Види прав та свобод особи
Залежно від характеру свободи, відображеної в правах або юридичних свободах, розрізняють негативні і позитивні права і свободи людини і громадянина.
Позитивні права людини фіксують обов'язки держави, осіб і організацій надати громадянину ті або інші блага, здійснювати певні дії (право на соціальне забезпечення, освіту, охорону здоров'я, гідний життєвий рівень тощо). Здійснення позитивних прав неможливо без наявності У держави достатніх ресурсів. їх конкретне наповнення прямо залежить від багатства країни і демократичності її політичної системи.
Негативні права визначають обов'язки держави та інших, людей стримуватися від тих або інших дій у ставленні до особи. Держава в таких умовах охороняє індивіда, особу від небажаних втручань і обмежень, що порушують їх свободу. Такі права є основні, абсолютні. їх здійснення, реалізація не залежить від ресурсів, засобів держави, рівня соціально-економічного розвитку суспільства, держави. Основу індивідуальної свободи людини і складають негативні права. Юридичне закріплення такої груп прав і свобод людини є Білль про права конституції США, зміст якого спрямований на охорону особи від різноманітних несправедливих і небажаних посягань з боку держави, владних структур.
Права і свободи людини і громадянина залежно від спрямованості потреб особи щодо сфери суспільних відносин поділяються на фізичні, особистісні, політичні, економічні, гуманітарні, права на соціальний захист.
До фізичних прав і свобод людини належать право на життя, на свободу та особисту недоторканність, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на охорону здоров'я та медичну допомогу, на достатній життєвий рівень — свій і сім'ї.
До категорії особистісних прав і свобод включають право на вільний розвиток своєї особистості, на повагу гідності, на свободу думки і слова, світогляду і віросповідання, свободу пересування і вибору місця проживання.
Політичними правами і свободами людини і громадянина слід вважати право на громадянство, на свободу об'єднань у політичні партії, право збиратися мирно без зброї і проводити мітинги, походи і демонстрації, брати участь в управлінні державними справами, у референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади і місцевого самоврядування, рівного доступу до державної служби.
Розглядають як економічні права право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право на працю, на підприємницьку діяльність, на заробітну плату, на страйк.
Гуманітарні права і свободи людини — це право її на освіту, на користування досягненнями культури і мистецтва, свобода творчості, авторські права.
До прав на соціальний захист Конституція України відносить право на соціальний захист, що включає право на соціальне забезпечення, пенсії та інші види соціальних виплат і допомоги, право на житло.
Окрім того, важливим є виокремлення в особливу групу конституційних обов'язків людини і громадянина
захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів, відбування військової служби відповідно до закону;
не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки;
сплачувати податки і збори, подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік;
неухильно додержуватися Конституції і законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
3. Що б Ви віднесли до гарантій конституційного ладу України?
А) неможливість зміни Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану;
Б) наявність в Україні власної грошової одиниці;
В) діяльність Конституційного Суду України;
Г) виборче право громадян України.
4. Дайте визначення «виборча система».
Виборча система — це порядок формування виборних органів держави та органів місцевого управління (самоврядування) на основі конституції та законів.
Варіант 14.
1. Порядок формування, структура, повноваження та форми діяльності обласних і районних рад.
Порядок формування та організація діяльності рагламентуються Конституцією України, та іншими законами, а також статутами територіальних громад. Сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх створення), районні, обласні ради складаються з депутатів, які обираються населенням відповідної території на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років..
Строк повноважень ради може бути припинений достроково.
Так, територіальна громада у будь-який час може достроково припинити повноваження органів чи посадових осіб місцевого самоврядування, якщо вони порушують Конституцію або закони України, обмежують права і свободи громадян, тощо.
Місцевий референдум про дострокове припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної у місті ради призначається як на пропозицію голови цих рад, так і на вимогу не менш як 1/10 частини громадян, що проживають на відповідній території і мають право голосу.
Районна в місті рада є представницьким органом внутрішньоміської (районної у місті) громади, яка згідно з Конституцією України не виступає самостійним суб’єктом місцевого самоврядування. Районна у місті рада не має самостійного конституційного статусу і створюється за рішенням відповідної міської ради відповідно до положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, Законом України „Про місцеве самоврядування” іншими законами України, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Структура районної, обласної, районної в місті ради, як вже зазначалося, відрізняється від структури представницьких органів відповідних територіальних громад. У першу чергу, відрізняється статус голів цих рад - вони обираються відповідними радами з числа самих депутатів таємним голосуванням строком на 5 років і є значно більше залежними від ради у порівнянні з сільськими, селищними, міськими головами. Голова ради працює у раді на постійній основі, не може мати інший представницький мандат, суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток. Він виконує свої обов’язки до обрання голови ради нового скликання, крім випадків дострокового припинення повноважень голови ради.
