адекватно розв′язувати гендерні проблеми по мірі їх суспільної модифікації. Для цього необхідні соціологічні та контент-дослідження, оскільки вони є важливим показником стану гендерної проблематики у суспільстві. Важливим завданням є виявлення представлених у друкованих ЗМІ стереотипних образів чоловіка та жінки як управлінців, дослідження за допомогою методу соціальної типізації процесів їх трансформації та оновлення
5. Розробка проекту моделі гендерної системи управління означає створення моделі реалізації гендерної політики в Україні як гендерної системи управління. Програма гендерної системи управління підтримує зусилля уряду для гендерного спрямування державної політики та програм; сприяє проведенню моніторингу законодавства; з огляду на міжнародний досвід надає консультації у формуванні гендерного законодавства, допомагає уряду у звітуванні по міжнародних конвенціях, зборі гендерної статистики та проведенні гендерної експертизи, забезпеченні керівників всіх рівнів методичною літературою з гендерних питань та відповідним навчанням.