У своїй діяльності голова ради є підзвітним раді і може бути звільнений з посади радою, якщо за його звільнення проголосувало не менш як 2/3 депутатів від загального складу ради шляхом таємного голосування. Голова районної, обласної, районної в місті ради може мати заступника, який обирається радою за поданням голови з числа депутатів цієї ради шляхом таємного голосування. Заступник голови ради в разі відсутності голови ради або неможливості виконання ним своїх обов’язків з інших причин здійснює повноваження голови відповідної ради.
Районні і обласні ради можуть створювати президію (колегію). Президія (колегія) обласної, районної ради являє собою факультативний, дорадчий орган, до складу якого входять голова ради, заступник і голови постійних комісій (за посадою), а також уповноважені представники депутатських груп і фракцій. Цей орган покликаний виконувати внутрішні, допоміжні функції. Сьогодні районні й обласні ради не мають виконавчих органів, а тільки виконавчі апарати. Обласна та районна рада не утворюють власних виконавчих органів, а відповідні повноваження делегуються нею обласній, районній державній адміністрації. Організаційне, правове, інформаційне, аналітичне, матеріально-технічне забезпечення діяльності ради, її органів, депутатів здійснює апарат ради, який утворюється відповідною радою. Він сприяє здійсненню відповідною радою взаємодії і зв’язків з територіальними громадами, місцевими органами виконавчої влади, органами та посадовими особами місцевого самоврядування. Виконавчий апарат ради за посадою очолює голова відповідної ради.
2. Стадії виборчого процесу.
Виборчий процес відбувається в певній, чітко визначеній виборчим законодавством послідовності і складається з кількох етапів - стадій виборчого процесу.
1)складання списків виборців; --провадиться реєстрація виборців, під якою розуміють посвідчення права брати участь у виборах, що здійснюється визначеним у законі колом органів перед виборами, а самі списки виборців виступають документами, на підставі яких виборцям у день виборів видаються виборчі бюлетені.-- до списків виборців автоматично включаються всі громадяни України, які досягли або на день виборів досягнуть 18-річного віку і які мають право голосу.
2)утворення виборчих округів; -- Виборчий округ - територіальна або інша виборча одиниця, в межах яких об'єднуються виборці для обрання депутатів.---утворення як одномандатних, так і багатомандатних - загальнодержавного та багатомандатних для виборів депутатів міських, районних у містах, районних, обласних рад, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим виборчих округів. Територіальних виборчих округів утворюється 226: 225 на території України та один закордонний територіальний округ.
3)утворення виборчих дільниць;---- Звичайні виборчі дільниці утворюються для організації голосування виборців за місцем їх проживання. Спеціальні виборчі дільниці утворюються у стаціонарних лікувальних закладах, на суднах, які перебувають у день голосування у плаванні під Державним Прапором України, на полярних станціях України, в установах кримінально-виконавчої системи та в інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженими можливостями пересування.
4)утворення виборчих комісій; Центральна виборча комісія (ЦВК) складається з 15 членів, які призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України
Членом ЦВК може бути громадянин України, який на день призначення досяг 25-річного віку, має право голосу, проживає в Україні не менше п'яти останніх років і володіє державною мовою. Територіальна виборча комісія утворюється Центральною виборчою комісією не пізніш як за 60 днів до дня виборів депутатів у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів комісії у кількості не менше 14 осіб
5)висування й реєстрація кандидатів;
6)проведення передвиборної агітації;
7)голосування;
8)підрахунок голосів виборців і встановлення;
9) встановлення результатів виборів та їх офіційне оприлюднення.
3. Що є підставою для „ретроспективної” конституційно-правової відповідальності?
А) скоєння державної зради;
Б) вихід з громадянства;
В) скоєння конституційно-правового делікту;
Г) рішення Конституційного Суду України.
4. Дайте визначення «державний лад».
Державний лад - це устрій держави, структура та співвідно-імення між центральними органами влади, обумовлені тією або пішою формою правління.
Варіант 15.
1. Органи державної влади, які беруть участь у вирішенні питань громадянства, їхня компетенція.
Президент України:
1) приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України;
2) визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень;
3) затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.
Основним завданням Управління з питань громадянства є організаційне, правове, консультативне та інформаційне забезпечення діяльності Президента України щодо реалізації ним конституційних повноважень стосовно прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, надання притулку в Україні.
Комісія при Президентові України з питань громадянства:
1) розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв та подань;
2) повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України.
3) контролює виконання рішень, прийнятих Президентом України з питань громадянства.
Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, його територіальні органи і підрозділи:
1) приймають заяви разом з необхідними документами щодо прийняття до громадянства України та виходу з громадянства України, перевіряють правильність їх оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, а також підстав, за наявності яких не допускається вихід з громадянства України, і разом зі своїм висновком надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;
2) готують подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;
3) приймають рішення про оформлення набуття громадянства України особами за підставами, передбаченими пунктами 1, 2, 4-10 статті 6 цього Закону “Про громадянство”
4) скасовують прийняті ними рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 Закону “Про громадянство”;
5) виконують рішення Президента України з питань громадянства;
6) видають особам, які набули громадянство України, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України (для осіб віком до 16 років), тимчасові посвідчення громадянина України, проїзні документи дитини, довідки про припинення громадянства України;
7) вилучають у осіб, громадянство України яких припинено, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України, тимчасові посвідчення громадянина України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон, проїзні документи дитини;
8) ведуть облік осіб, які набули громадянство України та припинили громадянство України.
2. Стадії законодавчого процесу.
Законодавчий процес започатковує, як відомо, вияв законодавчої ініціативи, перелік суб’єктів якої вичерпується ст. 93 Конституції України.
Основною формою реалізації права законодавчої ініціативи є внесення підготовлених і належним чином оформлених законопроектів, тобто документів, а не просто побажань, пропозицій, міркувань прийняти або скасувати той чи інший закон.
Цілком очевидно, що разом з проектами законів до Верховної Ради вносяться допоміжні матеріали, зокрема, пояснювальна записка, фінансово-економічне обґрунтування, розгорнутий коментар запропонованого тексту майбутнього закону, перелік актів, що втрачають силу з прийняттям нового закону тощо.
Це неодмінна умова доведення до належної “кондиції” поданих проектів. Таке обговорення починається задовго до того, як проект надходить до Верховної Ради України.
У Верховній Раді проект спочатку розглядається та обговорюється відповідними комітетами, де вирішується питання про готовність проекту, доцільність його прийняття, відповідність існуючій концепції тощо.
Комітети готують проект до другого читання. Допрацьований проект разом з пояснювальними матеріалами знову подається депутатам.
Відповідно до регламенту Верховної Ради наступним етапом роботи над проектом є включення його до порядку денного.
Законопроект обговорюється в трьох читаннях: концептуально, постатейно, а потім по розділах і в цілому.
Після завершення обговорення Верховна Рада приймає рішення про схвалення проекту в першому читанні та про доручення відповідним постійним комісіям доопрацювати проект і внести його на розгляд Верховній Раді. Можливе й інше рішення: проект відхиляється і направляється на доопрацювання.
3. Яка з названих санкцій є мірою конституційно-правової відповідальності?
А) позбавлення волі;
Б) усунення з посади в порядку імпічменту;
В) пеня;
Г) сувора догана.
4. Розкрийте поняття «депутатська фракція».
Депутатські фракції – це об’єднання депутатів, сформовані на основі партійної приналежності. До складу депутатської фракції можуть входити й позапартійні депутати, які підтримують програмні документи відповідної партії.
Варіант 16.
1. Законодавчий процес та його стадії.
Законодавчий процес — це процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій — самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій.
Законодавчий процес має низку стадій:
І. Передпроектна стадія.
1. Законодавча ініціатива — внесення проекту закону в офіційному порядку до законодавчого органу певними органами й особами. Це власне стадія законодавчого процесу. Відповідно до Конституції України, право законодавчої ініціативи в парламенті належить Президенту, народним депутатам, Кабінету Міністрів, Національному банку. Президент має право вносити законопроект позачергово.
Проекти законів вносяться разом із супровідною запискою, яка має містити обгрунтування необхідності їх розробки або ухвалення.
II. Проектна стадія
2. Ухвалення рішення про підготовку законопроекту, включення відповідної пропозиції до плану законопроектних робіт.
3. Доручення розробити законопроект уряду або постійним комітетам у Верховній Раді;
4. Розробка законопроекту і його попередня експертиза із залученням зацікавлених організацій, дороблення і редагування проекту.
5. Внесення законопроекту до парламенту, ухвалення його до розгляду, обговорення законопроекту і його узгодження
III. Стадія ухвалення законопроекту.
6. Ухвалення законопроекту в результаті голосування і підготування відповідної постанови законодавчого органу про вступ закону в силу.
IV. Засвідчувальна стадія.
7. Санкціонування (підписання) закону главою держави (президентом) в установлені конституцією строки (в Україні –15 днів).
V. Інформаційна стадія.
8. Промульгація закону — це не лише підписання його главою держави, а й видання спеціального акта, який містить, зокрема, розпорядження про офіційне опублікування закону.
9. Включення закону до Єдиного державного реєстру нормативних актів, де вказується наданий йому реєстраційний код.
10. Опублікування закону — друк його тексту з усіма реквізитами в офіційних друкарських виданнях
2. Система органів виконавчої влади в Україні.
Суб'єктами виконавчої влади в Україні, які здійснюють перелічені функції, є: органи загальної компетенції — вищі органи у системі органів виконавчої влади; органи спеціальної компетенції — центральні органи державної виконавчої влади; місцеві органи державної виконавчої влади. У своїй сукупності суб'єкти виконавчої влади утворюють єдину систему органів.
Очолює систему Кабінет Міністрів України — вищий орган виконавчої влади.
Середньою ланкою цієї системи є міністерства, державні комітети та центральні органи державної виконавчої влади, зі спеціальним статусом, підпорядковані Кабінету Міністрів України.
Органами виконавчої влади України місцевого або територіального рівня є, по-перше, органи виконавчої влади загальної компетенції, місцеві державні адміністрації в областях і районах, які підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. По-друге, до цього рівня належать також органи спеціальної (галузевої та функціональної) компетенції, які безпосередньо підпорядковані як центральним органам виконавчої влади, так і відповідним місцевим органам виконавчої влади.
Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади сформульовані у відповідних Положеннях про ці органи.
У межах своєї компетенції вищі органи виконавчої влади організують реалізацію внутрішньої і зовнішньої політики Української держави; здійснюють керівництво і регулюють соціально-економічну сферу; забезпечують єдність системи виконавчої влади; спрямовують і контролюють діяльність підлеглих органів виконавчої влади; здійснюють управління власністю незалежно від її форм; розробляють і реалізують загальнодержавні програми.
Таким чином, виконавча влада є відносно самостійною формою єдиної державної влади України, вона має притаманні лише їй функції, які здійснюються системою органів виконавчої влади на підставі визначеного правового механізму реалізації законів та інших нормативно-правових актів за допомогою державного управління a метою реалізації прав і свобод людини і громадянина.
3. Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймає:
А) Конституційний Суд України;
Б) Верховний Суд України;
В) Верховна Рада України;
Г) всеукраїнський референдум.
4. Дайте визначення «конституційний закон»
Конституційний закон – це нормативний акт найвищого законодавчого органу держави, який установлює первинні юридичні норми для всіх інших галузей права і регулює відносин по організації держави і взаємовідносин між державою і особистістю.
Варіант 17.
1. Конституціоналізм як політико-правове явище.
Конституціоналізм:
це політ-пр.категорія, що визначає місце/роль К в пр.системі , сусп., і Д.
Ознаки К-лізму:
1)найв. цінність-права і свободи людини
2) обмеження держ. влади-поділ влади, місц. самовр.
3) громадяни розуміють політиків
Система укр.. К-зму вкл.:
1)теорію, історію КУ 2) КУ 3)існуючий К лад
Принципи Укр. К-зму:
1)верховенство К у пр. системі2) верхов П у сусп. та Д 3)поділ влад
4)суверентет укр.. народу 5)відкритість ГС 6)охорона прав і свобод
Етапи р-тку К-зму
1.ДОРЕВОЛЮЦІЙНИЙ ЕТАП
1)5 квітня 1710 р.-перша К. Укр. між П. Орликом і військом запор.
2)1743-кодиф.збірник-*Права, за якими судиться малорос. народ-автономність гетьманщини
3)1850-проект Г. Анруського-ств. слов*янс. Д, до скл. якої вх. Укр, Польща,Болгарія, Бессарабія крім Росії
4) 1884—К проект М,Драгоманова-звільнення Укр.від рос.залежності
5) 1905-К.проект Грушевського-могли ств. області
6) 1905-основний закон сам ост. Укр. Міхновський